Постанова

від 13.02.2024 по справі 620/14013/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/14013/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Клопот С.Л., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Карпушової О.В., Файдюка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства «ВІТЯЗЬ-АГРО» на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення суду по справі за адміністративним позовом Фермерського господарства «ВІТЯЗЬ-АГРО» до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «ВІТЯЗЬ-АГРО» (далі по тексту - позивач, ФГ «ВІТЯЗЬ-АГРО») звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, Державної податкової служби України (далі по тексту - відповідачі, ГУ ДПС у Чернігівській області, ДПС України) в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Головного управління ДПС у Чернігівській області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних № 8853191/39746705 від 22.05.2023 про відмову ФГ «ВІТЯЗЬ-АГРО» у реєстрації податкової накладної № 8 від 29.03.2023 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

- зобов`язати ДПС України зареєструвати ФГ «ВІТЯЗЬ-АГРО» у Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 8 від 29.03.2023 датою її фактичного подання на реєстрацію.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення суду про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, позивач, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, та прийняти нову, якою вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. задовольнити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати, виходячи з наступного.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 06.11.2023 року представник позивача звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення у справі №620/14013/23, яким просить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судові витрати професійну правничу допомогу адвоката, з урахуванням поданих позивачем документів, що підтверджують розмір цих витрат, а саме 20 000,00 грн., які підлягають сплаті позивачем на користь АБ «ЮРИДИЧНИЙ ЦЕНТР РУСТАМА СААДІ» у майбутньому (до 01.02.2024).

При прийнятті рішення судом першої інстанції не було вирішено питання щодо понесених позивачем судових витрат в повному обсязі, а саме правничої допомоги.

До вказаної заяви представником позивача додано:

- копію договору про надання правничої допомоги № 1/23-ВА від 27.06.2023;

- копію додаткової угоди від 01.09.2023 до договору № 1/23-ВА про надання правничої допомоги від 27.06.2023;

- копію акта здачі-приймання послуг № 1 від 01.11.2023;

- детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Сааді Р.М. у справі 620/14013/23 від 02.11.2023 (Т.2 а.с.186-205).

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення суду про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу дійшов висновку, що представником позивача не надано суду доказів здійснених витрат на правову допомогу, зокрема, документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частин 4, 5 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 3 статті 143 КАС України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Згідно з частиною 4 статті 143 КАС України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Частина 1 статті 252 КАС України передбачає, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Відмовляючи у задоволенні заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази оплати позивачем таких послуг.

Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №813/481/18 зроблено такий висновок: «Зважаючи на положення частини 7 статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року №01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов`язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті».

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, в якій зазначено, що «КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15 грудня 2017 року, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів - суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року в справі №160/15983/20.

Отже, висновок суду першої інстанції про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг на момент вирішення питання про їхній розподіл ґрунтуються на неправильному застосуванні статті 139 КАС України.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, що на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг представником ФГ «ВІТЯЗЬ-АГРО» було надано суду копію договору про надання правничої допомоги № 1/23-ВА від 27.06.2023; копію додаткової угоди від 01.09.2023 до договору № 1/23-ВА про надання правничої допомоги від 27.06.2023; копію акта здачі-приймання послуг № 1 від 01.11.2023; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Сааді Р.М. у справі 620/14013/23 від 02.11.2023 (Т.2 а.с.186-205).

З урахуванням викладеного, апеляційний суд уважає, що позивачем були виконані вимоги частин 3, 4 статті 134, частини 7 статті 139 КАС України щодо підтвердження відповідними доказами розміру витрат, які позивач має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

Щодо співмірності цих витрат зі складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт, колегія суддів зазначає таке.

У постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд уже виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що: «Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною 7 цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 6 статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19».

Колегія суддів звертає увагу, що станом на момент ухвалення даної постанови, від ГУ ДПС у м. Києві клопотання про зменшення розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу не надходили.

Своєю чергою, з урахуванням складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг (виконаних робіт) та витраченого часу на це, ціни позову та значення справи для позивача, апеляційний суд уважає заявлені позивачем до відшкодування витрати частково співмірними.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що в даному випадку відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу в розмірі 10000, 00 грн., оскільки представником позивача в акті здачі-приймання послуг міститься перелік робіт, який є безумовними функціями адвоката, зокрема зустріч з клієнтом, копіювання та роздруківка додатків до позовної заяви, засвідчення копій документів, відправка позову засобами Укрпошти, підготовка та подача процесуальних клопотань та інше, а тому не підлягає задоволенню.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн., які є співмірними для даної справи та виконаним адвокатом обсягом робіт.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове судове рішення або змінити судове рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті додаткового рішення порушено норми процесуального права, що стало підставою для неправильного вирішення питання про судові витрати на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що в даному випадку заява представника позивача Сааді Р.М. про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції оскаржувана ухвала прийнята з порушення норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою частково задовольнити заяву представника позивача про розподіл судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн. пропорційно по 5000, 00 грн. з кожного з відповідачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «ВІТЯЗЬ-АГРО» задовольнити частково.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року скасувати.

Заяву представника позивача Сааді Р.М. про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути на користь Фермерського господарства «ВІТЯЗЬ-АГРО» (ЄДРПОУ 39746705) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (ЄДРПОУ 44094124) витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути на користь Фермерського господарства «ВІТЯЗЬ-АГРО» (ЄДРПОУ 39746705) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Державної податкової служби України (ЄДРПОУ 43005393) витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

В іншій частині заявлених Фермерським господарством «ВІТЯЗЬ-АГРО» витрат на правничу допомогу відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Карпушова

В.В. Файдюк

Повний текст виготовлено 13.02.2024 року