Постанова

від 14.02.2024 по справі 300/1706/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 300/1706/19

адміністративне провадження № К/9901/43409/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Єзерова А.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 (головуючий суддя: Остап`юк С.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 (головуючий суддя: Улицький В.З., судді: Кузьмич С.М., Шавель Р.М.) у справі №300/1706/19 за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Івано-Франківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 6 імені Івана Ревчука про визнання протиправним і скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду із позовом до Івано-Франківської міської ради (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Івано-Франківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 6 імені Івана Ревчука, в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 07.06.2019 №140-26 «Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань» в частині надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Івано-Франківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 6 ім. Івана Ревчука Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області на АДРЕСА_1 орієнтованою площею 0,242 га для будівництва та обслуговування закладів освіти.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.08.2019 відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України у зв`язку із тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 15.10.2019 скасував ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.08.2019, а справу направив на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Верховний Суд постановою від 30.07.2020 залишив без змін постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019.

Отже питання юрисдикційної підсудності цього спору є вирішеним.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 09.06.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021, позов задовольнив.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, і ухвалити нову постанову про відмову задоволенні позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 02.12.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13.02.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваним рішенням, з порушенням вимог пункту 3.22 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затвердженим наказом Держкоммістобудування № 44 від 17.04.1992, надано Івано-Франківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 6 ім. Івана Ревчука дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , по якій проходить єдиний можливий заїзд до його будинковолодіння по АДРЕСА_1 , виділеної з частини реконструйованого будинковолодіння, що знаходиться на АДРЕСА_2 .

Відповідач позов не визнав. Наполягає на відсутності будь-яких порушень вимог чинного законодавства при виділенні земельної ділянки Івано-Франківській загально-освітній школі І-ІІІ ступенів № 6 імені Івана Ревчука. Зазначив, що місце розташування земельної ділянки відповідає Генеральному плану міста Івано- Франківська, містобудівній документації, відсутні обмеження у використанні земельної ділянки, земельна ділянка знаходиться у межах визначеної категорії земель - «Землі житлової та громадської забудови». За таких обставин, відповідач вважає оскаржуване рішення законним і обґрунтованими.

Одночасно із цим відповідач наголосив, що відповідно до Генерального плану міста на земельній ділянці, щодо якої надано дозвіл на її відведення закладу освіти, відсутній запроектований чи існуючий проїзд у складі вулично-дорожньої мережі, відокремлений червоними лініями.

Водночас згідно із пунктом 7 Додатку 5 до Рішення від 11.03.2016 № 79-4 позивачу та його сусідам ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) поновлено договір оренди земельної ділянки на АДРЕСА_2 , поруч будинку № 1-1А площею 0,0102 га, вид цільового призначення землі (згідно КВЦПЗ) - «для іншої житлової забудови», функціональне використання земельної ділянки «для влаштування та обслуговування заїзду до їхніх будинковолодінь», терміном на 25 років, кадастровий номер 2610100000:21:001:0235.

Отже, міською радою передано в користування позивачу та його сусідам земельну ділянку саме для влаштування заїзду до своїх помешкань та у 2016 році продовжено договір оренди земельної ділянки ще на 25 років.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачу на праві спільної власності належить 1/2 частина земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:21:001:0044, площею 0,0717 га, на АДРЕСА_2 (Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №814816, зареєстрований 26.02.2007 за № 010729400166), виділеної з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради за № 427 від 26.08.2008 позивачу дозволено проводити індивідуальне житлове будівництво - реконструкцію літньої кухні під житлові приміщення на вказаній земельній ділянці.

Управління архітектури і містобудування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради затвердило архітектурно-планувальне завдання № 1075 на розробку проекту вказаної реконструкції, а 19.06.2014 - видало будівельний паспорт на реконструкцію літньої кухні під індивідуальний житловий будинок з добудовою на АДРЕСА_2 реєстраційний № 143/14-01/1/02, реєстраційний номер містобудівного кадастру БП-143/14.

27.06.2014 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в області зареєструвала повідомлення позивача про початок виконання будівельних робіт вказаної реконструкції за № ІФ 0622141840769.

Суди зазначили, що проектною документацією проект реконструкції літньої кухні під індивідуальний житловий будинок з добудовою на АДРЕСА_2 передбачає заїзд до проектованих житлових приміщень, господарських споруд та земельної ділянки, на якій вони розташовані з АДРЕСА_1 .

Позивачем 23.12.2015 зарезервована поштова адреса для житловому будинку - АДРЕСА_1 , яка згідно із рішенням відповідача № 811 від 30.07.2020, присвоєна виділеній частині будинковолодіння позивача.

07.12.2020 позивач уклав договір про виділення в натурі та поділ спільної земельної ділянки між співвласниками на дві окремі земельні ділянки. Внаслідок такого виділення будинковолодіння та поділу земельної ділянки, заїзд та прохід до виділеної позивачу частини земельної ділянки та виділеної частини будинковолодіння можливий з АДРЕСА_2 тільки через земельну ділянку та будинковолодіння, що виділені для іншого співвласника.

Водночас на 26 сесії сьомого демократичного скликання Івано-Франківської міської ради було прийнято рішення від 07.06.2019 № 140-26 «Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань», яким, зокрема, надано Івано-Франківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №6 ім. Івана Ревчука Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтованою площею 0,242 га, для будівництва та обслуговування закладів освіти.

Суди констатували, що відведення земельної ділянки третій особі, дозвіл на виготовлення проекту якого надано оскаржуваним рішенням відповідача, здійснюється із земель, що Генеральним планом міста віднесено до територій садибної забудови.

Із посиланням на інформацію, зазначену у довідках від 01.06.1988 та 25.08.2005, суди також зазначили, що проектною документацією реконструкції домоволодіння позивача проектовано заїзд на площі земельної ділянки, що в 1951 році вилучена в складі 230 кв.м. земельної ділянки, з присадибної ділянки ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із рішенням Івано-Франківської міської ради № 140-26 від 07.06.2019 «Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань», позивач звернувся із цим позовом до суду.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову ґрунтуються на висновках експертного дослідження від 14.05.2021 №006/05-2021, виконаного на замовлення позивача згідно із статтею 104 КАС України, яким встановлено, що згідно затвердженої містобудівної документації під`їзд/прохід до будинку АДРЕСА_1 передбачений з південної сторони ділянки шириною 4,0 м. з АДРЕСА_1 , а облаштування іншого заїзду до будинку АДРЕСА_1 неможливо.

Також Експертним дослідженням встановлено, що рішення Івано-Франківської міської ради за № 140-26 від 07.06.2019 в частині надання дозволу Івано-Франківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 6 імені Івана Ревчука Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,0242 га для будівництва та обслуговування закладів освіти не враховує проїзд до будинку АДРЕСА_1 , що вказаний у Будівельному паспорті на забудову земельної ділянки виділеної індивідуальному забудовнику: ОСОБА_1 АДРЕСА_2 , реєстраційний № 143/14-01/1/02, виданого 2014 року Департаментом містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, що позбавить ОСОБА_1 можливості заїзду до будинку.

Таким чином суди обох інстанцій констатували, що заїзд по орендованій земельній ділянці до будинковолодіння, належного позивачу спільно з іншою особою та суміжного домоволодіння по АДРЕСА_2 не створює можливості облаштування заїзду до виділеної частини будинковолодіння позивача, що утворене шляхом поділу власності між її співвласниками. Виділена із спільної власності частина будинковолодіння не має меж з орендованою ділянкою чи АДРЕСА_2 , від яких відділена земельною ділянкою, що виділена з спільного майна іншому співвласнику. На вказаній земельній ділянці розміщено житловий будинок та господарські споруди, які обмежують ширину проходу по чужій ділянці до 0,77 м вздовж північної межі та 2,17 м - з південної, що унеможливлює облаштування заїзду до будинковолодіння позивача з дотриманням вимог державних будівельних норм, в разі встановлення земельного сервітуту.

За наведених вище обставин, суди обох інстанцій дійшли одностайного висновку, що оскаржуване рішення відповідача створює пряму перешкоду позивачу у реалізації суб`єктивного права, наданого раніше рішенням органу місцевого самоврядування про надання дозволу ОСОБА_1 проводити індивідуальне житлове будівництво - реконструкцію літньої кухні під житлові приміщення, що реалізоване, в передбаченому чинним законодавством порядку, в тому числі, шляхом отримання та погодження за своїм зверненням проектної та містобудівної документації, якими визначені містобудівні, об`ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, в тому числі облаштування проїзду для поєднання забудови з вуличною мережею, що погіршує існуюче становище позивача, а тому таке рішення не може вважатися законним.

Одночасно із цим суди зазначили, що факт спільної оренди 0,0102 га позивачем та співвласниками будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 для влаштування та обслуговування заїзду до їхніх будинковолодінь, на який посилається відповідач та третя особа в обґрунтування своїх заперечень, цих заперечень не обґрунтовує.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Касаційна скарга відповідача обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

У контексті фактичних обставин цієї справи скаржник вважає доведеним законність оскаржуваного рішення. Водночас суди вирішуючи спір надали перевагу експертному висновку, який, на переконання скаржника, є сумнівним позаяк не розкриває питань, що входять до предмету доказування у цій справі. Крім того, відповідаючи на питання: «чи відповідає будівельним нормам та правилам (які є складовою частиною національного законодавства та підзаконним нормативним актом) оскаржуване рішення», експерт посилається на положення ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 № 44, який втратив чинність ще у 2018 році на підставі наказу Мінрегіонбуду від 23.04.2018 № 100 «Про затвердження ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій».

Крім того, про неповноту та однобокість цього Висновку свідчить і те, що для експертного дослідження документи надавалися тільки позивачем, і на дослідження не було надано договору оренди земельної ділянки для заїзду.

Також експертом не здійснювався виїзд на місце, адже у такому випадку останній мав би помітити наявність двох нежитлових приміщень (надвірні вбиральні), які знаходяться на ділянці та закріплені за ЗОШ на праві оперативного відання.

Зокрема у технічному паспорті надвірні вбиральні позначені літерами «Д» та «Е». Ці приміщення також відображені на кадастровому плані ділянки, що був долучений до заяви про надання дозволу па складання проекту землеустрою та довідці з містобудівного кадастру (на топоплані масштабу 1:500).

Зазначені документи містяться у матеріалах справи. Крім того, до матеріалів справи відповідачем також долучалися Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 04.09.2008 та Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, де в описі об`єкта зазначено вбиральні літерою «Д» та «Е».

Власне, зважаючи на те, що на спірній земельній ділянці знаходиться майно, яке належить ЗОШ, третя особа ініціювала питання відведення земельної ділянки у користування на підставі статті 123 ЗК України.

Таким чином скаржник вважає, що ЗОШ, як комунальний заклад Івано-Франківської територіальної громади, за яким закріплено на праві оперативного управління майно, що знаходиться на земельній ділянці, безумовно має право на оформлення права користування ділянкою. Своєю чергою у відповідача були відсутні підстави для відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у користування.

Також скаржник зазначає, що згідно Генерального плану міста Івано-Франківська об`єкт знаходиться на території громадської забудови, обмеження у використанні земельної ділянки відсутні, тому місце розташування земельної ділянки відповідає Генеральному плану міста Івано-Франківська.

Своєю чергою, рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 26.08.2008 № 427 позивачу надано дозвіл на реконструкцію літньої кухні під житлові приміщення з добудовою на власній земельній ділянці на АДРЕСА_2 , а не на земельній ділянці, яка передається у постійне користування закладу освіти.

У довідці з містобудівного кадастру наявний фрагмент Генерального плану міста та Ситуаційна схема по земельній ділянці, яка передається у постійне користування. Відповідно до цієї довідки, у містобудівній документації відсутній запроектований чи існуючий проїзд, у складі вулично-дорожньої мережі, відокремлений «червоними лініями».

Крім того, міською радою не приймалось рішення про передачу у користування позивачу земельної ділянки для проїзду з АДРЕСА_1 . Разом з тим, міською радою було передано в користування позивачу та його сусідам земельну ділянку по АДРЕСА_2 , поруч будинку № 1-1А площею 0,0102 га саме для влаштування заїзду до своїх помешкань та у 2016 році продовжено договір оренди земельної ділянки ще на 25 років.

Одночасно із цим, скаржник вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що Будівельним паспортом на реконструкцію літньої кухні під індивідуальний житловий будинок з добудовою № 143/14-01/1/02 передбачено заїзд до проектованих будівель з АДРЕСА_1, позаяк такий не є документом, який встановлює права на земельні ділянки, які ним не охоплюються. Вказаний будівельний паспорт видавався виключно на земельну ділянку позивача та не охоплює сусідні земельні ділянки.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу. Зазначив, що рішенням Івано-Франківської міської ради від 14.02.2006 для обслуговування школи передано в постійне користування 0,2269 га землі на АДРЕСА_1 (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 17.12.2010)

Проте, оскільки будівлі школи на АДРЕСА_1 у м. Івано-Франківську збудовані давно, а деякі з них перебувають в аварійному стані та не придані для проведення у них навчального процесу, територіальна громада міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради збудувала нове приміщення школи за адресою: АДРЕСА_3 та зареєструвала право власності на нього 31.07.2015, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 290223032 від 14.12.2021.

Таким чином, на час прийняття оскаржуваного рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення Івано-Франківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 6 імені Івана Ревчука земельної ділянки на АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,0242 га, школа знаходилася вже на АДРЕСА_3 в м. Івано-Франківську в новозбудованому приміщенні, де і здійснюється навчальний процес, а тому, на переконання позивача, не було необхідності у виділенні додаткової площі для обслуговування цього закладу за іншою адресою.

До того ж позивач наголосив, що відповідно до довідки з містобудівного кадастру міста Івано-Франківська від 09.07.2019 спірна земельна ділянка, яка відповідно до оскаржуваного рішення відведена для обслуговування школи, належить до території садибної забудови.

Зважаючи на зазначене, позивач вважає, що відведення цієї землі для розміщення закладу освіти суперечить вимогам генплану.

Крім того, спірна земельна ділянка використовується позивачем, іншими землекористувачами, та власне самою школою для заїзду.

Одночасно із цим, позивач визнав, що біля школи є дворові вбиральні вигрібного типу, проте зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, ці об`єкти знаходяться на спірній земельній ділянці.

Також позивач вважає, що розміщення у школі дворових вбиральнь вигрібного типу суперечить вимогам Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу, ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України 14.08.2001 № 63 (втратили чинність на підставі Наказу Міністерства охорони здоров`я № 2205 (21111-20) від 25.09.2020), якими ще з 2001 року передбачалося, що водопостачання та каналізація в школах є централізованими, тобто мають бути облаштовані внутрішні санітарні вузли з підведенням до умивальників холодної та гарячої проточної води приміщення санвузлів.

Третя особа правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалася.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до приписів статті 13 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 142 Конституції України, серед іншого, визначає, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За приписами статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до статті 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.

Пунктом «ґ» частини другої статті 92 ЗК України передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають заклади освіти незалежно від форм власності.

Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118,122,123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності чи право постійного користування на земельну ділянку виникає після отримання власником або користувачем земельної ділянки документа, що посвідчує таке право, та його державної реєстрації.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що спірним рішенням відповідач надав Івано-Франківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №6 ім. Івана Ревчука Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, орієнтованою площею 0,242 га, для будівництва та обслуговування закладів освіти.

Водночас позивач вважає таке рішення незаконним, оскільки на земельній ділянці по АДРЕСА_1 проходить єдиний можливий заїзд до його будинковолодіння, що знаходиться на АДРЕСА_2 .

Із посиланням на довідку містобудівного кадастру, суди констатували, що відведення земельної ділянки третій особі, дозвіл на виготовлення проекту якого надано оскаржуваним рішенням відповідача, здійснюється із земель, що генеральним планом міста віднесено до територій садибної забудови.

Також в основу рішень судів першої та апеляційної інстанцій покладено висновки експертного дослідження від 14.05.2021 № 006/05-2021, який виконаний на замовлення позивача.

Своєю чергою, відповідач стверджує протилежне. Наполягає, що згідно Генерального плану міста Івано-Франківська об`єкт знаходиться на території громадської забудови, обмеження у використанні земельної ділянки відсутні, тому місце розташування земельної ділянки відповідає Генеральному плану міста Івано-Франківська.

У довідці з містобудівного кадастру наявний фрагмент Генерального плану міста та Ситуаційна схема по земельній ділянці, яка передається у постійне користування. Відповідно до цієї довідки, у містобудівній документації відсутній запроектований чи існуючий проїзд, у складі вулично-дорожньої мережі, відокремлений «червоними лініями».

Крім того, міською радою не приймалось рішення про передачу у користування позивачу земельної ділянки для проїзду з АДРЕСА_1 . Разом з тим, міською радою було передано в користування позивачу та його сусідам земельну ділянку по АДРЕСА_2 , поруч будинку № 1-1А площею 0,0102 га саме для влаштування заїзду до своїх помешкань та у 2016 році продовжено договір оренди земельної ділянки ще на 25 років.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у контексті обставин справи, колегія суддів зазначає таке.

Так, згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною третьою цієї норми визначено, що одним із основних принципів адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

За вимогами частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до приписів статей 73, 74 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а в разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Відповідно до положень пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (№ 63566/00) та пункту 13 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Петриченко проти України» (№2586/07), суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Так, правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлює Закон України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI).

Відповідно до приписів статті 16 цього Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Згідно із статтею 17 Закону № 3038-VI, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Отже, генеральний план населеного пункту є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об`єктів загальноміського або загальноселищного значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини, черговості освоєння території.

Водночас суди попередніх інстанцій посилаючись на довідку містобудівного кадастру, без конкретизації її номеру та дати, констатували, що відведення земельної ділянки на користь ЗОШ здійснюється із земель, що генеральним планом міста віднесено до територій садибної забудови.

Своєю чергою, рішення судів не містять висновків дослідження обставин в контексті відповідності намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні (Генеральному плану місті Івано-Франківськ), із посиланням на яку, відповідач стверджує, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах визначеної категорії земель - «Землі житлової та громадської забудови».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» вулично-дорожня мережа - призначена для руху транспортних засобів і пішоходів мережа вулиць, доріг, внутрішньоквартальні та інші проїзди, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, набережні, майдани, площі, а також автомобільні стоянки та майданчики для паркування транспортних засобів з інженерними та допоміжними спорудами, технічними засобами організації дорожнього руху.

Вимоги на проектування та будівництво вулиць і доріг населених пунктів встановлюють норми ДБН В.2.3-5:2018 «Вулиці та дороги населених пунктів», затверджені Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.04.2018 № 103.

Зазначені нормами ДБН містять вимоги до проектування основних елементів вулиць, доріг і площ.

Відповідно до п. 3.1 ДБН В.2.3-5:2018 визначено, що вулиці населених пунктів - це смуга міської або сільської території, обмежена геодезичними фіксованими червоними лініями, яка призначена для руху транспортних засобів та/або пішоходів, з усіма розташованими в її межах спорудами та інженерними мережами складовими елементами вулиці.

Територія вулиць і доріг всіх категорій, відокремлюються від інших функціональних територій поселень геодезичне за фіксованими границями - «червоними лініями». Розбивочні креслення «червоних ліній» призначаються для забезпечення регулювання і містобудівного контролю при забудові, реконструкції і благоустрої поселень, при відведенні земельних ділянок, встановленні умов їх використання.

Відповідно до норм ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій» розділ 5. Благоустрій територій загального користування. Пункт 5.6. Вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки, де зокрема зазначено, що: обов`язковий перелік елементів благоустрою на території проїздів має включати: тверді види покриття, елементи сполучення поверхні проїзду з газоном і тротуаром, озеленення, освітлювальне обладнання, пристрої для відведення стічних вод, що утворюються внаслідок випадання атмосферних опадів.

Отже, відповідно до наведених законодавчих актів та Державних будівельних норм можна дійти висновку, що проїзд - це визначена в містобудівній документації, запроектована чи існуюча категорія вулиці чи дороги населеного пункту у складі вулично-дорожньої мережі, відокремлена «червоними лініями» та містить обов`язковий перелік елементів благоустрою - тверді види покриття, елементи сполучення поверхні проїзду з газоном і тротуаром, озеленення, освітлювальне обладнання, пристрої для відведення стічних вод, що утворюються внаслідок випадання атмосферних опадів.

Своєю чергою, відповідач наголошував, що у складі довідки з містобудівного кадастру наявний фрагмент Генерального плану міста та Ситуаційна схема по спірній земельній ділянці, у якому відсутній на спірній земельній ділянці запроектований чи існуючий проїзд, у складі вулично-дорожньої мережі, відокремлений «червоними лініями».

Водночас міською радою було передано в користування позивачу та його сусідам земельну ділянку по АДРЕСА_2, поруч будинку № 1-1А площею 0,0102 га саме для влаштування заїзду до своїх помешкань та у 2016 році продовжено договір оренди земельної ділянки ще на 25 років (пункт 7 додатку 5 до Рішення від 11.03.2016 № 79-04).

Натомість рішення про передачу у користування позивачу земельної ділянки для проїзду з АДРЕСА_1 міською радою не приймалось.

Втім зазначені доводи відповідача судами попередніх інстанцій у межах розгляду цієї справи не перевірялися та не досліджувалися, про що свідчить відсутність у судових рішення відповідних висновків.

Також відповідач наголошував, що передача спірної земельної ділянки третій особі обумовлена наявність на ній двох нежитлових приміщень (надвірні вбиральні), які знаходяться на ділянці та закріплені за ЗОШ на праві оперативного управління. У технічному паспорті надвірні вбиральні позначені літерами «Д» та «Е». У матеріалах справи також наявні фотознімки цих приміщень (а.с.172-173, том ІІ).

Проте зазначені аргументи відповідача також не знайшли відображення у судових рішеннях судів попередніх інстанцій.

Натомість суди попередніх інстанцій, із посиланням на приписи статті 104 КАС України, поклали в основу судових рішень висновки позасудового експертного дослідження.

Відповідно до вимог статті 104 КАС України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Порядок проведення експертних досліджень та складення висновків експерта за результатами проведеного позасудового експертного дослідження визначається відповідно до законодавства.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Водночас обґрунтовуючи судові рішення цим експертним дослідженням від 14.05.2021 № 006/05-2021, суди обох інстанцій не звернули увагу на невідповідність його вимогам частини шостої статті 104 КАС України, зокрема, такий не містить вказівки на те, що підготовлений для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Крім того, згідно із статтею 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу.

Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Своєю чергою зазначені недоліки не можуть бути усунені в межах касаційного провадження.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Насамперед, законність рішення залежить від безумовної, точної відповідності його законам та іншим нормативно-правовим актам, що визначається перш за все правильною юридичною кваліфікацією взаємовідносин сторін та інших учасників справи.

Обґрунтованим рішення слід вважати тоді, коли суд повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи.

Верховний Суд наголошує, що за критеріями обґрунтованості судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновків, що судові рішення у цій справі не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, оскільки судами не встановлені фактичні обставини справи в обсязі, достатньому для ухвалення законного рішення.

Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За приписами статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, Верховний Суд доходить висновку, що оскаржувані рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 у справі №300/1706/19 скасувати.

Справу №300/1706/19 направити на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

А. А. Єзеров