Рішення

від 14.02.2024 по справі 160/28321/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 рокуСправа №160/28321/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верхньодніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Селянське (фермерське) господарство «Утро» про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Верхньодніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Селянське (фермерське) господарство «Утро», в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Верхньодніпровської міської ради від 04.05.2023 року № 1186-25/IX «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 »;

- зобов`язати Верхньодніпровську міську раду на черговій сесії повторно розглянути заяву про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність шляхом приватизації, земельної ділянки орієнтованою площею 5.1500 умовних кадастрових га для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 26.7513 га кадастровий номер 1221083300:02:030:0003, яка знаходиться у постійному користуванні Селянського (фермерським) господарством «Утро» та прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність шляхом приватизації, земельної ділянки орієнтованою площею 5.1500 умовних кадастрових га для проведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 26.7513 га кадастровий номер 1221083300:02:030:0003, яка знаходиться у постійному користуванні Селянського (фермерським) господарством «Утро».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з надуманих, не обґрунтованих та не передбачених законом підстав відмовило їй у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. При цьому, позивач звертала увагу суду на те, що нею виконано всі вимоги передбачені законодавством для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою. Позивач вказує на те, що їй відмовлено у розробленні землі з підстав існуючої заборони на час дії в країні воєнного стану. Зазначає, положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом» мають бути враховані та застосовані міською радою, оскільки земельна ділянка площею 26.7513 га кадастровий номер 1221083300:02:030:0003, яка знаходиться у постійному користуванні СФГ «Утро» була передана у постійне користування засновнику СФГ «Утро» громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання чинності Земельним Кодексом України, який набрав чинність з 01.01.2002 року. Право члена Фермерського господарства на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, із земель фермерського господарства наданих у постійне користування, має кожен член фермерського господарства, незважаючи на те. що земельна ділянка надана у постійне користування його голові

Ухвалою суду від 02.11.2023 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Відповідачем до суду надіслано відзив на позовну заяву в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що підпунктом 5 пункту 27 Розділу X «Перехідних положень» визначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Разом з цим, на сьогоднішній час відсутня заборона на безоплатну передачу у приватну власність земельних ділянок комунальної власності під об`єктами нерухомості та земельних ділянок, переданих громадянам України у користування до набрання чинності Земельним кодексом України. Саме цей аспект, щодо відсутності факту надання у користування земельної ділянки безпосередньо громадянці ОСОБА_1 на підставі відповідного державного акту на право постійного користування землею був врахований депутатським корпусом Верхньодніпровської міської ради та слугував підставою у відмові в задоволені заяви громадянки ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність шляхом приватизації.

Позивачем надано до суду відповідь на відзив, в тексті якого зазначено, що він підтримує заявлені позовні вимоги та просить суду позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно державного акту про право постійного користування землею, серії ДП, від 29.12.2000 року, виданого на підставі рішення Верхньодніпровської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області від 22.12.2000 року № 94-12/ХХІІІ, громадянину ОСОБА_2 була передана у постійне користування земельна ділянка державної форми власності, сільськогосподарського призначення, розміром 27.800 гектарів розташована на землях Волинської сільської ради, Верхньодніпровського району, Дніпропетровської області, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Вищезазначеної земельної ділянки був привласнений кадастровий номер 1221083300:02:030:0003, її площа була зменшена до 26.7513 гектарів і вона використовується за своїм призначенням Селянським (фермерським) господарством «Утро» ЄДРПОУ: 23938602, членами якого є: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 .

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області від 26.01.2021 року № 38-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» зазначена земельна ділянка була передана у комунальну власність відповідача Верхньодніпровської міської ради.

17.12.2018 року на загальних зборах членів Селянського (фермерського) господарства «Утро» за згодою ОСОБА_2 , було прийнято рішення про розпаювання земельної ділянки загальною площею 26.7513 гектарів кадастровий номер 1221083300:02:030:0003 шляхом приватизації відповідно до норм Конституції України та вимог Земельного кодексу України та затверджено схему розподілу цієї земельної ділянки між членами господарства.

На підставі викладеного позивач 17.02.2021 році звернулася з заявою до відповідача Верхньодніпровської міської ради в якій просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення та передачу їй у власність шляхом приватизації, земельної ділянки орієнтованою площею 5.1500 умовних кадастрових га для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки площею 26.7513 га кадастровий номер 1221083300:02:030:0003, яка надана голові СФГ «Утро» ОСОБА_2 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства та використовується Селянським (фермерським) господарством «Утро».

В січні 2023 року позивачем було отримано лист-відповідь на вищевказану заяву, якій було датована 18.05.2022 року № 1270/0/2-22 за підписом начальника відділу земельних відносин та АПК відповідача в якому було зазначено, що на період воєнного стану, відповідно до пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

ОСОБА_1 звернулася до відповідача з проханням належним чином: на пленарному засіданні розглянути раніше подану заяву від 17.02.2021 року.

В червні 2023 року позивач отримала по пошті, копію рішення відповідача від 04.05.2023 року № 1186-25/ІХ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 », відповідно до якого, заявниці було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Водянського старостинського округу Верхньодніпровської міської територіальної громади для ведення фермерського господарства, на підставі пункту 5) ч.27 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, «безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється».

Не погодившись зі відмовою позивачка звернулась до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Згідно пунктів «а» і «б» ч. 1 ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Положеннями ч. 3 ст. 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 40 ЗК України визначено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Частинами 1-3 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України).

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною першою статті 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

У відповідності до ст. 25 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок віднесені до документації із землеустрою.

Відповідно до п. «а» ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

За змістом частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише:

невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 17 ст. 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

У зв`язку з розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

В подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, дія воєнного стану продовжувалась та діє на дату розгляду справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

06 квітня 2022 року опубліковано Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" від 24.03.2022 №2145-IX, який набув чинності 07.04.2022 р.

Вказаним Законом Розділ X "Перехідні положення" ЗК України доповнено пунктами 27 і 28, які урегульовують більшість питань щодо використання земель для виробництва сільськогосподарської продукції та розміщення відповідної виробничої інфраструктури.

Відтак, ЗК України містить, зокрема, наступні доповнення на час дії воєнного стану:

- земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності можуть надаватися у користування лише для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пп. 4 п. 27 Розділ X "Перехідні положення");

- безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється (пп. 5 п. 27 Розділ X "Перехідні положення");

- формування земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" підпункту 1 цього пункту, крім тих, що передаються в оренду відповідно до підпункту 2 цього пункту, забороняється (пп. 6 п. 27 Розділ X "Перехідні положення").

Тобто, ЗК України, у зв`язку з прийняттям Закону України від 24.03.2022 № 2145-IX, встановлює беззаперечну заборону під час дії воєнного стану на вчинення дій стосовно безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі та формування земельної ділянки.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей регулювання земельних відносин в умовах воєнного стану" від 12.05.2022 № 2247-IX розділ X "Перехідні положення" ЗК України було доповнено пункт 27 підпунктом 12, згідно якого функціонування Державного земельного кадастру вважається призупиненим. Рішення про відновлення або подальше призупинення функціонування Державного земельного кадастру приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. Порядком ведення Державного земельного кадастру можуть встановлюватися обмеження щодо повноважень державних кадастрових реєстраторів, а також визначатися інші особливості ведення Державного земельного кадастру. Передача органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування земельних ділянок державної, комунальної власності у власність, користування у період, коли функціонування Державного земельного кадастру призупинено, не здійснюється (крім передачі в оренду земельних ділянок відповідно до підпункту 2 цього пункту).

Таким чином, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

У відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» від 19.10.2022 р. № 2698-IX з 19.11.2022 така заборона не стосується випадків безоплатної передачі земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на них об`єктів нерухомого майна, а також безоплатної передачі у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих їм у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, суд зазначає, що станом на час прийняття спірного рішення ЗК України встановлено заборону щодо, зокрема, безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації, яка зумовлена встановленням воєнного стану в Україні.

Оскільки законодавцем не було встановлено у якій формі зазначена заборона повинна бути виражена під час розгляду спірного питання, то відмова в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у формі рішення компетентного органу є матеріальним вираженням такої заборони.

У відповідача, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні, фактично існує заборона відносно безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, зокрема, що стосується прийняття позитивного рішення щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для ведення особистого селянського господарства.

Верховний суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 31.03.2021 р. у справі № 803/1541/16 сформував правовий підхід у питанні вибору правового регулювання у випадку його зміни за час розгляду компетентним органом відповідної заяви. У разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абз. 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018).

З огляду на наведене, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у цій справі вважає правильним підхід, застосований у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 р. у справі № 826/10971/16, за яким рішення за результатами розгляду заяви про надання спеціального дозволу на користування надрами приймається за законодавством, що діє на час прийняття рішення про надання чи відмову у наданні дозволу (а не на час звернення з заявою).

Аналогічна правова позиція наведена Верховним судом в постановах від 25.01.2023 року у справі № 640/17787/20, від 11.06.2020 року у справі № 826/15114/17.

Спірне рішення відповідача обґрунтоване посиланням на норму пп. 5 п. 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

За ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 05.05.2001 року № 3-рп/2001 зазначив, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Аналогічні висновки наведені в рішенні Конституційного Суду України від 02.07.2002 р. 13-рп/2002.

На думку суду, в спірних правовідносинах було додержано приписи ч. 1 ст. 58 Конституції України, оскільки на момент набрання чинності Законом України 24.03.2022 р. № 2145-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», а також на момент прийняття спірного рішення, правовідносини щодо отримання позивачем права власності відведення на земельну ділянку - не закінчилися.

Таким чином, на час прийняття відповідачем рішення від 04.05.2023 року № 1186-25/ІХ забороняється органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації. Така заборона не поширюється на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Суд зазначає, що дотримання встановленого порядку відведення у власність земель державної або комунальної власності становить особливий суспільний інтерес, оскільки відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. У зв`язку з цим, важливим є суворе дотримання порядку відведення землі у власні фізичним або юридичним особам, а також забезпечити конкурентний спосіб розпорядження таким суспільним активом як земля, зокрема шляхом її продажу на торгах. Тільки такий підхід забезпечить раціональне використання землі, а також реалізацію принципу рівності перед законом та запобігання всім формам дискримінації.

Аналогічна позиція застосована Верховним Судом у постановах від 27 січня 2023 року у справі №120/19319/21-а та від 23 червня 2023 року у справі №160/6214/21.

Щодо посилань позивача на розпаювання земель СФГ «Утро» та фактичне користування останньою земельною ділянкою, суд зазначає наступне.

Рішення про розпаювання земельної ділянки СФГ «Утро» загальною площею 26.7513 гектарів кадастровий номер 1221083300:02:030:0003 шляхом приватизації відповідно між членами господарства не означає факту перебування спірної земельної ділянки у власності позивача.

Доказів, які б посвідчували право користування ОСОБА_1 земельною ділянкою до набрання чинності діючим Земельним кодексом України позивачем не надано.

За таких обставин, відмова у затвердженні проекту землеустрою на підставі підпункту 5 пункту 27 Розділу X «Перехідних положень» ЗК України є обґрунтованою та такою, що ґрунтується на положеннях чинного законодавства України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 р. по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Верхньодніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Селянське (фермерське) господарство «Утро» про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька