Рішення

від 06.02.2024 по справі 922/4661/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2024м. ХарківСправа № 922/4661/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

за участю секретаря судового засідання Хруслової А.К.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомДержавного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРРІНТЕРЕНЕРГО" , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО" доДержавного біотехнологічного університету простягнення коштів

за участю представників:

позивача - Пруська Т.А.

третьої особи на стороні позивача - не з`явився;

відповідача - Заярний О.С.

ВСТАНОВИВ:

ДПЗД "УКРІНТЕРЕНЕРГО" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ДБТУ, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 3.591.504,73 грн - заборгованість за спожиту електричну енергію за період листопад-грудень 2022, 93.109,84 грн - інфляція, 393.636,36 грн - 15% річних та витрати зі сплати судового збору в розмірі 61.173,77 грн.

Фактичними підставами позову є невиконання відповідачем як споживача грошового зобов`язання за Договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 16.12.2022 №1 в частині оплати вартості спожитої (купленої) електричної енергії за період листопад-грудень 2022.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.11.2023 відкрито загальне позовне провадження у справі №922/466/21; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО"

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.01.2024 закрито підготовче провадження у справі №922/4661/23 та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 30.01.2024 у справі №922/4661/23 була оголошена перерва на 06.02.2024 о 14:20 год. ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання від 30.01.2024.

Представник позивача в судовому засіданні по суті 06.02.2024 позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Присутній у судовому засіданні по суті 06.02.2024 представник відповідача проти позову заперечує

Правом на участь представника в судовому засіданні по суті 06.02.2024 третя особа не скористалась, про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином.

Заслухавши вступне слово присутніх представників сторін, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

На підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 06.11.2018 №1344 ДПЗД "УКРІНТЕРЕНЕРГО" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 №1023-р (зі змінами) визначено ДПЗД "УКРІНТЕРЕНЕРГО" постачальником "останньої надії" з 01.01.2019.

Між ДПЗД "УКРІНТЕРЕНЕРГО" (постачальник) Державним Біотежнологічним університетом (споживач) був укладений шляхом приєднання Договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» від 16.12.2022 №1 (далі - Договір). Згідно з його умовами постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору, що зазначені в Додатку 1 до Договору (комерційна пропозиція).

Відповідно до пунктів 3.6., 3.7. Договору початок постачання електричної енергії споживачу починається з факту споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ. У разі фактичного споживання електричної енергії за відсутності договору про постачання електричної енергії з іншим електропостачальником, умови договору з постачальником "останньої надії" вважаються прийнятими споживачем.

Згідно з пунктом 5.1. Договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", яка є додатком до цього договору (далі - комерційна пропозиція).

Ціна (тариф) на електричну енергію має зазначатися постачальником у рахунках на оплату спожитої електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни (пункт 5.7. Договору).

В пункті 5.8 Договору визначено, що розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Цей договір приєднання споживача набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 діб (пункт 13.1. Договору).

На підставі даних Оператора системи розподілу АТ "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО" щодо обсягів споживання відповідачем електроенергії в період з січня 2022 до грудня 2022, позивачем були складені акти купівлі-продажу електроенергії до Договору: від 07.12.2022 №029620 за січень 2022 на суму 1.307.041,62 грн з ПДВ, від 07.12.2022 №029624 за лютий 2022 на суму 4.025.345,38 грн з ПДВ, від 07.12.2022 №029628 за березень 2022 на суму 1.001.638,72 грн з ПДВ, від 07.12.2022 №029632 за квітень 2022 на суму 186.817,60 грн з ПДВ, від 07.12.2022 №029637 за травень 2022 на суму 453.416,24 грн з ПДВ, від 07.12.2022 №029641 за червень 2022 на суму 138.639,75 грн з ПДВ, від 08.12.2022 №029653 за липень 2022 на суму 765.758,33 грн з ПДВ, від 09.12.2022 №29658 за серпень 2022 на суму 264.563,54 грн з ПДВ, від 09.12.2022 №29663 за вересень 2022 на суму 721.000,51 грн з ПДВ, від 09.12.2022 №029668 за жовтень 2022 на суму 1.256.716,54 грн, від 30.11.2022 №030985 за листопад 2022 на суму 1.757.062,94 грн з ПДВ, від 31.12.2022 №032696 за грудень 2022 на суму 1.834.441,79 грн.

Також позивачем були складені та підписані рахунки для їх оплати відповідачем, а саме:

- 07.12.2022 №000044234755/19/К01/37052;

- від 07.12.2022 №000044234755/19/К02/37056;

- від 07.12.2022 №000044234755/19/К03/37060;

- від 07.12.2022 №000044234755/19/К04/37064;

- від 07.12.2022 №000044234755/19/К05/37069;

- від 07.12.2022 №000044234755/19/К06/37073;

- від 08.12.2022 №000044234755/19/К07/37086;

- від 09.12.2022 №000044234755/19/К08/37092;

- від 09.12.2022 №000044234755/19/К09/37098

- від 09.12.2022 №000044234755/19/К10/37103;

- від 15.12.2022 №000044234755/19/О11/38423;

- від 13.01.2023 №000044234755/19/О12/40219.

Платіжними інструкціями від 28.12.2022 №2541 на суму 1.037.041,62 грн, від 28.12.2022 №2542 на суму 4.025.345,38 грн, від 28.12.2022 №2543 на суму 1.001.638,72 грн, від 28.12.2022 №2544 на суму 186.817,60 грн, від 25.12.2022 №2245 на суму 453.416,24 грн, від 28.12.2022 №2546 на суму 138.639,75 грн, від 28.12.2022 №2547 на суму 765.758,33 грн, від 28.12.2022 №2548 на суму 254.563,54 грн, від 28.12.2022 №2549 на суму 721.000,51 грн, від 28.12.2022 №2550 на суму 1.252.135,54 грн від 28.12.2022 №2551 на суму 955,59 грн, від 28.12.2022 №2552 на суму 3.381,00 грн, від 28.12.2022 №2553 на суму 244,41 грн відповідач частково сплатив вартість поставленої позивачем електричної енергії.

Залишок заборгованості за електричну енергію становить 3.591.504,73 грн з ПДВ за період листопад-грудень 2022.

16.01.2023 позивач надіслав на електронну пошту відповідача претензію-вимогу від 16.01.2023 №44/11-004642, в якій просив у семиденний строк з дати отримання цієї претензії-вимоги сплатити заборгованість за Договором .

23.02.2023 позивач надіслав на електронну пошту відповідача попередження про припинення постачання електричної енергії, в якій зазначив, що у разі несплати заборгованості в загальному розмірі 5.020.672,09 грн, в т.ч. за листопад-грудень 2022, постачання електричної енергії на об`єкти споживача буде припинено з 15.03.2023 з 09:00 год.

22.05.2023 надіслав на електронну пошту відповідача вимогу про сплату штрафних санкцій та боргу за спожиту електричну енергію, в якій просив терміново погасити заборгованість за спожиту електричну енергію в повному обсязі. Втім відповідач відповіді на вимогу не надав, заборгованість не сплатив.

Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає про невідповідність Комерційної пропозиції від 18.10.2021 №5 (Додаток 1 до Договору) Типовому договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» в частині встановлення 15% річних за порушення грошового зобов`язання за Договором. Стверджує, що позивач безпідставно нараховує 15% річних та інфляційні втрати на вартість електричної енергії з урахуванням ПДВ. Також просить зменшити розмір відсотків річних та інфляційних втрат у разі задоволення позову.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач має право, зокрема: купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об`єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.

Відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" це - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.

За приписами частини першої статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.

Отже, аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що у разі настання обставин, визначених у частині першій статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії та відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 цього Закону не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу, а факт приєднання до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника "останньої надії" відбувається по факту споживання електричної енергії без укладення договору з іншим електропостачальником.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.09.2021 у справі №910/8958/20.

Відповідно до статті 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору в період з січня 2022 до грудня 2022 позивачем була поставлена (продана) відповідачу електрична енергія в загальній кількості 2.641.979,00 кВт*год. на суму 13.442.442,96 грн що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, актами купівлі-продажу електроенергії, які були складені на підставі даних Оператора системи розподілу АТ "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО" щодо обсягів споживання відповідачем електроенергії. Також позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату. Зазначені документи надсилалися позивачем на електронні адреси відповідача - info@btu.kharkov.ua, urist@btu.kharkov.ua.

При цьому факт споживання електричної енергії в кількості 2.641.979 кВт*год. на суму 13.442.442,96 грн, а також факт отримання актів купівлі-продажу електроенергії та рахунків на оплату за Договором відповідачем у відзиві не заперечується у зв`язку з чим не підлягає доведенню з огляду на приписи частини першої статті 75 ГПК України (обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом).

Пунктом 1 частини третьої статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Умовами пункту 4.1. Комерційної пропозиції №5 до Договору передбачено, що споживач сплачує 100% від орієнтовної вартості обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських днів з моменту отримання споживачем рахунку.

З матеріалів справи судом встановлено, що станом на дату розгляду справи заборгованість відповідача за Договором зі спожитої електричної енергії за період листопад-грудень 2022 становить 3.591.504,73 грн.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Всупереч вимог статті 13 та статті 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) відповідачем доказів, які б спростовували факт наявності заборгованості в розмірі 3.591.504,73 грн.

Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги приписи статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України, якими передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов Договору та діючого законодавства та оскільки відповідачем не спростовано наявності заборгованості, суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлену електричну енергію в розмірі 3.591.504,73 грн.

Крім суми основного боргу позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 393.636,36 грн - 15% річних та 93.109,84 грн - інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до Комерційної пропозиції від 08.10.2021 №5 до Договору (пункт 7.4.) споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також 15% річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Наведені вище норми права та встановлені судом обставини, а саме факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, свідчить про правомірність нарахування позивачем відповідачу 15% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків 15% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що такі розрахунки виконані згідно з нормами чинного законодавства та у відповідності до умов Договору. У зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 393.636,36 грн - 15% річних та 93.109,84 грн - інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Твердження відповідача про незаконність встановлення в Комерційній пропозиції від 08.10.2021 №5 іншого розміру відсотків річних, ніж це передбачено положеннями статті 625 ЦК України, суд вважає помилковими з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до пункту 1.2.9. глави 1.2. розділу I Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (далі - Правила) постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", зміст якого визначається постачальником "останньої надії" на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (додаток 7 до цих Правил), є публічним договором приєднання та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Пунктом 3.2.8. глави 3.2. розділу III Правил передбачено, що Публічна комерційна пропозиція (комерційні пропозиції) електропостачальника повинна мати унікальну назву в межах одного електропостачальника та має містити таку інформацію: 1) ціну на електричну енергію, у тому числі диференційовані ціни та критерії диференціації; 2) визначену в ліцензії на провадження господарської діяльності з розподілу (передачі) території здійснення діяльності оператора системи, доступ до якої має електропостачальник і на якій пропонує відповідну комерційну пропозицію; 3) спосіб оплати; 4) термін (строк) виставлення рахунку за спожиту електричну енергію та термін (строк) його оплати; 5) визначення способу оплати послуг з розподілу електричної енергії через електропостачальника з наступним переведенням цієї оплати електропостачальником оператору системи або напряму з оператором системи (необхідно обрати лише один з варіантів); 6) розмір пені за порушення строку оплати або штраф; 7) зобов`язання надавати компенсації споживачу за недотримання електропостачальником комерційної якості надання послуг; 8) наявність або відсутність штрафу за дострокове припинення дії договору, розмір штрафу; 9) строк дії договору та умови пролонгації; 10) урахування пільг, субсидій; 11) можливість постачання захищеним споживачам; 12) комерційна пропозиція може містити інші умови, які пов`язані безпосередньо з постачанням електричної енергії або особливостями постачання певного виду (на загальних умовах, постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії").

З аналізу вказаних пунктів Правил вбачається, що зміст договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" визначається самим постачальником на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії". Умови такого договору споживач, у даному випадку відповідач, безакцептно приймає в силу положень пункту 1.2.9. Правил. Жодних застережень щодо неможливості встановлювати постачальником у Комерційній пропозиції умов в частині сплати відсотків річних та інфляційних втрат у випадку порушення споживачем грошового зобов`язання Правила не містять. При цьому, укладений між позивачем та відповідачем Договір станом на момент виникнення спірних правовідносин був чинним та недійсним, в т.ч. щодо окремих його положень, у судовому порядку не визнавався.

З урахуванням вищенаведеного, твердження відповідача про незаконність встановлення сплати відсотків річних у розмірі 15% є надуманими, безпідставним та таким, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Також суд відхиляє заперечення відповідача про включення у розрахунок 15% річних та інфляційних втрат сум ПДВ, з огляду на наступне.

Так, справляння податку на додану вартість регулюється розділом V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14, статті 180, статті 188 ПК України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).

Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Статтею 185 ПК України, яка входить до цього розділу, об`єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до норм пункту 194.1 ст.194 ПК України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною у пункті «а» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною, та становить 20 відсотків.

Отже, електрична енергія як товар оподатковується за ставкою 20%, тому вартість спожитої відповідачем електричної енергії (яка включає в себе ПДВ), але не сплаченої ним, становить суму його грошового зобов`язання, на яке і підлягає нарахування пені, 15% річних та інфляційних втрат.

Матеріалами справи підтверджується, що у зв`язку із здійсненим позивачем нарахуванням 15% річних та інфляційних втрат сума ПДВ не змінилась. Об`єктом оподаткування є продана електрична енергія, а для розрахунку суму ПДВ сторонами взято «чисту» вартість такої електричної енергії без додавання будь-яких 15% річних та інфляційних втрат.

В силу положень чинного податкового законодавства, а також статей 625, 627-629, 632 ЦК України, нарахування відсотків річних та інфляційних втрат здійснюється на загальну суму заборгованості за договором, навіть за умови, що така заборгованість включає суму ПДВ. При цьому, нараховані на суму ПДВ відсотки річних та інфляційні втрати не включаються до суми ПДВ, визначеної договором, оскільки незалежно від нарахування їх на суму ПДВ становлять відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, доводи відповідача про те, що нарахування позивачем відсотків річних та інфляційних втрат на вартість поставленої електричної енергії, яка включає суму податку на додану вартість, фактично створює джерело отримання позивачем невиправданих додаткових прибутків, є помилковим.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру відсотків річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК та 233 ГК щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду, від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19).

Всі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК та статті 233 ГК є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак, результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку в т.ч. посилається відповідач, викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Так, у вказаній постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Крім того, у справі №902/417/18 на яку посилається відповідач сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.

Натомість у даній справі такі обставини відсутні. Позивачем нараховані 15% річних та інфляційні втрати на суму, що не перевищує суму загальної заборгованості, Більш того, відповідна заборгованість відповідачем не була сплачена протягом майже року та добровільно не сплачена після відкриття провадження у справі. Тобто обставини справи №902/417/18 та даної справи є різними.

Відтак, з огляду на принцип свободи договору посилання відповідача на незаконність нарахування 15% є передчасним.

Крім того, відповідачем під час розгляду справи не було наведено жодних поважних причин та обставин, за яких суд мав зменшити нараховані позивачем 15% річних та інфляційні втрат. Відповідачем не надано суду жодних доказів, зокрема: фінансової звітності, виписок з банків щодо наявності/відсутності грошових коштів на рахунках, інших доказів тяжкого фінансового стану або виникнення інших суттєвих негативних наслідків для інтересів відповідача, які б давали підстави вважати, що в даному випадку наявні виняткові обставини, з урахуванням яких суд міг скористатися своїм правом та зменшити розмір відсотків річних.

Наданий відповідачем Акт від 09.08.2023 №ПНС/ХК/13069/173, складений за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах праці свідчить лише про наявність порушень вимог законодавства в частині невиплати заробітної праці працівникам.

Відтак, обставини неспівмірності заявлених до стягнення сум відсотків річних та інфляційних втрат, які нараховані за прострочення виконання грошового зобов`язання протягом тривалого часу, відповідачем не доведено. При цьому, суд звертає увагу відповідача на ту обставину, що в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду не зазначала про можливість зменшення інфляційних втрат, а отже такі нарахування взагалі не підлягають зменшенню.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3.591.504,73 грн - заборгованості за спожиту електричну енергію за період листопад-грудень 2022, 93.109,84 грн - інфляції, 393.636,36 грн - 15% річних.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 61.173,77 грн покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного біотехнологічного університету (61002, м. Харків, вул. Алчевських, буд. 44, код ЄДРПОУ 44234755) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «УКРІНТЕРЕНЕРГО» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 85, код ЄДРПОУ 19480600) заборгованість за спожиту електричну енергію за період листопад-грудень 2022 року в розмірі 3.591.504,73 грн; інфляційні втрати в розмірі 93.109,84 грн; 15% річних у сумі 393.636,36 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 61.173,77 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "13" лютого 2024 р.

Суддя Н.С. Добреля