Рішення

від 30.01.2024 по справі 910/14187/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.01.2024Справа № 910/14187/23

За позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза вітрів"</a>;

про 1 443 427,17 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: Дзюбайло О.О., уповноважена особа;

Від відповідача: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза Вітрів"</a> 1 443 427,17 грн, у тому числі: 1 197 438,24 грн основного боргу, 213 533,03 грн пені, 19 395,92 грн інфляційних втрат, 13 059,98 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати за надані послуги згідно умов додатку В1.2/02.1-14/1-12 від 20.01.2016 до Стандартної угоди IATA про наземне обслуговування від січня 2013 року (спрощена процедура), з урахуванням додаткової угоди № 24 від 15.12.2021, додаткової угоди № 25 від 30.12.2022 та додаткової угоди № 26 від 31.03.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 відкрито провадження у справі № 910/14187/23 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 17.10.2023.

29.09.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза вітрів"</a> до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Від Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 03.10.2023 до господарського суду надійшла відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза вітрів"</a>.

До господарського суду 16.10.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза вітрів"</a> надійшло заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/14187/23 до судового розгляду по суті на 12.12.2023.

У судових засіданнях 12.12.2023 та 09.01.2024 судом оголошувалася перерва.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 09.01.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

У судове засідання 09.01.2024 представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пунктом 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

30.01.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2016 набрав чинності додаток В1.2/02.1-14/1-12 від 20.01.2016 до Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування (далі - СУНО) від січня 2013 року (спрощена процедура) (далі - додаток, договір), укладений між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі також - позивач, обслуговуюча компанія) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза вітрів" ( далі також - відповідач, перевізник), який складено у відповідності до спрощеної процедури, де сторони погоджуються про те, що умови Основної угоди та додатку А до СУНО від січня 2013 року, опубліковані Міжнародною асоціацією повітряного транспорту, застосовуються так, ніби ці умови були повністю повторені в цьому документі. Підписавши цей додаток В, сторони підтверджують, що вони ознайомлені з зазначеною вище Основною угодою та додатком А.

Згідно п.1 додаткової угоди №24 від 15.12.2021 термін дії додатку було продовжено до 31.12.2022 (включно).

Згідно п.1 додаткової угоди №25 від 30.12.2022 термін дії додатку було продовжено до 31.03.2023 (включно).

Згідно п.1 додаткової угоди №26 від 31.03.2023 термін дії додатку було продовжено до 30.06.2023 (включно).

Для разового наземного обслуговування, що складається з прибуття та подальшого відправлення того самого літака у встановлений час, обслуговуюча компанія (позивач) надає перевізнику (відповідачу) зазначені у параграфах 1, 2 додатку послуги за погодженими сторонами цінами/вартостями/ставками, у тому числі: послуги з обслуговування вантажу та/або пошти на підставі пункту 1.1.1. під-параграфу 1.1. параграфу 1 додатку в редакції додаткової угоди № 22 від 04.03.2021 до додатку, вартість послуги встановлена під-пунктом 2.1.1. п.2.1 розділу ІІ "Зберігання вантажу" довідкового матеріалу № 5 до додатку, викладеного в редакції п.1 додаткової угоди №18 від 28.10.2020 до додатку; послуга з розміщення (базування) повітряних суден (далі-ПС) без закріплення за конкретним номером стоянки на підставі під-параграфу 2.1. параграфу 2 додатку в редакції додаткової угоди № 23 від 20.05.2021, вартість послуги встановлена під-параграфом 2.1 параграфу 2 додатку в редакції додаткової угоди № 23 від 20.05.2021 (ціна/вартість базування ПС встановлена за місяць або його частину по типам ПС, з урахуванням максимальної злітної ваги (далі - МЗВ) ПС); послуга "Підготовка та надання перевізнику інформації щодо аеропортового обслуговування та/або послуг" на підставі під-параграфу 2.1. параграфу 2, вартість послуги встановлена пунктом 96 довідкового матеріалу № 2 до додатку в редакції листа від 28.10.2021 №02.1-22-89, який є невід`ємною частиною додатку; інші додаткові послуги з наземного обслуговування ПС, на надаються на запит перевізника на підставі під-параграфу 2.1. параграфу 2, вартість послуги встановлена довідковим матеріалом № 2 до додатку в редакції листа від 28.10.2021 № 02.1-22-89, який є невід`ємною частиною додатку.

Відповідно до умов примітки до п. 1.1.1 під-параграфу 1.1. параграфу 1 додатку (в редакції додаткової угоди № 22 від 04.03.2021 до додатку) у разі:

- якщо вантаж не буде отриманий вантажоодержувачем/ вантажовідправником протягом 90 (дев`яноста) календарних днів з дати надходження такого вантажу до обслуговуючої компанії, перевізник здійснює оплату за весь термін зберігання незапитаного вантажу (за виключенням терміну зберігання, зазначеного для послуги 5.1.1(a)(3)), за цінами, наведеними у довідковому матеріалі №5, незалежно від причин, через які вантаж не був отриманий.

- якщо протягом 90 (дев`яноста) календарних днів з дати надходження вантажу до обслуговуючої компанії:

- вантаж не буде отриманий вантажоодержувачем/ вантажовідправником та щодо нього не буде отримано розпоряджень від вантажоодержувача/ вантажовідправника або не буде заявлено про продовження строку тимчасового зберігання такий вантаж вважається незапитаним і обслуговуюча компанія набуває право розпорядження таким вантажем зі всіма правами, передбаченими законодавством України, та має право передати його для знищення, про що відповідним листом повідомляє перевізника та вантажоодержувача (імпортного вантажу) або вантажовідправника (експортного вантажу) за наявними у обслуговуючої компанії контактними даними, або за контактними даними, наведеними у параграфі 6 цього додатку.

Незважаючи на ст.7 Основної угоди, перевізник здійснює оплату аеропортових зборів, наземного обслуговування, додаткових послуг та інших послуг (крім послуг з базування ПС), що надаються згідно з цим додатком, за місяць трьома частинами. Оплата здійснюється на підставі рахунків обслуговуючої компанії, які виставляються за наступною схемою: до 16-го числа звітного місяця за послуги, надані в період з 01 по 10 число звітного місяця; до 26-го числа звітного місяця за послуги, надані в період з 11 по 20 число звітного місяця: до 6-го числа місяця, що слідує за звітним, за послуги, надані у період з 21 по останнє число звітного місяця. Перевізник здійснює оплату послуг, вказаних у даному пункті, на рахунок обслуговуючої компанії, що вказаний нижче, протягом 6-ти календарних днів з дати отримання відповідного рахунку. Оплата здійснюється в національній валюті України (підпараграф 4.1 параграфу 4 додатку в редакції додаткової угоди №23 від 20.05.2021).

Перевізник зобов`язаний самостійно отримати рахунки в бухгалтерії обслуговуючої компанії до дат, що вказані у підпараграфі 4.1 параграфу 4 додатку або рахунки направляються обслуговуючою компанією по електронній пошті, як вказано в підпараграфі 4.3 параграфу 4 додатку (п.4.1.1 підпараграфу 4.1 параграфу 4 додатку в редакції додаткової угоди №23 від 20.05.2021).

Датою отримання рахунку (крім рахунків за послуги базування ПС), незалежно від дати його фактичного отримання, є кожне 6 число, 16 число і 26 число місяця (підпараграф 4.2 параграфу 4 додатку в редакції додаткової угоди №23 від 20.05.2021).

Рахунки виставляються на основі: складених по кожному рейсу карт на обслуговування авіарейсів в аеропорту "Бориспіль"; карток обліку послуг з наземного обслуговування ПС, інших облікових документів обслуговуючої компанії (за змістом підпараграфу 4.4 параграфу 4 додатку).

Разом з рахунком перевізник отримує складений обслуговуючою компанією акт приймання-здачі виконаних послуг (далі - акт). Підписаний акт перевізник зобов`язаний повернути в бухгалтерію обслуговуючої компанії протягом 6-ти календарних днів з дати його отримання. Якщо протягом 6-ти календарних днів акт не буде повернуто до обслуговуючої компанії або не надано вмотивовану відмову, він вважається підписаним сторонами (підпараграф 4.5 параграфу 4 додатку в редакції додаткової угоди №17 від 27.10.2020).

На умовах підпараграфу 4.6 параграфу 4 додатку сторони погодили, що при несвоєчасній сплаті рахунків за надані послуги обслуговуюча компанія нараховує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Позивач вказує, що на виконання взятих на себе зобов`язань ним відповідачу:

- у період грудень 2022 року - січень 2023 року були надані послуги з наземного обслуговування повітряних суден і екіпажів відповідача, а саме здійснення буксирування ПС, забезпечення для екіпажу транспорту для переїзду між літаком та терміналом аеропорту, надання стрем`янки авіаційної, забезпечення наземним джерелом живлення;

??- надана послуга з підготовки та надання перевізнику інформації щодо аеропортового обслуговування та/або послуг за період лютий - грудень 2022 року у кількості 11-ти електронних звітів;

??- у період листопад - грудень 2022 року, січень - червень 2023 року надано послуги з розміщення (базування) 6-ти повітряних суден відповідача;

??- у період з 25.01.2022 по 07.09.2022 надано послуги зберігання вантажу загальною вагою 111 кг, що надійшов за авіаційною вантажною накладною № 461-00042593 і був переданий на тимчасове зберігання до вантажного терміналу позивача згідно з вантажним маніфестом (Cargo Manifest Report) від 23.01.2022;

??- у період з 29.01.2022 по 07.09.2022 надано послуги зберігання вантажу загальною вагою 2114 кг, що надійшов за авіаційною вантажною накладною № 461- 00042641 і був переданий на тимчасове зберігання до вантажного терміналу позивача згідно з вантажним маніфестом (Cargo Manifest Report) від 28.01.2022 (далі разом - послуги).

Як вказує позивач, для сплати вартості наданих/отриманих у період з 25.01.2022 по 07.09.2022, у період з 29.01.2022 по 07.09.2022, у період листопад - грудень 2022 року і січень - червень 2023 року на умовах додатку послуг, обслуговуючою компанією перевізнику було виставлено рахунки-фактури на загальну суму 1 197 438,24 грн і складено акти від 30.11.2022, від 08.12.2022, від 21.12.2022, від 28.12.2022, від 31.12.2022, від 05.01.2023, від 12.01.2023, від 18.01.2023, від 31.01.2023, від 28.02.2023, від 31.03.2023, від 14.04.2023, від 30.04.2023, від 31.05.2023, від 30.06.2023, однак у порушення взятих на себе на умовах під-параграфу 4.1 параграфу 4 додатку зобов`язань, перевізник не сплатив на користь обслуговуючої компанії вартість наданих/отриманих у період з 25.01.2022 по 07.09.2022, у період з 29.01.2022 по 07.09.2022, у період листопад - грудень 2022 року і січень - червень 2023 року на умовах додатку послуг, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 1 197 438,24 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказує, що його зобов`язання із плати на користь позивача грошових коштів за додатком на день звернення аеропорту з цим позовом ще не наступили.

А відтак, на думку відповідача, оскільки своє зобов`язання з надання відповідачу для проведення оплати конкретно визначеного в договорі пакету документів позивач не виконав, не можна вважати, що у відповідача взагалі виник обов`язок по сплаті наданих позивачем послуг.

Як вказує відповідач, позивачем не доведений факт виникнення у простроченого грошового зобов`язання по оплаті послуг, як це передбачено договором, з огляду на що, відповідач вважає, що його зобов`язання із плати на користь позивача грошових коштів за додатком день звернення аеропорту з цим позовом ще не наступили.

Крім цього відповідач зазначає, що позивачем невірно нараховано оплату послуг з обслуговування вантажу, вказує про настання форс-мажору, що є підставою для звільнення сторони від виконання стороною своїх зобов`язань та звертає увагу, що позивачем заявлено необґрунтовано великий розмір санкцій, які він намагається стягнути з відповідача.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

За своєю правовою природою укладений між сторонами додаток є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами укладеного сторонами додатку В1.2/02.1-14/1-12 від 20.01.2016 до Стандартної угоди ІАТА, позивач надав відповідачу послуги, перелік яких погоджений сторонами у вказаному правочині, а відповідач, в свою чергу, зобов`язався прийняти та оплатити надані послуги.

З наявних в матеріалах справи документів, зокрема, карт на обслуговування авіарейсів в аеропорту "Бориспіль", вбачається, що:

- у період грудень 2022 року - січень 2023 року були надані послуги з наземного обслуговування повітряних суден і екіпажів відповідача, а саме здійснення буксирування ПС, забезпечення для екіпажу транспорту для переїзду між літаком та терміналом аеропорту, надання стрем`янки авіаційної, забезпечення наземним джерелом живлення;

??- надана послуга з підготовки та надання перевізнику інформації щодо аеропортового обслуговування та/або послуг за період лютий - грудень 2022 року у кількості 11-ти електронних звітів;

??- у період листопад - грудень 2022 року, січень - червень 2023 року надано послуги з розміщення (базування) 6-ти повітряних суден відповідача;

??- у період з 25.01.2022 по 07.09.2022 надано послуги зберігання вантажу загальною вагою 111 кг, що надійшов за авіаційною вантажною накладною № 461-00042593 і був переданий на тимчасове зберігання до вантажного терміналу позивача згідно з вантажним маніфестом (Cargo Manifest Report) від 23.01.2022;

??- у період з 29.01.2022 по 07.09.2022 надано послуги зберігання вантажу загальною вагою 2114 кг, що надійшов за авіаційною вантажною накладною № 461- 00042641 і був переданий на тимчасове зберігання до вантажного терміналу позивача згідно з вантажним маніфестом (Cargo Manifest Report) від 28.01.2022.

Як вже вказувалось судом, відповідно до умов укладеного між сторонами правочину перевізник здійснює оплату аеропортових зборів, наземного обслуговування, додаткових послуг та інших послуг (крім послуг з базування ПС), що надаються згідно з цим додатком, за місяць трьома частинами. Оплата здійснюється на підставі рахунків обслуговуючої компанії, які виставляються за наступною схемою: до 16-го числа звітного місяця за послуги, надані в період з 01 по 10 число звітного місяця; до 26-го числа звітного місяця за послуги, надані в період з 11 по 20 число звітного місяця: до 6-го числа місяця, що слідує за звітним, за послуги, надані у період з 21 по останнє число звітного місяця. Перевізник здійснює оплату послуг, вказаних у даному пункті, на рахунок обслуговуючої компанії, що вказаний нижче, протягом 6-ти календарних днів з дати отримання відповідного рахунку. Оплата здійснюється в національній валюті України.

При цьому, обов`язок самостійного отримання відповідного рахунку, згідно умов додатку, покладено саме на відповідача у справі. В іншому разі рахунки направляються обслуговуючою компанією по електронній пошті. Датою отримання рахунку (крім рахунків за послуги базування ПС), незалежно від дати його фактичного отримання, є кожне 6 число, 16 число і 26 число місяця.

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору, разом з рахунком перевізник отримує складений обслуговуючою компанією акт приймання-здачі виконаних послуг (далі - акт). Підписаний акт перевізник зобов`язаний повернути в бухгалтерію обслуговуючої компанії протягом 6-ти календарних днів з дати його отримання. Якщо протягом 6-ти календарних днів акт не буде повернуто до обслуговуючої компанії або не надано вмотивовану відмову, він вважається підписаним сторонами.

Судом встановлено, що для сплати вартості наданих/отриманих у період з 25.01.2022 по 07.09.2022, у період з 29.01.2022 по 07.09.2022, у період листопад - грудень 2022 року і січень - червень 2023 року на умовах додатку послуг, обслуговуючою компанією перевізнику було виставлено рахунки-фактури на загальну суму 1 197 438,24 грн і складено акти від 30.11.2022, від 08.12.2022, від 21.12.2022, від 28.12.2022, від 31.12.2022, від 05.01.2023, від 12.01.2023, від 18.01.2023, від 31.01.2023, від 28.02.2023, від 31.03.2023, від 14.04.2023, від 30.04.2023, від 31.05.2023, від 30.06.2023.

При цьому суд вказує, що перевізник зобов`язаний самостійно отримати рахунки в бухгалтерії обслуговуючої компанії до дат, що вказані у підпараграфі 4.1 параграфу 4 додатку або рахунки направляються обслуговуючою компанією по електронній пошті, як вказано в підпараграфі 4.3 параграфу 4 додатку (п.4.1.1 підпараграфу 4.1 параграфу 4 додатку в редакції додаткової угоди №23 від 20.05.2021).

Як встановлено судом, відповідач в порушення умов під-параграфу 4.1 параграфу 4 додатку (в редакції додаткової угоди № 23 від 20.05.2021 до додатку) своє зобов`язання щодо самостійного отримання в бухгалтерії обслуговуючої компанії рахунків-фактури для сплати вартості наданих/отриманих у період з 25.01.2022 по 07.09.2022, у період з 29.01.2022 по 07.09.2022, у період листопад - грудень 2022 року і січень - червень 2023 року на умовах додатку послуг, рахунки-фактури на загальну суму 1 197 438,24 грн і додані до них акти від 30.11.2022, від 08.12.2022, від 21.12.2022, від 28.12.2022, від 31.12.2022, від 05.01.2023, від 12.01.2023, від 18.01.2023, від 31.01.2023, від 28.02.2023, від 31.03.2023, від 14.04.2023, від 30.04.2023, від 31.05.2023, від 30.06.2023 були направлені позивачем на електронну адресу перевізника, які були ним отримані.

Всупереч підпараграфу 4.1 параграфу 4 додатку в редакції додаткової угоди №23 від 20.05.2021 відповідач за надані позивачем послуги у строки, погоджені між сторонами у договорі, не оплатив, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза вітрів"</a> виникла заборгованість у розмірі 1 197 438,24 грн, а строк виконання відповідачем обов`язку з оплати послуг за договором є таким, що настав. Доказів сплати цієї заборгованості відповідач суду не надав.

При цьому суд відхиляє твердження відповідача про те, що оригінали документів для оплати ним не було отримано, а отже строк оплати за надані позивачем послуги станом на дату звернення останнього з позовом, що розглядається, до суду не настав, з огляду на те, що вказані твердження не ґрунтуються на умовах укладеного між сторонами правочину щодо оплати наданих позивачем послуг.

З урахуванням положень підпараграфу 4.1 параграфу 4 додатку в редакції додаткової угоди №23 від 20.05.2021, за відсутності вчасно направленої перевізником відмови від підписання актів, вважається, що послуги, які надані позивачем були прийняті відповідачем у повному обсязі, у зв`язку з чим підлягають оплаті.

Також суд критично відноситься до тверджень відповідача щодо того, що позивачем не вірно нараховано оплату послуг з обслуговування вантажу, оскільки відповідно до умов примітки до п.1.1.1 підпараграфу 1.1. параграфу 1 додатку (в редакції додаткової угоди № 22 від 04.03.2021 до додатку), у разі, якщо вантаж не буде отриманий вантажоодержувачем/ вантажовідправником протягом 90 (дев`яноста) календарних днів з дати надходження такого вантажу до обслуговуючої компанії, перевізник здійснює оплату за весь термін зберігання незапитаного вантажу (за виключенням терміну зберігання, зазначеного для послуги 5.1.1(a)(3)), за цінами, наведеними у довідковому матеріалі №5, незалежно від причин, через які вантаж не був отриманий.

За приписами ч. 1 ст. 201 Митного кодексу України, товари з моменту пред`явлення їх митному органу до поміщення їх у відповідний митний режим можуть перебувати на тимчасовому зберіганні під митним контролем. Тимчасове зберігання товарів під митним контролем здійснюється на складах тимчасового зберігання.

На складах тимчасового зберігання утворюються постійні, а на складах організацій - отримувачів гуманітарної допомоги - тимчасові (на час тимчасового зберігання на них під митним контролем товарів гуманітарної допомоги) зони митного контролю (ч. 3 ст. 201 Митного кодексу України).

Крім того, у разі втрати товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем, або видачі їх без дозволу митних органів утримувач складу тимчасового зберігання, утримувач митного складу, керівник організації - отримувача гуманітарної допомоги несуть адміністративну відповідальність, передбачену цим Кодексом. Крім того, у таких випадках на цих осіб покладається обов`язок щодо сплати митних платежів, установлених законом на імпорт зазначених товарів (ч. 5 ст.2 01 Митного кодексу України).

Загальний строк тимчасового зберігання товарів під митним контролем становить 90 календарних днів (ч.1 ст.204 Митного кодексу України).

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 206 Митного кодексу України, у випадках, коли доставка товарів кінцевому одержувачу через умови перевезення (або з будь-яких інших причин) переривається, товари можуть розміщуватися на складах тимчасового зберігання, які розташовані поза межами пунктів пропуску через державний кордон України на територіях аеропортів, морських та/або річкових портів та у яких здійснюються прийняття, навантаження, перевантаження, вивантаження та видача товарів, що переміщуються через митний кордон України. Дозволом для розміщення товарів на такому складі тимчасового зберігання є дозвіл митного органу на вивантаження товару з транспортного засобу. Товари, розміщені на складах тимчасового зберігання, розташованих поза межами пунктів пропуску через державний кордон України на територіях аеропортів, морських та/або річкових портів, до їх випуску із складу вважаються такими, що не пропущені на митну територію України. Вивезення товарів із складів тимчасового зберігання, розташованих на територіях аеропортів, морських та/або річкових портів, у межах яких є пункти пропуску через державний кордон України, здійснюється на підставі рішення митного органу про пропуск цих товарів на митну територію України або про відмову в такому пропуску, крім випадків, зазначених у частині п`ятій цієї статті.

Суд вказує, листом від 01.09.2022 № 7.8-6/21/13/13883 Київська митниця надала позивачеві перелік авіанакладних, стосовно яких погоджено передачу на зберігання на митний склад, а саме № 461-00042593 та № 461-00042641.

В свою чергу, позивач 07.09.2022, відповідно до акту № 89 прийому-передачі на склад митниці товарів, передав на митний склад майно за авіанакладними № 461-00042593 та № 461-00042641.

Як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза вітрів"</a> своїх зобов`язань по оплаті наданих позивачем послуг належним чином та у строк, встановлений укладеним між сторонами договором не виконало, а отже вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості на суму загальну суму 1 197 438,24 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог також стверджує, що строк оплати наданих позивачем послуг, за умовами додатку В1.2/02.1-14/1-12 від 20.01.2016 до Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування не настав з урахуванням того, що настання форс-мажорних обставин є підставою для звільнення сторони від виконання своїх зобов`язань на період дії цих обставин, а оприлюднений Торгово-промисловою палатою України лист №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що військова агресія рф проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили) є належним доказом наявності відповідних форс мажорних обставин.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований всім кого це стосується, згідно якого на підставі ст.ст.14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Відповідно до частини першої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- ст.14-1 цього Закону визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17, визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, на який посилається відповідач, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Отже лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".

Разом з тим суд наголошує, що наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань.

Аналогічна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 червня 2023 року у справі № 922/999/22.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення підрядником позивача про настання форс-мажорних обставин. Сертифікат Торгово-промислової палати України, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, підрядником не надавався ні позивачеві ні суду.

За таких обставин твердження відповідача про неможливість виконання зобов`язань з оплати цих послуг у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні суд розцінює критично.

При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 13 059 грн 98 коп. та інфляційні у розмірі 19 395 грн 92 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем оплати за надані послуги у розмірі 19 395 грн 92 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за період прострочення визначений позивачем, вказує, що такі позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 1 393 грн 33 коп., у зв`язку з невірним розрахунок та неврахуванням позивачем, що у липні 2023 року та серпні 2023 року індекс інфляції становив 99,40 та 98,60 відповідно, при цьому в кожному з періодів прострочення позивачем вказано датою його закінчення 17.08.2023.

Крім того, позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 213 533 грн 03 коп.

Згідно з приписами ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.96 № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Пунктом 7 додатку №4 до договору передбачено, що абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) теплопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Суд вказує, що позивачем невірно вказано період, за який стягується пеня та який перевищує шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору, вказує, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 199 812 грн 05 коп.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені суд вказує наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):

- ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання);

- причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання;

- тривалість прострочення виконання;

- наслідки порушення зобов`язання для кредитора;

- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);

- поведінку кредитора;

- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);

- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;

- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення);

- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

В п.42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008 вказано наступне: якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Таким чином, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Разом з тим суд вказує, що для застосування вищевказаних правових норм щодо зменшення розміру пені, відповідач повинен довести наявність тих обставин, з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення.

В той час відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст. 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, зокрема, тяжкого фінансового становища відповідача, відсутності завдання збитків іншим учасникам господарських відносин, на підставі яких суд би міг дійти висновку щодо наявності підстав з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення, в відтак, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в судовому засіданні в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза вітрів"</a> (04071, місто Київ, вулиця Волоська, будинок 50/38, офіс 134, ідентифікаційний код 32657656) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль-7, ідентифікаційний код 20572069) 1 197 438 (один мільйон сто дев`яносто сім тисяч чотириста тридцять вісім) грн 28 коп. заборгованості, 199 812 (сто дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот дванадцять) грн 05 коп. пені, 13 059 (тринадцять тисяч п`ятдесят дев`ять) грн 98 коп. 3% річних, 1 393 (одна тисяча триста дев`яносто три) грн 33 коп. інфляційних втрат та 21 175 (двадцять одна тисяча сто сімдесят п`ять) грн 08 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.02.2024.

Суддя О.В. Мандриченко