Рішення

від 14.02.2024 по справі 910/18316/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.02.2024Справа № 910/18316/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ЛІС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ»

про стягнення 619 982,85 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО ЛІС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ" про стягнення 798 293, 47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/18316/23 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

19.12.2023 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів по справі.

29.12.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов.

18.01.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли відповідь на відзив, клопотання про визнання поважною причиною пропуску процесуального строку, встановленого законом, для подачі заяви про зменшення позовних вимог та поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕКО ЛІС» пропущений процесуальний строк, встановлений законом, для подачі заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 відкрито провадження у справі № 910/18316/23.

Отже, ознайомившись зі змістом відзиву відповідача на позовну заяву, позивачем вирішено звернутись до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, яке подано поза встановленим ст. 46, 252 ГПК України строком.

Враховуючи викладене, з огляду на предмет позову та обставини справи, з метою не порушення законних прав позивача, суд дійшов висновку про визнання поважною причиною пропуску процесуального строку, встановленого законом, для подачі заяви про зменшення позовних вимог та поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕКО ЛІС» пропущений процесуальний строк для подачі заяви про зменшення позовних вимог.

Розглянувши заяву позивача про зменшення позовних вимог з урахуванням зазначених пояснень, судом прийнято до розгляду заяву про зменшення позовних вимог, у зв`язку із чим має місце нова ціна позову.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 24.12.2021 позивач поставив, а відповідач прийняв товару на загальну суму 856 260,36 грн, на підтвердження чого позивач надав копію видаткової накладної № Еко-004853 від 24.12.2021.

За доводами позивача, відповідач частково виконав свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару на підставі видаткової накладної № Еко-004853 від 24.12.2021 у загальному розмірі 508 500,00 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що відповідач свої зобов`язання зі сплати поставленого товару не виконав неналежним чином, у зв`язку із чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 347 760,36 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача пені у сумі 116 143, 03 грн, інфляційні втрати у сумі 133 910,28 грн, 3% річних у сумі 22 169,18 грн.

Позиція відповідача

У відзиві на позов відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог посилаючись на відсутність у матеріалах справи доказів прострочення покупця виконання його обов`язку щодо оплати товару (зокрема доказів, які підтверджують конкретну дату виникнення прострочення), а тому вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 347 760,36 грн є передчасними та не доведеними належним чином, а нарахування та стягнення штрафних санкцій є незаконними.

Відповідач зазначає, що позивача звернувся до суду в частині стягнення штрафних санкцій поза межами строків позовної давності встановлених п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Також відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на наявність форс-мажорних обставин під час дії договору.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО ЛІС» (позивач) виставив Товариству з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ» (відповідачу) рахунок-фактуру на оплату товару № Еко-011429 від 07.12.2021 на загальну суму 856 260,36 грн.

Відповідачем частково сплачено кошти на підставі рахунку-фактури № Еко-011429 від 07.12.2021 у розмірі 428 500,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 641 від 24.12.2021 та випискою з банківського рахунку позивача.

24.12.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО ЛІС» (позивачем) було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ» «ГРАНД БЕТОН» (відповідачу) товар на загальну суму 856 260,36 грн, що підтверджується видатковою накладною № Еко-004853 від 24.12.2021, яка підписана представниками сторін.

У подальшому відповідачем частково сплачено кошти за поставлений позивачем товар у загальному розмірі 80 000,00 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача та відповідача.

23.10.2023 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію вих. №19/10 від 19.10.2023 про сплату заборгованості за поставлений товар у розмірі 798 193,47 грн у семиденний строк з моменту отримання вимоги. На підтвердження чого позивач надав копії опису вкладення в цінний лист та поштової накладної від 23.10.2023.

09.11.2023 позивачем повторно направлено на адресу відповідача претензію № 08/11 від 08.11.2023, з вимогою про виконання грошового зобов`язання у розмірі 798 193,47 грн у триденний строк з моменту отримання вимоги. На підтвердження чого позивач надав копії опису вкладення в цінний лист та поштової накладної від 09.11.2023.

Оскільки відповідач взятих на себе зобов`язань з оплати поставленого товару не виконав, позивач звернувся до суду із позовом стягнення з відповідача 347 760,36 грн заборгованості.

Оскільки, відповідачем неналежно виконуються зобов`язання в частині оплати поставленого позивачем товару за видатковою накладною № Еко-004853 від 24.12.2021, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пені у сумі 116 143, 03 грн, інфляційні втрати у сумі 133 910,28 грн, 3% річних у сумі 22 169,18 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Часиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши наявні в матеріалах справи рахунок-фактуру на оплату товару № Еко-011429 від 07.12.2021 та видаткову накладну № Еко-004853 від 24.12.2021, судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, згідно яких позивач зобов`язався здійснити поставку товару, а відповідач, в свою чергу здійснити оплату поставленого товару на загальну суму 856 260,36 грн.

За своєю правовою природою правочини, які відбулися між позивачем та відповідачем є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як підтверджено матеріалами справи, на виконання взятих на себе зобов`язань, позивачем здійснено поставку відповідачу товару, а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № Еко-004853 від 24.12.2021.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 347 760,36 грн (856 260,36 грн - 428 500,00 грн - 20 000,00 грн - 20 000,00 грн - 40 000,00 грн).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

В пункті 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

З огляду на наведене, оскільки інший строк оплати товару сторонами у видатковій накладній встановлено не було, оригіналу підписаного з обох сторін договору поставки сторонами не надано, то відповідно до приписів ст. 692 ЦК України, відповідач зобов`язаний оплатити поставлений позивачем товар за видатковою накладною № Еко-004853 від 24.12.2021 після його прийняття. За таких обставин, строк оплати поставленого відповідачу товару настав.

Відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, оплату поставленого позивачем товару за видатковою накладною № Еко-004853 від 24.12.2021 здійснив частково на суму 508 500,00 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача та відповідача, у зв`язку із чим, заборгованість відповідача перед позивачем за видатковою накладною № Еко-004853 від 24.12.2021 складає 347 760,36 грн.

Таким чином, факт передачі товару відповідачу підтверджується видатковою накладною № Еко-004853 від 24.12.2021 та відповідачем не заперечується.

Судом встановлено, що факт наявності заборгованості у розмірі 347 760,36 грн за поставлений товар належним чином доведений, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи.

Доказів оплати заборгованості у розмірі 347 760,36 грн, на час прийняття рішення, відповідачем не надано, обставин, викладених у позові не спростовано.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки, невиконане зобов`язання у розмірі 347 760,36 грн підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення боргу.

Заперечення відповідача в частині відсутності доказів прострочення останнього виконання зобов`язань з оплати товару судом відхиляються, оскільки сторонами не надано суду доказів про наявність домовленості між ними щодо іншого порядку та строку оплати, ніж після прийняття товару, а тому відповідно до приписів ст. 692 ЦК України строк оплати поставленого товару є дата видаткової накладної.

Позивачем, також, заявлено до стягнення з відповідача пені у сумі 116 143, 03 грн (за періоди: з 25.12.2021 по 25.06.2022, 01.03.2023 по 16.03.2023, 17.03.2023 по 19.06.2023, 20.06.2023 по 19.10.2023), інфляційні втрати у сумі 133 910,28 грн (за періоди: 26.12.2021 по 28.02.2023, 01.03.2023 по 16.03.2023, 17.03.2023 по 19.06.2023), 3% річних у сумі 22 169,18 грн (за періоди: з 26.12.2021 по 28.02.2023, з 01.03.2023 по 16.03.2023, з 17.03.2023 по 19.06.2023, 20.06.2023 по 19.10.2023).

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В обґрунтування нарахування пені в позовній заяві позивач посилається на договір поставки, при цьому оригінал підписаного з обох сторін договору поставки позивачем до матеріалів справи не надано.

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

З огляду на характер правовідносин, які склались між сторонами, відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений товар не передбачена певними законодавчими актами.

Оскільки між сторонами договір не укладався та позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно видаткової накладної № Еко-004853 від 24.12.2021, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 116 143, 03 грн, а тому суд відмовляє у цій частині позовних вимог.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування річних та інфляційних втрат.

Розрахунки інфляційні втрати у сумі 133 910,28 грн та 3% річних у сумі 22 169,18 грн у межах заявленого позивачем періоду є арифметично вірними, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Водночас, відповідачем заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.

Зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. Зазначена правова позиція викладене у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України , які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора; відповідно до положень статті 611, частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання; звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України , позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру;

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, значених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір річних.

У зазначеній заяві відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин під час дії договору.

Відповідно до 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.

Судом встановлено, що відповідачем не надано належних доказів неможливості виконання зобов`язання внаслідок настання форс-мажорних обставин, зокрема сертифікат про форс-мажорні обставини, виданий Торгово-промисловою палатою України.

При цьому, судом враховано, що строк прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань почався до настання обставин, на які посилається відповідач у відзиві на позов.

Оскільки відповідачем не надано суду належних, допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку, а тому клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд залишає без задоволення.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ВИСНОВКИ СУДУ

Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд частково задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ЛІС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ".

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

У відповідності до п. 2 ч. 1. ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд справи покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ" (01133, м. Київ, б. Лесі України, буд. 21; ідентифікаційний номер 43428042) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ЛІС" ( 04074, м. Київ, вул. Новозабарська, буд. 21а, ідентифікаційний код 38119491) заборгованість у розмірі 347 760,36 грн, інфляційні втрати у розмірі 133 910,28 грн, 3% річних у розмірі 22 169,18 грн та судовий збір у розмірі 7 557,59 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 14.02.2024.

Суддя О.В. Гулевець