Постанова

від 12.06.2024 по справі 924/1314/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року Справа № 924/1314/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 14 лютого 2024 року по справі №924/1314/23 (суддя Вибодовський О.Д.)

час та місце ухвалення рішення: 20 лютого 2024 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; вступна і резолютивна частина проголошена о 12:40 год;

за позовом Фермерського господарства "Фаворит"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП"

про стягнення 425 574 грн 16 коп.

за участю представників сторін:

від Позивача та Відповідача - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Фаворит" (надалі Позивач) звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" (надалі Відповідач) про стягнення 263 087 грн 91 коп. заборгованості за договором, 9 030 грн - 3% річних, 138 146 грн 13 коп. - пені, 15 310 грн 12 коп. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору поставки №22-10/22С від 14 жовтня 2022 року.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 14 лютого 2024 року в справі №924/1314/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 263087 грн 91 заборгованості, 9030 грн 3% річних, 15 310 грн 12 коп. інфляційних втрат. Також, даним рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 3 472 грн 69 коп.. В решті позовних вимог відмовлено.

Відповідне судове рішення ґрунтується на тому, що матеріалами справи стверджується, що Позивачем згідно видаткових накладних та товарно-транспортних накладних поставлено Відповідачу сільськогосподарську продукцію (соняшник) на загальну суму 462 134 грн 83 коп.. Однак, Відповідачем частково проведено оплату за поставлений товар згідно видаткових накладних в сумі 199 046 грн 92 коп.. Суд першої інстанції виснував, що дії Відповідача стосовно часткової сплати заборгованості та відсутність заперечень у відзиві на позовну заяву свідчать про те, що Відповідач визнав борг перед Позивачем в розмірі 263 087 грн 91 коп. за договором поставки сільськогосподарської продукції №22-10/22С, а також, що сума боргу за поставлений Позивачем товар з урахуванням часткових проплат складає 263 087 грн 91 коп. та підлягає до стягнення з Відповідача на користь Позивача.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що при перерахунку заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання встановлено, що останні обраховано в межах можливої до стягнення суми, а тому вимоги Позивача про стягнення 9 030 грн 3% річних та 15310 грн 12 коп. інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що Позивач також просить стягнути з Відповідача пеню в розмірі 138 146 грн 13 коп., однак договором №22-10/22С від 14 жовтня 2022 року не передбачено стягнення пені. В свою чергу, посилання Позивача на статтю 549 Господарського кодексу України при нарахуванні до стягнення з Відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами є безпідставним. З огляду на викладене, оскільки договором не передбачено стягнення пені у випадку порушення зобов`язань, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Відповідача 138 146 грн 13 коп. пені за недоведеністю правової підстави для їх стягнення.

Не погоджуючи з рішенням суду, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду Хмельницької області у справі № 924/1314/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с. 80-86).

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Скаржник зазначає, що у пункті 5.1 Договору вказано, що Позивач зобов`язався надати оригінал листа на фірмовому бланку підприємства, що Товар, який поставляється по даному Договору, є продукцією власного виробництва, і що Відповідач має статус виробника сільськогосподарської продукції у 2022 році та є суб`єктом оподаткування податком на додану вартість. Констатує, що доказів надсилання оригіналу листа на фірмовому бланку до суду надано не було, як і електронних доказів, завірених електронним підписом.

Окрім того, апелянт в апеляційній скарзі зазначив, що згідно із пунктом 4.3 Договору, у разі ненадання такого листа Відповідач має право притримати сплату 10% від Договору до усунення такого порушення. Вказує, що станом на дату подання цієї апеляційної скарги Позивачем такого листа надано не було, тому вважає, що умова для сплати 10% від Договору, а саме 45 000 гривень не настала.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Хмельницької області від 14 лютого 2024 року (а.с. 110).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2024 року в справі №924/1314/23 проведення підготовчих дій закінчено, розгляд апеляційної скарги призначено на 12 червня 2024 року об 15:20 год.

12 червня 2024 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Позивача надійшло клопотання, в якому Позивач просив проводити розгляд справи без участі представника Позивача. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В судове засідання від 12 червня 2024 року представники Позивача, Відповідача, не з`явилися.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 ГПК України, що вказує на те, що ухвалою суду від 20 травня 2024 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на що, враховуючи клопотання Позивача, колегія апеляційного господарського суду вбачає можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Позивача і Відповідача, за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Відповідача стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як вбачається з доказів, долучених до матеріалів справи, 14 жовтня 2022 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір №22-10/22С (надалі Договір; а.с. 36-38).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Позивач зобов`язався поставити, а Відповідач зобов`язався прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію (далі - Товар): а саме соняшник (код товару 1206009900 згідно з УКТ ЗЕД), урожаю 2022 року, в кількості, у строки і на умовах, передбачених у Договорі.

В силу дії пункту 3.1 Договору, Позивач поставляє товар Відповідачу в заліковій вазі на умовах поставки DAP відповідно до умов ІНКОТЕРМС 2020 - Відповідач (адреса: 32101, Хмельницька область, Ярмолинецький район, смт. Ярмолинці, вул. Гагаріна, 44/1), в подальшому - "елеватор поставки", автомобільним транспортом. Базис поставки DAP використовується з урахуванням умов, визначених в цьому Договорі.

Згідно з пунктом 3.2 Договору, строк постачання товару 21 жовтня 2022 року включно. Поставка товару партіями допускається.

У відповідності до пункту 3.3 Договору, товар поставляється на елеватор поставки на ім`я Відповідача.

Відповідно до пункту 3.4 Договору: Позивач несе всі ризики втрати (пошкодження) товару до моменту передачі його Відповідачу в місці поставки, вказаному в пункті 3.1 Договору; обов`язок Позивача по поставці товару вважається виконаним з моменту приймання товару елеватором поставки на ім`я Відповідача.

Як передбачено пунктом 3.5 Договору, датою поставки товару Позивачем вважається фактична його передача Відповідачу на елеваторі поставки в заліковій вазі та наданням Відповідачу видаткової накладної на товар. Під терміном "залікова вага" розуміється фізична вага товару, зменшена на розрахункову величину маси відхилень від показників якості по вмісту вологи та смітної домішки, які визначені в пункті 6.1 Договору.

В силу дії пункту 4.1 Договору, оплата 86% вартості кожної партії товару здійснюється Відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позивача протягом 5-7 банківських днів з моменту надання видаткової накладної (у заліковій вазі), отримання від елеватору реєстрів ТТН на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку та за умови виставлення рахунку та підписання договору та 14% вартості партії товару протягом 5 банківських днів, наступних за датою зареєстрованих податкових накладних Позивача.

Згідно з Договором Позивач поставив, а Відповідач придбав товар, що підтверджується такими видатковими накладними: №10 від 15 жовтня 2022 року 15,43 тон на 231 449 грн 91 коп.; №11 від 20 жовтня 2022 року 15,379 тон на 230 684 грн 92 коп.. Всього було поставлено: 30,80 тон на 462 134 грн 83 коп. (а.с. 33-34).

Відповідач за поставлений вищевказаний соняшник оплатив грошові кошти згідно наступних платіжних інструкцій: №4360 від 24 жовтня 2022 року на 115 724 грн 96 коп.; №4461 від 8 листопада 2022 року на 83 321 грн 96 коп.. Всього оплачено 199 046 грн 92 коп..

З вищевстановленого вбачається, що на час подання позовної заяви Відповідач не сплатив заборгованість у розмірі 263 087 грн 91 коп..

Як вказує Позивача, з моменту поставки продукції від Відповідача не надходило жодних скарг, претензій та зауважень щодо кількості та/або якості продукції, що свідчить про добросовісне виконання договірних зобов`язань Позивачем та підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків згідно якого заборгованість Відповідача станом на 15 листопада 2022 року перед Позивачем становить 263 087 грн 91 коп..

Оскільки Відповідач в добровільному порядку та у встановлені Договором терміни не здійснив оплату заборгованості, дане стало підставою для звернення Позивача до суду з метою захисту порушеного, на його думку права, з позовом про стягнення 263 087 грн 91 коп. заборгованості за Договором, 9 030 грн 3% річних, 138 146 грн 13 коп. пені та 15 310 грн 12 коп. інфляційних втрат.

Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За результатами розгляду даної справи, відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 138146 грн 13 коп. пені, що Відповідачем в апеляційній скарзі не оскаржується.

Відтак, предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду, зважаючи на доводи та зміст апеляційної скарги у даній справі є рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Відповідача 263087 грн 91 коп. заборгованості за Договором, 9 030 грн 3% річних та 15 310 грн 12 коп. інфляційних втрат.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Пунктом 3 статті 3 та статтею 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу дії статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як передбачено статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що: за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором; положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

У відповідності до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зважаючи на основний довід апеляційної скарги, котрий на переконання апелянта, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, щодо не виконання Позивачем пункту 5.1 Договору, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суду звертає увагу на те, що пункт 5.1 міститься в розділі 5 Договору «Документи на товар».

Відповідно до пункту 5.1 Договору, Позивач зобов`язався надати оригінал листа на фірмовому бланку підприємства, що товар який поставляється по даному Договору, є продукцією власного виробництва, Позивач має статус виробника сільськогосподарської продукції у 2022 році та є суб`єктом оподаткування податком на додану вартість.

В той же час, пунктом 5.2 Договору передбачено, що Позивач зобов`язався надати на першу вимогу Відповідача всі необхідні документи, що підтверджують його статус як виробника сільськогосподарської продукції згідно вимог Податкового кодексу в його останній редакції.

У відповідності до пункту 5.3 Договору, Позивач зобов`язався надати Відповідачу не пізніше дати постачання Товару видаткові накладні.

Дослідивши матеріали справи вбачається, що вони містять всі первинні документи, котрі необхідні для здійснення господарської операції саме в даних правовідносинах (поставка).

При цьому суд першої інстанції констатує, що видаткові накладні, товарно-транспорті накладні підписані та скріплені відтисками печаток сторін Договору без будь-яких зауважень.

Між тим, в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували про те, що Позивач на вимогу Відповідача (в розрізі дії пункту 5.2 Договору) не надав на його вимогу необхідні документи на поставлений товар.

В той же час, розділ 5 Договору, на котрий покликається Відповідач в своїй апеляційній скарзі, зокрема, на пункт 5.1 Договору, стосується процедурних питань пов`язаних із укладенням Договору та оформленням відповідних документів під час підготовки товару до його постачання. Саме тому, на переконання колегії суду, такі зауваження Відповідача мали місце саме перед проставленням підпису на первинних облікових документах (в тому числі й самому Договорі), а не на стадії виникнення спірних правовідносин щодо оплати за поставлений товар на підставі підписаних зі сторони Відповідача усіх первинних документів.

Крім того, суд констатує і те, що апелянт вказує, що згідно пункту 4.3 Договору, у разі ненадання Позивачем такого листа Відповідач мав право притримати сплату 10 % від Договору до усунення такого порушення, вказуючи, що станом на дату подання цієї апеляційної скарги Позивач такого листа не надав, з огляду на що Відповідач вважає, що умова щодо сплати 45 000 грн не настала.

В той же час, колегія суду звертає увагу Відповідача на зміст пункту 4.3 Договору, яким визначено, що: у випадку порушення Позивачем вимог пункту 5.4 Договору, Відповідач має право притримати оплату Товару у розмірі 10% від його вартості, до моменту усунення Позивачем такого порушення , без застосування до Позивача будь-яких санкцій.

Пунктом 5.4 Договору визначено, що Позивач зобов`язався зареєструвати податкові накладні на Товар в строки та порядок, що передбачені діючим законодавством України.

Відтак, вказаним пунктом Договору, на котрий покликається Відповідач у своїй апеляційній скарзі, передбачено саме складання Позивачем податкових накладних на товар, що й було ним виконано під час поставки товару для Відповідача. За таких обставин, виконання Позивачем пункту 5.4 Договору підтверджується доказами, долученими до матеріалів справи (а.с. 21-26), а доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Окрім того, мова в пункті 4.3 Договору йде саме про 10 % від вартості товару (як вказує Відповідач 45000 грн), однак заборгованість Відповідача за неоплачений товар складає - 263 087 грн 91 коп., котра в рази більша від тієї суми час на сплату якої ніби-то не настав.

Водночас, з огляду на визначену Позивачем підставу позову, спірними обставинами у цій справі, які є предметом дослідження та підлягають встановленню і мають значення для правильного вирішення спору в цій справі, є обставини щодо поставки товару за видатковими накладними та товарно-транспортними накладними.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач посилається на реальність здійснених ним господарських операцій з поставки товару Відповідачу за накладними та товарно-транспортними накладними. Натомість Відповідач повністю не розрахувався за поставлений товар, а в запереченні вчинення таких дій вказує на ненадання Позивачем документів визначених пунктом 5.1 Договору.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, (далі по тексту - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

В силу дії статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній станом на дату здійснення спірної поставки товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначений перелік обов`язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5 пункту 2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

В зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені і у постановах від 4 листопада 2019 року в справі № 905/49/15, від 29 листопада 2019 року в справі № 914/2267/18, від 29 січня 2020 року в справі № 916/922/19, від 25 червня 2020 року в справі № 924/233/18.

Матеріалами справи стверджується, що Позивачем згідно видаткових накладних та товарно-транспортних накладних поставлено Відповідачу сільськогосподарську продукцію (соняшник) на загальну суму 462 134 грн 83 коп..

Товарно-транспортна накладна є доказом факту перевезення (переміщення) товару, тому є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення. Натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною (постанова Верховного Суду від 2 березня 2023 року по справі № 804/644/16).

Однак, як встановлено вище в даній постанові, Відповідачем частково проведено оплату за поставлений товар згідно видаткових накладних в сумі 199 046 грн 92 коп..

Відповідно до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (постанова ОП КГС ВС від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17).

Суд апеляційної інстанції наголошує, що Відповідач своїх договірних зобов`язань щодо проведення розрахунків в повному обсязі з Позивачем за отриманий Товар у визначені Договором строки не виконав, у зв`язку із чим, у нього виникла заборгованість перед Позивачем у сумі 263087 грн 91 коп.. Доказів в підтвердження оплати вказаної суми заборгованості учасниками судового розгляду не подано та про їх існування не зазначено.

Відтак, колегія суду виснує, що Позивачем доведено підставність позовних вимог в частині стягнення боргу в сумі 263087 грн 91 коп., з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Дане рішення й було прийняте місцевим господарським судом в цій частині, з огляду на що колегія суду залишає без змін оспорюване судове рішення в частині стягнення заборгованості.

Що ж стосується позовних вимоги про стягнення 9030 грн річних та 15310 грн 12 коп. інфляційних втрат, то колегія суду зауважує наступне.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 7 квітня 2020 року в справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15- ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.

Разом з тим, індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, тому статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 296/10217/15-ц від 7 липня 2020 року).

Відтак, здійснивши розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції вважає їх правомірними та арифметично вірними, з огляду на що позовні вимоги щодо стягнення річних у сумі 9030 грн та 15310 грн 12 коп. інфляційних втрат, підлягають задоволенню саме у визначених сумах. Відповідачно суд апеляційної інстанції задовільняє дані вимоги повністю.

Дане рішення й було прийняте місцевим господарським судом в цій частині, відповідно судова колегія залишає без змін дане рішення і в цій частині.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, та такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення суду покладаються на Відповідача, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 14 лютого 2024 року по справі №924/1314/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 14 лютого 2024 року по справі №924/1314/23 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу №924/1314/23 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 18 червня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.