Постанова

від 15.02.2024 по справі 908/2668/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2024 року м.Дніпро Справа № 908/2668/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)

судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Світ Електро на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2023 (повний текст рішення підписано 14.11.2023, суддя Ярешко О.В.) у справі № 908/2668/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кьюбсан (вул. Перша Ливарна, буд. 17, м. Запоріжжя, 69002)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Світ Електро (вул. Південне шосе, буд. 32, м. Запоріжжя, 69032)

про стягнення 70 401,27 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю Кьюбсан звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, яким просить стягнути (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) з Товариства з обмеженою відповідальністю Світ Електро на свою користь суму заборгованості 70401,27 грн., з яких: 52043,23 грн. сума основного боргу; 2314,09 грн. 3% річних, нарахованих за період з 19.02.2022 по 09.08.2023; 16043,95 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з лютого 2022 по червень 2023.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив про неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати поставленого товару за усними договорами поставки.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.11.2023 у даній справі, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Світ Електро (вул. Південне шосе, буд. 32, м. Запоріжжя, 69032, код ЄДРПОУ 41454369) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Кьюбсан (вул. Перша Ливарна, буд. 17, м. Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 41922011) 42163 (сорок дві тисячі сто шістдесят три) грн. 20 коп. основного боргу, 1860 (одна тисяча вісімсот шістдесят) грн. 96 коп. 3% річних, 12945 (дванадцять тисяч дев`ятсот сорок п`ять) грн. 39 коп. інфляційних втрат, 2171 (дві тисячі сто сімдесят одна) грн. 92 коп. судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України доказів, які б підтверджували укладення між сторонами в спрощений спосіб договорів поставки товару: шафи введення в кількості 1 шт. на суму 8640,00 грн. та контактора в кількості 1 шт. на суму 1240,03 грн.

Видаткові накладні №№ 53, 54 від 28.01.2022, на які посилається позивач, як на підтвердження укладення таких договорів, підписані лише з боку позивача, відповідачем не підписані. Інших доказів, які б підтверджували передання вказаного товару відповідачу, зокрема, відповідних товарно-транспортних накладних, суду не надано.

Як встановлено судом та підтверджено представниками сторін, відповідачем згідно з платіжною інструкцією № 1480 від 20.09.2023 перераховано на рахунок позивача 500,00 грн. та згідно з платіжною інструкцією № 1481 від 03.10.2023 перераховано на рахунок позивача 450,00 грн., з призначенням платежу: «часткова оплата згідно рахунку № 142 від 28.01.2022».

Відповідачем після відкриття провадження у даній справі було здійснено оплату 950,00 грн. основного боргу. При цьому суд врахував, що сплата позивачем загальної суми 950,00 грн. на підставі рахунку № 142 від 28.01.2022 не підтверджує та не доводить факту поставки відповідачу товару на суму 8640,00 грн. згідно видаткової накладної № 53 від 28.01.2022, як про це вказує позивач, та не підтверджує передання 28.01.2022 відповідачу товару саме на суму 8640,00 грн. Також не є підтвердженням визнання відповідачем боргу в сумі 8640,00 грн.

Оскільки відповідачем після відкриття провадження у даній справі здійснено оплату 950,00 грн. основного боргу, провадження у справі за вказаною вимогою в цій частині, господарський суд закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки відсутній предмет спору.

Місцевий суд вказав, що рахунки на оплату №№ 142, 143 від 28.01.2022 не є первинними документами, а є документами, які містять тільки платіжні реквізити для перерахування коштів. Тому, податкові накладні, що зареєстровані позивачем, не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", якими може підтверджуватися факт здійснення господарської операції. Дійсно, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Податкова накладна, виписана однією стороною (постачальником) на постачання товарів на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Судом встановлено, що доказів реєстрації відповідачем податкових накладних (відсутності відхилення відповідачем податкових накладних) на придбання товарів від позивача (постачальника) та формування як покупцем податкового кредиту за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, не надано.

Позивач не звертався до суду з відповідним клопотанням в порядку ст.ст. 80, 81 ГПК України щодо витребування в податковому органі інформації про формування відповідачем податкового кредиту за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних.

Таким чином, судом першої інстанції у стягненні 8930,03 грн. основного боргу відмовлено, в зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю позову в цій частині.

Оскільки судом відмовлено в задоволенні стягнення 8930,03 грн. основного боргу за видатковими накладними №№ 53, 54 від 28.01.2022 (позивачем не доведено факту поставки відповідачу товару за вказаними накладними в заявленій кількості та сумі), суд відмовив у стягненні 3045,82 грн. інфляційних нарахувань та 453,13 грн. 3% річних.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Світ Електро, звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача грошової суми основного боргу в розмірі 42163,20 грн. та прийняти нове рішення, яким врахувати оплачену грошову суму з боку відповідача у розмірі 950,00 грн, а саме прийняти рішення про стягнення з відповідача остаточної грошової суми основного боргу у розмірі 41213,20 грн. В іншій частині судове рішення залишити без змін. Стягнути з позивача суму сплаченого судового збору.

Як на підставу скасування оскаржуваного рішення суду, апелянт вказує, що у процесі прийняття рішення судом першої інстанції мале місце невідповідність висновків, викладених у рішенні встановлених обставинам справи, а тому рішення суду є незаконним та необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Також апелянт зазначає, що під час розгляду справи, 10.10.2023 від позивача до суду надійшла заява про долучення документів до справи, де повідомлено про часткову оплату грошової суми в розмірі 950 грн, як часткового погашення заборгованості за договором, згідно з платіжною інструкцією № 1480 від 20.09.2023 перераховано на рахунок позивача 500,00 грн. та згідно з платіжною інструкцією № 1481 від 03.10.2023 перераховано на рахунок позивача 450,00 грн., з призначенням платежу: «часткова оплата згідно рахунку № 142 від 28.01.2022». Однак, незважаючи на обізнаність про сплату 950 грн боргу з боку відповідача, судом першої інстанції було прийнято рішення про закриття провадження в цій частині.

Відповідач вважає, що суд першої інстанції порушив саме вимоги ч. 6 ст. 236 ГПК України та ухвалив рішення без урахування такого визнання та часткової оплати боргу, як «грошового прояву» такого визнання з боку відповідача, що привело до укладення судом необґрунтованого рішення.

Тому просив скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 07.11.2023 року, прийняти нове рішення, яким врахувати оплачену грошову суму у розмірі 950,00 грн, а саме прийняти рішення про стягнення з відповідача остаточної грошової суми основного боргу у розмірі 41213,20 грн. В іншій частині судове рішення залишити без змін. Стягнути з позивача суму сплаченого судового збору.

Згідно до протоколу автоматичногорозподілу судової справи між суддямивід 07.12.2023 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.12.2023 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 908/2668/23. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 908/2668/23.

18.12.2023 матеріали справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Світ Електро на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2023 у справі № 908/2668/23 для розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не надано. Згідно ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Кьюбсан звернулось до суду першої інстанції з позовом щодо неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Світ Електро грошового зобов`язання щодо оплати поставленого товару за рядом усних договорів поставки, а саме:

Так, відповідно до усного Договору поставки товару 20.12.2021 р. ТОВ Світ Електро було отримано від ТОВ «Кьюбсан» товар, а саме: «Світильник ЛЕД ОМЕГА LН-150Вт/840-200 ZC019 S90 D450H110 GR 77», вартість якого становить 162 163, 20грн.

Факт поставки підтверджується:

- видатковою накладною №881 від 20.12.2021 року; (а.с. 16)

-податковою накладною №63 від 20.12.2021 р.; (а.с. 17,18)

-товарно-транспортною накладною №Р881 від 20 грудня 2021 року, згідно якої пункт розвантаження товару - м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 32; (а.с. 19,20)

-відомостями про вантаж, де Покупець в графі «прийняв» поставив свій підпис та печатку, чим підтвердив, що товар він отримав, товар належної якості, з ціною товару погодився.

За поставлений товар Покупцю було надано рахунок на оплату на суму 162 163,20 грн., у тому числі ПДВ 27 027,20 грн. (а.с. 48) За домовленістю між Сторонами оплата за поставлений товар повинна була бути сплачена в день поставлення товару. Проте, Покупцем було частково оплачено вищезазначений рахунок 11 лютого 2022 р. - 100 000 грн, 18 лютого 2022 р. - 20 000 грн. Залишок боргу за поставлений товар становить 42 163, 20 грн.

Відповідно до усного Договору поставки товару 28 січня 2022 року ТОВ Світ Електро було отримано від ТОВ ТОВ Кьюбсан товар, а саме: «шафа введення», вартість якого становить 8 640,00 гривень.

Факт поставки товару підтверджується:

-видатковою накладною №53 від 28.01.2022 року; (а.с. 21)

-податковою накладною №58 від 28.01.2022 року. (а.с. 22,23)

За поставлений товар Покупцю було надано рахунок на оплату №142 від 28 січня 2022 року на суму 8 640,00 грн., у тому числі ПДВ 1 440,00 грн. (а.с. 50) За домовленістю між Сторонами оплата за поставлений товар повинна була бути сплачена в день поставлення товару. Рахунок Покупцем не оплачений, борг за поставлений товар становить 8 640,00 грн.

Відповідно до усного Договору поставки товару 28 січня 2022 року ТОВ Світ Електро було отримано від ТОВ Кьюбсан товар, а саме: «Контактор КМИ-49512 95 А 220В/АСЗ 1з+1р (НВ+НЗ) ІЕК», вартість якого становить 1 240,03 грн. Факт поставки товару підтверджується:

-видатковою накладною №54 від 28.01.2022 року; (а.с. 24)

-податковою накладною №59 від 28.01.2022 року. (а.с. 25,26)

За поставлений товар Покупцю було надано рахунок на оплату №143 від 28 січня 2022 року -на суму 1 240,03 грн., в тому числі ПДВ 206,67 грн. (а.с. 49) За домовленістю між Сторонами оплата за поставлений товар повинна була бути сплачена в день поставлення товару. Рахунок Покупцем не оплачений, борг за поставлений товар становить 1 240,03 грн.

До позовної заяви позивачем долучено клопотання (вих. № б/н від 14.08.2023) про витребування доказів, згідно якого просив витребувати у відповідача пояснення з вимогою їх документального обґрунтування, а саме: - чи відображались господарські операції зі спірних поставок товару протягом грудня 2021 року лютого 2022 року на підставі видаткових накладних від № 881 від 20.12.2021, № 53 від 28.01.2022, № 54 від 28.01.2022 у податковому обліку покупця-відповідача? - чи отримувались покупцем податкові накладні при здійсненні операцій щодо спірних поставок товару в грудні 2021 року лютому 2022 на підставі видаткових накладних від № 881 від 20.12.2021, № 53 від 28.01.2022, № 54 від 28.01.2022? - чи відображались у реєстрі отриманих податкових накладних покупця такі податкові накладні? - чи формувався відповідачем, як покупцем, податковий кредит за фактом поставки товару на підставі видаткових накладних від № 881 від 20.12.2021, № 53 від 28.01.2022, № 54 від 28.01.2022, чи подавалися покупцем уточнюючі декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем за оспорюваними накладними?

Товариство з обмеженою відповідальністю Кьюбсан в позовній зазначає про заборгованість відповідача за усними договорами у розмірі 70401,27 грн., що складається з: 52043,23 грн. сума основного боргу; 2314,09 грн. 3% річних, нарахованих за період з 19.02.2022 по 09.08.2023; 16043,95 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з лютого 2022 по червень 2023. Наведені обставини стали підставою звернення позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.

10.10.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю Кьюбсан подало заяву про долучення платіжних інструкцій до справи, як доказ погашення заборгованості за договором у сплаті грошової суми в розмірі 950,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.10.2023 відмовлено в задоволенні заяви відповідача про долучення документів до справи, оскільки не надано, у порядку ч. 9 ст. 80 ГПК України, документальних доказів надсилання на адресу позивача доказів часткової сплати заборгованості, які додано до заяви.

Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за усними договорами по заборгованості в сумі 52043,23 грн грн., 3% річних та інфляційних втрат.

Предметом доказування по справі є обставини укладання договорів, факт надання послуг, строк оплати послуг, строк дії договорів, наявність прострочення оплати послуг та належність і відповідність доказів, які підтверджують факт виконання постачальником умов договору.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, у п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд першої інстанції встановив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Кьюбсан та Товариством з обмеженою відповідальністю Світ Електро на підставі ст.ст. 11, 202, 509, 642 ЦК України, ст. 181 ГК України виникли зобов`язання на підставі укладеного в спрощений спосіб договору, який за своїм змістом фактично є договором поставки товару: світильників у кількості 32 штук на загальну суму 162163,20 грн., що підтверджується видатковою накладною № 881 від 20.12.2021 та товарно-транспортною накладною № Р881 від 20.12.2021.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Виходячи з наведених приписів законодавства, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, із припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач отримання товару на підставі видаткової накладної № 881 від 20.12.2021 не заперечив та не спростував. Враховуючи здійснену відповідачем часткову оплату за товар, заборгованість за вказаною видатковою накладною становить 42163,20 грн., яка вірно стягнута судом першої інстанції з відповідача на користь позивача.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено та визначено вірним розрахунок 3% річних, зроблений позивачем на суму боргу 42163,20 грн., що складає 1860,96 грн., який стягнуто з відповідача на користь позивача.

Суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що розрахунок позивача інфляційних втрат на суму боргу 42163,20 грн. містить арифметичну помилку через неправильне визначення сукупного індексу інфляції за період з лютого 2022 по червень 2023 включно (правильний сукупний індекс інфляції за вказаний період становить 1,3070305825). Згідно перерахунку суду, зробленого в межах заявленого періоду, інфляційні втрати складають 12945,39 грн., які стягнуто з відповідача на користь позивача. У стягненні 52,74 грн. інфляційних втрат судом вірно відмовлено, у зв`язку з необґрунтованістю позову в цій частині.

Щодо укладення в усній формі договорів поставки товару за видатковими накладними №№ 53, 54 від 28.01.2022 судом зазначено наступне: позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає в ньому, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу в спірних відносинах.

Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Відповідно ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Матеріали справи не містять належних та допустимих у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України доказів, які б підтверджували укладення між сторонами в спрощений спосіб договорів поставки товару: «шафи введення» в кількості 1 шт. на суму 8640,00 грн. та «контактора» в кількості 1 шт. на суму 1240,03 грн.

З долучених до матеріалів справи, встановлено, що видаткові накладні №№ 53, 54 від 28.01.2022, на які посилався позивач, як на підтвердження укладення таких договорів, підписані лише з боку позивача, відповідачем підписані не були, не визнані та спростовані в суді. Інших доказів, які б підтверджували передання вказаного товару відповідачу, зокрема, відповідних товарно-транспортних накладних, суду надано не було.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено представниками сторін, що відповідачем згідно з платіжною інструкцією № 1480 від 20.09.2023 перераховано на рахунок позивача 500,00 грн. та згідно з платіжною інструкцією № 1481 від 03.10.2023 перераховано на рахунок позивача 450,00 грн., з призначенням платежу: «часткова оплата згідно рахунку № 142 від 28.01.2022».

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що відповідачем після відкриття провадження у даній справі здійснено оплату 950,00 грн. основного боргу, тому судом вірно закрито провадження у справі за вказаною вимогою на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Суд першої інстанції встановив, що сплата позивачем загальної суми 950,00 грн. на підставі рахунку № 142 від 28.01.2022 не підтверджує та не доводить факту поставки відповідачу товару на суму 8640,00 грн. згідно видаткової накладної № 53 від 28.01.2022, як про це вказував позивач, та не підтверджує передання 28.01.2022 відповідачу товару саме на суму 8640,00 грн. Також не є підтвердженням визнання відповідачем боргу в сумі 8640,00 грн.

Відповідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції станом на 28.01.2022), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Колегія суддів звертає увагу, що рахунки на оплату №№ 142, 143 від 28.01.2022 не є первинними документами, а є документами, які містять тільки платіжні реквізити для перерахування коштів.

Податкові накладні, що зареєстровані позивачем, не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", якими може підтверджуватися факт здійснення господарської операції. Дійсно, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Податкова накладна, виписана однією стороною (постачальником) на постачання товарів на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.

Доказів реєстрації відповідачем податкових накладних (відсутності відхилення відповідачем податкових накладних) на придбання товарів від позивача (постачальника) та формування як покупцем податкового кредиту за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, суду не надано.

Позивач не звернувся до суду з відповідним клопотанням в порядку ст.ст. 80, 81 ГПК України щодо витребування в податковому органі інформації про формування відповідачем податкового кредиту за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних.

Таким чином, оскільки позивачем не доведено факту поставки відповідачу товару за видатковими накладними №№ 53, 54 від 28.01.2022 в заявленій кількості та сумі, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого суду про відмову у задоволенні стягнення 8930,03 грн. основного боргу за вказаними накладними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в стягненні 3045,82 грн. інфляційних нарахувань та 453,13 грн. 3% річних, у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю позову в цій частині.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в закритті провадження у справі за вимогою зарахування здійснення оплати в розмірі 950 грн. основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 42163,20 грн. (42163,20 грн. основний борг + 1860,96 грн. 3% річних + 12945,39 інфляційні втрати).

За змістом ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 240, 269-270, 275, 276, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Світ Електро на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2023 у справі 908/2668/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі № 904/2668/23 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя М.О.Дармін