Ухвала

від 08.02.2024 по справі 523/17182/23

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №523/17182/23

Провадження №1-кс/523/241/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

08.02.2024 року

Слідчий суддя Суворовського районного суду м.Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 діючого інтересах ОСОБА_5 , розглянувши клопотання ОСОБА_5 , в рамках досудового розслідування в матеріалах кримінального провадження за №12023163490000650, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.09.2023, за ознаками кримінального правопорушення передбаченогоч. 2 ст. 190 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Слідчим відділенням Відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області проводиться досудове розслідування по матеріалам кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023163490000650, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.09.2023, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.190 КК України, а саме: заволодіння грошовими коштами шляхом обману за попередньою змовою групою осіб.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 20.09.2023 до чергової частини Відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області надійшла заява від ОСОБА_6 в якій остання просить вжити заходів до ряду невстановлених осіб, які шляхом обману, під приводом продажу алкогольної продукції, незаконно заволоділи грошовими коштами останньої на суму 2000 гривень.

Згідно наданого клопотання, під час проведення досудового розслідування, по вказаному кримінальному провадженню, 06.10.2023 на підставі ухвали суду слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 слідчим СВ відділення поліції №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 поведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м.Одеси від 11.10.2023 на вилученні під час обшуку речі було накладено арешт.

У своєму клопотанні ОСОБА_5 зазначає, що вилучені в нього напої в скляних пляшках він придбав за власний кошт для власного використання та вживання. Жодних експертиз з вилученим майном не проводилось та на даний час підозра у кримінальному провадженні не пред`явлена, та позбавляє його користуватися придбаним майном.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_4 діючий в інтересах ОСОБА_5 , підтримав вимоги клопотання та просив його задовольнити.

Прокурор Суворовської окружної прокуратури м.Одеси ОСОБА_3 висловив свою позицію та не заперечував проти скасування арешту.

Дослідивши надані матеріали, з`ясувавши думку учасників, слідчий суддя дійшов до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у ч. 2 другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

На підставі ч. 2 вищевказаної норми, тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:

1)підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;

2)призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;

3)є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Відповідно до ч. 1ст. 174 КПК Українипідозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (абзац 2 ч. 1ст. 174 КПК України).

Із аналізу наведеної норми вбачається, що прийняття рішення про скасування арешту майна за клопотанням вищенаведених осіб можливе за таких умов: доведення, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба; доведення, що арешт накладено необґрунтовано.

В даному випадку судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що арешт накладено з порушенням вимог діючого законодавства, загальних принципів міжнародного права, отже при арешті майна було дотримано принципу "законності" і він не був свавільним, саме втручання є пропорційним, адже відповідає тяжкості правопорушення.

Обставин, передбаченихст. 174 КПК України, які б слугували підставою для скасування арешту майна повністю чи частково не встановлено, оскільки досудове розслідування не завершене та проводяться слідчі та процесуальні дії спрямовані на встановлення достовірних обставин кримінального правопорушення.

З метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, знищення, перетворення, відчуження вказаного майна, слідчий суддя вважає, що до проведення необхідних процесуальних та слідчих дій, арешт вказаного нерухомого майна скасуванню не підлягає, оскільки такі дії можуть зашкодити кримінальному провадженню.

Вивчивши клопотання, слідчий суддя, приходить до наступного висновку.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь.

ЄСПЛ вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.

Відповідно до пунктів 69, 73 рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика ЄСПЛ, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до ЄСПЛ забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що клопотання ОСОБА_5 , в рамках досудового розслідування в матеріалах кримінального провадження за №12023163490000650, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.09.2023, за ознаками кримінального правопорушення передбаченогоч. 2 ст. 190 КК України підлягає задоволенню, оскільки на зазначене у клопотанні майно не може бути накладено арешт, оскільки ОСОБА_5 процесуального статусу у вищевказаному кримінальному провадженні.

Керуючись ст.ст. 170 - 174, 372, 376 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_5 , в рамках досудового розслідування в матеріалах кримінального провадження за №12023163490000650, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.09.2023, за ознаками кримінального правопорушення передбаченогоч. 2 ст. 190 КК України, про скасування арешту майна задовольнити.

Скасувати арешт майна накладений ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11.10.2023 року.

Зобов`язати СВ ВП № 2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області повернути ОСОБА_5 вилучене, а саме:

- склянапляшкаоб`ємом 0,5 літрів з етикеткою «Пленична» в закритомувигляді з речовиноюневідомогопоходженняпрозорогокольору в кількості 3001 шт,

- склянапляшкаоб`ємом 0,2 літрів з етикеткою «Забава Мисливська» в закритомувигляді з речовиноюневідомогопоходженняпрозорогокольору в кількості 1801 шт,

- склянапляшкаоб`ємом 0,2 літрів з етикеткою «Забава Рибацька» в закритомувигляді з речовиноюневідомогопоходженняпрозорогокольору в кількості 451

- склянапляшкаоб`ємом 0,7 літрів з етикеткою «Забава Мисливська» в закритомувигляді з речовиноюневідомогопоходженняпрозорогокольору в кількості 2.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1