Ухвала

від 05.02.2024 по справі 953/8469/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/8469/23 (1-кс/953/537/24) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/818/199/24 Суддя доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2024 рокуколегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові апеляційну скаргу представника власника майна адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 19 січня 2024 року, якою задоволено клопотання Начальника Чугуївського відділу Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12023166240000056 від 24.02.2023, -

В С Т А Н О В И Л А :

Цією ухвалою задоволено клопотання начальника Чугуївського відділу Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене 26.12.2023 року в ході проведення обшуку за місцем фактичного проживання офіцера відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон марки «Samsung» в корпусі чорного кольору, ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , із сім-картою оператора мобільного зв`язку НОМЕР_3 ; чорнові записи з рукописним текстом, на 10 арк.; сім-карту оператора мобільного зв`язку «МТС», червоного кольору з надписом НОМЕР_4 ; сім-карту оператору мобільного зв`язку «МТС», чорного кольору з надписом НОМЕР_5 , - шляхом заборони його відчуження, розпорядження та користування до скасування арешту майна у встановленому нормами КПК України порядку.

Місцем зберігання арештованого майна визначено слідчий відділ Управління Служби безпеки України в Харківській області.

На зазначенуухвалу слідчогосудді представниквласника майна адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням доповнень, просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

В обґрунтуванняапеляційної скарги посилався на те, що вилучене майно не має будь-якого відношення до цього кримінального провадження. Зазначав, що вилучені чорнові записи не належать ОСОБА_8 , а були підкинуті співробітниками правоохоронного органу. Також вказував що стосовно ОСОБА_8 застосовувались заходи фізичного впливу, про що до ДБР подано заяву про вчинення кримінального правопорушення. Слідчий суддя не дослідив усіх обставин цього провадження та не надав їм оцінку, постановивши незаконне, необґрунтоване рішення. Посилався на практику ЄСПЛ.

Прокурор в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать відомості телефонного повідомлення (арк. 103), причин неявки суду не повідомив.

Поряд з цим, в своїй апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 просив розглянути справу за його відсутністю та відсутністю ОСОБА_8 .

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутністю сторін, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів провадження вбачається, що СВ УСБУ в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023166240000056 від 24.02.2023, за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 332, ч.1 ст. 366 КК України та ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 258, ч.3 ст. 332, ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 114-1 КК України.

15.01.2024 року прокурор звернувся до слідчого судді Київського районного суду м. Харкова з клопотанням про накладення арешту шляхом встановлення заборони на відчуження, розпорядження та користування майном, що було виявлено та вилучено в ході проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_8 , а саме у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування клопотання прокурор зазначав, що вазані предмети, речі та документи, що були виявлені в ході проведення вказаного обшуку відповідають критеріям ст. 98 КПК України та можуть свідчити про причетність ОСОБА_8 , а також інших осіб до вчинення вищевказаного злочину, у зв`язку з чим підлягають арешту. Незастосування арешту може призвести до наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, зокрема псуванню, зникненню, знищенню, передачі предметів.

Постановляючи ухвалу про задоволення клопотання прокурора, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів прокурора про необхідність накладення арешту на вказане вище майно з метою забезпечення речових доказів, оскільки незастосування арешту вказаного майна, яке відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, може привести до його зникнення, або настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню. Встановила, що доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, слідчим суддею не встановлено. Підстав сумніватися в співмірності такого обмеження права власності завданням кримінального провадження у слідчого судді не виникає. Також слідчий суддя вважав, що передача вилученого майна на відповідальне зберігання власнику або володільцю з попередженням про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України не забезпечить їх належної схоронності від таких випадків, як крадіжка, пошкодження, знищення, інших негативних обставин, які не залежать від волі особи, якій він буде наданий на зберігання.

Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Жушман проти України» № 13223/05 від 28.05.2009 р. зазначається «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Згідно положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі " Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно доч.11ст.170КПК України,заборона абообмеження користування,розпорядження майномможуть бутизастосовані лишеу разі,коли існуютьобставини,які підтверджують,що їхнезастосування призведедо приховування,пошкодження,псування,зникнення,втрати,знищення,використання,перетворення,пересування,передачі майна.

Відповідно до положень статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Як зазначено в ч.3 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно вимог ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна в порядку п.1 ч.2 ст.170 КПК України, слідчий суддя повинен враховувати можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні.

Відомості клопотання про арешт майна свідчать про відповідність вилученого майна, на яке слідчим суддею накладено арешт, ознакам речового доказу і обставини провадження стануть предметом перевірки під час досудового розслідування, в тому числі, для проведення експертних досліджень. Тому, не застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, може в подальшому перешкодити кримінальному провадженню, оскільки існує ризик того, що у разі не накладення арешту існує можливість відчуження, зіпсування, до закінчення досудового розслідування.

На переконання колегії суддів, вимоги клопотання, на цій стадії досудового розслідування, виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, що чітко узгоджується з нормами ст. 170 КПК України.

З урахуванням вказаних обставин та з метою уникнення негативних наслідків, які можуть перешкодити проведенню всебічного та повного досудового розслідування, з метою запобігання можливості пошкодження, псування, знищення, відчуження майна в цьому кримінальному провадженні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав щодо арешту мана, яке було вилучене 19.07.2023 року в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , враховуючи можливість використання його як доказу у цьому кримінальному провадженні, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Отже, слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає лише, чи може майно бути предметом або доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, або воно набуте злочинним шляхом чи є доходом від вчиненого злочину та чи містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Майно, на яке спрямоване кримінальне правопорушення підлягає арешту незалежно від того, хто є його власником, де знаходиться і незалежно від того, чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування запобіжного заходу, а саме: запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховування) на певне майно, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Крім того, з відомостей матеріалів цього провадження вбачається, що відповідно до відомостей ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2023 року, надано дозвіл на проведення обшуку у квартирі, за місцем фактичного проживання офіцера відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_1 з метою виявлення речей та документів, що мають значення для досудового розслідування, а саме: чорнові записи, блокноти, електронні носії інформації, на яких міститься інформація щодо причетності останньої до вчинення вищевказаних злочинних дій, особові справи, амбулаторні картки, медичні картки, висновки лікарів та військово-лікарської комісії, листи обстеження, протоколи медичних комісій, а також інша медична та військово-облікова документація.

Отже проведення працівниками правоохоронних органів обшуку у цій квартирі є законним, що поза розумним сумнівом підтверджується наявністю такої ухвали слідчого судді.

Поряд з цим, посилання апелянта на незаконні дії працівників правоохоронних органів під час проведення обшуку є необґрунтованими, оскільки наявність таких тверджень в запереченні на протокол обшуку, а також наявність висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи про те, що у ОСОБА_8 дійсно існують синці на лівій руці не свідчить про те. що ці синці виникли внаслідок незаконних дій працівників правоохоронних органів, оскільки відсутні будь-які рішення компетентних органів про встановлення таких дій. Також необхідно врахувати те, що під час проведення обшуку приймали участь не тільки адвокат ОСОБА_6 , а також і адвокат ОСОБА_10 . Остання також подала заперечення на протокол обшуку (арк. 45-46), однак в своїх запереченнях не зазначала про застосування незаконних дій працівниками правоохоронних органів стосовно ОСОБА_8 .

Враховуючи наведене, на час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали, колегія суддів не вбачає порушень чинного законодавства з боку працівників поліції під час проведення обшуку, а тому такі твердження апелянта вважає необґрунтованими.

Поряд з цим, відповідно до відомостей постанови про визнання речовими доказами від 26.12.2023 року (арк. 48-51) вбачається, що визнано речовими доказами та долучені до матеріалів кримінального провадження майно, що було виявлено та вилучено в ході проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Колегія суддів дійшла висновку, що в мотивувальній частині цієї постанови наведені підстави визнання цього майна речовими доказами, а тому такі твердження апелянта є необґрунтованими.

Решта доводів, на які посилається в апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не спростовують правильність висновків зазначених в ній, а ґрунтуються лише на суб`єктивних оціночних судженнях, тобто без врахування об`єктивних відомостей.

Слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті і не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є накладення арешту на майно.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи фактичні обставини кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на вищевказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати необґрунтованими.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна без обмеження права користування власником майна не надано та колегією суддів не встановлено.

Крім цього, істотних порушень нормКПК України, що можуть стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено.

Колегія суддів також враховує, що обраний судом захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, а його межі у часі окреслені строками досудового розслідування, які в свою чергу чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України.

Також, необхідно врахувати, що слідчий суддя зобов`язав слідчого, який здійснює досудове розслідування в строк не пізніше двох мсяців за участю спеціаліста зняти інформацію з майна: мобільний телефон марки «Samsung» в корпусі чорного кольору, ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , із сім-картою оператора мобільного зв`язку НОМЕР_3 ; чорнові записи з рукописним текстом, на 10 арк.; сім-карту оператора мобільного зв`язку «МТС», червоного кольору з надписом НОМЕР_4 ; сім-карту оператору мобільного зв`язку «МТС», чорного кольору з надписом НОМЕР_5 , в обсязі, необхідному для досягнення мети кримінального провадження та виготовлення копій даних, які містяться на вказаних носіях та можуть бути використані як докази у даному кримінальному провадженні, для залучення до матеріалів кримінального провадження.

Також належить врахувати, що слідчий суддя попередив володільця майна, а саме: мобільний телефон марки «Samsung» в корпусі чорного кольору, ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , із сім-картою оператора мобільного зв`язку НОМЕР_3 ; чорнові записи з рукописним текстом, на 10 арк.; сім-карту оператора мобільного зв`язку «МТС», червоного кольору з надписом НОМЕР_4 ; сім-карту оператору мобільного зв`язку «МТС», чорного кольору з надписом НОМЕР_5 ОСОБА_8 про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України про необхідність збереження арештованого майна.

За таких обставин, оскаржувана ухвала слідчого судді, відповідно до вимогст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 98, 170, 171, 172, 376, 392, 395, 404, 405, 407 ч.3 п.1, 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника власника майна адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного судум.Харкова від19січня 2024року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді