Рішення

від 06.02.2024 по справі 909/764/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/764/23

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П.А., секретар судового засідання Попович Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом: Мале підприємство "Фортуна", вул.Братів Окуневських, буд. 30/26, м. Городенка, Коломийський район, Івано-Франківська область,78103

до відповідачів: 1. Командитне товариство "Рембудсервіс" вул.Затишна, буд.36, м.Городенка, Городенківський район, Івано-Франківська область, 78100

2.Приватне підприємство "Верес" вул. Тараса Шевченка, буд.42, м. Городенка, Городенківський район, Івано-Франківська область, 78100

про визнання недійсним договору оренди з правом викупу

представники не з"явились

ВСТАНОВИВ

МП "Фортуна" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідачів КТ "Рембудсервіс" та ПП "Верес" про визнання недійсним договору оренди з правом викупу від 15.11.2003року.

Ухвалою суду від 23.08.2023 позовну заяву Малого підприємства "Фортуна" ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 909/764/23; суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; встановив сторонам строк для надання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення; підготовче засідання у справі призначив на 03.10.2023.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 03.10.2023 року відкладено підготовче судове засідання на 17.10.2023.

17.10.2023 сторони подали суду на затвердження мирову угоду та копію Статуту та витяг з ЄДРПОУ ( вх.12124/23 від 17.10.2023).

17.10.2023 від КП "Рембудсервіс" надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі його представника ( вх.14972/23 від 17.10.2023) та про приєднання до справи оригіналу довіреності (вх.14973/23 від 17.10.2023)

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 17.10.2023року відкладено підготовче судове засідання на 31.10.2023.

31.10.2023 від КП "Рембудсервіс" надійшло клопотання про відкликання довіреності та приєднання до справи оригіналу довіреності (вх.1572/23 від 31.10.2023).

Від ПП "Верес" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з посиланням на відсутність можливості прибути у судове засідання представника. (вх.15706/23 від 31.10.2023) за підписом директора ПП "Верес" - Кедика Р.

Від ПП "Рембудсервіс" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, аналогічного змісту клопотанню ПП "Верес" (вх.15706/23 від 31.10.2023) за підписом директора ПП" Рембудсервіс" - Кедика Р.

Від МП "Фортуна" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з посланням на відсутність представника відповідачів ( вх.15708/23 від 31.10.2023 ).

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 31.10.2023року відкладено підготовче судове засідання на 14.11.2023.

Від МП "Фортуна" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.16465/23 від 14.11.2023 ).

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 14.11.2023року відкладено підготовче судове засідання на 06.12.2023.

Від МП "Фортуна" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи ( вх.17595/23 від 06.12.2023).

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.12.2023 року суд закрив підготовче судове засідання та призначив розгляд справи по суті на 09.01.2024.

Командитне товариство "Рембудсервіс" звернулось до суду з клопотання у якому зазначено, що представництво товариства буде здійснювати Р.Кедик. (вх.202/24 від 04.01.2024)

Від ПП "Рембудсервіс" надійшли клопотання про відкладення розгляду справи (вх. 398/24 від 08.01.2024 та вх.400/24 від 08.01.2024).

Від ПП "Верес" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.413/24 від 08.01.2024) аналогічного змісту.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 09.01.2023 року відкладено розгляд справи по суті на 06.02.2024.

02.02.2024 від позивача МП "Фортуна", відповідачів КТ "Рембудсервіс" та ПП "Верес" надійшла спільна заява про залишення без розгляду заяву про затвердження мирової угоди ( вх. 1875/24).

02.05.2024 від ПП "Фортуна" надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі представника позивача ( вх. 1870/24 від 02.02.2024).

05.02.2024 від відповідачів ПП "Верес" та аналогічного змісту від КП "Рембудсервіс" надійшли заяви про визнання позовних вимог (вх.1902/24 від 05.02.2024 та вх.1942/24 від 05.02.2024).

В судове засідання 06.02.2024 сторони явку представників не забезпечили, проте неявка представників не перешкоджає розгляду заяви по суті.

Директору КТ"Рембудсервіс" та ПП"Верес" Р.Кедику у телефонному режимі запропоновано взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, проте, останній відмовився.

Господарський суд вчинив всі необхідні дії для повідомлення відповідачів про місце, дату та час судового засідання.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи .

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи. За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідачів про розгляд справи та для забезпечення його права подати відзив на позовну заяву ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.08.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідачів, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: КП "Рембудсервіс" вул. Затишна, буд.36, м.Городенка, Городенківський район, Івано-Франківська область та ПП "Верес" вул. Тараса Шевченка, буд.42, м.Городенка, Городенківський район, Івано-Франківська область.

Ухвала суду від 23.08.2023 яка направлялась на адресу відповідачів, була вручена за адресою вказаною в ЄДРПОУ.

Відповідно до матеріалів справи (повідомлення про вручення поштового відправлення) ухвалу від 23.08.2023 вручено 29.08.2023 ПП "Верес" (підпис Кедик Р.М.), вручено КТ "Рембувсервіс" 29.08.2023 ( підпис Кедик Р.Д.) та МП "Фортуна" 29.08.2023 ( підпис Кедик Р.Д.).

Отже, суд дійшов висновку, що ухвала про відкриття провадження у справі є врученою відповідачам.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між Командитним товариством Рембудсервіс (засновником якого є Товариство покупців членів трудового колективу міської дільниці по ремонту житла і доріг в особі Ради товариства: голова- Матієк, члени Братковский, Котелко, Боюк, Калюжний та Приватне мале підприємство "Фортуна" в особі засновника Кедика Р.М.) як орендодавцем, та Приватним підприємством Верес (засновником якого є ОСОБА_1 , дата державної реєстрації 13.11.2003) в особі директора Незамай О.І., як орендарем, 15.11.2003р. був укладений договір оренди з правом викупу цілісного майнового комплексу, який знаходиться за адресою вул.Затишна,36 в м. Городенка (надалі, договір).

Як установлено у рішенні господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2008 у справі №22/33 за позовом приватного підприємства "Верес" до командитного товариства "Рембудсервіс" про визнання дійсним договору оренди з правом викупу цілісного майнового комплексу, вказане майно орендодавець набув, як внесок до статутного фонду учасника командитного товариства Рембудсервіс, Товариства покупців членів трудового колективу міської дільниці по ремонту житла і доріг, яке в свою чергу стало власником в процесі малої приватизації майна державного підприємства міської дільниці по ремонту житла і доріг за договором купівлі продажу від 22.05.1995р. Склад та вартість майна даного цілісного майнового комплексу підтверджується зведеним оціночним актом від 10.07.1995р. та витягом з експертної оцінки майна, затвердженої начальником представництва ФДМУ в Городенківському районі 26.04.1995р.

Відповідно до п.1, п.2 договору оренди з правом викупу від 15.11.2003, вартість майна була визначена в сумі 31023 грн. і передбачено наступне здійснення платежів: 2003р. - 25040грн, 2004р. - 5500грн., 2005р. - 500грн. Сплата орендних платежів повинна була виконуватись орендарем щоквартально рівними частинами (не пізніше 10 числа другого місяця наступного кварталу) шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок або внесенням готівки в касу орендодавця (п.5 договору). В п.17 договору встановлений термін оренди 2 роки з 2003р. до 01.11.2005р.

Як було передбачено в п.18 договору, майно переходить у власність орендаря, якщо він сплатив в повному обсязі суму коштів, вказаних в п.2 даного договору. Стан розрахунків сторони відображають у актах звірки, перехід права власності від орендодавця до орендаря на майно, вказане в п.1 даного договору, засвідчується актом прийому-передачі (п.20,п.21 договору). Як вбачається з акту звіряння розрахунків між сторонами від 30.06.2005р., позивачем сплачено: за прихідним касовим ордером №43 від 03.12.2003р. -9500грн., №45 від 18.12.2003р. - 10000грн., №48 від 25.12.2003р. - 5540грн., №51 від 23.04.2004р. - 5500грн., №1 від 25.05.2005р. - 250грн., №2 від 06.06.2005р. - 250грн., всього -31040грн. Вказаний акт підтверджує те, що оплата за договором від 15.11.2003р. проведена повністю. Факт передачі майна орендодавцем орендарю відповідно до п.21 договору засвідчується актом передачі майна від 30.06.2005р. На замовлення ПП Верес Коломийським МБТІ складено технічний паспорт на нежитлові приміщення даного цілісного майнового комплексу від 04.07.2008р.

У 2008році ПП Верес,(дата державної реєстрації 13.11.2003, засновник приватного підприємства Кедик Роман Михайлович) звернулось з позовом до КТ Рембудсервіс про визнання дійсним договору оренди з правом викупу цілісного майнового комплексу по вул. Затишній,36 в м. Городенка, укладеного між сторонами 15.11.2003р., та визнання за ПП Верес права власності на вказане майно. Заявлені вимоги мотивовані тим, що між КТ Рембудсервіс, як орендодавцем, та ПП Верес, як орендарем, 15.11.2003р. був укладений договір оренди з правом викупу цілісного майнового комплексу, який знаходиться за адресою вул.Затишна,36 в м. Городенка. На виконання п.2 даного договору 06.06.2005р. позивачем здійснено оплату вартості вказаного майна, що підтверджується актом звіряння розрахунків від 30.06.2005р. Вважає, що відповідно до п.18, п.21 договору він став власником цілісного майнового комплексу, про що свідчить акт передачі майна від 30.06.2005р. З посиланням на ст.182 ЦК України, ст.4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно вказує на неможливість здійснення реєстрації набутого права власності, оскільки договір відповідно до вимог ст.208 ЦК України нотаріально не посвідчений.

У рішенні Господарського суду Івано-Франківської області від 07.08.2008року зазначено, що "договір оренди з правом викупу цілісного майнового комплексу по вул. Затишній,36 в м. Городенка від 15.11.2003р. є укладеним, а тому підстави для визнання його дійсним відсутні"

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.08.2008року постановлено провадження у справі в частині позовних вимог ПП Верес до КТ Рембудсервіс про визнання дійсним договору оренди з правом викупу цілісного майнового комплексу по вул. Затишній, 36 в м. Городенка, укладеного між сторонами 15.11.2003р., припинити; позов ПП Верес до КТ Рембудсервіс про визнання права власності на вказане майно задоволити, визнати за приватним підприємством Верес (вул. Шевченка,42 м.Городенка Івано-Франківська область, 78100, ідентифікаційний код 25067672) право власності на цілісний майновий комплекс по вул. Затишній, 36 в м. Городенка та стягнуто судові витрати.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.08.2008року у судовому порядку не оскаржувалось, дата набрання законної сили рішенням - 20.10.2008р.

31.10.2008року ПП «Верес» на підставі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2008 року по справі № 22/33 зареєструвало за собою право приватної власності на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, розміщений за адресою: 78100, вул.Затишна,36. м.Городенка, Івано-Франківська область, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (номер витягу: 20774759; дата: 31.10.2008 року) (копія Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (номер витягу: 20774759; дата: 31.10.2008 року) .

МП "Фортуна" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідачів КТ "Рембудсервіс" та ПП "Верес" про визнання недійсним договору оренди з правом викупу від 15.11.2003року, зазначаючи, що Установчим договором та Статутом командитного товариства «Рембудсервіс» не надано повноважень виконавчому директору КТ «Рембудсервіс» на укладення договорів про відчудження майна товариства, та що тільки учасник МП «Фортуна» могло прийняти рішення про укладення Договору про викуп майна КТ «Рембудсервіс» , а також уповноважити виконавчого директора КТ «Рембудсервіс» на укладенння такого договору,але МП "Фортуна" таких дій не вчиняло.

Крім того, в позовній заяві зазначено.(Із Установчого договору.Статуту командитного товариства "Рембудсервіс" та статті 81 Закону України "Про господарські товариства" слідує, що директор Т «Рембудсервіс» не мав права Ю а саме -"не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності" на укладення від імені КТ «Рембудсервіс» Договору оренди з правом викупу від 15 листопада 2003 року, а тому Договір оренди з правом викупу від 15 листопада 2003 року слід визнати недійсним).

МП "Фортуна" зазначає, що Договором про викуп майна КТ «Рембудсервіс» порушено його права як учасника.

Позивач стверджує що про порушене його право дізнався 22.11.2021 року.

До суду подана заява про затвердження мирової угоди. В подальшому 02.02.24року від позивача, відповідача -1 та відповідача-2 надійшла спільна заява про залишення без розгляду заяви про затвердження мирової угоди.

Відповідна заява не порушує прав та охоронюваних законом інтересів сторін, відповідає вимогам закону та відображає вільне волевиявлення учасників процесу, отже суд залишає спільну заяву сторін про залишення без розгляду заяви про затвердження мирової угоди без розгляду.

Крім того, відповідачами КТ "Рембудсервіс" та ПП "Верес" подано до суду заяву про визнання позовних вимог.

Частиною 4 ст. 191 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У поданому позові МП "Фортуна" до відповідачів КТ "Рембудсервіс" та ПП "Верес" про визнання недійсним договору оренди з правом викупу від 15.11.2003року посилається на те, що директор КТ "Рембудсервіс" Р.М. Кедик не мав необхідний обсяг повноважень на укладання даного правочину.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції 2003р. до правовідносин, які виникли до 01.01.2004р. застосовуються норми ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, а тому оскільки спірна угода укладена до вступу в дію Цивільного кодексу України, то правовідносини регулюються ЦК УРСР (1963р.).

Згідно частин 1, 2 статті 41, частини 1 статті 43, частини 1 статті 44, частини 1 статті 45, статті 46, частини 1 статті 48 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угоди, що виконуються під час їх укладення, можуть укладатись усно, якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР. Повинні укладатись у письмовій формі: 1) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР; 2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 4 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР; 3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Неодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі. Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угод на показання свідків а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

З системного аналізу вказаних вище приписів слідує, що порядок укладення договору про оренду з правом викупу передбачав дотримання письмової форми такого договору, а наслідком його невідповідності вказаним вимогам закону, зокрема щодо письмової форми, визначено недійсність вказаного правочину.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при здійсненні судочинства застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публі-чний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безсторо-ннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, це запобігання тому, що відбулося.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечити-ме принципу верховенства права.

Надаючи правову оцінку належності обраного особою способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Так, у рішенні від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Слід враховувати, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 13.05.1980 у справі "Артіко проти Італії", пункт 32 рішення від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України"), тобто, у кінцевому результаті, ефективний засіб повинен забезпечити поновле-ння порушеного права.

Абзацом 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 передбачено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і грома-дянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширю-ється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як визначено статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов`язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Законодавець у частинах першій та другій статті 4 ГПК України встановив, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини першої та другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосудця, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

За приписами статей 15, 16 ЦК України, статті 20 ГК України способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19), а також, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (див. постанову від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Судом встановлено що позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди з правом викупу від 15.11.2003, доводячи те, що цей договір підписаний директором Командитного товариства Рембудсервіс з перевищенням повноважень та в супереч ст.81 Закону України Про господарські товариства чим порушує його права як учасника останього.

Зокрема, посилається на те, що Установчим договором і Статутом командитного товариства Рембудсервіс не надано повноважень виконавчому директору на укладення договорів пр відчудження майна товариства. Тільки учасник МП Фортуна могло прийняти рішення про укладення Договору про викуп майна КТ Рембудсервіс,а також уповноважити виконавчого директора на укладення такого договору, але МП Фортуна таких дій не вчиняло.

Так, за змістом статті 4 ЦК УРСР цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки. Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із статтею 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво - або багатосторонніми (договори).

Відповідно до законодавчого визначення угодою є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення угоди законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками такої угоди, однак сутністю угоди є її спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки. У двосторонній угоді волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, угода - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення угоди, до набуття обумовлених нею цивільних прав та обов`язків угода є такою, що не вчинена, права та обов`язки за такою угодою особою не набуті, а правовідносини за нею - не виникли.

Статтею 42 ЦК УРСР було визначено, що угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). В свою чергу в статті 44 ЦК УРСР було чітко передбачено, що письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Відповідно до статті 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

На сторони покладено обов`язок доказування тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи з положень частин 1, 3, 4 статті 74 ГПК України, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Факти, установлені в прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.08.2008року встановлено, що "договір оренди з правом викупу цілісного майнового комплексу по вул. Затишній,36 в м. Городенка від 15.11.2003р. є укладеним, а тому підстави для визнання його дійсним відсутні"

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.08.2008року постановлено провадження у справі в частині позовних вимог ПП Верес до КТ Рембудсервіс про визнання дійсним договору оренди з правом викупу цілісного майнового комплексу по вул. Затишній, 36 в м. Городенка, укладеного між сторонами 15.11.2003р., припинити; позов ПП Верес до КТ Рембудсервіс про визнання права власності на вказане майно задоволити, визнати за приватним підприємством Верес (вул. Шевченка,42 м.Городенка Івано-Франківська область, 78100, ідентифікаційний код 25067672) право власності на цілісний майновий комплекс по вул. Затишній, 36 в м. Городенка та стягнуто судові витрати.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.08.2008року у судовому порядку не оскаржувалось, дата набрання законної сили рішенням - 20.10.2008р.

Не знайшли свого підтвердження посилання позивача на те, що Установчим договором та Статутом командитного товариства «Рембудсервіс» не надано повноважень виконавчому директору КТ «Рембудсервіс» на укладення договорів про відчудження майна товариства, та що тільки учасник МП «Фортуна» могло прийняти рішення про укладення Договору про викуп майна КТ «Рембудсервіс» , а також уповноважити виконавчого директора КТ «Рембудсервіс» на укладенння такого договору,але МП "Фортуна" таких дій не вчиняло з огляду на таке.

Засновниками командитного товариства Рембудсервіс, у відповідності до установчого договору, є Товариство покупців членів трудового колективу міської дільниці по ремонту житла і доріг в особі Ради товариства: голова - Матієк, члени - Братковский,Котелко,Боюк,Калюжний та Приватне мале підприємство "Фортуна" в особі засновника Кедика Р.М.

Згідно положень Статуту КТ "Рембудсервіс" (п.8.1) управління товариством здійснюєть: учасник з повною відповідальністю; загальні збори; ревізійна комісія.

В свою чергу згідно п. 8.9. Статуту загальні збори є дорадчим органом Товариства.

Учасник з повною відповідальністю безпосередньо здійснює управління справами товариства ( п.8.2)

Управління поточною діяльністю товариства здійснюється виконавчим органом - директором. (п.8.3).

Відповідно до п.8.4 Статуту директор призначається учасником з повною відповідальністю на три роки з правом продовження повноважень на новий період. З директором укладається трудовий договір (контракт).

Згідно п. 8.8 Статуту директор має право виконувати дії від імені товариства без довіреності.

Разом з тим у Статуті КТ "Рембудсервіс" відсутні обмеження повноважень директора на укладання договорів.

Суд звертає увагу на ту обставину, що як на час створення юридичних осіб, які є учасниками справи, так і на час розгляду справи, кінцевим бенефіціарним власником ( контролером) є Кедик Р.М. ( що підтверджується витягами з ЄДРПОУ).

Разом з цим, в статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Наведене означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки це не буде спростовано, зокрема на підставі судового рішення.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, в тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на наявність обставин, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Водночас питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт вчинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Приписами статті 1 Закону України «Про господарські товариства» унормовано, що, господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Згідно статті 1 Закону України "Про господарські товариства", до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Приписами статті 75 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що командитне товариство визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов`язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників), та які не беруть участі в діяльності товариства.

Статтею 68 Закону України „Про господарські товариства передбачено, що ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою учасників товариства. Якщо в установчому договорі визначаються декілька учасників, які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. В установчому договорі може бути відзначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно.

Зі змісту цієї статті вбачається, що обсяг повноважень учасників (учасника) товариства, які виступають від імені товариства визначається дорученням. При цьому доручення може бути виражено не лише у формі довіреності, але і у формі договору.

Відповідно до відомостей внесених до ЄДРПОУ засновниками (учасниками) юридичної особи КП "Рембудсервіс" є Товариство покупців членів трудового колективу міської дільниці по ремонту житла і доріг, Розмір частки засновника (учасника): 26500; Мале підприємство "Фортуна" код ЄДРПОУ 13653198, резидентство: Україна, Місцезнаходження: Україна, 78100, Івано-Франківська обл., Городенківський р-н, місто Городенка, вул Братів Окуневських , будинок 30, Розмір частки засновника (учасника): 26500,00. КІНЦЕВИЙ БЕНЕФІЦІАРНИЙ ВЛАСНИК (КОНТРОЛЕР) - ОСОБА_2 , УКРАЇНА, ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛ.,ГОРОДЕНКІВСЬКИЙ РАЙОН, М.ГОРОДЕНКА, ВУЛ. БРАТІВ ОКУНЕВСЬКИХ, БУД. 30, КВ. 26.

Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, перелік засновників (учасників) юридичної особи: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серія та номер паспорта, якщо засновник - фізична особа; найменування, країна резидентства, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа; відмітка про закінчення повноважень засновника громадського формування у зв`язку з державною реєстрацією; інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) її засновника, якщо засновник - юридична особа (крім громадських формувань, адвокатських об`єднань, торгово-промислових палат, об`єднань співвласників багатоквартирних будинків, релігійних організацій, державних органів, органів місцевого самоврядування, їх асоціацій, державних та комунальних підприємств, установ, організацій): прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, серія та номер паспорта громадянина України або паспортного документа іноземця, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), дата народження, а також повне найменування та ідентифікаційний код (для резидента) засновника юридичної особи, в якому ця особа є кінцевим бенефіціарним власником (контролером). У разі відсутності в юридичної особи кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) її засновника, якщо засновник - юридична особа, вноситься відмітка про причину його відсутності.

Статтею 10 цього ж Закону передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" термін "кінцевий бенефіціарний власник (контролер)" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

Згідно із ч.1 ст.1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.

Для юридичних осіб кінцевим бенефіціарним власником є будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння).

Посилання позивача на порушене право учасника КТ "Рембудсервіс" Малого підприємства "Фортуна" при укладанні договору оренди з правом викупу від 15.11.2003року, як учасника командитного товариства не знайшло свого підтвердження та спростовується доказами які є в матеріалах справи.

Разом з тим судом цій справі не встановлено та з матеріалів справи у цій справі не вбачається, що позивач надав докази того, що укладений договір оренди з правом викупу був укладений поза внутрішньою волею такої особи і не був спрямований на реальне настання правових наслідків.

З огляду на те, що визнання позову суперечить закону, суд, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, доходить висновку про відмову у задоволенні заяв відповідачів про визнання позовних вимог.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи І на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який має довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зміст, 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

За приписами ст. ст. 3, 15,16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Відповідно до ч. 1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, які передбачені ч. 3 ст. 123 ГПК України.

Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, згідно статті 129 ГПК України, залишається за позивачем.

Керуючись ст. 123, 129, 232, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.02. 2024 року.

СуддяШкіндер П.А.