Постанова

від 13.02.2024 по справі 484/3383/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.02.24

22-ц/812/194/24

Провадження №22-ц/812/194/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 лютого 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.

із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.,

за участю представника позивача адвоката Кравченка О.С.,

розглянувши впорядку спрощеногопровадження увідкритому судовомузасіданні врежимі відеоконференціїцивільну справу№ 484/3383/23 заапеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» на рішення, яке постановив Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Панькова Дениса Анатолійовича у приміщенні цього суду 21 листопада 2023 року, повний текст якого складений 30 листопада 2023 року, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» про розірвання договору оренди земельної ділянки,

у с т а н о в и в :

У червні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Кравченка О.С. звернувся до суду із позовом до Товариства зобмеженою відповідальністю«Агрофірма Корнацьких» (далі ТОВ «Агрофірма Корнацьких», Товариство) про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що 01 січня 2007 року між ОСОБА_1 , якого представляв ОСОБА_2 , та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» було укладено договір оренди земельної частки (паю), який було зареєстровано у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) по Кам`янобалківській сільській раді за № 692 від 22 червня 2007 року. Відповідно до умов даного договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну частку (пай) розміром 2,39 умовних кадастрових гектарів, вартістю 20331 грн. 47 коп., яка розміщена в межах земельної ділянки, закріпленої кадастровим планом земельних часток (паїв), переданих у користування ТОВ «Агрофірма Корнацьких». Відповідно до п. 2.3. договору даний договір було укладено сторонами терміном на 50 (п`ятдесят) років з початком дії 01 січня 2007 року та закінченням дії 31 грудня 2056 року. Як вбачається з п. 2.2. зазначеного договору, за користування вказаною в договорі земельною часткою орендар сплачує орендодавцю щороку орендну плату у грошовій формі (в розрахунку на одну земельну частку) у розмірі 2 % від грошової оцінки земельної частки (паю), яка передається орендодавцем в користування орендарю, що в грошовому вигляді складає 406 грн. 80 коп. Орендар сплачує орендну плату протягом терміну дії договору, але не пізніше як до 26 грудня року, за який здійснюється розрахунок по орендній платі. Дана земельна частка (пай) належала позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 грудня 2002 року, посвідченим державним нотаріусом Першої первомайської державної нотаріальної контори Ткаченко Н.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 2-2277. В подальшому позивач разом з братом, який є співвласником зазначеної частки (паю), виділили в натурі земельні ділянки площею 2,7879 га (кадастровий номер 4825481800:03:000:0668), 1,0816 га (кадастровий номер 4825481800:03:000:0669), 0,2368 га (кадастровий номер 4825481800:01:000:1306) та 0,0171 га (кадастровий номер 4825481800:01:000:1304). При цьому сторони зазначеного вище договору оренди земельної частки (паю) не вносили жодних змін з даного питання до діючого Договору та будь-яких інших договорів відносно новоутворених земельних ділянок не укладали. Відповідач не надав під час укладання належного позивачу примірнику договору, а протягом часу його дії систематично порушував його умови в частині своєчасної сплати орендної плати.

Посилаючись на викладене, позивач просить розірвати договір оренди земельної ділянки та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Первомайського міськрайонногосуду Миколаївськоїобласті від21листопада 2023року позовнівимоги задоволенів повномуобсязі.

Розірвано договір оренди земельної частки (паю) від 01 січня 2007 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Кам`янобалківської сільської ради за №692 від 22 червня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких».

Стягнуто з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1073 грн. 60 коп.

Рішення суд умотивовував тим, що виходячи із положень частин 1, 2 ст. 614 ЦК України законодавством установлена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання, та покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини в порушенні зобов`язання.

Отже, саме відповідач у справі має доводити у суді відсутність своєї вини у невиконанні зобов`язання за договором оренди з внесення орендної плати або ж довести факт виконання ним даного зобов`язання.

Відповідачем не надано суду доказів про те, що він приймав заходи щодо внесення орендної плати за договором оренди щороку до 26 грудня протягом 2016 - 2022 років, хоча, як зазначено вище нараховував позивачу орендну плату і виплатив її лише у 2022 році. Крім того відповідач, вже після виплати заборгованості за минулі роки, знову порушив зобов`язання по своєчасній виплаті орендної плати, та не виплатив у грудні 2022 року орендну плату.

Посилання відповідача на практику Миколаївського апеляційного суду суд вважає не доречним, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Агрофірма Корнацьких» вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем умов договору оренди земельної частки (паю) щодо виплати орендної плати позивачу є помилковим. Так, судом першої інстанції, за клопотанням сторін було витребувано інформацію з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДПС України про доходи за період з 01 січня 2007 р. по 31 грудня 2022 р. фізичної особи ОСОБА_1 . З вказаної інформації вбачається, що з 2016 по 2022 рік відповідач нараховував, але не виплачував позивачу орендну плату і лише у лютому 2022 р. виплатив позивачу 13967 грн. 32 коп. орендної плати за попередні роки. У грудні 2022 р. відповідач нарахував, але не виплатив позивачу орендну плату в сумі 1938 грн. 62 коп. Таким чином, позивач був обізнаний про нарахування орендної плати по договору оренди земельної частки (паю). При цьому Товариством вживалися заходи щодо отримання позивачем орендної плати, так листом №599/юр від 05 листопада 2021 р. Товариство попросило позивача надати ІВАN номер для перерахування орендної плати, заповнивши належним чином відповідну заяву, що додавалася до вказаного листа. При цьому у даному листі було зазначено про інший спосіб отримання орендної плати та залишено контактний номер телефону спеціаліста Товариства. Проте, позивачем було проігноровано запропоновані Товариством способи отримання орендної плати. У 2022 р. Товариством було здійснено публікацію у засобах масової інформації «Прибузький вісник». Також Товариство зазначає, що орендна плата за 2015-2021 роки була сплачена уповноваженому представнику позивача по нотаріальній довіреності, оскільки сам позивач не реагував на вжиті Товариством заходи щодо її виплати. Отже, на думку Товариства, самим позивачем створювалися умови щодо дострокового розірвання Договору оренди земельної частки (паю). Крім того, позивачем у договорі оренди вказано своїм місцем проживання АДРЕСА_1 , проте з копії його паспорту вбачається, що з 14 березня 2014 року зареєстрованим місцем його проживання є АДРЕСА_2 . Тобто Товариство не мало можливості виконати належним чином свій обов`язок за договором оренди земельної частки (паю), у зв`язку з неповідомленням відповідачу про зміну місця проживання. Відповідач зауважив, що суд першої інстанції використав концепцію негативного доказу, внаслідок чого було порушено засади цивільного судочинства, принцип змагальності та порядок доказування, визначений цивільним процесуальним законом, а також в порушення принципу рівності сторін поставив відповідача в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з позивачем, не надаючи належної правової оцінки поданим відповідачем доказам.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Кравченко О.С. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відзив мотивований тим, що відповідачем не доведено, що він проводив виплату нарахованої орендної плати. З 2016 р. по 2022 р. відповідач лише нараховував, але не сплачував позивачу орендну плату. Лише у лютому 2022 р. відповідач виплатив позивачу 13967 грн. 32 коп. орендної плати за попередні роки. У грудні 2022 р. відповідач нарахував, але не виплатив позивачу орендну плату в сумі 1938 грн. 62 коп., чим самим знову порушив зобов`язання по своєчасній виплаті орендної плати. Адвокат Кравченко О.С. вважає, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на правові висновки Миколаївського апеляційного суду недоречні, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Згідно частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що видано 09 грудня 2002 року державним нотаріусом Першої первомайської державної нотаріальної контори, належала 1/2 права на земельну частку (пай), яка перебувала в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «СВІТАНОК», розміром 4,78 в умовних кадастрових одиницях, що належало спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК №0035205, виданого Первомайською райдержадміністрацією 08 липня 1996 року та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 10 липня 1996 року за реєстровим № 1514 (а.с. 8).

За договором оренди земельної частки (паю) від 01 січня 2007 року, який зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток Кам`янобалківської сільської ради за № 692 27 червня 2007 року, ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяв його представник ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності серії ВАМ 637468, реєстраційний номер 6848 від 26 серпня 2003 року, (орендодавець) передав в оренду ТОВ «Агрофірма Корнацьких» (орендар) земельну частку (пай) розміром 2,39 умовних кадастрових гектарів, яка розміщена в межах земельної ділянки, закріпленої кадастровим планом земельних частко (паїв), переданих у користування ТОВ «Агрофірма Корнацьких» (а.с. 10).

Договір оренди згідно із пунктом 2.3 укладено сторонами на 50 років, початок дії договору 01 січня 2007 року, закінчення 31 грудня 2056 року (включно).

Згідно із пунктом 2.2 цього договору за користування вказаною в договорі земельною часткою орендар сплачує орендодавцю щороку оренду плату у грошовій формі (в розрахунку на одну земельну частку) у розмірі 2 відсотки від грошової оцінки земельної частки (паю).

Звертаючись у справі, яка переглядається, з вимогою про розірвання договору оренди, позивач посилався на систематичну невиплату відповідачем орендної плати.

Суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги, вважав їх доведеними.

Колегія суддів вважає такий висновок правильним.

Відповідно до статей 12, 13 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено пунктом 1 частини 1 статті 11 ЦК України.

За змістом статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161- ХІV (тут і далі закон в редакції, яка була чинною на день укладання договору оренди 01 січня 2007 року, далі Закон № 161- ХІV) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в поряду, передбачених ЗК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (частина 1 статті 6 Закону № 161- ХІV).

Статтею 93 ЗК України та статтею 1 Закону № 161- ХІV визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 13 Закону № 161- ХІV договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 21 Закону № 161- ХІV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Отже, розмір та умови оплати, указані в договорі, не можуть суперечити чинному на час укладення законодавству.

У статті 15 Закону № 161- ХІV визначено ті умови, які є істотними для договору оренди землі і серед інших це - орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до пункту 2.2 укладеного сторонами договору оренди земельної частки (паю) орендна плата за користування земельною часткою сплачується орендарем у грошовій формі у розмірі 2 відсотки від грошової оцінки земельної частки (паю), що в грошовому вигляді складає 406 грн. 80 коп., протягом терміну дії договору, але не пізніше як до 26 грудня року. За який здійснюється розрахунок по орендній платі. Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації на дату її виплати відповідно до рівня інфляції національної валюти України.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

В силу вимог статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі статтею 32 Закону № 161- ХІV на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 24 Закону № 161- ХІV передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

Разом з тим ЦК України містить окрему норму, яка регламентує саме договір найму земельної ділянки та відсилає до спеціального законодавства в даній галузі права - це стаття 792 ЦК України.

Згідно із пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Отже, за змістом статті 141 ЗК України та статті 32 Закону України «Про оренду землі» підставою розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати, а не разове порушення умов договору у цій частині.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Схожі висновки викладені у постанові Великої Плати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17, провадження № 12-201гс18, та постанові Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 551/542/20, провадження № 61-16493св21.

В силу частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши на підставі наданих сторонами доказів після їх оцінки відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, що відповідачем не підтверджено виконання умов договору про виплату орендної плати позивачу щорічно у визначений договором строк, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про порушення орендарем умов договору, які є істотними для позивача через позбавлення його орендної плати, на отримання якої він розраховував, що є підставою для його розірвання.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність таких висновків суду, а тому не приймаються колегією суддів.

Так, інформація з Державного реєстру фізичних осібплатників податків ДПС України про доходи за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2022 року фізичної особи ОСОБА_1 свідчить про те, що з 2016 по 2022 рік відповідач нараховував, але не виплачував позивачу орендну плату. Лише у лютому 2022 року відповідач виплатив позивачу 13967,32 грн. орендної плати за попередні роки. У грудні 2022 року відповідач нарахував, але не виплатив позивачу орендну плату в сумі 1938,62 грн. (а.с. 67-97).

Частиною 1 статті 532 ЦК України врегульовано місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Зокрема, зазначено, якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитор. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.

Як вбачається з тексту договору оренди земельної частки (паю) від 01 січня 2007 року, в ньому відсутня вказівка на місце виконання орендарем зобов`язання щодо виплати орендодавцю орендної плати, тому місцем виконання ТОВ «Агрофірма Корнацьких» цього зобов`язання перед ОСОБА_1 є зазначене у договорі місце його проживання АДРЕСА_1 .

Між тим, згідно долученої до позовної заяви фотокопії паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 ним було змінено реєстрацію місця проживання на АДРЕСА_2 з 14 березня 2014 року. Доказів повідомлення відповідача про зміну місця проживання позивач суду не надав.

Однак, з урахуванням правил, викладених у частини 1 статті 532 ЦК України, такі обставини не змінювали обов`язків відповідача щодо виплати орендної плати, а належним виконанням такого обов`язку у разі зміни місця проживання кредитора-фізичної особи вважалось би виконання боржником цього обов`язку за відомим боржнику місцем проживання кредитора. Однак доказів вчинення таких дій ТОВ «Агрофірма Корнацьких».

Зокрема, не можна вважати таким доказом копію листа директора ТОВ «Агрофірма Корнацьких» від 05 листопада 2021 року №599 про необхідність надіслати на адресу Товариства з метою перерахунку виплат за користування земельними ділянками, що нараховані за 2019-2020 роки, реквізитів банківського рахунку або з`явитися до Товариства для отримання готівкою орендної плати (а.с. 28), оскільки відповідачем не долучені докази того, що позивачу направлявся саме цей лист (відсутній опис поштового відправлення), а також не надано доказів намагання здійснити виплату орендної плати позивачу за інші роки.

Також відхиляються апеляційним судом твердження відповідача про виплату орендної плати уповноваженому представнику позивача за нотаріально посвідченою довіреністю.

Згідно із платіжними інструкціями №712-718 від 08 лютого 2022 року, які долучені до відзиву на позовну заяву (а.с. 34-40), ТОВ «Агрофірма Корнацьких» перерахувало ОСОБА_4 за довіреністю ВАМ №637467 орендну плату за землю ОСОБА_1 за 2015-2020 роки. Також відповідачем до відзиву долучалась фотокопія довіреності серії ВАМ №6377468, посвідченої 26 серпня 2003 року приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу, за якою ОСОБА_1 уповноважив низку осіб, зокрема, ОСОБА_4 користуватися та розпоряджатися належною йому на підставі сертифікату серія МК №0035205 земельною часткою (паєм) в колишньому КСП «СВІТАНОК» площею 2,39 га. (а.с. 33). Строк дії у довіреності не зазначений.

Статтею 64 ЦК УРСР, який був чинним на день видачі довіреності, довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Відповідно до статті 67 ЦК УРСР строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність.

Оскільки у виданій позивачем 26 серпня 2003 року довіреності строк її дії не зазначений, вона діяла до 26 серпня 2003 року, а тому на день перерахуванням коштів ОСОБА_4 як оренду плату, яку мав отримати ОСОБА_1 , ОСОБА_4 не був уповноваженою на таке особою.

Суд, проаналізувавши наведені обставини справи, положення закону правильно встановив фактичні обставини справи та зробив обґрунтовані висновки, а саме, що внаслідок порушення умов договору орендарем систематичної невиплати орендної плати, орендодавець ОСОБА_1 не отримує орендну плату, на яку розраховував та має право згідно з умовами договору, що є істотним порушенням договору, а тому є підставою для розірвання договору оренди.

Колегія суддів з урахуванням встановлених по справі обставин відхиляє аргументи апеляційної скарги про відсутність вини відповідача у систематичному порушенні зобов`язань з виплати орендної плати.

В силу ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено і таке не спростовано відповідачем, що останній не виплачував позивачеві орендну плату протягом 2015-2021 років, а тому вважається таким, що прострочив.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (частини 1, 2 ст. 613 ЦК України).

Відповідачем не надано доказів того, що орендодавець ОСОБА_1 відмовлявся від прийняття орендної плати або іншим чином перешкоджав орендарю провести її оплату. Також відсутні докази щодо намагання відповідача провести таку оплату.

За такого доводи відповідача щодо недобросовісної поведінки орендодавця, яка спрямована на штучне створення умов для розірвання договору оренди з підстав систематичної несплати орендної плати, не заслуговують на увагу та є безпідставними, оскільки вказане не звільняє відповідача від обов`язку виконувати умови договору оренди землі в частині сплати погодженого розміру орендної плати.

Не приймає апеляційний суд і посилання представника відповідача на застосування судом першої інстанції концепції негативного доказу, оскільки, насамперед, суд першої інстанції оцінював виконання учасниками справи процесуальних обов`язків доводити обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Відхиляються апеляційним судом і посилання відповідача на практику Миколаївського апеляційного суду, оскільки відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За такого суд першої інстанції, проаналізувавши надані сторонами докази, повно та всебічно встановив обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, що в силу положень статті 375 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 13 статті 141 ЦПК України).

Оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін, судові витрати покладаються на відповідача, а тому відсутні підстави для перерозподілу судових витрат апеляційним судом.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» залишити без задоволення, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 13 лютого 2024 року