Рішення

від 07.02.2024 по справі 260/11190/23

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 лютого 2024 року м. Ужгород№ 260/11190/23 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Микуляк П.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України виготовлено вступну та резолютивну частини Рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 лютого 2024 року.

Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, третя особа - ДП «Національні інформаційні системи», яким просить суд:

- Визнати протиправним та скасувати пункт 4 наказу Міністерства юстиції України №3896/5 від 09.11.2023 року «Про задоволення скарги», яким відповідач вирішив анулювати позивачу доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.11.2023 року Міністерством юстиції України видано наказ № 3896/5 про задоволення скарги фізичної особи (далі - Скарга) за № СК-4461-23 (далі -Наказ № 3896/5), яким відповідач вирішив анулювати позивачу доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підставою винесення оскаржуваного наказу зазначена «службова записка Першого заступника Міністра юстиції України «Щодо наявності очевидних порушень закону в рішенні державного реєстратора» №3116-33.1.1.-23 від 09.11.2023 за результатом розгляду скарги, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.11.2023 року за № СК-4461-23».

При прийнятті Наказу відповідач розглянув скаргу, яка оформлена без дотримання вимог, визначених вказаним Законом та порушив право позивача надати пояснення або заперечення до прийняття відповідачем рішення, яке негативно вплинуло на право, свободи та законні інтереси позивача.

З невідомих причин не повідомив про факт надходження скарги на рішення позивача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про час та місце розгляду скарги, не надіслав позивачу матеріали скарги; а під час розгляду скарги відповідачем не взято до уваги факт, який був вказаний самим скаржником у поданій до Міністерства скарзі, а саме, що для державної реєстрації саме заявником були надані підроблені документи приватному нотаріусу - позивачу по справі.

З огляду на наведене Міністерство юстиції України мало обов`язок навести підстави прийняття рішення та зазначити належні і достатні мотиви застосування до позивача самого суворого виду стягнення.

Також незрозумілим є те, чому відповідачем здійснювалося порушення таких прав позивача, як права на ознайомлення з матеріалами справи, права на отримання інформації про процедурні дії та рішення прийняті під час розгляду скарги; право бути заслуханим органом по суті скарги до прийняття рішення по ній, яке негативно вплине на право, свободи ти законні інтереси позивача; право бути поінформованими про дату і час розгляду скарги, тощо.

Вважає дії відповідача по прийняттю в частині спірного наказу протиправними, вчиненими з порушенням норм діючого законодавства та такими, що порушують права позивача.

Тобто оскаржуваний наказ, в частині анулювання доступу до Державного реєстру не може вважатись співрозмірним тим порушенням, які ставилися у вину позивачу, з тими санкціями, які були до нього застосовані.

02 січня 2024 року Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого не погоджується з даним адміністративним позовом та вважає, що оскаржуваний наказ винесений на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений Конституцією України є законним та обґрунтованим.

Позивачем до суду було подано відповідь на відзив, в якому спростовує наведені у Відзиві на позовну заяву мотиви та доводи Міністерством юстиції та вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими що не спростовують доводів та мотивів позовної заяви.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду щодо залучення скаржника до справи в якості третьої особи на стороні відповідача - відмовлено.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду клопотання відповідача про перехід до загального позовного провадження - залишено без задоволення.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №69958534 від 28.10.2023 прийнятого державним реєстратором - приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_1 щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 1962120621104) зареєстровано перехід права власності на користь - ОСОБА_2 .

Згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №69958514 від 28.10.2023 прийнятого державним реєстратором - приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_1 щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна: 1942192821104) та земельної ділянки за кадастровим № 2110400000:01:003:1002 (реєстраційний номер майна: 2278652421104) зареєстровано перехід права власності на користь - ОСОБА_2 .

Підставою для реєстрації права власності ОСОБА_2 було подано приватному нотаріусу Ужгородського міського нотаріального округу наступні документи:

- Договір про припинення зобов`язання передаванням відступного, серія та номер: 1024 да документа: 05.10.2021, видавник Куркчи Г.І. приватний нотаріус Маріупольського районного округу Донецької області;

- Заява кредитора про прийняття відступного на здійснення державної реєстрації права власності, серія та номер: 1498, дата документа: 28.10.2023, видавник ОСОБА_2

- Інформація з Єдиного реєстру боржників, серія та номер документа: ю/н, дата документа: 28.10.2023, видавник: Єдиний реєстр боржників.

- Виписка з рахунку кредитора, серія та номер документа: ю/н, дата документа: 22.09.2021.2023, видавник: АТ «ОТР БАНК»;

- Відомості з ДЗК, серія та номер документа: 67650459, дата документа: 28.10.2023, видавник: Державний земельний кадастр.

В подальшому До Міністерства юстиції України надійшла скарга, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.11.2023 за № СК-4461-23, на рішення від 28.10.2023 №№ 69958534, 69958514 приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та на рішення від 02.11.2023 №№ 70037612, 70037543 державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Мукачівської міської ради щодо державної реєстрації права власності на майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 2110400000:01:003:1002, вбудовані нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається із змісту скарги скаржник посилається на те, що позивач зареєстрував перехід права власності на об`єкти нерухомого майна від скаржника до ОСОБА_2 на підставі договору про припинення зобов`язання передаванням відступного від 05.10.2021, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського районного нотаріального округу Донецької області Куркчи Георгієм Івановичем, зареєстрованого в реєстрі за №1024, виписки з рахунку кредитора від 22.09.2021, виданої акціонерним товариством «ОТП Банк», заяви ОСОБА_2 від 28.10.2023, що зареєстровано у реєстрі за №1498, відомостей з Державного земельного кадастру від 28.10.2023 №67650459 не зважаючи по наявність підстав для відмови у державній реєстрації прав через наявність у спеціальному розділі Державного реєстру прав активного запису про арешт на все нерухоме майно скаржника №37017432.

Скаржник просив Міністерство юстиції України (згідно резолютивної частин скарги) скасувати прийняті оскаржувані рішення щодо переходу права власності на об`єкти нерухомого майна. Дата складання скарги відсутня.

За результатами розгляду скарги відповідач видав Наказ №3896/5 від 09.11.2023 «Про задоволення скарги», яким відповідно до частини 3 статті 26, пунктів 1, 4 частини 7 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»:

1. Скаргу задоволено.

2. Визнати прийнятими з порушеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 28.10.2023 №№ 69958534, 69958514 приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_1 .

3. Визнати прийнятими з порушеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 02.11.2023 №№ 70037612, 70037543 державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області Мангура Роберта Васильовича.

4. Анулювано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватному нотаріусу Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_1 .

5. Виконання пунктів 2-3 наказу покласти на Офіс протидії рейдерству.

6. Виконання пункту 4 наказу покласти на Державне підприємство «Національні інформаційні системи».

Державний реєстратор - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_1 оскаржив пункт 4 оскаржуваного наказу в судовому порядку.

Підставою винесення оскаржуваного наказу вказано службову записку Першого заступника Міністра юстиції України «Щодо наявності очевидних порушень закону в рішенні державного реєстратора» №3116-33.1.1.-23 від 09.11.2023 за результатом розгляду скарги, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.11.2023 року за № СК-4461-23».

У п.5 оскаржуваного наказу зазначено, що Відповідно до даних Державного реєстру прав у спеціальному розділі Державного реєстру прав наявний активний запис про арешт на все нерухоме майно скаржника № 37017432

Згідно п.7 Наказу зазначено, оскаржувані рішення підлягають анулюванню, оскільки їх прийнято з порушенням загальної засади державної реєстрації прав, визначеної п. 1 ч.1 ст. 3 Закону, а саме щодо гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що випливає з факту прийняття незаконних оскаржуваних рішень.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців, врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV(далі за текстом - Закон № 1952-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1952-IV організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Статтею 7 Закону № 1952-IV передбачено повноваження Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації прав, до яких також належить розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та прийняття обов`язкових до виконання рішень, передбачених цим Законом.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно визначено статтею 37 Закону № 1952-IV.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Частиною 2 статті 37 Закону № 1952-IV визначено, що Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до частини 3 статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Згідно з частиною 5 статті 37 Закону № 1952-IV скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову в задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування реєстраційної дії, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатом розгляду скарги, - у разі оскарження реєстраційної дії, рішення територіального органу Міністерства юстиції;

б) проведення державної реєстрації - у разі оскарження відмови у державній реєстрації, зупинення розгляду документів;

в) виправлення технічної помилки, допущеної державним реєстратором;

в-1) про усунення порушень, допущених державним реєстратором з визначенням строків виконання наказу;

г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Єдиного державного реєстру;

ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Єдиного державного реєстру;

е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;

є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:

1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті;

2) на момент прийняття рішення про задоволення скарги шляхом скасування реєстраційної дії щодо державної реєстрації новоствореної юридичної особи, іншої організації, державної реєстрації фізичної особи підприємцем, припинення юридичної особи, іншої організації, припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця або шляхом проведення реєстраційної дії в Єдиному державному реєстрі проведено наступну реєстраційну дію щодо відповідної особи;

3) у разі наявності інформації про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін;

4) у разі наявності інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави;

5) є рішення цього органу з такого самого питання;

6) в органі ведеться розгляд скарги з такого самого питання від цього самого скаржника;

7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень;

8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги;

9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу;

10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 затверджено Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі за текстом - Порядок № 1128).

Відповідно до пункту 9 Порядку № 1128 під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:

1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту;

2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Згідно з пунктом 14 Поряду № 1128 за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.

Отже, для прийняття рішення відповідно до Закону № 1952, підставою для якого є наявність у діях державного реєстратора порушення порядку державної реєстрації прав, Міністерство юстиції України має ретельно дослідити всі обставини справи, тобто встановити факт порушення державним реєстратором законодавства у сфері державної реєстрації прав, що в свою чергу і є підставою для прийняття рішення про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.

Як зазначено судом вище, підставою винесення оскаржуваного наказу стала службова записка Першого заступника Міністра юстиції України «Щодо наявності очевидних порушень закону в рішенні державного реєстратора» №3116-33.1.1.-23 від 09.11.2023 за результатом розгляду скарги, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.11.2023 року за № СК-4461-23». Оскаржуваний наказ винесено Міністром юстиції України - 09.11.2023 року, без можливості забезпечення надання Позивачу можливості надати будь-які пояснення по справі.

Відповідач зазначив що розгляд скарги здійснювався колегіально, зокрема: центральною Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції.

Оскаржуваний Наказ винесено на підставі абзацу 2 пункту 8 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128.

Згідно п. 1 зазначеного Порядку, цей Порядок визначає процедуру здійснення Мін`юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту (далі - скарги у сфері державної реєстрації).

Згідно п. 8, у разі коли під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, Мін`юст чи відповідний територіальний орган здійснює колегіальний розгляд такої скарги на предмет наявності (відсутності) порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, що оскаржуються.

Якщо під час розгляду Мін`юстом скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, проте встановлено наявність очевидних порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, розгляд такої скарги здійснюється Мін`юстом на підставі службової записки посадових осіб Мін`юсту, погодженої заступником Міністра, невідкладно без розгляду її колегіально.

Верховний Суд у Постанові від 16 березня 2023 року у справі №400/4409/21 сформулював підхід для розмежування двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення"; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття з метою уникнення прояву надмірного формалізму, а також з урахуванням превалювання суттю над формою.

Під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:

1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту;

2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Для забезпечення можливості участі у колегіальному розгляді скарги у сфері державної реєстрації скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів (далі - заінтересовані особи), або надання зазначеними особами письмових пояснень по суті скарги Мін`юст чи відповідний територіальний орган не пізніше ніж за два дні, а під час воєнного стану - за 15 днів до дня засідання колегії забезпечує оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті інформації про дату, час і місце такого засідання, а під час воєнного стану - про дату засідання, та додатково повідомляє зазначену інформацію заінтересованим особам засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).

Інформація про дату, час і місце засідання колегії, що проводиться після відкладення розгляду скарги або для повторного розгляду скарги у визначених законодавством випадках, не оприлюднюється, якщо колегією не прийнято рішення про інше.

Відсутність заінтересованих осіб під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально не є перешкодою для її розгляду.

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації під час дії воєнного стану проводиться без участі заінтересованих осіб.

Пунктами 12 - 17 Порядку, матеріали скарги у сфері державної реєстрації надаються заінтересованим особам за їх клопотанням для ознайомлення та/або фотографування. Якщо таке клопотання заявлено під час засідання колегії (крім випадку проведення засідання під час воєнного стану), колегія відкладає розгляд скарги на строк, необхідний для ознайомлення з відповідними матеріалами, але не більш як на одну годину.

Під час воєнного стану заінтересована особа має право заявити клопотання про надіслання їй матеріалів скарги в електронній формі на адресу електронної пошти. Мін`юст чи відповідний територіальний орган забезпечує надіслання таких матеріалів протягом трьох робочих днів після отримання клопотання.

Заінтересовані особи мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов`язково приймаються колегією до розгляду.

За результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи:

1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту;

2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов`язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін`юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.

За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.

Рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні, висновок колегії (у разі розгляду скарг у сфері державної реєстрації колегіально) або їх засвідчені копії розміщуються на офіційному веб-сайті Мін`юсту чи відповідного територіального органу не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після прийняття рішення Мін`юстом чи відповідним територіальним органом.

За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації у строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян", засвідчені в установленому законодавством порядку відповідні копії рішень Мін`юсту чи його територіального органу, копії висновків колегії (у разі розгляду скарг у сфері державної реєстрації колегіально) разом із супровідним листом надсилаються скаржнику.

Якщо під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації буде визнано за необхідне проведення правоохоронними органами перевірки зазначених у відповідній скарзі обставин, Мін`юст чи відповідний територіальний орган надсилає відповідні відомості правоохоронним органам для проведення перевірки таких відомостей та вжиття в межах їх компетенції відповідних заходів реагування щодо припинення порушення закону.

У разі виявлення під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена статтями 166-11 та 166-23 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Мін`юст чи відповідний територіальний орган складає протокол про адміністративне правопорушення у порядку, визначеному Мін`юстом. При цьому державний реєстратор, уповноважена особа суб`єкта державної реєстрації у строк, що не перевищує 15 днів з дня отримання суб`єктом державної реєстрації, нотаріусом засвідченої в установленому законодавством порядку копії рішення Мін`юсту чи його територіального органу, зобов`язана прибути до Мін`юсту чи відповідного територіального органу для складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Порушення державним реєстратором, уповноваженою особою суб`єкта державної реєстрації встановленого абзацом другим цього пункту строку є підставою для прийняття Мін`юстом рішення, передбаченого підпунктом "ґ" пункту 2 частини шостої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та/або підпунктом "ґ" пункту 2 частини шостої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Матеріали скарги у сфері державної реєстрації, а також рішення, прийняте за результатом її розгляду, висновок колегії (у разі розгляду скарги колегіально) зберігаються Мін`юстом чи відповідним територіальним органом відповідно до вимог законодавства з організації діловодства у державних органах. Рішення, дії або бездіяльність Мін`юсту можуть бути оскаржені до суду.

У разі скасування судом рішення Мін`юсту за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст забезпечує новий розгляд такої скарги відповідно до цього Порядку.

Як на одну з підстав задоволення позову позивач покликався на ту обставину, що розгляд скарги було проведено невідкладно та без можливості надання ним будь-яких пояснень щодо суті поданої скарги, крім того відповідне оголошення на сайті відповідача відсутнє та не надано стороною під час розгляду справи.

Окремо слід заначити, що приватному нотаріусу були подані наступні документи: Договір про припинення зобов`язання передаванням відступного який був підписаний скаржником ОСОБА_3 05 жовтня 2021 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Гнідюком О.Б., за реєстраційним номером 277. від 17 травня 2019 року.

Згідно з статтею 600 ЦК України зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Відтак, за змістом статті 600 ЦК України передача відступного передбачає заміну первісного предмета виконання іншим.

Для припинення зобов`язання переданням відступного необхідна сукупність кількох умов, зокрема: згода сторін на таке припинення; узгодження сторонами розміру, строків і порядку передання відступного; факт передання боржником кредиторові відступного.

Обов`язковість досягнення згоди щодо припинення зобов`язань відступним тягне за собою необхідність відповідної фіксації такої згоди. Відступне має бути оформлене договором, в якому вказуються розмір відступного, порядок та строк його надання.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Даний договір дійсний та не скасований. Інші відомості суду не надані.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ч.3 ст.10 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на час здійснення реєстраційної дії) державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

-відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

-відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

-відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

-наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

-наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження;

6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;

7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);

8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;

9) формує реєстраційні справи у паперовій формі;

9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до вимог ст. 18 Закону (в редакції на час здійснення реєстраційної дії) передбачено наступний порядок проведення державної реєстрації прав:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до п.18 Порядку державної реєстрації речових права на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМ України від 25.12.2015 року № 1127 (далі за текстом - Порядок № 1127), за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації за умови вчинення дій та/або процедур, передбачених цим Порядком під час розгляду заяви, приймається державним реєстратором у будь-який час до закінчення строку державної реєстрації прав.

Суд констатує, що Позивачем здійснено реєстраційну дію, а на момент прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №69958534 від 28.10.2023 щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 1962120621104) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було зареєстровано жодного обтяження, що підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майно щодо суб`єкта (індексний № 352226862, дата формування: 28.10.2023, час формування: 17:32:01).

На момент прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №69958514 від 28.10.2023 щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна: 1942192821104) та земельної ділянки за кадастровим № 2110400000:01:003:1002 (реєстраційний номер майна: 2278652421104) в ДРРП не було зареєстровано жодного обтяження, що підтверджено Інформацією з ДРРП (індексний № 352226716, дата формування: 28.10.2023, час формування: 17:23:34, індексний № 352226716, дата формування: 28.10.2023, час формування: 17:23:34).

Стаття 24 Закону № 1952-IV встановлює вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав, а частина п`ята цієї статті містить пряму заборону реєстратору відмовляти в державній реєстрації з підстав, не передбачених частиною першою вказаної статті.

Встановивши відсутність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав, у зв`язку із відсутністю будь-яких зареєстрованих щодо нерухомого майна обтяжень речових прав, Позивачем були прийняті рішення про державну реєстрацію №№ 69958534, 69958514 від 28.10.2023.

Згідно пункту 12 ст. 24 Закону № 1952-IV, встановлено що в державній реєстрації прав слід відмовити щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

Отже, Закон чітко відмежовує поняття «обтяження щодо об`єкта нерухомого майна» від «обтяження щодо суб`єкта речового права», а також від обтяжень щодо «особи, що відчужила нерухоме майно», наявність чи відсутність яких встановлюється під час нотаріального посвідчення відповідного договору та не підлягає встановленню під час реєстраційних дій.

Аналогічну норму містить й абзац п`ятий пункту 1 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV, який зобов`язує державного реєстратора встановити, зокрема, наявність обтяжень прав саме на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (а не на будь-якого іншого суб`єкта).

Згідно відомостей сайту - Автоматизована система виконавчого провадження, посилання на сайт: https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors виконавче провадження АСВП НОМЕР_2, де боржником виступає за виконавчим провадженням скаржник - ОСОБА_3 , та в межах якого накладено арешт на все майно боржника № 37017432, Свалявським відділом ДВС - завершено.

Наведене вище не було взято до уваги Відповідачем при винесенні оспорюваного наказу.

Все наведене вище свідчить, що наказ Міністерства юстиції? України № 3896/5 від 09.11.2023 суперечить вимогам ст. 19 Конституції України та фактично розширює встановлений законом вичерпний перелік підстав для відмови в держреєстрації.

Твердження відповідача щодо наявності підстави для відмови в державній реєстрації прав відповідно до ст. 24 Закону № 1952- як наявність зареєстрованого обтяження речових прав на нерухоме майно сторонами не оспорюється.

В той же час в матеріалах справи факт наявності такої станом на момент здійснення позивачем оскаржуваних реєстраційних дій зареєстрованих на вказане у скарзі нерухоме майно обтяжень - відсутній.

Також сумнівним з точки зору закону ( відсутня пряма норма) є посилання відповідача на обов`язок позивача здійснювати в Державному реєстрі прав пошуки за ідентифікаційними даними особи, яка не є заявником в розумінні реєстраційного законодавства.

Згідно практики Верховного Суду - державна реєстрація не є способом набуття чи відчуження права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів (таку правову позицію висловлено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.06.2018 року у справі N 921/403/17-г/6, від 22.08.2019 року у справі N 909/472/18, від 29.04.2020 року у справі N 911/1455/19).

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а вважається лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом и?ого державноі? реєстраціі?. Досліджуючи обставини існування в особи права власності, суд має передусім встановлювати підстави, на якіи? особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності. (відповідну правову позицію викладено: у постановах ВП ВС: від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 http://reyestr.court.gov.ua/Review/80854690 від 05.06.2019 у справі № 392/1829/17 http://reyestr.court.gov.ua/Review/82885512 у постанові об`єднаноі? палати КГС ВС: від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/87559633 у постановах КГС ВС: від 29.08.2019 у справі № 910/10984/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/84320433 від 11.06.2020 у справі № 910/10006/19 http://reyestr.court.gov.ua/Review/89868726).

Державна реєстрація права власності на нерухоме маи?но є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостіи?ного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Згідно з ч. 6 ст. 37 Закону № 1952 за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову у задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги;

б) скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;

в) виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;

в-1) усунення порушень, допущених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу;

г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;

є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Рішення, передбачені пп. "а", "ґ" і "е" п. 2 цієї ч., приймаються виключно Міністерством юстиції України.

У рішенні Міністерства юстиції України чи його територіального органу за результатами розгляду скарги можуть визначатися декілька шляхів задоволення скарги.

Слід звернути увагу, що анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав є найсуворішою із санкцій за порушення вимог законодавства України в сфері державної реєстрації, а тому рішення про її застосування повинно прийматися з урахуванням принципу пропорційності, який має на меті досягнення балансу між публічними інтересами та індивідуальними інтересами особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

Верховний Суд у Постанові від 15.12.2021 р. у справі № 1840/2970/18 зазначає, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

При цьому, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Вказана позиція викладена Верховним Судом у Постанові від 30.01.2020 у справі № 599/1422/16-а.

Верховний Суд зазначає, що дискреція це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та / або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів.

Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У Постанові від 08.07.2021 р. у справі № 640/25601/19 Верховний Суд дійшов висновку, що законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, як контролюючий орган також зобов`язав його мотивувати таке рішення.

В той же час, формальна наявність у відповідача компетенції приймати рішення відповідного змісту не є свідченням того, то такі є законними та обґрунтованими.

Тобто, Міністерство юстиції України зобов`язане навести підстави прийняття саме такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви, за яких застосовано саме такий захід впливу, та обґрунтувати строки його застосування.

Отже, для прийняття рішення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", підставою для якого є наявність у діях державного реєстратора порушення порядку державної реєстрації прав, Міністерство юстиції України має ретельно дослідити всі обставини справи, тобто встановити факт порушення державним реєстратором законодавства у сфері державної реєстрації прав, що в свою чергу і є мотивом для прийняття рішення про, зокрема анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.

Визначаючи вид стягнення, відповідач повинен був врахувати характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному наказі про застосування заходу стягнення.

Суд зауважує, що законодавством України не встановлено вичерпного переліку підстав, за яких Міністерство юстиції України може дійти висновку про необхідність анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, разом з тим, відповідачем не доведено наявності достатніх підстав для застосування такого суворого виду санкції оскаржуваним наказом, не обґрунтовано його доцільності та пропорційності встановленому порушенню.

Із змісту оскаржуваного наказу встановлено відсутність у ньому інформації про те, що відповідач здійснив дослідження чи перевірку фактів, викладених у скарзі.

Суд звертає увагу, що відповідачем у оскаржуваному наказі зазначено лише норму ст.24 Закону №1952, яку нібито порушено позивачем, втім останній не містить відомостей про негативні наслідки цих порушень, зокрема, про порушення прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб, а також мотивів застосування до державного реєстратора саме такої санкції як анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав, що свідчить про порушення принципу пропорційності.

Також, в оскаржуваному наказі не наведено фактів допущення позивачем неодноразових порушень у сфері державної реєстрації прав та не надано доказів, що такі факти досліджувались при прийнятті оскаржуваного рішення про анулювання доступу до Державного реєстру.

Таким чином, відповідачем не здійснено жодного дослідження неодноразових порушень позивачем у сфері державної реєстрації прав, що стало підставою для прийняття невмотивованого рішення в частинні анулювання доступу до Державного реєстру.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Пунктом 7 ч.1 статті 4 КАС України визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що відповідач повинен діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом". Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб`єктом.

При цьому, відповідно до ч.2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Щодо функцій Державного підприємства «Національні інформаційні системи» в частині надання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слід зазначити, що скасування пункту Наказу, яким обмежено доступ позивачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є самостійною підставою для уповноваженого органу поновити такий доступ та не потребує окремого зобов`язання.

За наведених вище обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування п.4 Наказу Міністерства Юстиції України, яким анульовано доступ приватному нотаріусу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підлягають до задоволення.

На підставі наведеного та керуючись ст. 5, 19, 77, 243, 246 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати п.4 наказу Міністерства юстиції України №3896/5 від 09.11.2023 року «Про задоволення скарги», яким анульовано достум до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Приватному нотаріусу Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_1.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ - 00015622) судові витрати у розмірі 1073,60 грн. (одну тисячу сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяП.П.Микуляк