Рішення

від 14.02.2024 по справі 924/1314/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" лютого 2024 р. Справа №924/1314/23

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Вибодовського О.Д., при секретарі судового засідання Буй К.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Фермерського господарства "Фаворит", Хмельницька обл., Волочиський р-н, с. Медведівка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП", м. Київ

про стягнення 425 574,16 грн., з яких 263 087,91 грн.- заборгованості за договором, 9 030,00 грн. - 3% річних, 138 146,13 грн. - пені, 15 310,12 грн. - інфляційних втрат.

Представники сторін: не з`явились.

Суть спору:

До Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Фермерського господарства "Фаворит", Хмельницька обл., Волочиський р-н, с. Медведівка до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" про стягнення 425 574,16 грн., з яких 263 087,91 грн.- заборгованості за договором, 9 030,00 грн. - 3% річних, 138 146,13 грн. - пені, 15 310,12 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 25.12.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

На адресу суду 13.02.2024р. від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання без його участі.

Розглянувши матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

14.10.2022 між Фермерським господарством "Фаворит" (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" (далі - Покупець) було укладено договір №22-10/22С (далі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію (далі - Товар): а саме соняшник (код товару 1206009900 згідно з УКТ ЗЕД), урожаю 2022 року, в кількості, у строки і на умовах, передбачених у договорі (пункт 1.1. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору постачальник поставляє товар покупцеві в заліковій вазі на умовах поставки DAP відповідно до умов ІНКОТЕРМС 2020 - ТОВ "ВВТ грейн" (адреса: 32101, Хмельницька область, Ярмолинецький район, смт. Ярмолинці, вул. Гагаріна, 44/1), в подальшому - "елеватор поставки", автомобільним транспортом. Базис поставки DAP використовується з урахуванням умов, визначених в цьому договорі.

Згідно з п. 3.2. договору строк постачання товару - 21.10.2022р. включно. Поставка товару партіями допускається.

Відповідно до п. 3.3. договору товар поставляється на елеватор поставки на ім`я покупця.

Відповідно до п. 3.4. договору постачальник несе всі ризики втрати (пошкодження) товару до моменту передачі його покупцеві в місці поставки, вказаному в п. 3.1. договору. Обов`язок постачальника по поставці товару вважається виконаним з моменту приймання товару елеватором поставки на ім`я покупця.

Як передбачено п. 3.5. договору, датою поставки товару постачальником вважається фактична його передача покупцеві на елеваторі поставки в заліковій вазі та наданням покупцю видаткової накладної на товар. Під терміном "залікова вага" розуміється фізична вага товару, зменшена на розрахункову величину маси відхилень від показників якості по вмісту вологи та смітної домішки, які визначені в п. 6.1. договору.

Відповідно до п.4.1. договору оплата 86% вартості кожної партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5-7 банківських днів з моменту надання видаткової накладної (у заліковій вазі), отримання від елеватору реєстрів ТТН на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку та за умови виставлення рахунку та підписання договору та 14% вартості партії товару протягом 5 банківських днів, наступних за датою зареєстрованих податкових накладних постачальника.

Згідно з договором постачальник поставив, а покупець придбав товар, що підтверджується видатковими накладними: №10 від 15.10.2022 року 15,43 тон на 231 449,91 грн. та №11 від 20.10.2022 року 15,379 тон на 230 684,92 грн. Всього було поставлено: 30,80 тон на 462 134,83 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" за поставлений вищевказаний соняшник оплатило грошові кошти згідно платіжних інструкцій: №4360 від 24.10.2022 року на 115 724,96 грн. та №4461 від 08.11.2022 року на 83 321,96 грн. Всього було оплачено 199 046,92 грн., однак до цього часу Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" не сплатило заборгованість у розмірі 263 087,91 (двісті шістдесят три тисячі вісімдесят сім гривень дев`яносто одна копійки) грн.

Проте покупець не проводить остаточний розрахунок за поставлений товар - в результаті чого утворилась сума основної заборгованості у розмірі 263 087,91 (двісті шістдесят три тисячі вісімдесят сім гривень дев`яносто одна копійка) грн.

З моменту поставки продукції від покупця не надходило жодних скарг, претензій та зауважень щодо кількості та/або якості продукції, що свідчить про добросовісне виконання договірних зобов`язань постачальником та підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків згідно якого заборгованість ТОВ «ВВТ ГРУП» станом на 15.11.2022р. перед ФГ «Фаворит» становить 263 087,91 грн.

З урахуванням викладеного, оскільки відповідачем у встановлений договором строк повністю не виконано свої зобов`язання з оплати за поставлений позивачем товар, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке:

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Частиною 5 ст. 29 ГПК України визначено, що позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Судом встановлено, що у п. 3.1. договору сторонами погоджено, що постачальник поставляє товар покупцеві в заліковій вазі на умовах поставки DAP відповідно до умов ІНКОТЕРМС 2020 - ТОВ "ВВТ Грейн" (адреса: 32101, Хмельницька обл., Ярмолинецький р-н, смт. Ярмолинці, вул. Гагаріна, буд. 44/1), в подальшому - "елеватор поставки", автомобільним транспортом.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання відповідачем договору поставки сільськогосподарської продукції, у якому міститься вказівка на місце виконання цього договору (місце передачі товару) - Хмельницька обл., Ярмолинецький р-н, смт. Ярмолинці, вул. Гагаріна, буд. 44/1. Крім того, в товарно-транспортних накладних також визначено пункт розвантаження товару - Хмельницька обл., Ярмолинецький р-н, смт. Ярмолинці, вул. Гагаріна, буд. 44/1.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку про можливість застосування в даному випадку правил підсудності, встановлених ч. 5 ст. 29 ГПК України, про пред`явлення позову за місцем виконання договору та розгляд даної справи господарським судом Хмельницької області.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 лютого 2020 року у справі № 912/3048/19.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З положень статті 509 ЦК України, яку розширює стаття 173 ГК України, вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається із матеріалів справи, 14.10.2022 між Фермерським господарством «Фаворит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» було укладено договір №22-10/22С, відповідно до якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію: а саме соняшник (код товару 1206009900 згідно з УКТ ЗЕД), урожаю 2022 року, в кількості, у строки і на умовах, передбачених у Договорі (пункт 1.1. договору).

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи стверджується, що позивачем згідно видаткових накладних та товарно-транспортних накладних поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" сільськогосподарську продукцію (соняшник) на загальну суму 462 134,83 грн.

Однак, відповідачем частково проведено оплату за поставлений товар згідно видаткових накладних в сумі 199 046,92 грн., як стверджується позивачем у позовній заяві.

Відповідно до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17, від 30.01.2019 у справі № 905/2324/17, від 08.05.2019 у справі № 910/9078/18, від 21.05.2019 у справі № 904/6726/17, від 05.06.2019 у справі № 905/1562/18, від 10.06.2019 у справі № 911/935/18, від 11.06.2019 у справі № 904/2394/18 та від 05.09.2019 у справі № 910/14371/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача стосовно часткової сплати заборгованості та відсутність заперечень у відзиві на позовну заяву свідчать про те, що відповідач визнав борг перед позивачем в розмірі 263 087,91 грн. за договором поставки сільськогосподарської продукції №22-10/22С від 14.10.2022р.

Проте, відповідачем в обумовлений договором строк повністю не здійснено оплату за поставлений товар.

Таким чином, сума боргу за поставлений позивачем товар з урахуванням часткових проплат складає 263 087,91 грн.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Виходячи зі змісту ст. ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, судом враховуються положення ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У разі порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом враховується, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019р. у справі №917/194/18).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При перерахунку заявлених до стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання судом встановлено, що останні обраховано в межах можливої до стягнення суми, а тому вимоги позивача про стягнення 9 030,00 грн. 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.

В частині нарахувань втрат від інфляції судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19. Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19).

Також об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020р. у справі №905/21/19 зазначив, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

Аналогічного висновку щодо механізму нарахування інфляційних втрат дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020р. у справі №918/631/19.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем втрат від інфляції, суд дійшов висновку, що останні обраховані правильно, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 138 146,13грн.

Судом встановлено, що договором №22-10/22С від 14.10.2022р. не передбачено стягнення пені.

В свою чергу, посилання позивача на ст. 549 ГК України при нарахуванні до стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами є безпідставним.

З огляду на викладене, оскільки договором не передбачено стягнення пені у випадку порушення зобов`язань, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 138 146,13грн. пені за недоведеністю правової підстави для їх стягнення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).

Беручи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає за належне позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 287 428,03 (двісті вісімдесят сім тисяч чотириста двадцять вісім гривень три копійки) грн., з яких: 263 087,91 (двісті шістдесят три тисячі вісімдесят сім гривень дев`яносто одна копійка) гривень - заборгованості, 9 030,00 (дев`ять тисяч тридцять гривень) гривень - 3% річних, 15 310,12 (п`ятнадцять тисяч триста десять гривень дванадцять копійок) гривень. У стягненні 138 146,13 (ста тридцяти восьми тисяч ста сорока шести гривень тринадцять копійок) грн. - пені відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового бору у справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» (01052, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд.41, ЛІТ «А», офіс 310, код ЄДРПОУ 36716311) на користь Фермерського господарства "Фаворит" (31264, Хмельницька обл., Волочиський р-н, с. Медведівка, вул. Богдана Хмельницького, 22, код ЄДРПОУ 4322711) 287 428,03 (двісті вісімдесят сім тисяч чотириста двадцять вісім гривень три копійки) грн., з яких: 263 087,91 (двісті шістдесят три тисячі вісімдесят сім гривень дев`яносто одна копійка) гривень - заборгованості, 9 030,00 (дев`ять тисяч тридцять гривень) гривень - 3% річних, 15 310,12 (п`ятнадцять тисяч триста десять гривень дванадцять копійок) гривень та 3 472, 69 грн. (три тисячі чотриста сімдесят дві гривні шістдесят дев`ять копійок) - витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України та пп. 17.5 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Суддя О.Д. Вибодовський

Віддрук 3 прим.:

1- до справи;

2- позивачу - zherebetskiy1964@gmail.com;

3 - відповідачу - vvtgroup@ukr.net.