Постанова

від 10.06.2024 по справі 280/9896/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 червня 2024 року м. Дніпросправа № 280/9896/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу в м. Дніпрі за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року ( суддя Мінаєва К.В.) в адміністративній справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби з безпеки на транспорті, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті, винесену Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ010016 від 14.11.2023 з позивача у сумі 17 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником тягача та напівпричепу, які за договором оренди та актом приймання-передачі були передані Приватному підприємству «ЛВК» для перевезення вантажів підприємства. 26.10.2023 інспектором відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області складено акт про виявлення порушення, за що передбачена відповідальність за абзацом третім частиною першою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Представник зазначає, що позивач не був повідомлений належним чином про розгляд справи 14.11.2023 про порушення Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки запрошення на такий розгляд йому не надходило. При цьому підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді адміністративно-господарського штрафу за спірною постановою слугував висновок інспектора в акті щодо відсутності у водія особистої картки водія до цифрового тахографа. Представник зауважує, що в акті інспектором правильно зазначено власника транспортних засобів ОСОБА_1 та автомобільного перевізника ПП «ЛВК», проте постанова з невідомих причин все одно була складена на позивача. Крім того, наголошує, що водій не був зобов`язаний мати особисту картку водія, оскільки внутрішні рейси не потребують наявність тахографа. Відтак, відповідачем безпідставно застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн, у зв`язку з чим відповідна постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби з безпеки на транспорті Романенка Анатолія Юрійовича від 14.11.2023 № ПШ010016 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 грн.

Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником ПП «ЛВК» зазначено ОСОБА_1 , власником транспортного засобу ДАФ, номерний знак НОМЕР_1 та напівпричепу марки REISCH, номерний знак НОМЕР_2 також є ОСОБА_1 , відповідно і автомобільним перевізником визначено саме позивача. Також зазначає, що за вимогами Положення № 340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами незалежно від того, чи є це міжнародним рейсом чи внутрішнім. Вказує, що за наданою водієм накладною № 168 від 26.10.2023 неможливо встановити автомобільного перевізника, а такі документи, як товарно-транспортна накладна № 0000000049/1 від 26.10.2023, протокол перевірки та адаптації тахографу до транспортного засобу та індивідуальна контрольна книжка воді були надані представником лише до суду, а не на момент проведення рейдової перевірки, у зв`язку з чим такі документи не можуть бути допустимими доказами.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

У запереченнях на відзив, відповідачем зазначено, що представник позивача зазначає, що транспортні засоби зазначені в акті від 26.10.2023 №АР008771 перебувають в господарському віданні ПП «ЛВК». Проте, товарно-транспортна накладна № 0000000049/1 від 26.10.2023, протокол перевірки та адаптації тахографу до транспортного засобу № 0008146 від 07.09.2023, індивідуальна контрольна книжка водія ОСОБА_2 на жовтень- листопад 2023 року були надані представником позивача лише до суду, в момент проведення рейдової перевірки вказані документи водієм для перевірки надано не було, у зв`язку з чим вказані документи не можуть бути допустимими доказами. Однак, надання до суду інших матеріалів, жодним чином не спростовує та не змінює встановлених на місці події фактичних обставин, тому не зрозуміло з яких причин Запорізький окружний адміністративний суд прийняв до уваги, при ухвалені рішення, документи, які були недані в момент проведення рейдової перевірки.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , є фізичною особою-підприємцем, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 001434 (а.с.12)

ОСОБА_1 є власником спеціалізованого вантажного сідлового тягача-е марки DAF, модель XF 105.410, 2006 року випуску, червоного кольору, державний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 28.10.2017 (а.с.18).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 19.10.2017 ОСОБА_1 є власником спеціалізованого напівпричепу Н/ПР-самоскид-Е, марки REISCH, модель MARTIN RDKS-34/24L, 2009 року випуску, сірого кольору, державний номер НОМЕР_5 (а.с.19).

02.01.2023 між позивачем як орендодавцем та Приватним підприємством «ЛВК» (орендар) було укладено договір оренди автомобіля DAF № 4/2023, за яким позивач надає, а орендар приймає у термінове платне користування: автомобіль DAF державний номер НОМЕР_1 , причіп REISCH державний номер НОМЕР_5 (а.с.20)

Відповідно до акта приймання-передачі автомобіля DAF д/н НОМЕР_1 та причепа д/н НОМЕР_5 до договору № 4/2023 від 02.01.2023 ФОП ОСОБА_1 передав, а Приватне підприємство «ЛВК» прийняло відповідно до умов договору вказані транспортні засобі (а.с.21).

Наказом ПП «ЛВК» від 31.05.2021 № 01/05-2021 прийнято на роботу ОСОБА_2 з 01.06.2021 на посаду водія автотранспортних засобів на повний робочий день з окладом згідно штатного розкладу (а.с.24).

26.10.2023 о 09:45 по вул. Донецьке шосе у місті Запоріжжя співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізької області Державної служби України з безпеки на транспорті був зупинений для перевірки транспортний засіб тягач (державний номер НОМЕР_1 ) та причіп ( НОМЕР_5 ), яким керував водій ОСОБА_2 .

Під проведення перевірки було встановлено, що надання послуг з перевезень вантажів перевізник не забезпечив водія карткою водія, що є порушенням статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

За результатами перевірки було складено акт № АР 008771 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 26.10.2023. У розділі «пояснення водія про причини порушень» зазначено «з порушенням згоден».

14.11.2023 Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнята постанова № ПШ010016 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн за порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а.с.17).

Листом відповідача № 84459/26/24-23 від 30.10.2023 позивача повідомлено, що справа про порушення законодавства про автомобільний транспорт, зафіксована актом № АР008771 від 26.10.2023, буде розглянута 14.11.2023 з 10:00 до 12:00 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 8.

Не погоджуючись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

В силу частини сьомої статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.

Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно з частинами сімнадцятої - двадцятої статті 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1567).

За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Згідно з частинами першою - другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

-для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

-для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

В силу пунктів 21, 22 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

Приписами пункту 25 Порядку № 1567 визначено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

В силу частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, передбачено штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія суддів враховує, що Верховний Суд вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 48 Закону № 2344-III в контексті реалізації повноважень Укртрансбезпеки щодо притягнення суб`єктів господарської діяльності до адміністративної відповідальності, який викладено у постановах від 06 вересня 2023 року справі № 120/5064/22, від 16 серпня 2023 року у справі № 160/12371/22, від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21. Висновки, у вказаних справах є релевантними до обставин цієї справи, колегія суддів не бачить підстав для відступу від них і надалі зауважує таке.

Так, Верховний Суд, проаналізувавши наведені положення законодавства у постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

За висновком Верховного Суду у справі № 640/27759/21 тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а та від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.

Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 620/18215/21).

При цьому, на підставі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

У постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344-III.

Так, згідно з частиною першою статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

При цьому, відомості щодо перевізника зазначаються в товарно-транспортній накладній, яка надається працівникам Укртрансбезпеки для перевірки, оскільки під час руху основним документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є товарно-транспортна накладна, яка використовується для внутрішніх перевезень в межах України.

Згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, товарно-транспортна накладна (ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі № 280/2150/23 та від 06 березня 2024 року у справі № 200/4052/22.

Суд апеляційної інстанції при розгляді цього спору застосовує вказаний підхід Верховного Суду щодо установлення належного перевізника, досліджує обставини наданих документів відповідачу як контролюючому органу водієм транспортного засобу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Колегія суддів звертає увагу на те , що при зупинці вищевказаного транспортного засобу DAF державний номер НОМЕР_1 та причіп НОМЕР_5 було встановлено, що під час надання послуг з перевезень вантажів перевізник не забезпечив водія карткою водія, що є порушенням статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». За результатами перевірки було складено акт № АР 008771 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 26.10.2023. У розділі «пояснення водія про причини порушень» зазначено «з порушенням згоден».

ОСОБА_1 є власником спеціалізованого вантажного сідлового тягача-е марки DAF, модель XF 105.410, 2006 року випуску, червоного кольору, державний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 28.10.2017 (а.с.18).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 19.10.2017 ОСОБА_1 є власником спеціалізованого напівпричепу Н/ПР-самоскид-Е, марки REISCH, модель MARTIN RDKS-34/24L, 2009 року випуску, сірого кольору, державний номер НОМЕР_5 (а.с.19).

02.01.2023 між позивачем як орендодавцем та Приватним підприємством «ЛВК» було укладено договір оренди автомобіля DAF № 4/2023, за яким позивач надає, а орендар приймає у термінове платне користування: автомобіль DAF державний номер НОМЕР_1 , причіп REISCH державний номер НОМЕР_5 (а.с.20)

Відповідно до акта приймання-передачі автомобіля DAF д/н НОМЕР_1 та причепа д/н НОМЕР_5 до договору № 4/2023 від 02.01.2023 ФОП ОСОБА_1 передав, а Приватне підприємство «ЛВК» прийняло відповідно до умов договору вказані транспортні засобі (а.с.21).

За змістом накладної № 168 від 26.10.2023 товар «паливна гранула з лузги соняшника» у кількості 21,6 т була прийнята ПП «ЛВК» та відпущена ТОВ «ДНІПРО МІЛК» через ОСОБА_2 .

Надання водієм під час перевірки вказаної товарно-транспортної накладної № 168 від 26.10.2023 підтверджується відповідачем.

При цьому, інформація про ФОП ОСОБА_1 , як автомобільного перевізника не зазначена у товарно-транспортній накладній №168 від 26.10.2023, якою оформлено перевезення вантажу.

Як правильно встановлено судом першої інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у вказаній товарно-транспортній накладній саме ПП «ЛВК» визначено автомобільним перевізником.

Наведене свідчить про наявність у контролюючого органу інформації щодо автомобільного перевізника під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, проте автомобільного перевізника під час розгляду справи органом контролю встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб.

Колегія суддів звертає увагу на те , що вказана товарно-транспортна накладна є документом, який у розумінні вимог ст. 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» підтверджує факт укладення договору перевезення вантажу між перевізником та відправником (вантажовідправником).

Відповідно до пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

При встановленні посадовими особами органу державного контролю факту перевезення вантажів з недотриманням Закону № 2344-III, джерелом інформації про суб`єкта відповідальності за таке порушення законодавства про автомобільний транспорт є насамперед відомості товарно-транспортної накладної, яка супроводжує вантаж, про автомобільного перевізника, оскільки перевізник може не співпадати з водієм, який керує транспортним засобом, чи власником (користувачем) транспортного засобу, зазначеним у реєстраційних документах.

Тому відомості товарно-транспортної накладної, зокрема про особу автомобільного перевізника, повинні бути обов`язково зафіксовані посадовими особами органу державного контролю у відповідних документах.

При цьому відповідно до ст. 1 «Правил дорожнього руху України» власником транспортного засобу є фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб та має на це відповідні документи.

Отже, законом чітко визначено відмінність між особою яка володіє майновими правами на транспортний засіб і особою, яка використовує його або безпосередньо, або через водія (іншу юридичну особу) для здійснення перевезень.

Таким чином, власник транспортного засобу та перевізник можуть бути як однією особою, так і різними.

Відтак належність на праві власності автомобіля іншій особі не вказує на неможливість передання такого транспортного засобу в користування іншій особі для власних потреб. При цьому використання третьою особою такого автомобіля не позбавляє обов`язку дотримуватись вимог закону, в тому числі і під час перевезення нею або водієм товарів (вантажів).

В постанові Верховного суду від 21 березня 2024 року у справі № 240/10400/23 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що за відсутності інших документів, які спростовують інформацію зазначену в ТТН про автомобільного перевізника, встановлення особи перевізника здійснюється відповідно до вказаних в ТТН відомостей щодо такої особи, які є обов`язковими при її оформленні.

Тобто, у цьому випадку, контролюючий орган безпідставно не врахував відомості з наданої під час перевірки ТТН №168 від 26.10.2023 щодо особи автомобільного перевізника та помилково визначив перевізником ПП «ЛВК».

У контексті спірних правовідносин колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06 липня 2023 року у справі №560/514/22.

Так, у вказаній справі Верховний Суд зазначив наступне: « Колегія суддів погоджується з доводами Укртрансбезпеки про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (ст.33, 50 Закону №2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу. Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися), як на тому акцентує відповідач».

Варто вказати, що ненадання водієм в ході рейдової перевірки тимчасового реєстраційного талону не свідчить про відсутність факту передачі транспортного засобу від власника іншій особі чи про незаконність такої передачі, а також не спростовує відомостей про особу автомобільного перевізника, зазначених у товарно-транспортній накладній.

При цьому, відповідно до п.2.2 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Колегія суддів наголошує, що фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття права користування транспортним засобом. Оформлення ж тимчасового реєстраційного талону не є єдиним належним і допустимим доказом передання транспортного засобу.

Відповідач будь-яких доказів, які би підтверджували, що автомобільним перевізником у спірних правовідносинах був позивач, а не ПП «ЛВК» суду не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що товарно-транспортна накладна № 0000000049/1 від 26.10.2023, протокол перевірки та адаптації тахографу до транспортного засобу № 0008146 від 07.09.2023, індивідуальна контрольна книжка водія ОСОБА_2 на жовтень- листопад 2023 року були надані представником позивача лише до суду, в момент проведення рейдової перевірки вказані документи водієм для перевірки надано не було.

Колегія суддів зауважує, що надана до суду товарно-транспортна накладна № 0000000049/1 від 26.10.2023, лише підтверджує інформацію стосовно перевізника, визначену в ТТН №168 від 26.10.2023, яка надана водієм під час перевірки.

Ненадання як водієм в ході рейдової перевірки протокол перевірки та адаптації тахографу до транспортного засобу № 0008146 від 07.09.2023, індивідуальна контрольна книжка водія ОСОБА_2 на жовтень- листопад 2023 року не свідчить про відсутність факту передачі транспортного засобу від власника іншій особі чи про незаконність такої передачі, а також не спростовує відомостей про особу автомобільного перевізника, зазначеного у товарно-транспортній накладній.

Таким чином, постанова Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 14.11.2023 № ПШ010016 прийнята без додержання вищенаведених норм, а тому є протиправною.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позов є таким, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяО.В. Головко

суддяА.В. Суховаров