Постанова

від 07.02.2024 по справі 369/136/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 369/136/22 Головуючий у суді першої інстанції - Янченко А.В.

Номер провадження № 22-ц/824/4971/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Сукач О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 березня 2023 року у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області звернувся до суду із позовом до ГУ Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки, який мотивував тим, що Києво-Святошинською окружною прокуратурою встановлені підстави для вжиття заходів представницького характеру у сфері захисту земель сільськогосподарського призначення, що полягають у наступному.

Обґрунтовуючи поданий позов прокурор зазначив, що наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 05 квітня 2018 року № 10-2998/15-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,12 га (кадастровий номер 3222488200:06:002:5239), із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва, розташованої на території Шпитівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

На підставі вказаного наказу від 05 квітня 2018 року № 10-2998/15-18-сг згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 грудня 2021 року № 289233016 ОСОБА_3 18 квітня 2018 року за № 40695058 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222488200:06:002:5239 для ведення індивідуального садівництва, розташованої на території Шпитівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Прокурор вважає, що наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області від 05 квітня 2018 року № 10-2998/15-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3222488200:06:002:5239 виданий незаконно та з порушенням вимог земельного законодавства, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_1 (останнього набувача) на користь держави з наступних підстав.

Так, згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 09 грудня 2021 року № 289234506 ОСОБА_3 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 29 травня 2017 року № 22-10444-сг отримав у приватну власність (право зареєстровано 02 червня 2017 року за № 35500285) земельну ділянку площею 0,12 га (кадастровий номер 6825088400:05:001:0020) для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Стуфчинецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Зазначене підтверджує, що ОСОБА_3 , який на час отримання спірної земельної ділянки на території Київської області вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (наказ від 29.05.2017 року № 22-10444-сг).

Крім того, позивач вказував, що після набуття ОСОБА_3 права власності, земельна ділянка з кадастровим номером 3222488200:06:002:5239 відчужена ним на підставі договору купівлі-продажу від 22 червня 2018 року серія та номер 2153 на користь ОСОБА_4 , який, у свою чергу, відчужив право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 18 вересня 2018 року № 3031 на користь ОСОБА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 грудня 2021 року №289233016.

Земельна ділянка площею 0,12 га (кадастровий номер 3222488200:06:002:5239) вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності, внаслідок незаконного використання ОСОБА_3 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок - на даний час: Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області.

Прокурор зазначав, що ОСОБА_3 при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Київській області не повідомив, що вже раніше скористався своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва. При цьому, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 придбали вказану земельну ділянку в особи, яка з огляду на зазначені обставини не мала права її отримувати та відчужувати.

Однак, приймаючи наказ щодо розпорядження спірною земельною ділянкою ГУ Держгеокадастру у Київській області факт реалізації ОСОБА_3 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва не перевірило, чим порушило вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності, а тому наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність особи, яка таке право вже використала, як і наказ про передачу такої ділянки у власність, є незаконними та підлягає визнанню недійсним.

Водночас, ОСОБА_3 міг і повинен був знати про те, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання, що ставить його добросовісність під час набуття спірної земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів та підтверджує дотримання «справедливого балансу» у даних правовідносинах, та зважаючи на те, що він своє право на отримання земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва використав, підстав для задоволення заяви про надання у власність земельної ділянки такого ж виду користування на території Шпитівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області не було.

Так, на даний час спірна земельна ділянка у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрована за ОСОБА_1 , як наслідок Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області позбавлена можливості користуватись і розпоряджатись спірною земельною ділянкою сільськогосподарського призначення.

Прокурор вказував, що сам факт не звернення до суду Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київській області з позовом в інтересах держави, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що вказаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями сільськогосподарського призначення, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київській області та для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

На підставі вказаного у позові, заступник керівника окружної прокуратури просив суд визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області від 05 квітня 2018 року № 10-2998/15-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3222488200:06:002:5239, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43057401 від 18 вересня 2018 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222488200:06:002:5239 та витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3222488200:06:002:5239 для ведення індивідуального садівництва. Вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 березня 2023 року позовні вимоги заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області задоволено.

Визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області від 05 квітня 2018 року № 10-2998/15-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3222488200:06:002:5239.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43057401 від 18 вересня 2018 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222488200:06:002:5239.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3222488200:06:002:5239 для ведення індивідуального садівництва.

Стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір у сумі по 2270 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що прокурором не надано належного обґрунтування підстав звернення з даним позовом в інтересах держави в особі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про витребування земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3222488200:06:002:5239, адже відповідно до листа №1914 від 29 грудня 2021 року сільська рада просить витребувати земельну ділянку з кадастровим номером 6825088400:05:001:0020. Відтак, позов є передчасним, а твердження прокурора, що сільською радою не вживались заходи щодо витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння є необґрунтованим жодним доказом.

Так, апелянт вказує, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 05 квітня 2018 року, відтак, спірна земельна ділянка вибула з володіння держави не поза її волею, а ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, який не знав та не міг знати про жодні порушення її вибуття з державної власності та набув права власності на спірну земельну ділянку на підставі оплатного договору купівлі-продажу. А тому вважає, що суд помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 388 ЦК України.

Наголошує, що на добросовісного набувача, яким є ОСОБА_1 не може бути покладено індивідуальний та надмірний тягар визначення способів компенсації своїх витрат у зв`язку із втратою належного йому майна.

Враховуючи викладене, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області відмовити у повному обсязі. Судові витрати покласти на Київську обласну прокуратуру.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

При апеляційному розгляді справи представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора виходячи із мотивів, які викладені в апеляційній скарзі.

Прокурор відділу Київської обласної прокуратури Батюк І.В. заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, мотивуючи свої заперечення тим, що апеляційна скарга не містить обставин, які б спростували висновки суду першої інстанції, які викладені у рішенні суду. Апелянт не спростував той факт, що первісний набувач земельної ділянки - ОСОБА_3 не мав права отримувати повторно в порядку безкоштовної приватизації земельну ділянку площею 0,12 га з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, просила залишити його без змін.

Дмитрівська сільська рада Бучанського району в особі сільського голови Тараса Дідича направила до суду апеляційної інстанції заяву про розгляд даної справи апеляційним судом за відсутності їх представника (а.с. 224).

ОСОБА_3 був повідомлений про розгляд справи за номером телефону та шляхом надсилання відповідного виклику на поштову адресу (а.с.217-219).

Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та прокурора Батюк І.В., дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, щовідповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 05 квітня 2018 року № 10-2998/15-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,12 га (кадастровий номер 3222488200:06:002:5239), із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва, розташованої на території Шпитівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (а.с. 21).

На підставі вказаного наказу від 05 квітня 2018 року № 10-2998/15-18-сг згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 грудня 2021 року № 289233016 ОСОБА_3 18 квітня 2018 року за № 40695058 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222488200:06:002:5239 для ведення індивідуального садівництва, розташованої на території Шпитівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (а.с. 19).

Також із матеріалів справи вбачається, що 22 червня 2018 року ОСОБА_5 , яка діяла на підставі довіреності, виданої від 26 січня 2018 року ОСОБА_3 , та посвідченої приватним нотаріусом Деражнянського районного нотаріального округу Хмельницької області відчужила належну на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,12 га (кадастровий номер 3222488200:06:002:5239), що розташована на території Шпитівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь ОСОБА_4 , зазначений правочин посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. (а.с.22-23)

18 вересня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу вказаної вище земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. (а.с. 24-25). На підставі укладення вказаного договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18 вересня 2018 року було внесено запис № 27967097 щодо права власності ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,12 га (кадастровий номер 3222488200:06:002:5239), що розташована на території Шпитівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що 29 травня 2017 року виконуючим обов`язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області видано наказ № 22-10444-сг згідно до якого ОСОБА_3 отримав у приватну власність (право зареєстровано 02.06.2017 року за № 35500285) земельну ділянку площею 0,12 га (кадастровий номер 6825088400:05:001:0020) для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Стуфчинецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (а.с.29).

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що ОСОБА_3 на час отримання спірної земельної ділянки на території Київської області вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (наказ від 29.05.2017 року № 22-10444-сг). Вказано, що видаючи 05 квітня 2018 року наказ № 10-2998/15-18-сг начальник ГУ Держгеокадастру у Київській області Приходько Л.О. допустив порушення положень ч. 4 ст. 116 ЗК України, а відповідно вказане свідчить про незаконність набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку. З урахуванням того, що ОСОБА_3 з порушенням встановленого законом порядку набув права власності на земельну ділянку, тому він не мав права і відчужувати її ОСОБА_4 , а той відповідно ОСОБА_1 . З врахуванням викладеного суд виснував що вимоги прокурора є доведеними та задовольнив їх.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог прокурора відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт б частини першої статті 81 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частина третьою, четвертою статті 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Згідно з частиною шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно частини першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 166 ЗК України).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 676/3272/19 (провадження № 61-5967св22) зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.

Наведений висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 911/714/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 911/1413/19 та від 26 серпня 2021 року у справі № 924/949/20, від 10 січня 2023 року у справі № 297/2159/17.

Суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір та надаючи правову оцінку доводами прокурора про незаконність виданого відповідачем у справі - ГУ Держгеокадастру у Київській області наказу від 05 квітня 2018 року № 10-2998/15-18-сг обґрунтовано керувався положеннями ч. 4 ст. 116 ЗК України відповідно до якої «передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення», та встановивши, що ОСОБА_3 на час видачі зазначеного наказу уже використав своє право на приватизацію земельної ділянки за даним видом згідно до наказу № 22-10444-сгвиконуючого обов`язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 29 травня 2017 року обгрунтовано задовольнив позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області наказу від 05 квітня 2018 року № 10-2998/15-18-сг. Рішення суду першої інстанції цій частині відповідає положенням ст. 21 ч.1 п.а , ст. 152 ч.3 п.г, ст. 155 ЗК України, і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Перевіряючи доводи апелянта у частині неправильності висновків суду першої інстанції щодо витребування земельної ділянки та скасування державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43057401 від 18 вересня 2018 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222488200:06:002:5239, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст.ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статтею 330 ЦК України майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади незаконно, суд першої інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування такої земельної ділянки на користь територіальної громади від останнього набувача - ОСОБА_1 , а також про скасування відповідної державної реєстрації права власності вказаної особи на дану земельну ділянку.

Колегія суддів вважає, що вимога прокурора про скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Київській області від 05 квітня 2018 року та рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно призведе до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право Дмитрівської сільської ради Бучанського району на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення, надасть можливість уповноваженому органу територіальної громади в подальшому реалізувати своє право на розпорядження вказаною земельною ділянкою, в тому числі і в разі звернення самого ОСОБА_1 для отримання у власність даної земельної ділянки (при наявності у нього такого права). Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц, зроблено висновок, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник із дотриманням норм статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 201/13098/16.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Тобто правова мета віндикаційного позову як раз і полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Доводи апеляційної скарги про те, що у прокурора відсутня цивільно-процесуальна дієздатність захищати інтереси держави, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки такі доводи не грунтуються на вимогам закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Як вбачається з матеріалів справи, Києво-Святошинська окружна прокуратура зверталась до Дмитрівської сільської ради із листом про необхідність вжиття заходів представницького характеру, в тому числі щодо звернення до суду з позовом на захист своїх прав та інтересів (а.с. 30-31). Однак дана сільська рада тривалий час не зверталась до суду з позовом щодо повернення земельної ділянки площею 0,12 га (кадастровий номер 3222488200:06:002:5239), наданої ОСОБА_3 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва, розташованої на території Шпитівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області у комунальну власність, а просила здійснити представництво щодо витребування земельної ділянки площею 0,12 га (кадастровий номер 6825088400:05:001:0020), наданої 29 травня 2017 року виконуючим обов`язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області відповідно до наказу № 22-10444-сг згідно до якого ОСОБА_3 отримав у приватну власність (право зареєстровано 02.06.2017 року за № 35500285) для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Стуфчинецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, щодо якої Дмитрівська сільська рада не має повноважень.

Тому суд апеляційної інстанції доходить висновку, що у прокурора відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» були законні підстави звертатись до суду з позовом для представлення інтересів держави у суді.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині непропорційності втручання держави у право власності особи на земельну ділянку та легітимній меті такого втручання, колегія враховує наступне.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула із власності територіальної громади з порушенням встановленого законодавством порядку і ОСОБА_3 як набувач даної земельної ділянки діяв недобросовісно, приховавши факт використання раніше права на безоплатну приватизацію земельної ділянки за такими ж призначеннями, тому колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість висновків суду про витребування даної земельної ділянки на користь територіальної громади.

При цьому колегія суддів вважає, що відповідач у справі ОСОБА_1 не позбавлений права у судовому порядку захистити своє право на повернення сплачених коштів, пред`явивши вказаний позов до продавця за ч.2 ст. 378 ЦК України.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачами у справі та обґрунтовано захищено судом.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12 лютого 2024 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв