Рішення

від 06.02.2024 по справі 913/331/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року м. Харків Справа № 913/331/23

Провадження №15/913/331/23

За позовом заступника керівника Луганської обласної прокуратури (вул. Б. Ліщини, буд. 27, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93405) в інтересах держави в особі

позивача - Північно-східного офісу Держаудитслужби (Майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 4 під`їзд, 10 поверх, м. Харків, 61022)

до відповідача-1 - Сєвєродонецької районної державної адміністрації-районної військової адміністрації Луганської області (бульвар Дружби Народів, буд. 32-А, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93400)

відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Стефанотрейд» (вул. Спортивна, буд. 18, с. Мила Києво-Святошинського району Київської області, 92900)

про визнання недійсними рішення тендерного комітету, договору про закупівлю за державні кошти та застосування наслідків відповідної недійсності

Суддя Смола С.В.

Секретар судового засідання-помічник судді Чуєва М.С.

У засіданні брали участь:

від заявника: Хряк О.О., прокурор відділу Харківської обласної прокуратури за службовим посвідченням;

від позивача: представник не прибув;

від відповідача-1: представник не прибув;

від відповідача-2: представник не прибув.

С У Т Ь С П О Р У:

Заступник керівника Луганської обласної прокуратури (далі - прокурор) 15.09.2023 (дата оформлення відповідного поштового відправлення) звернувся до Господарського суду Луганської області в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби з позовом до відповідача-1 - Відділу освіти Кремінської районної державної адміністрації Луганської області (далі - Відділ освіти Кремінської РДА), та відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Стефанотрейд» (далі - ТОВ «Стефанотрейд») про:

- визнання недійсним рішення тендерного комітету Відділу освіти Кремінської районної державної адміністрації Луганської області, оформленого протоколом його засідання від 31.10.2018 про визначення Товариства з обмеженою відповідальністю «Східекобуд» (далі - ТОВ «Східекобуд»), переможцем тендеру на закупівлю згідно державного класифікатора продукції та послуг ДК 021:2015:45210000-2 - Будівництво будівель, будівництво каркасної спортивної зали для Кремінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №2 за адресою: вул. Тітова, буд. 18, в м. Кремінна Луганської області;

- визнання недійсним договору від 20.11.2018 №212, укладеного між Відділом освіти Кремінської районної державної адміністрації Луганської області та ТОВ «Східекобуд»;

- стягнення з ТОВ «Стефанотрейд» на користь Відділу освіти Кремінської районної державної адміністрації Луганської області 13 499 999 грн 99 коп., а з Відділу освіти Кремінської районної державної адміністрації Луганської області одержані ним за рішенням суду грошові кошти в сумі 13 499 999 грн 99 коп. стягнути в дохід держави.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Відділом освіти Кремінської РДА 05.10.2018 розміщено на веб-порталі уповноваженого органу з питань закупівель «Prozorro» оголошення №UA-2018-10-05-000043-b про намір здійснити закупівлю послуг по будівництву каркасної спортивної зали для Кремінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №2 за адресою: вул. Тітова, буд. 18, в м. Кремінна Луганської області.

Рішенням тендерного комітету Відділу освіти Кремінської РДА, яке оформлене протоколом засідання тендерного комітету від 31.10.2018, ТОВ «Східекобуд» визнано переможцем та повідомлено про намір укласти договір про закупівлю.

20.11.2018 між Відділом освіти Кремінської РДА та ТОВ «Східекобуд» укладено договір підряду №212, за яким підрядник зобов`язався виконати будівництво каркасної спортивної зали для Кремінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №2 за адресою: вул. Тітова, буд. 18, в м. Кремінна Луганської області ДК 021:2015:45210000-2 - Будівництво будівель.

21.12.2018 між сторонами укладена додаткова угода №2, якою п.2.1 договору викладено в новій редакції.

В електронній системі закупівель «Prozorro» опубліковано звіт про виконання договору, складений 30.12.2019, відповідно до якого замовником сплачено 13 500 000 грн 00 коп. (у т.ч. ПДВ 2 250 000 грн 00 коп.).

Згідно інформації з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів сума сплачених замовником коштів за договором від 20.11.2018 №212 становить 13 499 999 грн 99 коп.

Відповідно до Зведених відомостей щодо спотворення результатів торгів (тендерів) та накладення штрафу, які оприлюднені на офіційному вебсайті Антимонопольного комітету України, рішенням Адміністративної колегії його Східного міжобласного територіального відділення від 17.09.2020 №70/101-р/к у справі №6/01-99-20 визнано, що ТОВ «Східекобуд» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Треструбіжанськхімбуд» вчинили порушення, передбачене п.1 ст.50 та п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у процедурі закупівлі «Будівництво каркасної спортивної зали для Кремінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №2 за адресою: вул. Тітова, буд. 18, в м. Кремінна Луганської області (код 45210000-2 - «Будівництво будівель» Єдиного закупівельного словника ДК 021:2015), проведених Відділом освіти Кремінської РДА, ідентифікатор закупівлі в системі «Prozorro» №UA-2018-10-05-000043-b.

Рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення від 17.09.2020 №70/101-р/к у справі №6/01-99-20 у судовому порядку не оскаржувалось.

З посиланням на приписи ст.ст.202, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.5, 50 Закону України «Про публічні закупівлі» вважає рішення тендерного комітету Відділу освіти Кремінської РДА, оформлене протоколом його засідання від 31.10.2018, таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони - ТОВ «Східекобуд».

Зазначив, що договір від 20.11.2018 №212, укладений за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони - ТОВ «Східекобуд».

Указав, що ТОВ «Східекобуд», маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору від 20.11.2018 №212 з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, взяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого привласнив бюджетні кошти в сумі 13 499 999 грн 99 коп.

Ураховуючи наявність умислу лише у ТОВ «Східекобуд», як сторони оспорюваного договору, яке у подальшому перейменоване на Товариство з обмеженою відповідальністю «Стефанотрейд» (далі - ТОВ «Стефанотрейд»), одержані ним грошові кошти в сумі 13 499 999 грн 99 коп. прокурор просить повернути Відділу освіти Кремінської РДА, як іншій стороні договору, а отримані останнім за рішенням суду кошти - стягнути в дохід держави.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2023 справа передана на розгляд судді Смолі С.В.

Ухвалою від 25.09.2023 позовну заяву заступника керівника Луганської обласної прокуратури від 15.09.2023 №15/2-144 вих-23 залишено без руху.

Ухвалою від 16.10.2023 підтверджені підстави представництва заступником керівника Луганської обласної прокуратури інтересів держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби з заявленими позовними вимогами до Сєвєродонецької районної державної адміністрації-районної військової адміністрації Луганської області та ТОВ «Стефанотрейд»; прийнято позовну заяву прокурора від 15.09.2023 №15/2-144вих-23 до розгляду та відкрите провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначене на 14.11.2023.

27.10.2023 від відповідача-1 через систему «Електронний суд» надійшов відзив, яким він вимоги позову відхилив.

Зазначив, що передавальний акт, у якому має бути чітко зазначено про суть та обсяг прав і обов`язків, що передаються від юридичної особи Відділу освіти Кремінської районної державної адміністрації Луганської області до Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області затверджено не було, тому відсутні докази настання правонаступництва.

Указав, що Сєвєродонецька районна державна адміністрація Луганської області не є замовником відкритих торгів із закупівлі послуг по будівництву каркасної спортивної зали для Кремінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №2 за адресою: вул. Тітова, буд. 18, в м. Кремінна Луганської області, тому не є стороною спірних правовідносин.

13.11.2023 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшла відповідь на відзив відповідача-1, у якій він зазначив, що у випадку припинення шляхом ліквідації Відділу освіти Кремінської районної державної адміністрації має місце публічно-владне правонаступництво, особливою рисою якого є те, що функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Зазначив, що Сєвєродонецька районна державна адміністрація Луганської області перейняла на себе права та обов`язки структурних підрозділів Кремінської райдержадміністрації в порядку публічного правонаступництва органів державної влади, що включає в себе, у тому числі, і процесуальне правонаступництво, як перехід процесуальних прав і обов`язків сторони у справі до іншої особи, у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Ухвалою від 14.11.2023 розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 05.12.2023.

Ухвалою від 30.11.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження до 15.01.2023 (включно); розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 19.12.2023.

Ухвалою від 19.12.2023 закрите підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 16.01.2024.

11.01.2024 через систему «Електронний суд» від заявника надійшли додаткові пояснення від 11.01.2024, у яких він зазначив, що Верховний Суд розмежовує поняття «адміністративно-господарських санкцій» та «наслідків недійсності правочинів».

З посиланням на ст.ст.4, 217 Господарського кодексу України указав, що повноваженнями із застосування адміністративно-господарських санкцій наділені саме уповноважені органи державної влади або органи місцевого самоврядування, а не суд.

Також з посиланням на постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 25.10.2019 у справі №911/1107/18 вважає, що положення ч.3 ст.228 ЦК України та ч.1 ст.208 ГК України передбачають зовсім інші наслідки та зовсім інший вид юридичної відповідальності, які можуть мати місце виключно у разі визнання оспорюваного правочину недійсним судом та застосовуються як наслідки такої недійсності виключно на підставі рішення суду.

Указав, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні строки позовної давності.

Північно-східний офіс Держаудитслужби міг довідатись про обставини порушення інтересів держави після проведення відповідної перевірки органами Антимонопольного комітету України.

Саме тому у позовній заяві зазначено, що про порушення договором підряду від 20.11.2018 №212 інтересів держави та суспільства з умислу ТОВ «Стефанотрейд» та про особу, яка їх порушила, позивач і прокурор могли довідатися лише з 17.09.2020.

У судовому засіданні 16.01.2024 оголошено перерву в розгляді справи по суті на 06.02.2024.

У судове засідання 06.02.2024 представники сторін не прибули, причин неявки суду не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Так, електронні примірники ухвали від 16.01.2024 доставлені до зареєстрованих електронних кабінетів позивачів та відповідача-1 в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, що підтверджується відповідними довідками.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача-2 -ТОВ «Стефанотрейд» є: вул. Спортивна, буд. 18, с. Мила Києво-Святошинського району Київської області, 92900.

На вказану поштову адресу судом було направлено примірник ухвали суду 16.01.2024, проте вказане поштове відправлення №0600078837346 повернулось на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з п.4 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч.3 та 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Крім того, відповідно до інформації з Prozorro про учасників закупівель за посиланням https://clarity-project.info/tenderer/4712712198 ТОВ «Східекобуд», яке у подальшому змінило назву на ТОВ «Стефанотрейд» має наступну адресу електронної пошти: shidekobud@ukr.net.

На вказану адресу електронної пошти судом було направлено електронний примірник ухвали від 16.01.2024, що підтверджується відповідною роздруківкою.

Водночас суд зауважує, що відповідно до інформації з автоматизованої системи документообігу суду у відповідача-2 відсутній зареєстрований електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Ураховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач-2 належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши прокурора, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив наступне.

Відділом освіти Кремінської райдержадміністрації (далі - Відділ освіти Кремінської РДА), правонаступником якого є Сєвєродонецька районна державна адміністрація Луганської області, 05.10.2018 на сайті публічних закупівель «Prozorro» опубліковано оголошення UA-2018-10-05-000043-b про проведення відкритих торгів із закупівлі послуг по будівництву каркасної спортивної зали для Кремінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №2 за адресою: вул. Тітова, буд. 18, в м. Кремінна Луганської області, очікуваною вартістю 14 191 592 грн 00 коп.

За вказаним оголошенням пропозиції подано чотирма учасниками - ТОВ «ВКК Кванта Груп», ТОВ «Проектно-вишукувальний інститут «Укрспецпроект», ТОВ «Трест Рубіжанськхімбуд» та ТОВ «Східекобуд».

За результатами розгляду вказаних пропозицій тендерним комітетом замовника пропозиція ТОВ «ВКК Кванта Груп» відхилена, оскільки не відповідала вимогам тендерної документації, учасник не надав забезпечення тендерної пропозиції, яке вимагалось замовником.

Пропозиція ТОВ «Трест Рубіжанськхімбуд» також відхилена через невідповідність вимогам тендерної документації, оскільки учасник не надав забезпечення тендерної пропозиції.

Тендерним комітетом Відділу освіти Кремінської РДА визнано переможцем і акцептовано пропозицію ТОВ «Східекобуд», яка відповідала вимогам тендерної документації замовника та мала ціну 13 500 000 грн 00 коп. Рішення оформлене протоколом від 31.10.2018.

В електронній системі закупівель опубліковано повідомлення про намір укласти договір.

20.11.2018 між Відділом освіти Кремінської РДА як замовником та ТОВ «Східекобуд» як підрядником укладений договір підряду №212 з додатковими угодами до нього, за умовами якого підрядник зобов`язується на свій ризик, власними і залученими ним силами та засобами виконати «Будівництво каркасної спортивної зали для загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №2 за адресою: вул. Тітова, 18, в м. Кремінна Луганської області» (код ДК 021:2015-45210000-2 будівництво будівель)» відповідно до умов договору, згідно з ДСТУ Б. Д.1.1-12013 та у відповідності до затвердженої кошторисної документації.

20.11.2018 замовником в електронній системі закупівель опубліковано звіт про виконання договору від 20.11.2018 №212, відповідно до якого замовником сплачено 13 500 000 грн 00 коп.

Прокурор уважає, що рішення тендерного комітету Відділу освіти Кремінської РДА, оформлене протоколом від 31.10.2018, завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони - ТОВ «Східекобуд», договір від 20.11.2018 №212 укладений без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та порушує правові та економічні засади здійснення закупівель робіт і послуг, а тому підлягає визнанню недійсним. Також з посиланням на приписи ч.3 ст.228 ЦК України просить застосувати наслідки недійсності вказаного правочину.

Указані обставини стали підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Відносно доводів Сєвєродонецької РДА відносно того, що вона не є правонаступником Відділу освіти Кремінської районної державної адміністрації Луганської області суд зазначає наступне.

Розпорядженням голови Кремінської районної державної адміністрації Луганської області від 15.05.2018 №601 «Про затвердження структури Кремінської районної державної адміністрації» Відділ освіти Кремінської РДА входить до структури Кремінської РДА.

Відповідно до ст.71 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» утворення та реорганізація районних державних адміністрацій здійснюються Кабінетом Міністрів України після прийняття Верховною Радою України рішення про утворення та ліквідацію районів з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Під час реорганізації юридичних осіб - районних державних адміністрацій, їхніх структурних підрозділів не застосовуються положення законодавства щодо: 1) необхідності одержання згоди кредиторів стосовно заміни боржника у зобов`язанні (переведення боргу); 2) права кредиторів вимагати у зв`язку з проведенням реорганізації забезпечення виконання зобов`язань, їх дострокового припинення або виконання та відшкодування збитків; 3) неможливості завершення реорганізації до задоволення вимог, заявлених кредиторами. У разі здійснення реорганізації районних державних адміністрацій шляхом приєднання повноваження з управління справами таких юридичних осіб, забезпечення підготовки та прийняття районними державними адміністраціями, що припиняються, та їх посадовими особами рішень як суб`єктами владних повноважень з дня прийняття рішення про початок реорганізації здійснює голова районної державної адміністрації, до якої здійснюється приєднання інших юридичних осіб. Порядок здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням Бюджетного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідні районні державні адміністрації, їхні структурні підрозділи, утворені як юридичні особи публічного права, реорганізуються в межах граничної чисельності, умов оплати праці працівників і норм витрат, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» утворено в Луганській області Сєвєродонецький район (з адміністративним центром у місті Сєвєродонецьк) у складі територій Гірської міської, Кремінської міської, Лисичанської міської, Попаснянської міської, Рубіжанської міської, Сєвєродонецької міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України (пп.12 п.1 постанови), разом з тим ліквідовано Кремінський район (пп.12 п.3 постанови).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» утворено Сєвєродонецьку райдержадміністрацію Луганської області. Разом з тим, здійснено реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», шляхом їх приєднання до утворених районних державних адміністрацій, а саме Кремінську та Попаснянську райдержадміністрації реорганізовано шляхом приєднання до Сєвєродонецької районної державної адміністрації (п.1 розпорядження). Установлено, що юрисдикція районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-IX, поширюється на всю територію відповідних новоутворених районів (п.3 розпорядження).

Відтак, юрисдикція Сєвєродонецької райдержадміністрації Луганської області поширюється на всю територію Сєвєродонецького району Луганської області.

Відповідно до ст.104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

При цьому відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (ч.2 ст.107 ЦК України)

Отже, правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (ст.1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (ч.1 ст.104, ст.ст.106-109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (п.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №264/5957/17, п.п.37-38, 40-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17).

Згідно з ч.8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», в разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

Водночас чинне законодавство не містить загальної норми щодо моменту виникнення універсального правонаступництва юридичної особи.

Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення врегульований ст.107 ЦК України, відповідно до положень якої після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а всієї їх сукупності.

Тобто, при універсальному правонаступництві до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акту. Наведені обставини передують внесенню запису до Реєстру про припинення юридичної особи, яка припиняється у результаті реорганізації.

Відповідно до витягу від 21.09.2023 №248065928040 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно Відділу освіти Кремінської РДА міститься інформація, що він перебуває в стані припинення, запис від 31.03.2021 №1003661100018000029, внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1321 затверджено Порядок здійснення заходів щодо утворення реорганізації районних державних адміністрації, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються (далі - Порядок), відповідно до п.7 якого перехід повноважень, прав та обов`язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється у разі утворення на території новоутвореного району райдержадміністрації, в адміністративному центрі якого була відсутня така райдержадміністрація, - з моменту державної реєстрації райдержадміністрації як юридичної особи публічного права та утворення комісії з реорганізації.

Згідно з п.п.8, 9 Порядку перехід майна, майнових прав та обов`язків райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється у разі утворення райдержадміністрації на території новоутвореного району, в адміністративному центрі якого була відсутня така райдержадміністрація, - з моменту державної реєстрації райдержадміністрації як юридичної особи публічного права та затвердження передавального акта комісії з реорганізації. Передавальний акт складається комісією з реорганізації та затверджується головою облдержадміністрації.

Розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 15.01.2021 №7 «Про створення комісій з реорганізації (приєднання) районних державних адміністрацій Луганської області» створено комісію з реорганізації (приєднання) Кремінської та Попаснянської райдержадміністрацій та затверджено їх склад.

10.03.2021 здійснена державна реєстрація Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області.

На переконання суду указане свідчить про виконання вимог п.7 Порядку та переходу повноважень, прав та обов`язків (публічно-владне правонаступництво) Кремінської РДА до Сєвєродонецької РДА.

Розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 31.08.2021 №567 «Про затвердження передавального акту», затверджено передавальний акт балансових, позабалансових рахунків, матеріальних цінностей, активів та зобов`язань Кремінської районної державної адміністрації Луганської області, відповідно до якого всі балансові, позабалансові рахунки, матеріальні цінності, активи та зобов`язання Кремінської РДА переходять до правонаступника - Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області.

Отже і п.8 Порядку також виконаний.

Сєвєродонецька районна державна адміністрація Луганської області набула статусу «районної військової адміністрації» на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій», відповідно до якого на базі існуючих районних державних адміністрацій утворено відповідні районні військові адміністрації. У зв`язку з утворенням районних військових адміністрацій відповідні районні державні адміністрації та голови таких адміністрацій набувають статусу відповідних районних військових адміністрацій та начальників таких військових адміністрацій.

Ураховуючи вищевикладене Сєвєродонецька РДА є правонаступником Відділу освіти Кремінської РДА.

Відтак, указані доводи Сєвєродонецької РДА судом відхиляються.

Відносно вимоги прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету Відділу освіти Кремінської РДА, оформленого протоколом від 31.10.2018, суд зазначає наступне.

Відповідно до преамбули Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній станом на 31.10.2018) цей Закон установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Пунктами 15, 28 ч.1 ст.1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що переможець процедури закупівлі - це учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі; тендер (торги) - здійснення конкурентного відбору учасників з метою визначення переможця торгів згідно з процедурами, установленими цим Законом (крім переговорної процедури закупівлі).

Абзацами 1, 2 ч.1 ст.10 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, а саме: оголошення про проведення процедури закупівлі та тендерну документацію - не пізніше ніж за 15 днів до дня розкриття тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині четвертій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Відділом освіти Кремінської РДА 05.10.2018 на сайті публічних закупівель «Prozorro» опубліковано оголошення UA-2018-10-05-000043-b про проведення відкритих торгів із закупівлі послуг по будівництву каркасної спортивної зали для Кремінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №2 за адресою: вул. Тітова, буд. 18, в м. Кремінна Луганської області, очікуваною вартістю 14 191 592 грн 00 коп.

У відповідності до ст.25 Закону України «Про публічні закупівлі» тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подали чотири суб`єкта господарювання: ТОВ. «ВКК Кванта Груп», ТОВ «Проектно-вишукувальний інститут «Укрспецпроект», ТОВ «Трест Рубіжанськхімбуд» та ТОВ «Східекобуд».

Частиною 1 ст.28 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що оцінка тендерних пропозицій проводиться автоматично електронною системою закупівель на основі критеріїв і методики оцінки, зазначених замовником у тендерній документації, та шляхом застосування електронного аукціону. У разі якщо оголошення про проведення процедури закупівлі оприлюднюється відповідно до норм частини четвертої статті 10 цього Закону, проводиться оцінка лише тих тендерних пропозицій, що не були відхилені згідно з цим Законом. Критеріями оцінки є, зокрема, у разі здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, що виробляються, виконуються чи надаються не за окремо розробленою специфікацією (технічним проектом), для яких існує постійно діючий ринок, - ціна.

Суд бере до уваги, що первинна тендерна пропозиція ТОВ «ВКК Кванта Груп» становила 13 502 995 грн 33 коп., остаточна - 8 349 999 грн 99 коп., ТОВ «Трест Рубіжанськхімбуд» - 14 191 592 грн 00 коп., остаточна - 8 350 000 грн 00 коп., ТОВ «Східекобуд» - 14 186 588 грн 40 коп., остаточна - 8 350 000 грн 00 коп., ТОВ «Проектно-вишукувальний інститут «Укрспецпроект» - 14 180 046 грн 41 коп. і упродовж аукціону не змінювалась.

Частиною 6 ст.28 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що за результатами розгляду та оцінки тендерної пропозиції замовник визначає переможця та приймає рішення про намір укласти договір згідно з цим Законом.

Рішенням тендерного комітету Відділу освіти Кремінської РДА, оформленим протоколом його засідання від 31.10.2018: пропозиції ТОВ «ВКК Кванта Груп» та ТОВ «Трест Рубіжанськхімбуд» відхилені, оскільки вони не відповідали вимогам тендерної документації, а саме учасниками не надано забезпечення тендерної пропозиції, яке вимагалось замовником; визнано переможцем і акцептовано пропозицію ТОВ «Східекобуд», яка відповідала вимогам тендерної документації замовника та мала ціну 13 500 000 грн 00 коп.

Цього ж дня в електронній системі закупівель опубліковано повідомлення про намір укласти договір.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Слід зауважити, що надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02).

Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Отже, держава несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст.20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст.16 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч.2 ст.16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз.12 ч.2 указаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Суд зауважує, що за наслідками задоволення позову має відбуватися поновлення (захист) майнових прав позивача або ж його інтереси можуть бути реалізовані, внаслідок чого він здатний буде набути прав.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04 2021 у справі №910/10011/19.

У постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17 Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Отже, само по собі визнання недійсним рішення тендерного комітету про визначення переможця відкритих торгів, яке вже було реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, не забезпечить поновлення порушених прав держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду, а тому така вимога є неефективним способом захист порушеного права.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 02.08.2023 у справі №905/1014/21 та у справі №924/1288/21.

Підсумовуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що вимога прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету Відділу освіти Кремінської РДА, оформленого протоколом його засідання від 31.10.2018, про визначення ТОВ «Східекобуд» переможцем процедури відкритих торгів та намір укласти договір є неефективним способом захисту порушеного права, а тому відмовляє у її задоволенні.

Відносно вимоги прокурора про визнання договору від 20.11.2018 №212 недійсним суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.36 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній станом на 20.11.2018) договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Як уже зазначалось судом, 20.11.2018 між Відділом освіти Кремінської РДА як замовником, правонаступником якого є Сєвєродонецька РДА, та ТОВ «Східекобуд» як підрядником укладений договір підряду №212 з додатковими угодами до нього, за умовами якого підрядник зобов`язується на свій ризик, власними і залученими ним силами та засобами виконати «Будівництво каркасної спортивної зали для загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №2 за адресою: вул. Тітова, 18, в м. Кремінна Луганської області» (код ДК 021:2015-45210000-2 будівництво будівель)» відповідно до умов договору, згідно з ДСТУ Б. Д.1.1-12013 та у відповідності до затвердженої кошторисної документації (п.1.1 договору).

Відповідно до п.2.1 договору в редакції додаткової угоди від 21.12.2018 №2 загальна вартість робіт за цим договором згідно з договірною ціною, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток №1), складає 13 500 000 грн 00 коп., у т.ч. ПДВ 20% - 2 250 000 грн 00 коп., з них: державний бюджет 5 572 055 грн 00 коп., у т.ч. ПДВ 20% - 928 675 грн 83 коп. (з них 3 714 548 грн 00 коп. за рахунок спеціального фонду ДФРР, та 1 857 507 грн 00 коп. - за рахунок загального фонду ДФРР), місцевий бюджет 619 472 грн 00 коп., у т.ч. ПДВ 20% - 103 245 грн 33 коп., фінансування яких передбачено в 2018 році згідно кошторисних призначень замовника; державний бюджет 6 577 248 грн 00 коп., у т.ч. ПДВ 20% - 1 096 208 грн 00 коп., місцевий бюджет 731 225 грн 00 коп., в т.ч. ПДВ 20% - 121 870 грн 83 коп., фінансування яких передбачено в 2019 році згідно кошторисних призначень замовника.

Згідно з п.3.1 договору термін виконання робіт: згідно календарного плану виконання робіт, наданий підрядником.

Замовник на підставі пп.3 п.1 постанови КМУ від 23.04.2014 №117 та/або п.19 постанови КМУ від 27.12.2001 №1764 протягом 5 днів після реєстрації даного договору у ГУ ДКСУ та за умови отримання від головного розпорядника бюджетних коштів, може перерахувати підряднику за його заявкою аванс на придбання матеріалів у розмірі 1 857 458 грн 10 коп., у т.ч. ПДВ 20% - 309 576 грн 35 коп. (з них за рахунок ДФРР 1 671 712 грн 29 коп. та місцевий бюджет 185 745 грн 81 коп.), що не перевищує 30% вартості цього договору. Строк придбання матеріалів та виконання робіт на суму перерахованого авансу не повинен перевищувати трьох місяців з дня його отримання, а використання зазначених коштів обов`язково підтверджується актами виконаних робіт за формою №КБ-2в та довідкою №КБ-3 з усіма підтверджуючими документами, що визначені у п.4.2 цього договору. Після закінчення тримісячного терміну непідтверджені документально, невикористані суми авансу підрядник зобов`язаний повернути замовнику (п.4.1 договору).

У п.4.2 договору сторони передбачили, що фінансування робіт за виконані роботи здійснюється на підставі актів виконаних робіт за формою №КБ-2в та довідки за формою №КБ-3 з усіма підтверджуючими документами (копіями накладних, сертифікатів на матеріали і обладнання тощо), розрахунками загальновиробничих і адміністративних витрат тощо. Експлуатація машин і механізмів та вартість матеріалів в розрахунках за виконані роботи враховуються по фактичним витратам з наданням підтверджуючих документів підрядником (відповідних розрахунків, накладних тощо).

Згідно з п.4.3 договору підрядник на підставі виконаних робіт складає акти виконаних робіт за формою №КБ-2в та довідку КБ-3 та з усіма підтверджуючими документами, що визначені у п.4.2 передає їх замовнику. Замовник протягом 10 робочих днів перевіряє документи і підписує акти виконаних робіт, а у разі не підписання обґрунтовує причину відмови. Розрахунки за виконані роботи здійснюються замовником протягом 14 робочих днів після підписання актів виконаних робіт та після надходження бюджетних коштів від головного розпорядника бюджетних коштів (коштів місцевого бюджету та/або Державного фонду регіонального розвитку).

Згідно з п.10.1 договору цей договір набирає чинності з дня його підписання обома сторонами та дії до 31.12.2019, а у частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір та інші правочини.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між Відділом освіти Кремінської РДА та ТОВ «Східекобуд» договір від 20.11.2018 №212 є договором будівельного підряду, до якого слід застосовувати положення ЦК України та ГК України про будівельний підряд.

Відповідно до ст.875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні положення містяться і в ст.318 ГК України.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною 1 ст.853 ЦК України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Частиною 1 ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним (ч.2 ст.16 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

За ч.ч.1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд зауважує, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.

Зміст правочину не може суперечити, зокрема, інтересам держави і суспільства (ч.1 ст.203 ЦК України).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 №922/1391/18, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також з`ясувати наявність наміру (умислу), яка означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Питання про те, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом. При цьому вирок суду, постановлений у кримінальній справі, не є єдиним та обов`язковим доказом вини.

Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладено і в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/1421/16, від 15.02.2018 у справі №911/1023/17, від 17.04.2018 у справі №910/1424/16, від 31.05.2018 у справі №911/639/17, від 09.07.2019 у справі №911/1113/18, від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 15.12.2021 у справі №910/6271/17, від 13.01.2022 у справі №908/3736/15.

Відповідно до ч.3 ст.5 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Частиною 3 ст.228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже, здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК України, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягнути сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 16.06.2020 у справі №910/6271/17 та від 20.10.2021 у справі №910/4089/20.

Суд зауважує, що підставами визнання договору від 20.11.2018 №212 недійсним прокурором визначено укладення його за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору.

У ст.1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (у редакції, чинній станом на 20.11.2018) дається визначення економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Суд зазначає, що одним із найпоширеніших видів порушень, що спотворює конкуренцію, є антиконкурентні узгоджені дії, внаслідок яких усувається конкуренція та змагальність між учасниками, що призводить до спотворення конкурентного середовища в цілому.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 3 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про захист економічної конкуренції» узгодженими діями є укладення суб`єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об`єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб`єктів господарювання. Узгодженими діями є також створення суб`єкта господарювання, об`єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб`єктами господарювання, що створили зазначений суб`єкт господарювання, об`єднання, або між ними та новоствореним суб`єктом господарювання, або вступ до такого об`єднання. Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Згідно з п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Відповідні дії становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції (п.1 ч.1 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Суд бере до уваги, що рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.09.2020 №70/101-р/к у справі №6/01-99-20, визнано, що ТОВ «Східекобуд» та ТОВ «Трест Рубіжанськхімбуд» вчинили порушення, передбачене п.1 ст.50 та п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у процедурах закупівлі, проведених Відділом освіти Кремінської РДА із закупівлі послуг з «Будівництво каркасної спортивної зали для Кремінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №2 за адресою: вул. Тітова, 18, в м. Кремінна Луганської області» (код ДК 021:2015-45210000-2 будівництво будівель)» (ідентифікатор закупівлі в системі «Prozorro» UA-2018-10-05-000043-b).

Рішення обґрунтоване встановленням наявності наступних фактів при поданні тендерних пропозицій ТОВ «Східекобуд» та ТОВ «Трест Рубіжанськхімбуд»: електронне листування між учасниками до та в період проведення торгів, що свідчить про обізнаність дій та спільну підготовку; використання учасниками однієї ІР-адреси; надання одним учасником іншому техніки в безоплатне користування; наявність спільних працівників; відсутність конкурентної боротьби між учасниками; неподання ТОВ «Трест Рубіжанськхімбуд» повного пакету документів, передбачених тендерною документацією у торгах; схожість в оформленні документів, завантажених учасниками до системи Prozorro; інші факти узгодженої поведінки учасників, які не можуть бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників.

За висновком колегії поведінка ТОВ «Східекобуд» та ТОВ «Трест Рубіжанськхімбуд» на аукціонах не може бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників, а свідчить про узгодження (координацію) ними своєї поведінки під час участі у торгах, зокрема, обміну між ними інформацією.

Колегія зазначила, що узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції ТОВ «Східекобуд» та ТОВ «Трест Рубіжанськхімбуд» тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже спотворили результат проведених торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективних для них результатів, тобто вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України «Про захист економічної конкуренції».

Судом проаналізовано обставини, які встановлені вказаним рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.09.2020 №70/101-р/к у справі №6/01-99-20, щодо вчинення при проведенні відкритих торгів UA-2018-10-05-000043-b учасниками: ТОВ «Східекобуд» та ТОВ «Трест Рубіжанськхімбуд», антиконкурентних узгоджених дій.

Суд погоджується із зробленими у вказаному рішенні висновками про узгодження (координацію) ТОВ «Східекобуд» та ТОВ «Трест Рубіжанськхімбуд» своєї поведінки під час участі у торгах, зокрема, обміну між ними інформацією.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 ст.74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ураховуючи вищенаведене, суд констатує, що порушення ТОВ «Східекобуд» законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного тендеру, не сумісне із основними засадами цивільного законодавства, оскільки воно є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить і до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві.

Через вчинення ТОВ «Східекобуд» та ТОВ «Трест Рубіжанськхімбуд» антиконкурентних узгоджених дій змагання між зазначеними суб`єктами господарювання під час підготовки та участі у торгах не відбувалося, тобто суб`єкти господарювання не намагалися здобути завдяки власним досягненням переваги над іншими учасниками торгів. Унаслідок цього, замовник був змушений обрати найкращу запропоновану цінову пропозицію, яка склалася, не завдяки економічній конкуренції, а в результаті узгодженої неконкурентної поведінки.

Таким чином, дії ТОВ «Східекобуд» спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору із замовником не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки обмежує розвиток конкуренції у державі.

Ураховуючи зазначене, в діях ТОВ «Східекобуд» вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Завідомо суперечлива мета дій ТОВ «Східекобуд» полягала в тому, щоб уникнути встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» обмежень, протиправно усунути конкуренцію під час проведення публічної закупівлі, нівелювати ефективність її результатів, у незаконний спосіб одержати право на укладення спірного договору не на конкурентних засадах.

У відповідності до приписів Закону України «Про публічні закупівлі» 30.12.2019 замовником в електронній системі закупівель опубліковано звіт про виконання договору, відповідно до якого Відділом освіти Кремінської РДА сплачено ТОВ «Східекобуд» грошові кошти в сумі 13 500 000 грн 00 коп.

Водночас відповідно до інформації Єдиного вебпорталу використання публічних коштів (spending.gov.ua) замовником за вказаним договором підряду перераховано ТОВ «Східекобуд» грошові кошти в загальній сумі 13 499 999 грн 99 коп., з них відповідно до наступних платіжних доручень: від 28.11.2018 №1 на суму 1 671 712 грн 29 коп. та на суму 185 745 грн 81 коп., від 22.12.2018 №2 на суму 131 819 грн 07 коп. та на суму 4 765 грн 23 коп., від 30.07.2019 №2 на суму 90 144 грн 17 коп., від 16.08.2019 №2 на суму 1 095 317 грн 76 коп., від 30.07.2019 №1 на суму 901 441 грн 73 коп., від 16.08.2019 №1 на суму 121 701 грн 97 коп., від 16.08.2019 №4 на суму 135 224 грн 41 коп., від 06.09.2019 №2 на суму 86 750 грн 74 коп., від 06.09.2019 №4 на суму 780 756 грн 66 коп., від 06.09.2019 №5 на суму 96 389 грн 71 коп., від 12.09.2019 №3 на суму 118 034 грн 87 коп., від 12.09.2019 №7 на суму 1 062 313 грн 78 коп., від 12.09.2019 №8 на суму 131 149 грн 85 коп., від 07.10.2019 №4 на суму 123 077 грн 42 коп., від 08.10.2019 №11 на суму 1 298 462 грн 40 коп., від 08.10.2019 №12 на суму 167 964 грн 96 коп., від 22.10.2019 №12 на суму 876 866 грн 41 коп., від 22.10.2019 №13 на суму 97 429 грн 60 коп., від 06.11.2019 №14 на суму 562 490 грн 47 коп., від 06.11.2019 №15 на суму 62 498 грн 94 коп., від 20.11.2019 №16 на суму 640 515 грн 02 коп., від 20.11.2019 №17 на суму 71 168 грн 34 коп., від 03.12.2019 №18 на суму 265 333 грн 09 коп., від 03.12.2019 №19 на суму 29 481 грн 46 коп., від 09.12.2019 №19 на суму 491 381 грн 58 коп., від 09.12.2019 №20 на суму 54 597 грн 95 коп., від 16.12.2019 №21 на суму 719 880 грн 52 коп., від 16.12.2019 №22 на суму 79 986 грн 73 коп., від 18.12.2019 №23 на суму 623 895 грн 61 коп., від 18.12.2019 №24 на суму 69 321 грн 73 коп., від 20.12.2019 №25 на суму 414 172 грн 94 коп., від 20.12.2019 №26 на суму 172 968 грн 79 коп. та на суму 46 466 грн 62 коп., від 20.12.2019 №27 на суму 18 771 грн 36 коп.

Також згідно інформації Єдиного вебпорталу використання публічних коштів (spending.gov.ua) у вказаних платіжних документах у розділі «Призначення платежу» міститься посилання на відповідні акти виконаних робіт, які складались між сторонами.

Отже, договір від 20.11.2018 №212 виконаний його сторонами на суму 13 499 999 грн 99 коп. та ними не заперечується.

Суд зауважує, що факт виконання договору сторонами або його розірвання не позбавляє сторін або іншу заінтересовану особу права звернутися до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Підсумовуючи викладене суд виснував, що прокурором належними та допустимими доказами доведено наявність підстав для визнання договору 20.11.2018 №212 недійсним.

Водночас суд зазначає наступне.

У п.51 постанови Верховного Суду від 07.07.2021 №905/1562/20 зазначено, що суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно абз.2 ч.5 ст.215 ЦК таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів).

У позовній заяві прокурор з посиланням на приписи ч.3 ст.228 ЦК України просить стягнути з ТОВ «Східекобуд» на користь Сєвєродонецької РДА 13 499 999 грн 99 коп., а з Сєвєродонецької РДА одержані нею за рішенням суду 13 499 999 грн 99 коп. стягнути в дохід держави.

Згідно з ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ст.202 ГК України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.208 ГК України встановлено, що якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 03.09.2020 у справі №2а/0370/3414/12, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом ч.1 ст.208 ГК України застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені ч.1 ст.208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов`язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування таких санкцій необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що відповідно до ч.1 ст.208 ГК України застосування санкцій можливе лише судом, що кореспондується з положеннями ст.41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Відповідно, з цих підстав суд і дійшов висновку, що передбачені ч.1 ст.208 ГК України санкції є конфіскаційними.

У постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 суд виснував, що наслідками недійсності правочину, передбаченими ст.208 ГК України, є стягнення в доход держави коштів (майна) за рішенням суду за своєю природою є заходом державного примусу, що застосовується до порушників, тобто мають ознаки, притаманні конфіскації майна, оскільки за своїм змістом і порядком передбачають примусове вилучення отриманого, і таке вилучення здійснюється на користь держави.

Основною групою заходів державного примусу, які застосовують до суб`єктів фінансового права у випадку вчинення протиправних діянь, є юридичні санкції - передбачені нормою права заходи державного примусу, які застосовуються залежно від виду юридичної відповідальності, що покладається на суб`єктів правовідносин. За галузевою належністю вони поділяються на фінансово-правові санкції та санкції інших галузей права.

Так, відповідальність за правопорушення у сфері господарювання встановлена у Розділі V ГК України, який містить п`ять глав, що регулюють: загальні засади відповідальності учасників господарських відносин (глава 24); відшкодування збитків у сфері господарювання (глава 25); штрафні та оперативно-господарські санкції (глава 26); адміністративно-господарські санкції (глава 27); відповідальність суб`єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства (глава 28).

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст.217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Стаття 238 ГК України врегульовує порядок застосування адміністративно-господарських санкцій до суб`єктів господарювання. Так, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Види адміністративно-господарських санкцій визначає ст.239 ГК України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов`язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб`єкта господарювання; ліквідація суб`єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Суд зауважив, що за визначенням ч.1 ст.208 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Згідно зі ст.250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом (частина перша). Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України «Про валюту і валютні операції», Законом України «Про банки і банківську діяльність» Законом України «Про платіжні послуги» та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на податкові та митні органи (частина друга). Дія цієї статті не поширюється на адміністративно-господарські санкції, передбачені Законами України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» , «Про загальну безпечність нехарчової продукції», «Про Національний реєстр викидів та перенесення забруднювачів».

Отже, за своєю суттю наслідки, передбачені ст.208 ГК України, є адміністративно-господарськими санкціями, які повинні застосовуватись у межах строків, визначених ст.250 ГК України.

Отже, застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій після шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину є неправомірним.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 08.05.2018 у справі №2а-3847/08/0470, від 04.06.2020 у справі №2а-6995/12/1370, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21.

На думку суду, цей строк повинен розглядатися як такий, що встановлює терміни, протягом і в межах яких уповноважений орган державної влади має право ініціювати перед судом питання застосування наслідків недійсності правочину (процесуальний строк звернення до суду), оскільки застосування таких наслідків є видом адміністративно-господарської санкції, яка передбачена главою 27 Розділу V ГК України. Цей строк також повинен розглядатися і як граничний строк для вжиття (накладення) таких заходів судом (матеріально-правовий строк - строк давності).

Зазначене знайшло своє стале безпосереднє застосування в судовій практиці Верховного Суду.

Суд наголошує, що положення ч.3 ст.228 ЦК України за своїм змістом є аналогічними положенням ч.1 ст.208 ГК України, а тому підлягають однаковому застосуванню до спірних правовідносин.

Відносно посилань прокурора на постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 25.10.2019 у справі №911/1107/18 суд зазначає наступне.

Ухвалою Верховного Суду від 14.08.2019 колегією суддів Касаційного господарського суду справу №911/1107/18 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка мотивована тим, що існують різні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладені у постановах від 09.07.2019 у справі №911/1113/18, від 30.07.2019 у справі №911/1108/18, а також у постанові від 13.08.2019 у справі №911/1109/18.

У справі №911/1107/18 Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішувалось питання щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави, а саме дотримання прокурором процедури, встановленої ч.3 та ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду прокурора з відповідним позовом.

При цьому, суд зауважує, що у даній справі на вирішення Об`єднаної палати Касаційного господарського суду не виносилось питання необхідності відступити від висновку щодо застосування приписів ст.208 ГК України та ч.3 ст.228 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

У п.27 указаної постанови зазначено, що до спірних відносин не може бути застосовано положення частини першої статті 250 ГК України щодо річного строку застосування адміністративно-господарських санкцій, оскільки правові наслідки вчинення правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, не є адміністративно-господарськими санкціями, які згідно з частиною першою статті 238 ГК України застосовуються за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Водночас, у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 висловлено, що ключовими питаннями, які складають межі перевірки судом касаційної інстанції правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, є: правильність застосування частини першої статті 208 та частини першої статті 250 ГК України, якими визначено порядок застосування наслідків недійсності правочину і строк накладення адміністративно-господарських санкцій (як наслідок, перевірці підлягає питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом про застосування наслідків недійсності правочину у випадку, якщо така вимога заявлена не одночасно із вимогою про визнання правочину недійсним); правильність застосування статті 208 ГК України та частини третьої статті 228 ЦК України за умови наявності вини лише однієї із сторін та встановленого в межах іншої адміністративної справи факту відсутності поставки товару невинуватій стороні.

Вирішуючи питання щодо правильності застосування частини першої статті 208 та частини першої статті 250 ГК України, Судова палата враховує, що Верховний Суд України (постанови від 26 вересня 2006 року у справі №21-460во06, від 09 лютого 2010 року у справі №21-1547во09) спрямував практику вирішення подібних спорів шляхом висловлення правової позиції про те, що санкції, передбачені частиною першою статті 208 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частині першій статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 ГК України. Початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання правочину.

У подальшому в постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 08.05.2018 у справі № 2а-3847/08/0470, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 04.06.2020 у справі №2а-6995/12/1370, від 26.10.2021 у справі №2а-19251/11/2670 викладено аналогічний висновок. Суд зазначав, що санкції, передбачені частиною першою статті 208 і частиною першою статті 238 ГК України можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Застосування до відповідача адміністративно-господарської санкції після шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину є неправомірним, а пропуск річного строку з дня вчинення спірних правочинів виключає можливість застосування судом адміністративно-господарських санкцій, шляхом стягнення в доход держави отриманого за нікчемними правочинами.

При цьому суд зазначає, що наразі відсутній висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень ст.208 ГК України та ч.3 ст.228 ЦК України.

При цьому суд ураховує наступне.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі «Дія 97» проти України», §47).

У справі «Сєрков проти України» (заява №39766/05) ЄСПЛ у пунктах 41- 44 рішення наголосив на такому: суд також зазначає, що можливість таких різних тлумачень одних і тих самих положень законодавства головним чином була спричинена неналежним станом національного законодавства з цього питання. Правила, які було закріплено в Указі Президента та в Законі про ПДВ, надавали необґрунтовану свободу вибору щодо тлумачення того, яким чином вони можуть співвідноситись, а також розуміння чіткої сфери їх застосування та значення їх вимог.

Відповідно, на думку Суду, відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з такого важливого фіскального питання, яка призводила до його суперечливого тлумачення судом, порушує вимоги Конвенції щодо «якості закону».

У цьому контексті Суд не може не брати до уваги вимоги статті 4.4.1 Закону про погашення зобов`язань платників податків, який передбачає, що у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Проте у цій справі державні органи обрали тлумачення національного законодавства, менш сприятливе для платників податків, що призвело до стягнення ПДВ із заявника (див. також рішення у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви №23759/03 та №37943/06, п.57, від 14 жовтня 2010 року).

Вищезазначені міркування є достатніми, щоб надати Суду можливість дійти висновку, що втручання у майнові права заявника було незаконним у контексті статті 1 Першого протоколу. Відповідно, Суд постановляє, що було порушення цього положення.

Суд констатує, що момент ухвалення рішення у справі існують різні протилежні підходи Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування положень ст.208 ГК України та ч.3 ст.228 ЦК України та відсутній висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування указаних норм права у подібних правовідносинах, який би усунув таке різне правозастосування.

При цьому очевидно, що відсутність у вищого судового органу держави єдиного послідовного підходу щодо застосування положень ст.208 ГК України та ч.3 ст.228 ЦК України не відповідає наведеним вище критеріям передбачуваності та якості закону і зрештою може призвести до втручання у майнові права відповідача шляхом стягнення з нього в дохід держави отриманого за недійсним правочином, що є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Ураховуючи викладене, суд у даній справі вважає неможливим застосування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 25.10.2019 у справі №911/1107/18, як такого, що суперечить іншим вищенаведеним правовим висновкам Верховного Суду, а його застосування у даному випадку призведе до позбавлення відповідача його майна у спосіб, що, на думку суду, явно суперечить положенням ст.1 Першого протоколу Конвенції.

Отже, суд виходить із того, що наслідки, передбачені ст.208 ГК України та ч.3 ст.228 ЦК України, є адміністративно-господарськими санкціями, які повинні застосовуватись у межах строків, визначених ст.250 ГК України.

Відповідно до висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 03.09.2020 у справі №2а/0370/3414/12, встановлені ч.1 ст.208 ГК України санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, тобто з дня виконання правочину.

Суд бере до уваги, що оплата за платіжним дорученням від 20.12.2019 №27 на суму 18 771 грн 36 коп. зарахована на рахунок отримувача 24.12.2019, а отже ця дата є датою остаточної оплати за договором.

Застосовуючи викладене до правовідносин сторін у справі, суд зауважує, що, виходячи із встановленої обставини щодо виконання сторонами спірного правочину 24.12.2019 (оплата Відділом освіти Кремінської РДА виконаних робіт) початком перебігу, зазначених у ст.250 ГК України строків, є 25.12.2019, а тому на момент звернення прокурора в інтересах держави в особі позивача з цим позовом до суду - 15.09.2023 (дата оформлення відповідного поштового відправлення), встановлений вказаною статтею строк застосування адміністративно-господарських санкцій сплинув (25.12.2020), що виключає можливість задоволення позовних вимог прокурора в цій частині.

Суд наголошує, що прокурор, звертаючись 15.09.2023 із вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, пропустив процесуальний строк звернення до суду.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 25.07.2023 у справі №160/14095/21.

Суд зауважує, що за таких обставин з огляду на сплив строку для застосування адміністративно-господарських санкцій визнання договору від 20.11.2018 №212 недійсним та задоволення відповідної вимоги прокурора про це не призведе до відновлення прав держави, в інтересах якої прокурором подано позов.

Отже, за встановлених судом обставин обраний прокурором спосіб захисту порушеного права про визнання оспорюваного договору недійсним без застосування наслідків його недійсності не є ефективним та жодним чином не призведе до відновлення прав держави у відносинах, що склалися.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21.

Узявши до уваги все вищенаведене, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених вимог прокурора та необхідність відмови в позові повністю.

Розв`язуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 207 868 грн 00 коп. підлягають покладенню на Луганську обласну прокуратуру відповідно до ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236 - 238 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. У позові заступника керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби, до відповідача-1 - Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області, та відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Стефанотрейд», про визнання недійсними рішення тендерного комітету, договору про закупівлю за державні кошти та застосування наслідків відповідної недійсності, відмовити повністю.

2. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 207 868 грн 00 коп. покласти на Луганську обласну прокуратуру.

3. Учасники справи:

Заявник: заступник керівника Луганської обласної прокуратури (вул. Б. Ліщини, буд. 27, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93405).

Позивач: Північно-східний офіс Держаудитслужби (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 4 під`їзд, 10 поверх, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 40478572).

Відповідач-1: Сєвєродонецька районна державна адміністрація Луганської області, бульвар Дружби Народів, буд. 32А, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93400, ідентифікаційний код 44107075).

Відповідач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стефанотрейд» (вул. Спортивна, буд. 18, с. Мила Києво-Святошинського району Київської області, 08128, ідентифікаційний код 41471274).

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 ГПК України та порядку, визначеному ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено 16.02.2024.

Суддя Сергій СМОЛА