Постанова

від 14.02.2024 по справі 825/2255/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 825/2255/18

касаційне провадження № К/9901/67673/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - Управління) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.07.2018 (суддя Бородавкіна С.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2018 (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді - Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі за позовом Головного управління ДФС у Чернігівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія КС «Прогрес» (далі - Товариство) про стягнення податкового боргу, накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року Управління звернулось до суду із позовом до Товариства, у якому просило: стягнути з розрахункових рахунків Товариства податковий борг з єдиного податку з юридичних осіб в сумі 25711,77 грн.; накласти арешт на кошти та інші цінності Товариства, що знаходяться у банках, на суму податкового боргу 25711,77 грн

На обґрунтування зазначених позовних вимог Управління послалося на те, що: Товариство самостійно задекларувало свої податкові зобов`язання з єдиного податку у загальній сумі 25711, 77 грн. згідно декларацій за три квартали 2017 року, за 2017 рік та за перший квартал 2018 року, проте не сплатило їх; наявність у Товариства податкового боргу та відсутність у відповідача майна, яке може бути джерелом погашення вказаного боргу, на переконання відповідача, надають право на накладення арешту на кошти та інші цінності Товариства, що знаходяться у банку.

Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 24.07.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2018, позов задовольнив частково: стягнув з рахунків Товариства податковий борг з єдиного податку з юридичних осіб у сумі 25711,77 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у визначеній частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що під час судового розгляду справи контролюючим органом не надано належних та допустимих доказів відсутності у відповідача майна, яке може слугувати джерелом погашення такого податкового боргу.

Управління оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 14.01.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що в сило положень пункту 88.1 статті 88, пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України та Порядку опису у податкову заставу майна платника податків, що має податковий борг, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.06.2017 № 586, контролюючий орган на день виникнення права податкової застави майна в обов`язковому порядку досліджує наявність чи відсутність у платника податків будь-якого майна, на яке поширюється податкова застава. З цією метою контролюючим органом були направлені відповідні запити до органів, що здійснюють реєстрацію прав власності на майно, у відповідях на які було зазначено про відсутність у Товариства майна.

Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13.02.2024 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 14.02.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Товариство зареєстроване як юридична особа у встановленому законом порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 06.08.2012 внесено відповідний запис, та перебуває на обліку як платник податків.

Відповідач несвоєчасно і не в повному обсязі вносить податки до бюджету. Відповідно до розрахунку контролюючого органу Товариство має податковий борг з єдиного податку з юридичних осіб в загальній сумі 25177,77 грн., який виник у зв`язку із несплатою Товариством самостійно узгоджених в деклараціях зобов`язань, а саме: від 04.10.2017 суму 13278,60 грн. (строк сплати до 19.11.2017); від 18.01.2018 на суму 9308,17 грн. (строк сплати до 19.02.2018); від 07.05.2018 на суму 3125,00 грн. (строк сплати до 20.05.2018).

Наявність у Товариства податкового боргу з єдиного податку з юридичних осіб в загальній сумі 25177,77 грн. (13278,60+3125,00+9308,17) підтверджується також витягом з облікової картки платника податків.

На підтвердження відсутності у Товариства майна Управління надало: інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо субєкта від 11.01.2018, згідно якої відносно Товариства у вказаних реєстрах відомості відсутні; лист Територіального сервісного центру № 7441 від 24.01.2018 № 31/25/13-190 згідно якого за відповідачем транспортні засоби не зареєстровані; лист Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області від 26.01.2018 № 01-13-24/588 згідно якого за відповідачем техніка не зареєстрована.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених процесуальних приписів та вимог касаційної скарги Управління касаційному перегляду підлягає питання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права під час ухвалення судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України).

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 ПК України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Приписи статті 94 ПК України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

Відтак, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК України.

Згідно із пунктом 94.2 статті 94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; латник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Водночас ПК України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового борг.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 94.2 статті 94 ПК України, за наявності умов, встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 ПК України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми пункту 94.2 ПК України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

В свою чергу, положеннями пунктів 88.1, 88.2 статті 88 ПК України передбачено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Пунктом 89.2 ПК України встановлено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно

Згідно з пунктом 89.3 статті 89 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

Відповідно до абзацу 1 пункту 89.5 статті 89 ПК України у разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, а також зважаючи на те, що довідки та листи, на які Управління посилалося як на підтвердження факту відсутності у Товариства майна, були складені до дати виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду із позовом про стягнення податкового боргу, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що на дату звернення контролюючим органом до суду із позовною вимогою про накладення арешту на кошти платника податків у банках Управління не надало належних та допустимих доказів вжиття заходів щодо встановлення майна, яке може слугувати джерелом погашення податкового боргу, оскільки положеннями підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючим органам надано право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог у цій частині.

Таким чином, доводи Управління, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.07.2018 та постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2018, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин у цій частині, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова