Рішення

від 25.09.2023 по справі 915/547/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2023 року Справа № 915/547/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ткаченка О. В., при секретарі судового засідання Сулеймановій С. М.,

за участю:

представника позивача Єнтіс М. Є. (в залі суду);

представника відповідача не з`явився;

представника третьої особи Царюка В. В. (поза межами суду);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» (код ЄДРПОУ 07856371, 54017, м. Миколаїв, вул. 1 Слобідська, 120; поштова адреса: 54055, м. Миколаїв, а/с10; e-mail: mbz@ukroboronprom.com),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗС «СТАТУС» (код ЄДРПОУ 41641594, 54056, м. Миколаїв, пр. Миру, 54, кв.139),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість» (код ЄДРПОУ 37854297, 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 36, e-mail: kanc@ukroboronprom.com),

про: повернення майна у зв`язку з набуттям та збереженням без достатньої правової підстави.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Миколаївський бронетанковий завод» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 03.04.2023 № 522 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗС «СТАТУС», в якій просить зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗС «СТАТУС» повернути позивачу дизельне паливо ДП 3-0.2-25 в кількості 16 734 літрів та автомобільний бензин А-80ДЗ в кількості 12666 літрів.

Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем обов`язку щодо повернення майна, позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 17.04.2023 позовну заяву ДП «Миколаївський бронетанковий завод» залишено без руху у зв`язку з виявленими недоліками. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

28.04.2023 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позову б/н від 24.04.2023, до якої додано позовну заяву з виправленими недоліками.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 03.07.2023 о 12:30; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Ухвала суду від 03.05.2023, надіслана на адресу відповідача, повернулась до суду з відміткою органу поштового зв`язку «Адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

22.05.2023 від третьої особи - Державного концерну «Укроборонпром» надійшли пояснення у справі (вх. 6393/23), де зазначено таке.

Чинним законодавством не встановлено обмежень щодо укладення договору зберігання у спрощений спосіб. Визначальним в оцінці дотримання письмової форми договору зберігання є наявність документа, який підтверджує передачу поклажодавцем та прийняття зберігачем речі на зберігання. Письмова форма договору зберігання вважається дотриманою у разі його вчинення відповідно до вимог ст. 207 ЦК України та підтвердження прийняття речі на зберігання зберігачем розписками, квитанціями або іншим документами, підписаними зберігачем, перелік яких не є вичерпним.

Таким чином, Концерн вважає, що між сторонами виникли правовідносини щодо безоплатного зберігання паливно-мастильних матеріалів за договором, укладеним сторонами у спрощений спосіб.

Щодо правових підстав позову про збереження ТОВ «АЗС «СТАТУС» паливно-мастильних матеріалів без достатньої правової підстави (ст. 1212 ЦК України), Концерн зазначає, що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин. Акт прийому-передачі на зберігання № 387 від 15.04.2022 фактично підтверджує факт передачі Позивачем та отримання Відповідачем товару/майна (паливно-мастильних матеріалів), а спільні дії Позивача та Відповідача свідчать про укладення та виконання ними умов договору безоплатного зберігання товару.

Отже помилкове визначення Позивачем правової природи заявленої у позові вимоги не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Оскільки Відповідач отримав пальне на підставі укладеного у спрощений спосіб договору зберігання, відтак, положення ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, а відповідне майно підлягає поверненню в силу положень ЦК України, що регулюють відносини зберігання.

Враховуючи вищевикладене, позов просив задовольнити в повному обсязі.

30.06.2023 від третьої особи - Державного концерну «Укроборонпром» надійшло клопотання про залучення Акціонерного товариства « Українська оборонна промисловість» у справу, як правонаступника Державного концерну «Укроборонпром».

Ухвалою суду від 03.07.2023 клопотання третьої особи задоволено.

Крім того, ухвалою суду від 03.07.2023 було закрито підготовче провадження у даній справі, з призначенням її до судового розгляду по суті на 25 вересня 2023 року о 10:30.

Про день та час судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, правом щодо надання відзиву на позовну заяву не скористався, в судове засідання не з`явився.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідачів.

Станом на момент проведення судового засідання від учасників справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.

Враховуючи відсутність відзиву по суті позову, згідно ст. 165 ГПК України, справу вирішено розглядати за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 25.09.2023 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

15.04.2022 позивачем передано на зберігання до відповідача майно, а саме дизельне паливо ДП 3-0.2-25 в кількості 26 534 літрів та автомобільний бензин А-80ДЗ в кількості 21666 літрів.

Отримання майна відповідачем підтверджується актом прийому - передачі на зберігання від 15.04.2022 № 387 (а. с. 5).

З квітня по серпень 2022 року позивач частково отримував вищевказане майно, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, складеному за період з 01.03.2022 по 22.12.2022 (а. с. 6).

За вказаний період позивач отримав дизельне паливо ДП 3-0.2-25 в кількості 9 800 літрів та 9 000 літрів автомобільного бензину А-80ДЗ.

Залишок неповернутого пального склав 16 734 літри дизельного палива ДП 3-0.2-25 та 12 666 літрів автомобільного бензину А-80ДЗ.

06.03.2023 позивачем направлено відповідачу лист за № 376, згідно якого позивач пропонував укласти договір зберігання та направив проект договору, відповідь на який не отримав (а. с. 7, 8).

Надані докази суд вважає належними та допустимими.

Відповідачем зазначені обставини не спростовані, доказів повернення пального позивачу у повному обсязі не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1. ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 144 ГК України майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 4 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України). У письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

За умовами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого ст. 181 цього Кодексу, відповідно до якої господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В обґрунтуванням позовних вимог позивач зазначає, зокрема, що передав спірне майно (паливно-мастильні матеріали) відповідачу саме на зберігання.

Правове регулювання відносин з передачі майна на зберігання визначено главою 66 «Зберігання» підрозділу І «Договірні зобов`язання» розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання (ч. 1 ст. 937 ЦК України).

Отже, за загальним правилом, договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі поклажодавцем речі зберігачу.

Особливість реальних договорів визначена ч. 2 ст. 640 ЦК України, за умовами якої ,якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Тож метою визначення наявності між сторонами правовідносин за договором зберігання, належить виходити з дійсного змісту документа, на підставі якого доказується факт укладення такого договору, та наявності виникнення за ним правовідносин між сторонами.

Частинами 2, 3 ст. 937 ЦК України встановлено, що прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (абз. 3 ч. 1 ст. 937 ЦК України).

Тлумачення абз. 3 ч. 1 ст. 937 ЦК України свідчить, що нею закріплено орієнтовний перелік конкретних письмових документів, що підтверджують факт укладення договору зберігання, який не є вичерпним.

Чинним законодавством не встановлено обмежень щодо укладення договору зберігання у спрощений спосіб. Визначальним в оцінці дотримання письмової форми договору зберігання є наявність документа, який підтверджує передачу поклажодавцем та прийняття зберігачем речі на зберігання.

Одержання поклажодавцем згідно абз. 3 ч. 1 ст. 937 ЦК України від зберігача розписки, квитанції чи іншого підписаного ним документа слугує належним доказом укладення договору, а врешті достатньою гарантією для захисту прав сторін договору від можливих порушень.

Враховуючи наведене, письмова форма договору зберігання вважається дотриманою у разі його вчинення відповідно до вимог ст. 207 ЦК України та підтвердження прийняття речі на зберігання зберігачем розписками, квитанціями або іншим документами, підписаними зберігачем, перелік яких не є вичерпним. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 922/2810/21.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17 та від 26.05.2022 у справі № 910/17717/20).

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано наступні докази: - акт прийому-передачі на зберігання № 387 від 15.04.2022;

- акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.03.2022 по 22.12.2022 між позивачем та відповідачем.

Вищевказані документи підписані представниками як позивача, так і відповідача.

Суд вважає, що вищевказаний акт прийому-передачі на зберігання № 387 від 15.04.2022 та акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.03.2022 по 22.12.2022 між позивачем та відповідачем є належними та допустимими доказами, які фактично підтверджують передачу позивачем та отримання відповідачем паливно-мастильних матеріалів, а саме: дизельне паливо ДП 3-0.2-25 в кількості 26 534 літрів та автомобільний бензин А-80ДЗ в кількості 21666 літрів.

Судом також взято до уваги, що позивач вчиняв дії щодо укладення з відповідачем договору зберігання, про що свідчить направлення на адресу відповідача листа від 06.03.2023 № 376 з пропозицією щодо укладання договору зберігання паливно-мастильних матеріалів, а саме: дизельного палива в загальній кількості 26 534 л. та автомобільного бензину у загальній кількості 21 666 л. (а. с. 7, 8). Відповідач відповіді на вказаний лист не направив, будь-яку незгоду та (або) зауваження з приводу тверджень Позивача про наявність між ними правовідносин саме щодо безоплатного зберігання паливно-мастильних матеріалів не висловив.

Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту вищевказаної статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства та наявність в сукупності в матеріалах справи доказів, суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини щодо безоплатного зберігання паливно-мастильних матеріалів за договором, укладеним сторонами у спрощений спосіб.

Частиною 2 ст. 938 ЦК України встановлено, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 957 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає правомірними вимоги позивача про зобов`язання відповідача повернути йому паливно-мастильні матеріали, а саме: автомобільний бензин А-80ДЗ - 12 666 л та дизельне паливо ДП З-0,2-25 - 16 734 л.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 ЦК України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Частиною 1 ст. 949 ЦК України передбачено, що зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч. 1 ст. 950 ЦК України).

Таким чином, відповідачем не виконано обов`язку щодо повернення майна належного позивачу відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом присудження до виконання обов`язку в натурі.

Виходячи з вищевикладеного, позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі - шляхом зобов`язання відповідача повернути майно позивачу.

Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат, зокрема, витрат на оплату позовної заяви судовим збором, у разі задоволення позову, на відповідача (ст. 129 ГПК України).

Ураховуючи викладене, витрати позивача на оплату позовної заяви судовим збором, згідно з платіжною інструкцією від 03.04.2023 № 762932 у сумі 15 930,61 грн., належить покласти на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗС «Статус» (код ЄДРПОУ 41641594, 54056, м. Миколаїв, пр. Миру, 54, кв. 139) повернути Державному підприємству «Миколаївський бронетанковий завод» (код ЄДРПОУ 07856371, 54017, м.Миколаїв, вул. 1 Слобідська, 120; поштова адреса: 54055, м. Миколаїв, а/с10) дизельне паливо ДП 3-0.2-25 в кількості 16 734 літрів та автомобільний бензин А-80ДЗ в кількості 12666 літрів.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗС «Статус» (код ЄДРПОУ 41641594, 54056, м. Миколаїв, пр. Миру, 54, кв. 139) на користь Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» (код ЄДРПОУ 07856371, 54017, м. Миколаїв, вул. 1 Слобідська, 120; поштова адреса: 54055, м. Миколаїв, а/с10) судові витрати: судовий збір в розмірі 15 930,61 грн.

Рішення суду, у відповідності до ст. 241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч. 1, 2 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 09.02.2024 року.

Суддя О. В. Ткаченко