Постанова

від 03.04.2024 по справі 922/4661/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року м. Харків Справа № 922/4661/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.

при секретарі Семенові О.Є.

за участю:

позивача - Пруська Т.А., довіреність №67 від 26.12.2023 року;

відповідача - адвокат Заярний О.С., свідоцтво від 08.10.2019 року №3052;

третьої особи - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon" апеляційну скаргу Державного біотехнологічного університету (вх. №586Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2024 року у справі №922/4661/23, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Добреля Н.С.), повний текст якого складено 13.02.2024 року

за позовомДержавного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРРІНТЕРЕНЕРГО" , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО" доДержавного біотехнологічного університету простягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.02.2024 року у справі № 922/4661/23 позов задоволено повністю; стягнуто з Державного біотехнологічного університету на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО" заборгованість за спожиту електричну енергію за період листопад-грудень 2022 року в розмірі 3 591 504,73 грн.; інфляційні втрати в розмірі 93 109,84 грн.; 15% річних у сумі 393 636,36 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 61 173,77 грн.

Державний біотехнологічний університет з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" з апеляційною скаргою в електронній формі, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2024 року у справі в частині стягнення з Державного біотехнологічного університету відсотків річних в сумі 328 030,31 грн. та інфляційних втрат в сумі 15 518,30 грн. та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у відповідній частині.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.

Наведення у комерційній пропозиції № 5 від 08.10.2021 року, яка є додатком до Договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії № 1 від 16.12.2022 року інших умов, окрім тих, що передбачені Типовим договором, в тому числі щодо сплати 15% річних за порушення грошового зобов`язання є порушенням ст. ст. 179, 184 ГК України та п. 9.1. договору Типового договору.

Умови комерційної пропозиції щодо стягнення з відповідача боргу з урахуванням 15% річних, в той час як законом (ст. 625 ЦК України) прямо передбачено можливість стягнення лише 3% річних є недійсним з моменту укладення договору, оскільки накладають на відповідача додаткові фінансові зобов`язання, що суперечить умовам Типового договору, виходячи з цього, позивач мав би стягувати з відповідача 3% річних, а не 15%.

Посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо застосування ст. 625 ЦК України.

Стягнення з відповідача значної суми штрафних санкцій істотним чином може вплинути на виконання власних зобов`язань по виплаті заробітної плати працівникам, що підтверджується Актом від 09.08.2023 року № ПНС/ ХК/13069/173, здійснення інших видатків, що забезпечують життєдіяльність установи; неврахування майнового стану відповідача та покладення на нього надмірних стягнень ще більше погіршить його майновий стан; відповідач є закладом вищої освіти державної форми власності, який створений шляхом приєднання 4-х закладів вищої освіти: Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка (код згідно з ЄДРПОУ 00493741), Харківської державної зооветеринарної академії (код згідно з ЄДРПОУ 00493758), Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва (код згідно з ЄДРПОУ 00493764) та Харківського державного університету харчування та торгівлі (код згідно з ЄДРПОУ 01566330), тобто за своїм правовим статусом є неприбутковою державною установою; він є бюджетною установою, його утримання фінансується виключно за рахунок державного бюджету; внаслідок війни університет опинився у вкрай складній ситуації, що пов`язана із постійним зменшенням видатків на фінансування, відсутністю стабільних надходжень до спеціального фонду бюджету, а також станом загальноекономічних процесів у державі; будь-які значні надлишкові стягнення позбавляють університет можливості виконання основних притаманних йому функцій - забезпечення освітнього процесу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2024 року, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 "Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану" встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного біотехнологічного університету на рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2024 року у справі; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; призначено справу до розгляду на "03" квітня 2024 р. о 10:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; запропоновано учасникам справи свої процесуальні права та обов`язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua та телекомунікаційної мережі "Електронний суд"; учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв`язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень; запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду; попереджено, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; витребувано з господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4661/23.

06.03.2024 року на адресу суду з господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи №922/4661/23 (вх.№3347).

07.03.2024 року на адресу суду від відповідача надійшла заява (вх.№3400), в якій останній просить справу розглядати за участю представника, яку долучено да матеріалів справи.

20.03.2024 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№4130), який долучено до матеріалів справи, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, в обґрунтування якого вказує на те, що договір № 1 про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 16.12.2022 року, Комерційна пропозиція № 5 від 08.10.2021 року для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії" та Додаткова угода № 1 до договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 16.12.2022 року підписані сторонами та є чинними; Комерційна пропозиція є невід`ємним додатком до договору, укладеною та погодженою споживачем разом з договором з початку фактичного постачання електричної енергії споживачу, та які в свою чергу відповідно до вимог законодавства оприлюднені на сайті; позивачем нараховані 15% річних та інфляційні втрати на суму, що не перевищує суму загальної заборгованості, відповідна заборгованість відповідачем не була сплачена протягом майже рік та добровільно не сплачена після відкриття провадження у справі; починаючи з 1 січня 2019 року і на теперішній час ДПЗД "Укрінтеренерго" є єдиним в Україні постачальником електричної енергії, на якого були покладені спеціальні обов`язки, а саме виконання функцій постачальника "останньої надії"; суть діяльності постачальника "останньої надії" полягає в гарантованому постачанні електроенергії будь-яким споживачам всієї України, які втратили постачальника електричної енергії (міністерства, державні установи та підприємства, підприємства оборонно-промислового комплексу, комунальні підприємства, підприємства критичної інфраструктури, суб`єкти господарювання, фізичні особи-підприємці тощо).

20.03.2024 року на адресу суду від представника Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРРІНТЕРЕНЕРГО" - Пруської Т.А. надійшла заява (вх.№4136) про її участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", яку долучено до матеріалів справи, в якій остання просила надати можливість участі у судовому засіданні, призначеному на 03.04.2024 року об 10:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів системи відеоконференцз`язку "EasyCon".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 року, зокрема задоволено заяву представника Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРРІНТЕРЕНЕРГО" - Пруської Т.А.; судове засідання у справі, призначене на "03" квітня 2024 р. об 10:00 год. в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132, ухвалено провести за участю представника Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРРІНТЕРЕНЕРГО" - Пруської Т.А. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів вказаного представника; вчинено інші процесуальні дії.

Представник відповідача в судовому засіданні 03.04.2024 року підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити; представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Представник третьої особи у судове засідання, призначене в приміщенні Східного апеляційного господарського суду 03.04.2024 року не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції; розгляд справи здійснювався судом за відсутності третьої особи.

Ухвалу суду від 05.03.2024 року надіслано Державному біотехнологічному університету; Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО" та АТ "Харківобленерго" до електронного кабінету в системі "Електронний суд".

05.10.2021 року офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку, в зв`язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.

Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №906/184/21, від 02.11.2022 року у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 року у справі №916/1716/20, від 22.12.2022 року у справі №922/40/22, де, зокрема, вказано на те, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

Таким чином, надсилання судового рішення в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету).

Також, інформацію про дату, час та місце розгляду справи було розміщено на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу "Судова влада України" у розділі "Повідомлення для учасників судового процесу" розділу "Громадянам".

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали суду апеляційної інстанції від 05.03.2024 року та від 21.03.2024 року у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

При цьому, від учасників справи впродовж всього строку розгляду судом апеляційної інстанції справи не надходило будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю з`явитись у призначене судове засідання.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з заходами, встановленими особливим режимом роботи суду під час дії воєнного стану, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача та позивача, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

На підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 06.11.2018 року №1344 ДПЗД "УКРІНТЕРЕНЕРГО" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 року №1023-р (зі змінами) визначено ДПЗД "УКРІНТЕРЕНЕРГО" постачальником "останньої надії" з 01.01.2019 року.

Між ДПЗД "УКРІНТЕРЕНЕРГО" (постачальник) Державним біотехнологічним університетом (споживач) був укладений шляхом приєднання договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 16.12.2022 року №1, відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору, що зазначені в Додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).

Відповідно до пунктів 3.6., 3.7. договору початок постачання електричної енергії споживачу починається з факту споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ. У разі фактичного споживання електричної енергії за відсутності договору про постачання електричної енергії з іншим електропостачальником, умови договору з постачальником "останньої надії" вважаються прийнятими споживачем.

Згідно з п. 5.1. договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", яка є додатком до договору (далі - комерційна пропозиція).

Ціна (тариф) на електричну енергію має зазначатися постачальником у рахунках на оплату спожитої електричної енергії за договором, у тому числі у разі її зміни (п. 5.7. договору).

В пункті 5.8 договору визначено, що розрахунковим періодом за договором є календарний місяць.

Договір приєднання споживача набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 діб (п. 13.1. договору).

На підставі даних Оператора системи розподілу АТ "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО" щодо обсягів споживання відповідачем електроенергії в період з січня 2022 року до грудня 2022 року, позивачем були складені акти купівлі-продажу електроенергії до договору: від 07.12.2022 року №029620 за січень 2022 року на суму 1.307.041,62 грн. з ПДВ, від 07.12.2022 року №029624 за лютий 2022 року на суму 4.025.345,38 грн. з ПДВ, від 07.12.2022 року №029628 за березень 2022 року на суму 1.001.638,72 грн. з ПДВ, від 07.12.2022 року №029632 за квітень 2022 року на суму 186.817,60 грн. з ПДВ, від 07.12.2022 року №029637 за травень 2022 року на суму 453.416,24 грн. з ПДВ, від 07.12.2022 року №029641 за червень 2022 року на суму 138.639,75 грн. з ПДВ, від 08.12.2022 року №029653 за липень 2022 року на суму 765.758,33 грн. з ПДВ, від 09.12.2022 року №29658 за серпень 2022 року на суму 264.563,54 грн. з ПДВ, від 09.12.2022 року №29663 за вересень 2022 року на суму 721.000,51 грн. з ПДВ, від 09.12.2022 року №029668 за жовтень 2022 року на суму 1.256.716,54 грн., від 30.11.2022 року №030985 за листопад 2022 року на суму 1.757.062,94 грн. з ПДВ, від 31.12.2022 року №032696 за грудень 2022 року на суму 1.834.441,79 грн.

Позивачем були складені та підписані рахунки для їх оплати відповідачем, а саме: 07.12.2022 року №000044234755/19/К01/37052; від 07.12.2022 року №000044234755/19/К02/37056; від 07.12.2022 року №000044234755/19/К03/37060; від 07.12.2022 року №000044234755/19/К04/37064; від 07.12.2022 року №000044234755/19/К05/37069; від 07.12.2022 року №000044234755/19/К06/37073; від 08.12.2022 року №000044234755/19/К07/37086; від 09.12.2022 року №000044234755/19/К08/37092; від 09.12.2022 року №000044234755/19/К09/37098; від 09.12.2022 року №000044234755/19/К10/37103; від 15.12.2022 року №000044234755/19/О11/38423; від 13.01.2023 року №000044234755/19/О12/40219.

Платіжними інструкціями від 28.12.2022 року №2541 на суму 1.037.041,62 грн., від 28.12.2022 року №2542 на суму 4.025.345,38 грн., від 28.12.2022 року №2543 на суму 1.001.638,72 грн., від 28.12.2022 року №2544 на суму 186.817,60 грн., від 25.12.2022 року №2245 на суму 453.416,24 грн., від 28.12.2022 року №2546 на суму 138.639,75 грн., від 28.12.2022 року №2547 на суму 765.758,33 грн., від 28.12.2022 року №2548 на суму 254.563,54 грн., від 28.12.2022 року №2549 на суму 721.000,51 грн., від 28.12.2022 року №2550 на суму 1.252.135,54 грн. від 28.12.2022 року №2551 на суму 955,59 грн., від 28.12.2022 року №2552 на суму 3.381,00 грн., від 28.12.2022 року №2553 на суму 244,41 грн. відповідач частково сплатив вартість поставленої позивачем електричної енергії.

Залишок заборгованості за електричну енергію становить 3.591.504,73 грн. з ПДВ за період листопад-грудень 2022 року.

16.01.2023 року позивач надіслав на електронну пошту відповідача претензію-вимогу від 16.01.2023 року №44/11-004642, в якій просив у семиденний строк з дати отримання цієї претензії-вимоги сплатити заборгованість за договором .

23.02.2023 року позивач надіслав на електронну пошту відповідача попередження про припинення постачання електричної енергії, в якій зазначив, що у разі несплати заборгованості в загальному розмірі 5.020.672,09 грн., в т.ч. за листопад-грудень 2022 року, постачання електричної енергії на об`єкти споживача буде припинено з 15.03.2023 року з 09:00 год.

22.05.2023 року позивач надіслав на електронну пошту відповідача вимогу про сплату штрафних санкцій та боргу за спожиту електричну енергію, в якій просив терміново погасити заборгованість за спожиту електричну енергію в повному обсязі.

Відповідач відповіді на вимогу не надав, заборгованість не сплатив.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив стягнути з відповідача на користь позивача 3.591.504,73 грн. - заборгованість за спожиту електричну енергію за період листопад-грудень 2022, 93.109,84 грн. - інфляційні втрати, 393.636,36 грн. - 15% річних та витрати зі сплати судового збору в розмірі 61.173,77 грн.

06.02.2024 року господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, що регулюють відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач має право, зокрема: купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об`єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.

Згідно п. 66 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" це - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.

За приписами ч. 1 ст. 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі настання обставин, визначених у ч. 1 ст. 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії та відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 цього Закону не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу, а факт приєднання до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника "останньої надії" відбувається по факту споживання електричної енергії без укладення договору з іншим електропостачальником (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.09.2021 року у справі №910/8958/20).

Відповідно до ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, за матеріалами справи, на виконання умов договору в період з січня 2022 року до грудня 2022 року позивачем була поставлена (продана) відповідачу електрична енергія в загальній кількості 2.641.979,00 кВт*год. на суму 13.442.442,96 грн., що підтверджується зокрема, актами купівлі-продажу електроенергії, які були складені на підставі даних Оператора системи розподілу АТ "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО" щодо обсягів споживання відповідачем електроенергії.

Також позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату.

Зазначені документи надсилалися позивачем на електронні адреси відповідача - info@btu.kharkov.ua, urist@btu.kharkov.ua.

При цьому, факт споживання електричної енергії в кількості 2.641.979 кВт*год. на суму 13.442.442,96 грн., а також факт отримання актів купівлі-продажу електроенергії та рахунків на оплату за договором відповідачем у відзиві не заперечується у зв`язку з чим не підлягає доведенню з огляду на приписи ч. 1 ст. 75 ГПК України.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Так, умовами п. 4.1. Комерційної пропозиції №5 до договору передбачено, що споживач сплачує 100% від орієнтовної вартості обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських днів з моменту отримання споживачем рахунку.

З матеріалів справи слідує, що станом на дату розгляду справи заборгованість відповідача за договором зі спожитої електричної енергії за період листопад-грудень 2022 становить 3.591.504,73 грн.

Доказів наданих відповідачем, які б спростовували факт наявності заборгованості в розмірі 3.591.504,73 грн. матеріали справи не містять.

Отже, беручи до уваги доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та чинного законодавства та враховуючи, що відповідачем не спростовано наявності заборгованості, господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлену електричну енергію в розмірі 3.591.504,73 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 393.636,36 грн. - 15% річних та 93.109,84 грн. - інфляційних втрат, слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом Комерційної пропозиції від 08.10.2021 року №5 до Договору (п. 7.4.) споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також 15% річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, свідчить про правомірність нарахування позивачем відповідачу 15% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків 15% річних та інфляційних втрат за допомогою калькулятору ЛІГА:ЗАКОН, колегія суддів зазначає, що такі розрахунки виконані згідно з нормами чинного законодавства та у відповідності до умов договору.

Отже, позовні вимоги про стягнення 393.636,36 грн. - 15% річних та 93.109,84 грн. - інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені місцевим господарським судом.

Аргументи апелянта на те, що наведення у комерційній пропозиції № 5 від 08.10.2021 року, яка є додатком до договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії № 1 від 16.12.2022 року інших умов, окрім тих, що передбачені Типовим договором, в тому числі щодо сплати 15% річних за порушення грошового зобов`язання є порушенням ст. ст. 179, 184 ГК України та п. 9.1. договору Типового договору; умови комерційної пропозиції щодо стягнення з відповідача боргу з урахуванням 15% річних, в той час як законом (ст. 625 ЦК України) прямо передбачено можливість стягнення лише 3% річних є недійсним з моменту укладення договору, оскільки накладають на відповідача додаткові фінансові зобов`язання, що, на думку апелянта, суперечить умовам Типового договору та виходячи з цього, позивач мав би стягувати з відповідача 3% річних, а не 15%, не приймаються, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до п. 1.2.9. глави 1.2. розділу I Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року №312 (далі - Правила №312) постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", зміст якого визначається постачальником "останньої надії" на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (додаток 7 до цих Правил), є публічним договором приєднання та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Пунктом 3.2.8. глави 3.2. розділу III Правил №312 передбачено, що Публічна комерційна пропозиція (комерційні пропозиції) електропостачальника повинна мати унікальну назву в межах одного електропостачальника та має містити таку інформацію: 1) ціну на електричну енергію, у тому числі диференційовані ціни та критерії диференціації; 2) визначену в ліцензії на провадження господарської діяльності з розподілу (передачі) території здійснення діяльності оператора системи, доступ до якої має електропостачальник і на якій пропонує відповідну комерційну пропозицію; 3) спосіб оплати; 4) термін (строк) виставлення рахунку за спожиту електричну енергію та термін (строк) його оплати; 5) визначення способу оплати послуг з розподілу електричної енергії через електропостачальника з наступним переведенням цієї оплати електропостачальником оператору системи або напряму з оператором системи (необхідно обрати лише один з варіантів); 6) розмір пені за порушення строку оплати або штраф; 7) зобов`язання надавати компенсації споживачу за недотримання електропостачальником комерційної якості надання послуг; 8) наявність або відсутність штрафу за дострокове припинення дії договору, розмір штрафу; 9) строк дії договору та умови пролонгації; 10) урахування пільг, субсидій; 11) можливість постачання захищеним споживачам; 12) комерційна пропозиція може містити інші умови, які пов`язані безпосередньо з постачанням електричної енергії або особливостями постачання певного виду (на загальних умовах, постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії").

З правового аналізу вказаних пунктів Правил слідує, що зміст договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" визначається самим постачальником на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії". Умови такого договору споживач, у даному випадку відповідач, безакцептно приймає в силу положень п. 1.2.9. Правил.

Жодних застережень щодо неможливості встановлювати постачальником у Комерційній пропозиції умов в частині сплати відсотків річних та інфляційних втрат у випадку порушення споживачем грошового зобов`язання Правила №312 не містять.

Разом з цим, укладений між позивачем та відповідачем договір станом на момент виникнення спірних правовідносин був чинним та недійсним, у тому числі щодо окремих його положень, у судовому порядку не визнавався.

Щодо заперечень відповідача про включення у розрахунок 15% річних та інфляційних втрат сум ПДВ, слід зазначити на таке.

Так, справляння податку на додану вартість регулюється розділом V "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Виходячи з системного аналізу п. 9.1 ст. 9, підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14, статті 180, статті 188 ПК України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).

Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Статтею 185 ПК України, яка входить до цього розділу, об`єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

За змістом п. 194.1 ст.194 ПК України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною у пункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною, та становить 20 відсотків.

Отже, електрична енергія як товар оподатковується за ставкою 20%, тому вартість спожитої відповідачем електричної енергії (яка включає в себе ПДВ), але не сплаченої ним, становить суму його грошового зобов`язання, на яке і підлягає нарахування пені, 15% річних та інфляційних втрат.

Матеріалами справи підтверджується, що у зв`язку із здійсненим позивачем нарахуванням 15% річних та інфляційних втрат сума ПДВ не змінилась. Об`єктом оподаткування є продана електрична енергія, а для розрахунку суму ПДВ сторонами взято "чисту" вартість такої електричної енергії без додавання будь-яких 15% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до положень чинного податкового законодавства, а також ст. ст. 625, 627-629, 632 ЦК України, нарахування відсотків річних та інфляційних втрат здійснюється на загальну суму заборгованості за договором, навіть за умови, що така заборгованість включає суму ПДВ. При цьому, нараховані на суму ПДВ відсотки річних та інфляційні втрати не включаються до суми ПДВ, визначеної договором, оскільки незалежно від нарахування їх на суму ПДВ становлять відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, місцевий господарський суд правомірно вказав, що доводи відповідача про те, що нарахування позивачем відсотків річних та інфляційних втрат на вартість поставленої електричної енергії, яка включає суму податку на додану вартість, фактично створює джерело отримання позивачем невиправданих додаткових прибутків та є необґрунтованими.

Аргументи апелянта на те, що стягнення з відповідача значної суми штрафних санкцій істотним чином може вплинути на виконання власних зобов`язань по виплаті заробітної плати працівникам, що підтверджується Актом від 09.08.2023 року № ПНС/ ХК/13069/173, здійснення інших видатків, що забезпечують життєдіяльність установи; неврахування майнового стану відповідача та покладення на нього надмірних стягнень ще більше погіршить його майновий стан; відповідач є закладом вищої освіти державної форми власності, який створений шляхом приєднання 4-х закладів вищої освіти: Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка (код згідно з ЄДРПОУ 00493741), Харківської державної зооветеринарної академії (код згідно з ЄДРПОУ 00493758), Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва (код згідно з ЄДРПОУ 00493764) та Харківського державного університету харчування та торгівлі (код згідно з ЄДРПОУ 01566330), тобто за своїм правовим статусом є неприбутковою державною установою; він є бюджетною установою, його утримання фінансується виключно за рахунок державного бюджету; внаслідок війни університет опинився у вкрай складній ситуації, що пов`язана із постійним зменшенням видатків на фінансування, відсутністю стабільних надходжень до спеціального фонду бюджету, а також станом загальноекономічних процесів у державі; будь-які значні надлишкові стягнення позбавляють університет можливості виконання основних притаманних йому функцій - забезпечення освітнього процесу, не приймаються, з огляду на таке.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 24.09.2020 року у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 року у справі №918/289/19, від 19.02.2020 року у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 року у справі №918/116/19).

Відповідачем не наведено жодних поважних причин та обставин, за яких суд мав зменшити нараховані позивачем 15% річних та інфляційні втрат, не надано суду жодних доказів, зокрема: фінансової звітності, виписок з банків щодо наявності/відсутності грошових коштів на рахунках, інших доказів тяжкого фінансового стану або виникнення інших суттєвих негативних наслідків для інтересів відповідача, які б давали підстави вважати, що в даному випадку наявні виняткові обставини, з урахуванням яких суд міг скористатися своїм правом та зменшити розмір відсотків річних.

Наданий відповідачем Акт від 09.08.2023 року №ПНС/ХК/13069/173, складений за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах праці свідчить лише про наявність порушень вимог законодавства в частині невиплати заробітної плати працівникам.

Відтак, обставини неспівмірності заявлених до стягнення сум відсотків річних та інфляційних втрат, які нараховані за прострочення виконання грошового зобов`язання протягом тривалого часу, відповідачем не доведено.

Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову повністю.

Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо застосування ст. 625 ЦК України, де, зокрема, викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, не приймаються, з огляду на наступне.

Так, у вказаній постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Крім того, у справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.

Разом з цим, у справі №922/4661/23 такі обставини відсутні, позивачем нараховані 15% річних та інфляційні втрати на суму, що не перевищує суму загальної заборгованості, відповідна заборгованість відповідачем не була сплачена протягом майже рік та добровільно не сплачена після відкриття провадження у справі.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі №913/567/19 (913/403/20), де, між іншим, вказано на таке."Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 27.03.2020 року у справі № 910/4450/19 зазначив, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 року №910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 року № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 року № 910/24257/16). Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Суд звертається до правової позиції, щодо послідовно та неодноразово викладалась Великою Палатою Верховного Суду в питанні визначення подібності правовідносин у судових рішеннях: п. 60 постанови від 23.06.2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), п. 6.30 постанови від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19, постанова від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц, постанова від 12.12.2018 року у справі № 2-3007/11, пункт 5.5 від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16; п. 8.2 постанови від 16.05.2018 року у справі № 910/5394/15-г."

Таким чином, правовідносини у справі, на яку посилається апелянт та обставини вказаної справи №902/417/18, не є подібними до правовідносин у справі №922/4661/23, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного біотехнологічного університету залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2024 року у справі №922/4661/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15.04.2024 року.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий

Суддя О.В. Плахов