Постанова

від 04.06.2024 по справі 910/18316/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2024 р. Справа№ 910/18316/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Роменськой С.В. (в залі суду);

від відповідача: не з`явився;

при розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024

у справі № 910/18316/23 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ЛІС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ»

про стягнення 619 982,85 грн

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО ЛІС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ" про стягнення 798 293,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18316/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ЛІС" заборгованість у розмірі 347 760,36 грн, інфляційні втрати у розмірі 133 910,28 грн, 3% річних у розмірі 22 169,18 грн та судовий збір у розмірі 7 557,59 грн.

Рішення мотивоване тим, що факт передачі товару відповідачу підтверджується видатковою накладною № Еко-004853 від 24.12.2021 та відповідачем не заперечується. Судом встановлено, що факт наявності заборгованості у розмірі 347 760,36 грн за поставлений товар належним чином доведений, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи. Доказів оплати заборгованості у розмірі 347 760,36 грн, на час прийняття рішення, відповідачем не надано, обставин, викладених у позові не спростовано. Оскільки між сторонами договір не укладався та позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно видаткової накладної № Еко-004853 від 24.12.2021, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 116 143,03 грн, а тому суд відмовляє у цій частині позовних вимог. Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування річних та інфляційних втрат. Розрахунки інфляційні втрати у сумі 133 910,28 грн та 3% річних у сумі 22 169,18 грн у межах заявленого позивачем періоду є арифметично вірними, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню. Судом встановлено, що відповідачем не надано належних доказів неможливості виконання зобов`язання внаслідок настання форс-мажорних обставин, зокрема сертифікат про форс-мажорні обставини, виданий Торгово-промисловою палатою України. При цьому, судом враховано, що строк прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань почався до настання обставин, на які посилається відповідач у відзиві на позов. Оскільки відповідачем не надано суду належних, допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку, а тому клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд залишає без задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18316/23 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, судом проігноровано той факт, що в абз. 11 сторінки 6 позовної заяви позивач зазначає, що хоча покупцем не повернуто екземпляр договору поставки, позивач все ж таким притримується встановленої домовленості між сторонами та вважає початком відтермінування простроченого зобов`язання 23.01.2023, як передбачалось договором, тобто з моменту відтермінування частини платежу на 30 (тридцять) календарних днів з моменту отримання товару згідно видаткової накладної, та не взято до уваги те, що штрафні санкції позивач обраховував не з 23.01.2023, тобто з тієї дати, з якої на його точку зору відповідач порушив умови оплати за договором поставки, а з 23.01.2022.

Скаржник вказує на те, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження направлення відповідачу вимоги про оплату товару, разом із тим, у матеріалах справи наявні лише адресовані відповідачу претензія позивача № 19/10 від 19.10.2023 та претензія № 08/11 від 08.11.2023 з вимогою оплатити заборгованість по зазначеному договору поставки у термін з нарахуванням відповідних штрафних санкцій, в той же час, згідно із роздруківками з офіційного вебсайту Укрпошти, жодна з зазначених претензій не була вручена відповідачу, а у матеріалах справи взагалі відсутні докази, які підтверджують факт отримання відповідачем зазначених вище претензій.

Скаржник вважає, що строк виконання відповідачем обов`язку оплати товару на момент звернення позивача до суду та на момент постановлення оскаржуваного рішення не настав, тому рішення прийнято з неврахуванням обставин справи та з численними порушеннями матеріального законодавства.

Також скаржник вважає, що розрахунок пені є некоректним, оскільки протиправним є нарахування пені та інших штрафних санкцій поза межами законодавчо визначеного граничного строку на їх нарахування.

На думку скаржника, судом не було надано жодної оцінки тому, що відповідно до податкової звітності вбачається, що усі працівники відповідача протягом І та ІІ кварталів 2022 року перебували у відпустках за власний рахунок у зв`язку із тим, що місце провадження діяльності товариства було розташоване на межі території, де відбувались активні бойові дії, тобто, відповідач не працював та фактично існував в режимі простою.

Також на думку скаржника, судом не враховано того факту, що строк оплати основного платежу виник у період воєнного стану та території України, враховуючи надані відповідачем докази щодо фактичного простою підприємства.

Скаржник у апеляційній скарзі посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18, зокрема, щодо того, що суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України. Таким чином, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, судова практика у подібних спорах зводиться до того, що відповідач повинен був розраховуватись за поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто у день поставки товару, визначений у видатковій накладній - « 24» грудня 2021 року. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, обов`язку зі сплати вартості отриманого товару відповідачем виконано у визначений строк не було.

Суд першої інстанції взяв до уваги заяву позивача про зменшення позовних вимог та здійснив обрахування заборгованості відповідача, відповідно до чинних норм законодавства та взявши до уваги положення ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, посилаючись на судову практику у подібних спорах, дійшов до висновку, що відповідач повинен був розраховуватись за поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто у день поставки товару, визначений у видатковій накладній - « 24» грудня 2021 року. Більше того, судом першої інстанції взято до уваги факт відсутності підписання між сторонами договору, у зв`язку з чим відмовив позивачу у стягнення розрахованого розмір заборгованості штрафних санкцій у вигляді пені, про що зазначив у самому рішенні.

Обґрунтовуючи неможливість виконання договірного зобов`язання щодо оплати товару, відповідач навіть не долучив до відзиву лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Однак, зазначений представником Лист жодним чином не підтверджує ту обставину, що саме внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, у зв`язку із чим було введено воєнний стан, відповідач не мав можливості виконати свої зобов`язання за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб.

При цьому, необхідно врахувати посилання представника відповідача на необґрунтованість відтермінування оплати вартості поставленого товару, оскільки обов`язок з його оплати у відповідача виник значно раніше (« 25» грудня 2021 року), ніж обставини, на які посилається відповідач та які зазначені в листі Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Крім того, представник відповідача не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували скрутне фінансове становище відповідача, на дату виникнення обов`язку зі сплати Товару.

Явка учасників справи та позиції учасників справи

Представник позивача у судовому засідання 04.06.2024 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18316/23 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Відповідач не направив свого представника у судове засідання 04.06.2024, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відповідними довідками про доставлення документа до електронного кабінету відповідача та представника відповідача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу передачі судової справи № 910/18316/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18316/23 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:

- докази сплати судового збору у розмірі 13 949,61 грн.;

28.03.2024 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано платіжну інструкцію № 1926 від 28.03.2024, що свідчить про сплату судового збору у розмірі 13 949,61 грн.

Враховуючи усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд, визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18316/23. Призначено справу № 910/18316/23 до розгляду у судовому засіданні 23.04.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024, у зв`язку з перебування судді Євсікова О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно з протоколом передачі судової справи між суддями від 22.04.2024, для розгляду справи № 910/18316/23 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 прийнято справу № 910/18316/23 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В.

На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 відкладено розгляд справи № 910/18316/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18316/23 на 04.06.2024.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/18316/23 розглядалась протягом розумного строку.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ» (відповідачу) рахунок-фактуру на оплату товару № Еко-011429 від 07.12.2021 на загальну суму 856 260,36 грн.

Відповідачем частково сплачено кошти на підставі рахунку-фактури № Еко-011429 від 07.12.2021 у розмірі 428 500,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 641 від 24.12.2021 та витягом із особового рахунку позивача.

24.12.2021 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 856 260,36 грн, що підтверджується видатковою накладною № Еко-004853 від 24.12.2021, яка підписана представниками сторін.

У подальшому відповідачем частково сплачено кошти за поставлений позивачем товар у загальному розмірі 80 000,00 грн, що підтверджується витягами із особового рахунку позивача та відповідача.

23.10.2023 позивачем направлено на адресу відповідача претензію вих. №19/10 від 19.10.2023 про сплату заборгованості за поставлений товар у розмірі 798 193,47 грн у семиденний строк з моменту отримання вимоги. На підтвердження чого позивач надав копії опису вкладення в цінний лист та поштової накладної від 23.10.2023.

09.11.2023 позивачем повторно направлено на адресу відповідача претензію № 08/11 від 08.11.2023, з вимогою про виконання грошового зобов`язання у розмірі 798 193,47 грн у триденний строк з моменту отримання вимоги. На підтвердження чого позивач надав копії опису вкладення в цінний лист та поштової накладної від 09.11.2023.

Оскільки відповідач взятих на себе зобов`язань з оплати поставленого товару не виконав, позивач звернувся до суду із позовом стягнення з відповідача 347 760,36 грн заборгованості, крім того, оскільки, відповідачем неналежно виконуються зобов`язання в частині оплати поставленого позивачем товару за видатковою накладною № Еко-004853 від 24.12.2021, позивачем, у урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, заявлено до стягнення з відповідача пеню у сумі 116 143,03 грн, інфляційні втрати у сумі 133 910,28 грн, 3% річних у сумі 22 169,18 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Таким чином, враховуючи рахунок-фактуру на оплату товару № Еко-011429 від 07.12.2021 та видаткову накладну № Еко-004853 від 24.12.2021, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що між сторонами виникли правовідносини, згідно із якими позивач зобов`язався здійснити поставку товару, а відповідач, в свою чергу здійснити оплату поставленого товару на загальну суму 856 260,36 грн.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання взятих на себе зобов`язань, позивачем здійснено поставку відповідачу товару, а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № Еко-004853 від 24.12.2021.

Отже, підписавши та скріпивши відбитками печаток зазначену видаткову накладну, сторонами укладено договір, виконано його позивачем й частково відповідачем, оскільки позивачем, як продавцем, передано відповідачу, як покупцю, товар, а останній його прийняв, проте не оплатив у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, за розрахунком позивача, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 347 760,36 грн (856 260,36 грн - 428 500,00 грн - 20 000,00 грн - 20 000,00 грн - 40 000,00 грн), що не спростовано відповідачем.

Як вже зазначалось, 23.10.2023 та 09.11.2023 позивачем надсилались на адресу відповідача претензії № 19/10 від 19.10.2023 та № 08/11 від 08.11.2023, відповідно, про сплату заборгованості за поставлений товар у розмірі 798 193,47 грн у семиденний строк з моменту отримання вимоги, на підтвердження чого позивачем надано відповідні копії описів вкладення в цінні листи та поштові накладні.

Відповіді на зазначені претензії у матеріалах справи відсутні.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як передбачено ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач не надав доказів оплати всієї вартості одержаного від позивача товару.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Враховуючи відсутність підписаного обома сторонами договору, в якому встановлено інший строк оплати товару, сторонами у видатковій накладній не встановлено такого строку, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що відповідно до приписів ст. 692 ЦК України, відповідач зобов`язаний оплатити поставлений позивачем товар за видатковою накладною № Еко-004853 від 24.12.2021 після його прийняття. За таких обставин, строк оплати поставленого відповідачу товару настав.

Таким чином, враховуючи часткову оплату відповідачем заборгованості на суму у розмірі 508 500,00 грн, що підтверджується витягами із особового рахунку позивача та відповідача, доказів відсутності заборгованості відповідачем не надано, позовна вимога про стягнення 347 760,36 грн заборгованості є такою, що відповідає нормам законодавства та підтверджена матеріалами справи, тому підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 116 143,03 грн пені, 133 910,28 грн інфляційних втрат та 22 169,18 грн 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на те, що договір між позивачем та відповідачем не було укладено, а позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно із видатковою накладною № Еко-004853 від 24.12.2021, погоджується із висновком господарського суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені, оскільки відсутні підстави для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не передбаченому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунки позивача, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в 133 910,28 грн, а також 3 % річних в сумі 22 169,18 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/471/18 (провадження № 12-79гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині 2 статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, в той час як у справі № 910/18316/23 відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3% та не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.

Відтак, правовідносини у справі № 902/417/18 та № 910/18316/23 не є подібними за встановленими фактичними обставинами.

Так, відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин під час дії договору.

Відповідно до 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.

Разом із тим, відповідачем не надано належних доказів неможливості виконання зобов`язання внаслідок настання форс-мажорних обставин, зокрема сертифікат про форс-мажорні обставини, виданий Торгово-промисловою палатою України.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, строк прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань почався до настання обставин, на які посилається відповідач, як на обставини форс-мажору.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе обов`язків, доказів належної сплати вартості поставленого позивачем товару відповідачем не надано, доводів позивача не спростовано, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості на суму у розмірі 347 760,36 грн, а також 133 910,28 грн інфляційних втрат та 22 169,18 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18316/23, відсутні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

У матеріалах справи є наявною належним чином засвідчена копія рахунку позивача, який був виставлений відповідачу.

Та обставина, що рахунок позивача був одержаний відповідачем, підтверджується, зокрема, посиланням на рахунок у платіжних документах відповідача, як на призначення платежу (а.с. 25-32).

Крім того, у видатковій накладній, за якою позивачем передані, а відповідачем одержані товари, зазначені ціна та вартість товарів, отже, була наявна інформація для здійснення їх оплати.

Отже, доводи скаржника про ненастання обов`язку оплати товару на момент звернення позивача до суду та на момент постановлення оскаржуваного рішення, спростовуються матеріалами справи.

Щодо доводів скаржника про неотримання претензій позивача, які надсилались на адресу відповідача, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про те, що зазначені претензії були надіслані на адресу відповідача: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 21, яка також зазначається відповідачем і у апеляційній скарзі, водночас, одержання поштової кореспонденції є правом відповідача, який цим правом не скористався та, водночас, не залежить від волі відправника такої кореспонденції.

Твердження скаржника про те, що строк оплати основного платежу виник у період воєнного стану та території України, враховуючи надані відповідачем докази щодо фактичного простою підприємства, спростовується наявними матеріалами справи та нормами чинного законодавства України.

Доводи скаржника про неврахування відтермінування сплати, яке зазначене позивачем у позовній заяві, спростовується відсутність доказів наявності такого відтермінування, погодженого сторонами.

Крім того, скаржник, посилаючись на наявність такого відтермінування, не надав доказів оплати поставленого товару позивачем у встановлений термін.

Посилання скаржника на те, що усі працівники відповідача протягом І та ІІ кварталів 2022 року перебували у відпустках за власний рахунок у зв`язку із тим, що місце провадження діяльності товариства було розташоване на межі території, де відбувались активні бойові дії, тобто, відповідач не працював та фактично існував в режимі простою, є безпідставним, оскільки, як вже зазначалось, строк прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань почався до настання обставин, на які посилається скаржник.

Враховуючи викладене, доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення та не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18316/23.

З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18316/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18316/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18316/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18316/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/18316/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова підписана 01.07.2024.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім