Постанова

від 17.04.2024 по справі 440/1295/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 р. Справа № 440/1295/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2024, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 20.02.24 по справі № 440/1295/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06.06.2016 по 02.10.2020 в повному обсязі;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06.06.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 02.10.2020 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Центрального територіального управління національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

15.02.2024 до суду надійшла заява позивача про поновлення процесуального строку.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачеві.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що він є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням виданим на ім`я позивача. Звертає увагу, що постійно перебуває на військовій службі в військовій частині та в зоні бойових дій та захищає суверенітет та територіальну цілісність нашої Держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації.

Позивач зазначає, що початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Представник скаржника наголошує на тому, що 01 листопада 2023 року на адресу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України було направлено запит стосовно надання довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період служби, на який 27.11.2023 отримано відповідь. Також 06 листопада 2023 року на адресу військової частини НОМЕР_1 було направлено заяву стосовно виплати Заявнику заборгованості по індексації грошового забезпечення за період з 06.06.2016 року по 02.10.2020 року в повному обсязі. 14.11.2023 в/ч НОМЕР_1 було надано відповідь на заяву від 14.11.2023 № 6/59/12-1249 в задоволенні вимоги відмовлено у зв`язку з відсутністю доказів про наявність заборгованості по виплаті індексації.

15 листопада 2023 року на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 подано запит стосовно відомостей про грошове забезпечення ОСОБА_1 , на який 27.11.23 отримано копії з особистих карток на грошове забезпечення (копії заяви, адвокатського запиту та відповідей на заяви і запит містяться в матеріалах справи). На підставі отриманих архівних відомостей, 13.12.23 до військової частини НОМЕР_1 направлено повторну заяву стосовно виплати заявника заборгованості по індексації грошового забезпечення. Після чого представником заявника вивчено вище зазначені документи та ініційовано підготовку позовної заяви.

Крім того, позивач звертає увагу на ту обставину, що 01 грудня 2022 року під час захисту Батьківщини ОСОБА_1 отримав тяжку мінно-вибухову травму: нестійка комбінована контрактура правого колінного суглобу внаслідок пошкодження передньої хрестоподібної зв`язки. 19.07.2023 для проходження повторного лікування у зв`язку з отриманою травмою було видано погодження на госпіталізацію ОСОБА_1 в КП «Кременчуцький обласний клінічний шпиталь для ветеранів війни» (погодження на госпіталізацію міститься в матеріалах справи). З 31.07.2023 по 07.08.2023 позивач проходив лікування в КМП «Лікарня Придніпровська», де йому було проведено оперативне лікування (виписка із медичної карти №2475 та довідку від 07.08.23 містяться в матеріалах справи), після якого, згідно з Довідкою ВЛК від 07.08.2023 № 643 та Довідкою ВЛК від 05.09.2023 №829 ОСОБА_1 було надано відпустки для проходження реабілітації загальним терміном 60 днів (Довідки ВЛК містяться в матеріалах справи), та направлено ще на додаткове лікування з 03.10.2023 по 24.10.2023, яке заявник проходив в КП «Кременчуцький обласний клінічний шпиталь для ветеранів війни» (виписка із медичної карти №1811 міститься в матеріалах справи).

Як вважає, позивач, всупереч встановленим вище фактам, які прямо свідчать про те, що ОСОБА_1 проходив довготривале лікування та реабілітацію у зв`язку з отриманою мінно- вибуховою травмою під час захисту Батьківщини, що значно ускладнювало та унеможливлювало своєчасно звернутися до суду за відновленням своїх прав, Полтавський окружний адміністративний суд не надав належної оцінки медичним документам які підтверджують факт довготривалого лікування та реабілітації ОСОБА_1 та не врахував те, що весь цей період, починаючи з липня 2023 року, у зв`язку з важкою травмою та довгим і складним лікуванням заявник був значно обмежений у пересуванні та не мав можливості вести повноцінний спосіб життя. Відповідно, перебування заявника на лікуванні та реабілітації можна вважати об`єктивно непереборною та поважною підставою для поновлення строку звернення до суду.

Відповідач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 НГУ у період з 06.06.2016 до 01.10.2020 року. 01.10.2020 наказом командира частини № 233 ОСОБА_1 виключено зі списків складу військової частини та всіх видів забезпечення, однак із заявою про виплату заборгованості грошового забезпечення за вказаний вище період звернувся лише в листопаді 2023 через свого представника. Під час виключення зі списків частини, позивачу було повідомлено про всі належні йому виплати та проведено розрахунок.

Відповідач вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України),

Також відповідач вказує, що запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст. 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Отже, на думку відповідача тримісячний строк звернення до суду з даним позовом розпочався з 01.07.2023 та з урахуванням ч. 6 ст. 120 КАС України закінчився 02.10.2023 (останній день строку звернення до адміністративного суду).

Однак, позивач звернувся до суду з позовом 02.02.2024, тобто з пропуском трьохмісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.

Крім того, відповідач звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження поважних причин пропущення строку звернення до суду.

З урахуванням викладеного, на думку відповідача, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Представник позивача надав до суду апеляційної інстанції відповідь на відзив, в якому заперечує щодо доводів відповідача викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду слід відмовити та повернути позовну заяву на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Так, предметом даного спору є бездіяльність відповідача щодо ненарахування у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 06.06.2016 до 02.10.2020 року.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Колегія суддів зазначає, що перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст.ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, до всіх виплат, право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата індексації, яка, відповідно, є складовою заробітної плати.

Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, ч. 1 та ч. 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Таким чином, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи встановила, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 233 від 01.10.2020 року старшину ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

При цьому, позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо ненарахування у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 06.06.2016 до 02.10.2020 року.

Із даним позовом позивач звернувся до суду 02.02.2024 року.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що на момент виключення позивача з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (01.10.2020) ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Втім, судом першої інстанції помилково застосовано редакцію ч. 2 ст. 233 КЗпП України, чинну на момент звернення позивача до суду із даним позовом.

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком, з огляду на що строк, визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022, до спірних правовідносин застосуванню не підлягав.

Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у постановах від від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, від 18.10.2023 № 380/14605/22.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо повернення позовної заяви ОСОБА_1 з підстав пропуску строку звернення до суду.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів приймаються в якості належних.

Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань та посадових осіб.

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet V., France, рішення від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94) Європейським судом з прав людини, висловлено позицію про те, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватися таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим уважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 по справі № 440/1295/24 - скасувати.

Адміністративну справу № 440/1295/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва