Рішення

від 12.02.2024 по справі 280/9896/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2024 року Справа № 280/9896/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби з безпеки на транспорті (далі відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті, винесену Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ010016 від 14.11.2023 з позивача у сумі 17000,00 грн.

Позовна заява подана представником позивача адвокатом Рогальським В.М., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР № 1147523 від 22.11.2023.

В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що позивач є власником тягача та напівпричепу, які за договором оренди та актом приймання-передачі були передані Приватному підприємству «ЛВК» для перевезення вантажів підприємства. 26.10.2023 інспектором відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області складено акт про виявлення порушення, за що передбачена відповідальність за абзацом третім частиною першою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Представник зазначає, що позивач не був повідомлений належним чином про розгляд справи 14.11.2023 про порушення Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки запрошення на такий розгляд йому не надходило. При цьому підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді адміністративно-господарського штрафу за спірною постановою слугував висновок інспектора в акті щодо відсутності у водія особистої картки водія до цифрового тахографа. Представник зауважує, що в акті інспектором правильно зазначено власника транспортних засобів ОСОБА_1 та автомобільного перевізника ПП «ЛВК», проте постанова з невідомих причин все одно була складена на позивача. Крім того, наголошує, що водій не був зобов`язаний мати особисту картку водія, оскільки внутрішні рейси не потребують наявність тахографа. Відтак, відповідачем безпідставно застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн, у зв`язку з чим відповідна постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву (вх.№ 54866 від 11.12.2023), в якому представник відповідача не погоджується із позовними вимогами та зазначає наступне. Щодо суб`єктного складу правовідносин зауважує, що наразі суб`єктом владних повноважень щодо здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням перевізниками законодавства про автомобільний транспорт з правом прийняття відповідних рішень, обов`язкових до виконання, є Укртрансбезпека в особі її територіальних органів відділів державного нагляду (контролю) в областях України. Щодо проведення рейдової перевірки транспортного засобу вказує, що під час проведення такої водій не надав посадовій Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Укртрансбезпеки роздруківку та картку водія до цифрового тахографу, що зафіксовано в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 26.10.2023 № АР008771. Представник зауважує, що відповідачем було направлено запрошення на розгляд справи, про що свідчить фіскальний чек та роздруківка трекінгу, за яким запрошення було отримано особисто 13.11.2023. Також зазначає, що за вимогами Положення № 340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами незалежно від того, чи є це міжнародним рейсом чи внутрішнім. Вказує, що за наданою водієм накладною № 168 від 26.10.2023 неможливо встановити автомобільного перевізника, а такі документи, як товарно-транспортна накладна № 0000000049/1 від 26.10.2023, протокол перевірки та адаптації тахографу до транспортного засобу та індивідуальна контрольна книжка воді були надані представником лише до суду, а не на момент проведення рейдової перевірки, у зв`язку з чим такі документи не можуть бути допустимими доказами. Звертає увагу, що керівником ПП «ЛВК» є ОСОБА_1 , власник транспортних засобів тягача та напівпричепу, через що автомобільним перевізником визначено саме позивача. Наголошує, що власник транспортного засобу у разі його передачі у тимчасове користування зобов`язаний здійснити перереєстрацію такого транспортного засобу, а водій зобов`язаний надавати не лише свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, але й документи, на підставі яких використовується транспортний засіб (договір оренди або тимчасовий реєстраційний талон). На думку представника відповідача, у цій справі автомобільним перевізником при здійсненні перевезення виступав саме позивач. З огляду на викладене, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

18.12.2023 надійшла відповідь на відзив (вх.№ 56126), в якій представник позивача зазначає, що з наданих відповідачем документів неможливо встановити, ким було отримано запрошення про розгляд справи. Звертає увагу, що уповноваженим представником відповідача в акті проведення перевірки зазначено перевізника ТОВ «ЛВК» з кодом ЄДРПОУ 30693851, про що також свідчить надана водієм під час перевірки накладна № 168. Зауважує, що реєстрація транспортних засобів за фізичною особою позивача, не підтверджує автоматично, що ця особа або ФОП ОСОБА_1 , були автомобільними перевізниками, а документів про здійснення 26.10.2023, перевезення ФОП ОСОБА_1 , не було і не існувало. Також наголошує, що ОСОБА_1 як фізична особа не відав, де перебувають його транспортні засоби, отже не відповідав за них і не користувався ними, а власник авто не завжди є відповідальною особою або автомобільним перевізником.

22.12.2023 судом отримані заперечення відповідача (вх.№ 57388), в яких представник вказує, що фіскальний чек про направлення поштового відправлення є належним доказом на підтвердження направлення позивачу запрошення разом з актом проведення перевірки, оскільки вихідних номер запрошення співпадає з номером, зазначеним у реєстрі відправки. Вказує, що зазначені в акті дані про автомобільного перевізника були взяті з накладної № 168 від 26.10.2023. Акцентує увагу, що на момент проведення перевірки водій не надавав ні товарно-транспортну накладну № 0000000049/1 від 26.10.2023, ні протокол перевірки та адаптації тахографу, ні індивідуальної контрольної книжки водія. На думку представника, всі надані документи після проведення рейдової перевірки не можуть бути допустимими доказами.

08.02.2024 надійшли витребувані судом докази по справі (вх.№6577).

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 01.12.2023 суд відкрив провадження у цій справі, призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; витребував від Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області докази по справі, а саме належним чином завірені копії документів, на підставі яких була винесена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 14.11.2023 № ПШ010016.

Ухвалою від 30.01.2024 суд витребував від Приватного підприємства «ЛВК» належним чином засвідчені копії доказів: оприбуткування в бухгалтерському обліку підприємства транспортних засобів: спеціалізованого вантажного сідлового тягача-е марки DAF, модель XF 105.410, 2006 року випуску, червоного кольору, державний номер НОМЕР_1 та спеціалізованого напівпричепу Н/ПР-самоскид-Е, марки REISCH, модель MARTIN RDKS-34/24L, 2009 року випуску, сірого кольору, державний номер НОМЕР_2 ; перерахування орендної плати за договором оренди автомобіля DAF № 4/2023 від 02.01.2023 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Позивач, ОСОБА_1 , є фізичною особою-підприємцем, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 001434 (а.с.12)

ОСОБА_1 є власником спеціалізованого вантажного сідлового тягача-е марки DAF, модель XF 105.410, 2006 року випуску, червоного кольору, державний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 28.10.2017 (а.с.18).

Крім того, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 19.10.2017 ОСОБА_1 є власником спеціалізованого напівпричепу Н/ПР-самоскид-Е, марки REISCH, модель MARTIN RDKS-34/24L, 2009 року випуску, сірого кольору, державний номер НОМЕР_2 (а.с.19).

02.01.2023 між позивачем як орендодавцем та Приватним підприємством «ЛВК» (далі орендар) було укладено договір оренди автомобіля DAF № 4/2023, за яким позивач надає, а орендар приймає у термінове платне користування: автомобіль DAF державний номер НОМЕР_1 , причіп REISCH державний номер НОМЕР_2 (а.с.20)

Відповідно до акта приймання-передачі автомобіля DAF д/н НОМЕР_1 та причепа д/н НОМЕР_2 до договору № 4/2023 від 02.01.2023 ФОП ОСОБА_1 передав, а Приватне підприємство «ЛВК» прийняло відповідно до умов договору вказані транспортні засобі (а.с.21).

Наказом ПП «ЛВК» від 31.05.2021 № 01/05-2021 прийнято на роботу ОСОБА_2 з 01.06.2021 на посаду водія автотранспортних засобів на повний робочий день з окладом згідно штатного розкладу (а.с.24).

26.10.2023 о 09:45 по вул. Донецьке шосе у місті Запоріжжя співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізької області Державної служби України з безпеки на транспорті був зупинений для перевірки транспортний засіб тягач (державний номер НОМЕР_1 ) та причіп ( НОМЕР_2 ), яким керував водій ОСОБА_2 .

При зупинці вищевказаного транспортного засобу було встановлено, що під час надання послуг з перевезень вантажів перевізник не забезпечив водія карткою водія, що є порушенням статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». За результатами перевірки було складено акт № АР 008771 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 26.10.2023. У розділі «пояснення водія про причини порушень» зазначено «з порушенням згоден».

14.11.2023 Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнята постанова № ПШ010016 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн за порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а.с.17).

Листом відповідача № 84459/26/24-23 від 30.10.2023 позивача повідомлено, що справа про порушення законодавства про автомобільний транспорт, зафіксована актом № АР008771 від 26.10.2023, буде розглянута 14.11.2023 з 10:00 до 12:00 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 8.

Вважаючи постанову № ПШ010016 від 14.11.2023 протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Засади організації і діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон №2344-ІІІ)

Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (стаття 3 Закону № 2344-ІІІ).

Згідно з частиною четвертою статті 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини сьомої статті 6 Закону № 2344-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед іншого, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Так, на виконання вимог абзацу четвертого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення №103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з підпунктами 1, 3 пункту 4 Положення № 103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Як зазначено у пункті 8 Положення № 103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На момент прийняття оскаржуваної постанови таким органом виступав Відділ державного нагляду (контролю) у Запорізькій області, утворений згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2021 № 1579-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті».

Частинами чотирнадцятою, сімнадцятою, вісімнадцятою статті 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, далі Порядок №1567).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку (пункт 4 Порядку № 1567).

При цьому, за приписами пункту 13 Порядку №1567 графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.

Згідно із пунктом 14 зазначеного Порядку №1567 рейдовою перевіркою є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Пунктом 15 Порядку № 1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно:

- наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;

- додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;

- додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода);

- відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;

- оснащення таксі справним таксометром;

- відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;

- додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;

- наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;

- додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;

- виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі);

- виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Як передбачено статтею 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Статтею 48 Закону № 2344-III визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Таким чином, перелік необхідних документів не є вичерпним, оскільки у статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи, необхідні для проведення внутрішніх перевезень вантажів.

Спірна постанова № ПШ010016 від 14.11.2023 прийнята у зв`язку з порушенням вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Так, абзац третій частини першої статті 60 Закону № 2344-III регламентує, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За обставинами справи посадовими особами Укртрансбезпеки проведена рейдова перевірка транспортних засобів на дотримання автомобільними перевізниками дотримання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт». Рейдова перевірка відбулася, зокрема, щодо транспортного засобу, який належить позивачу.

Водієм на місті проведення рейдової перевірки посадовій особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Укртрансбезпеки було надано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, посвідчення водія, накладну № 168 від 26.10.2023, а також зі слів водія було повідомлено особу перевізника ПП «ЛВК», керівником якого є ОСОБА_1 .

За змістом накладної № 168 від 26.10.2023 товар «паливна гранула з лузги соняшника» у кількості 21,6 т була прийнята ПП «ЛВК» та відпущена ТОВ «ДНІПРО МІЛК» через ОСОБА_2 .

Як встановлено судом, між позивачем та Приватним підприємством «ЛВК» (далі орендар) було укладено договір оренди автомобіля DAF № 4/2023, за яким позивач передав орендарю у термінове платне користування: автомобіль DAF державний номер НОМЕР_1 , причіп REISCH державний номер НОМЕР_2 . Зазначене підтверджується актом приймання-передачі автомобіля DAF д/н НОМЕР_1 та причепа д/н НОМЕР_2 до договору № 4/2023 від 02.01.2023.

Суд при розгляді справи враховує, що Верховним Судом у постановах від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21, від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21, від 06.09.2023 у справі № 120/5064/22, від 16.08.2023 у справі № 160/12371/22 та інших подібних - сформовано наступну сталу та послідовну судову практику щодо застосування статей 48 та 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема, в контексті реалізації повноважень Укртрансбезпеки щодо притягнення суб`єктів господарської діяльності до адміністративної відповідальності.

Верховний Суд, проаналізувавши наведені положення законодавства у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

У цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

За висновком Верховного Суду у справі № 640/27759/21 тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22, від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21.

Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).

Враховуючи наявність у матеріалах справи договору оренди автомобіля від 02.01.2023 та акту приймання-передачу автомобіля та причепа, з метою з`ясування всіх обставин у справі судом ухвалою від 30.01.2024 витребувано від Приватного підприємства «ЛВК» належним чином засвідчені копії доказів: оприбуткування в бухгалтерському обліку підприємства транспортних засобів: спеціалізованого вантажного сідлового тягача-е марки DAF, модель XF 105.410, 2006 року випуску, червоного кольору, державний номер НОМЕР_1 та спеціалізованого напівпричепу Н/ПР-самоскид-Е, марки REISCH, модель MARTIN RDKS-34/24L, 2009 року випуску, сірого кольору, державний номер НОМЕР_2 ; перерахування орендної плати за договором оренди автомобіля DAF № 4/2023 від 02.01.2023 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Так, відповідно до наданої Приватним підприємством «ЛВК» бухгалтерської довідки від 06.02.2024 автомобіль DAF державний номер НОМЕР_1 та причіп REISCH державний номер НОМЕР_2 , отримані підприємством на підставі Договору оренди автомобіля DAF № 4/2023 від 02.01.2023 перебувають на балансі ПП «ЛВК» та обліковуються на позабалансовому рахунку 01 «Орендовані необоротні активи». Орендна плата за рік складає 420000,00 грн. Згідно платіжної інструкції № 1055 від 29.06.2023 сплачено за договором оренди автомобіля DAF № 4/2023 орендну плату в сумі 210000,00 грн за період січень червень 2023 року. За періоди липень грудень 2023 року у зв`язку із скрутним становищем погоджено відтермінування оплати до 29.02.2024.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач (фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ) у спірних правовідносинах не мав статусу автомобільного перевізника у розумінні статей 1, 33 Закону №2344-ІІІ, та не може бути суб`єктом відповідальності, передбаченої абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344-III.

Більш того, суд звертає увагу, що статус фізичної особи та статус фізичної особи-підприємця не є тотожними, та відрізняються з огляду на обсяг прав та обов`язків. При цьому, наявність у фізичної особи у власності певного транспортного засобу не обов`язково свідчить про використання такого транспортного засобу при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності.

Необхідно зауважити, що адміністративно-господарський штраф накладається не на місці здійснення перевірки. Для цього призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з`ясувати, зокрема, особу порушника.

На важливості такого етапу процедури реалізації повноважень Укртрансбезпеки з притягнення суб`єктів господарської діяльності до відповідальності, передбаченої частиною першою статті 60 Закону № 2344-III, як розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт по суті з метою з`ясування дійсних обставин вчинення правопорушення, встановлення належної винної особи (автомобільного перевізника) та притягнення її до відповідальності у випадку винних дій/бездіяльності, наголошував Верховний Суд у постанові від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21.

Суд враховує, що повідомлення про розгляд справи з питань порушення законодавства про автомобільний транспорт, яким позивача було запрошено прибути на розгляд 14.11.2023 з 10:00 до 12:00, направлено йому рекомендованим листом з повідомленням, як це і передбачено Порядком №1567, за адресою проживання позивача ( АДРЕСА_1 ), яка також визначена у позовній заяві ( АДРЕСА_2 ), на підтвердження чого надано фіскальний чек та реєстр поштових відправлень). При цьому суд бере до уваги, що виконавчий комітет рішенням від 11 лютого 2016 року привів у відповідність назви вулиць та провулків та відповідно до додатку «Про перейменування об`єктів топоніміки міста Вільнянська» нове найменування вулиці «30 років ВЛКСМ» - «Миколи Сироти».

Отже, відповідач виконав свій обов`язок щодо направлення рекомендованого повідомлення позивачу про розгляд справи. Проте в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо явки позивача на розгляд справи з питань порушення законодавства про автомобільний транспорт, або надання відповідачу будь-яких пояснень чи заперечень під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Зважаючи на викладене, з огляду на те, що посадові особи відповідача неправильно встановили дійсну особу перевізника під час рейдової перевірки та не довели, що порушення законодавства про автомобільний транспорт вчинено саме ФОП ОСОБА_1 , враховуючи досліджені обставини з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності наданих суду доказів, суд вважає належним способом захисту порушеного інтересу позивача визнання протиправним та скасування спірної постанови, якою позивачу нарахований адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн.

Щодо питання необхідності наявності у перевізника особистої картки водія до цифрового тахографа суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, яка визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції №385, ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Згідно з пунктом 2.5. Інструкції № 385 тахографи підлягають повірці, яку здійснюють повірочні лабораторії відповідно до вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність». Окрім цього за пунктом 2.6 Інструкції № 385 тахографи перевіряються та адаптуються до транспортного засобу пунктами сервісу тахографів періодично кожні два роки, а також в разі установлення або заміни тахографа, ремонту тахографа, зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу, якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, що може вплинути на роботу тахографа.

За результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу пункт сервісу тахографів оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу (пункт 2.7 Інструкції № 385). В разі позитивних результатів перевірки та адаптації тахографа пункт сервісу тахографів маркує транспортний засіб та опломбовує тахограф і його складові чітким відбитком тавра.

Відповідно до пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв).

Пунктом 3.5 Інструкції № 385 встановлено, що перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії.

Відповідно до пункту 3.6. Інструкції № 385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Отже, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Такий контроль здійснюють уповноважені органи Уктрансбезпека шляхом проведення перевірок, зокрема, рейдових. У зв`язку з цим, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти уповноваженим особам документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. До документів для здійснення внутрішніх перевезень обов`язковими є картка водія у випадку обладнання транспортного засобу тахографом або індивідуальна контрольна книжка водія, завдяки якій здійснюється державний контроль за додержанням водієм режиму праці та відпочинку у випадку відсутності тахографа. Уповноважені особи мають право перевіряти наявність вказаних документу під час здійснення як міжнародних, так і внутрішніх перевезеннях.

Тобто, водії повинні надавати інспектору для контролю реєстраційні заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР у разі обладнання аналоговим тахографом, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Крім цього, суд погоджується з доводами представника відповідача та зауважує, що водій, здійснюючи перевезення вантажів зобов`язаний надавати для перевірки не лише свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, але й документи, на підставі яких використовується транспортний засіб (договір оренди або тимчасовий реєстраційний талон).

Водночас абзацом четвертим пункту 16 Порядку державної реєстрації/перереєстрації, зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою КМУ від 07.09.1998 року №1388 (по тексту Порядок № 1388) передбачено, що за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Тобто, з буквального змісту вказаної норми Порядку № 1388 слідує, що тимчасовий реєстраційний талон видається сервісним центром МВС за бажанням власника транспортного засобу надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування, - за зверненням власника транспортного засобу.

Суд враховує, висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 20.12.2018 у справі № 804/8740/16, де зазначено, що попри те, що наведені положення пункту 6.3 Інструкції № 379 та пункту 16 Порядку № 1388 передбачають видачу тимчасового реєстраційного талона на транспортний засіб за зверненням користувача транспортного засобу, тобто як вважає позивач не містять імперативної вказівки на отримання такого документа, все ж його наявність, відповідно і необхідність звернутися про його отримання, встановлена Законом України «Про автомобільний транспорт».

Суд зауважує, що Інструкція № 379 є підзаконним актом і лише встановлює порядок реалізації власником транспортного засобу, який передав право користування і (або) розпорядження ним іншій особі, права на оформлення тимчасового реєстраційного талону.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 06.07.2023 у справі № 560/514/22 та від 07.12.2023 у справі № 600/1407/22-а викладено висновок про те, що на власника транспортного засобу у разі передачі права керування транспортним засобом іншій особі, не покладається обов`язок з оформлення тимчасового реєстраційного талону. Вирішення питання оформлення тимчасового реєстраційного талону чи ні законодавець залишив на розсуд самого власника.

Разом з тим, розглядаючи дану справу, суд виходить передусім з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (параграф 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Квитанцією від 01.11.2023 № 22 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1073,60 грн (а.с.8). За таких обставин, судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1073,60 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби з безпеки на транспорті Романенка Анатолія Юрійовича від 14.11.2023 № ПШ010016 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 грн.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач Державна служба з безпеки на транспорті (місцезнаходження: проспект Перемоги, буд. 14, м. Київ, 03135; код ЄДРПОУ 39816845) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби з безпеки на транспорті (місцезнаходження: вул. Чубанова, буд. 8, м. Запоріжжя, 69118).

Рішення у повному обсязі складено та підписано 12.02.2024.

Суддя К.В.Мінаєва