Постанова

від 06.02.2024 по справі 334/3820/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 06.02.2024 Справа № 334/3820/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/3820/17 Головуючий у І інстанції: Дубина Л.А.

Провадження № 22-ц/807/342/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кухаря С.В.,

Крилової О.В.,

секретар: Бєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Геннадія Олександровича на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2017 року у справі за поданням заступника начальника Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Юлдашева А.А. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, заінтересована особа - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2017 року заступник начальника Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Юлдашев А.А. звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, заінтересована особа - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

В обґрунтування подання зазначено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 (відкрите 20.09.2016) з виконання виконавчого листа № 332/4157/14-ц від 19.04.2016, виданого Заводським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 5219717,73 грн суми боргу.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № НОМЕР_1 від 20.09.2016 в порядку ст.ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищезазначеного виконавчого документа. Копії постанови направлено сторонам виконавчого провадження.

Посилаючись на наявність у особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовими рішенням, а також вчинення боржником дій, які свідчать про свідоме ухилення від виконання обов`язків згідно з рішенням суду, державний виконавець просив задовольнити клопотання та тимчасово обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним зобов`язань, покладених судовим рішенням.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2017 року подання задоволено.

Тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до виконання ним своїх обов`язків за рішеннями суду, на виконання якого видано виконавчий лист № 332/4157/14-ц від 19.04.2016, виданий Заводським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 5219717,73 грн суми боргу.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Г.О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2017 року скасуватита прийняти нову постанову про відмову в задоволенні подання державного виконавця.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що матеріали справи не містять доказів свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов`язання, таких як докази отримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження. Суд не взяв до уваги того факту, що ОСОБА_1 ще до відкриття виконавчого провадження у добровільному порядку продав предмет іпотеки - квартиру, в якій він проживав, для погашення боргу перед банком. Після продажу квартири позичальник не проживав у ній, був знятий з реєстрації і не міг отримувати жодні документи з виконавчої служби. Таким чином, державний виконавець не надав суду доказів того, що боржник був сповіщений про виконавче провадження та з метою уникнення виконання виконавчого напису має намір виїхати за межі України.

Крім того скаржник зазначав, що 26.09.2013 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір про розірвання договору іпотеки, за невиконання якого судом видано виконавчий лист. У зазначеному договорі сторони підтвердили, що на момент його укладення у них відсутні будь-які претензії з приводу виконання договору іпотеки. Таки чином у ОСОБА_1 відсутня заборгованість перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа у справі № 332/4157/14-ц.

У своїх запереченнях на апеляційну скаргу Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) заперечує проти її доводів, просить залишити скаргу без задоволення, ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2017 року - без змін.

05 лютого 2024 року через підсистему «Електронний суд» до апеляційного суду надійшло клопотання АТ «Райффайзен Банк Аваль» про розгляд справи за відсутності представника банку.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Працевитий Г.О. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2017 року та відмові в задоволенні подання ВДВС.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 93) клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з частиною другою статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника скаржника, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до положень частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам оскаржувана судова ухвала не відповідає.

Задовольняючи подання про тимчасове обмеження ОСОБА_1 виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив з того, що судом встановлена наявність у нього значної суми заборгованості, він не вчиняє дії для погашення заборгованості, не з`являться до державного виконавця, не реагує на вимоги.

Колегія суддів вважає такий висновок передчасним, встановленим з порушення норм процесуального права та неповно встановлених обставин, що мають значення для справи.

З матеріалів подання вбачається наявність у ОСОБА_1 невиконаних зобов`язань відповідно до виконавчого листа № 332/4157/14-ц від 19.04.2016, виданого Заводським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з нього на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 5219717,73 грн суми боргу.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № НОМЕР_1 від 20.09.2016 в порядку ст.ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищезазначеного виконавчого документу. Копії постанови направлено сторонам виконавчого провадження.

20.09.2016 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, та направлено сторонам для відома.

Згідно з інформаційною довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна в порядку доступу державних виконавців, що за боржником нерухоме майно на яке можливо звернути стягнення не зареєстровано.

З відповіді ДПС України про номери рахунків, відкритих у банках та інших фінансових установах вбачається, що боржник на обліку в органах ДПС не перебуває, про джерела отримання доходів боржників-фізичних осіб ОСОБА_1 не працевлаштований.

Згідно з довідкою АІС «Автомобіль» за боржником транспортні засоби не зареєстровано.

Відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства у Запорізькій області за ОСОБА_1 не зареєстровано транспортних засобів.

Згідно з листом Держземагенства за даними державного земельного кадастру за боржником станом на 31.12.2012 не зареєстровано жодної земельної ділянки.

Державний виконавець зазначив, що ОСОБА_1 добровільно не виконав рішення суду у визначений державним виконавцем строк, станом на 18.05.2017 заборгованість не сплатив та від виконання своїх обов`язків щодо виконавчого документу зі сплати суми боргу ухиляється, станом на дату подання боржник до відділу не з`являється, законні вимоги державного виконавця ігнорує, від виконання рішення суду ухиляється.

Колегія суддів зауважує, що копії матеріалів виконавчого провадження доданих державним виконавцем до подання, не містять жодного доказу на підтвердження отримання ОСОБА_1 копій постанов державного виконавця, у тому числі і постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Так, згідно ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Відповідно до ст. 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров`я людей.

Згідно зі ст. 377-1 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення державного виконавця до суду), питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця або за місцезнаходженням виконавчого округу за поданням приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 441 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Згідно із ч. 2 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.

Відповідно до ч. 3 ст. 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням , що виконується у виконавчому провадженні.

Згідно із ч. 4 ст. 441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Одночасно, відповідно до п. 5, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну» громадянину України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді закордон у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) - до виконання зобов`язань.

За загальним правилом під час розгляду питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон необхідно враховувати те, що заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, оскільки вона пов`язана з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.

Судові рішення у вказаній категорії справ мають бути постановлені з ретельним вивченням та обґрунтуванням наданих державним виконавцем доказів умисного ухилення боржника від виконання рішення суду.

Одночасно необхідно враховувати, що під поняттям «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» слід розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наявність майна, грошових коштів, тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні непереборні обставини.

Відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» ухилення громадянина від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), або дія на нього неврегульованих аліментів, договірних чи інших невиконаних зобов`язань є підставою для тимчасової відмови громадянину у виїзді за межі України.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Факт відкриття виконавчого провадження та невиконання боржником зобов`язання самостійно не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на неї судовим рішенням обов`язків.

З матеріалів справи вбачається, що в порушення положень ст. 377-1 ЦПК України, яка зокрема, передбачає розгляд питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду за межі України за участю державного виконавця, суд першої інстанції розглянув подання за відсутності представника ВДВС, що призвело до неналежного дослідження обставин справи і передчасного висновку про наявність правових підстав для обмеження ОСОБА_1 виїзду за межі України.

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем дійсно відкрито виконавче провадження, у межах якого винесено постанову про арешт коштів боржника, вчинено запити про отримання інформації стосовно майна та доходів боржника та отримано відповіді на такі, встановлено відсутність майна, на яке може бути звернено стягнення. Однак жодних даних про те, що боржник належним чином викликався державним виконавцем, ним не представлено.

Сам факт відкриття виконавчого провадження, вчинення дій по його виконанню державним виконавцем та його неналежне виконання боржником, при відсутності належних допустимих, достовірних та достатніх доказів про ухилення боржника від виконання рішення суду, не свідчать про необхідність тимчасового обмеження конституційних прав боржника.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, суд першої інстанції не дослідив належним чином усіх обставин справи такої категорії, розглянув подання за відсутності державного виконавця, при цьому матеріали справи не містять підтвердження вжиття судом першої інстанції його повідомлення про дату час і місце судового засідання, у зв`язку з чим, на підставі вимог ч. 1 ст. 379 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Г.О., скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2017 рокута направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 379, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Геннадія Олександровича - задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2017 рокув цій справі - скасувати. Справунаправити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 15 лютого 2024 року.

Головуючий:

Судді: