Ухвала

від 12.02.2024 по справі 440/1295/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

12 лютого 2024 рокум. ПолтаваСправа № 440/1295/24

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Канигіна Т.С., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Центрального територіального управління Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Центрального територіального управління Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06.06.2016 по 02.10.2020 в повному обсязі;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06.06.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 02.10.2020 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

У ході з`ясування питання, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено наступне.

Відповідно до частин третьої і п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд звертає увагу на те, що положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Водночас, частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частинами першою та другою статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Отже, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 та від 19.01.2023 у справі №460/17052/21.

З системного аналізу викладеного вбачається, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві.

Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 Кодексу законів про працю України, на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У зв`язку з наведеним, строк, визначений частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній з 19.07.2022), був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Отже, тримісячний строк звернення до суду з даним позовом розпочався з 01.07.2023 та з урахуванням частини шостої статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України закінчився 02.10.2023 (останній день строку звернення до адміністративного суду).

Позивач звернувся до суду з позовом 02.02.2024, тобто з пропуском трьохмісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.

У заяві про поновлення процесуального строку позивачем в обґрунтування своїх доводів зазначено, що відповідно до офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 у Рішеннях Конституційного Суду № 8-рп/2012 від 15.10.2013, у якому зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Це право працівника, як зазначив Суд, відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

На переконання позивача, шестимісячний строк може не застосовуватися за звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому.

Крім того, позивачем звернуто увагу на викладений у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 висновок колегії суддів, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд також зауважив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду з позовними заявами, апеляційними та касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 зазначеної Конвенції.

У зв`язку з чим, за твердженням позивача, для захисту його порушених прав в адміністративному суді стоки звернення до суду не застосовуються.

Суд відхиляє посилання позивача на офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 в Рішенні Конституційного Суду № 8-рп/2012 від 15.10.2013, оскільки стаття 233 Кодексу законів про працю України змінена в частині строку звернення до суду згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022.

Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 суд зазначає, що у постанові у від 09.11.2023 у справі № 520/12478/22, яка прийнята пізніше, Верховний Суд, зокрема, зазначив, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Учасники справи повинні дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін. За практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Щодо посилання позивача на введення воєнного стану в Україні, суд зазначає таке.

Введення воєнного стану є поважною причиною пропуску процесуального строку, оскільки впливає на життєдіяльність у державі в цілому. Проте між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану повинен бути безпосередній, прямий, причинний зв`язок. Отже, при вирішенні питання про поновлення процесуального строку судом не може не враховуватися, зокрема, коли збіг процесуальний строк (до введення воєнного стану чи під час воєнного стану; якщо до введення воєнного стану, то як задовго до цієї події; також, який строк звернення після введення воєнного стану тощо), яким чином запроваджені обмеження перешкоджали своєчасно звернутися до суду з позовом.

Наведене відповідає правовій позиції викладеній, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №200/13952/21.

Верховний Суд у зазначеній постанові також наголосив на наступному: питання поновлення строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку; однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку у всіх абсолютно випадках.

Крім того, суд відмічає ту обставину, що воєнний стан продовжує діяти та території України і станом на лютий 2024 року, однак, це жодним чином не завадило позивачу звернутися до суду з цим позовом 02.02.2024.

Водночас, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження поважних причин пропущення строку звернення до суду з огляду на те, що позивач проходив довготривале лікування та реабілітацію у зв`язку з отриманою мінно-вибуховою травмою під час захисту Батьківщини. Позивачем надано лише довідки військово-лікарської комісії щодо проведення медичного огляду від 07.08.2023 №643, від 05.09.2023 №829, від 24.10.2023 №1005.

При цьому, суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази перебування позивача на стаціонарному лікуванні, наведені документи не можуть слугувати підставою пасивної поведінки у здійсненні права на пред`явлення позову.

Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 наголосив на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

За відсутності у матеріалах позову та заяві про поновлення процесуального строку доказів, що свідчили б про наявність об`єктивних, непереборних обставин неможливості своєчасного звернення до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що строк звернення з цим позовом позивачем пропущений без наявності на те поважних причин.

Отже, у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду слід відмовити.

Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частина шоста статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Отже, позовна заява не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Таким чином, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.

На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Центрального територіального управління національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду:

- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин пропуску позивачем строку або інших доказів на підтвердження факту дотримання останнім такого строку.

Роз`яснити позивачу, що у разі неусунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява повертається позивачеві.

Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Т.С. Канигіна