Постанова

від 06.02.2024 по справі 908/2722/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 908/2722/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кондратова І. Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,

представників учасників справи:

позивача - Черкавський Ю. С.,

відповідача - Гриценко В. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду Запорізької області

у складі судді Дроздової С. С.

від 19.04.2023 та

на постанову Центрального апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Іванов О. Г., Верхогляд Т. А., Парусніков Ю. Б.

від 09.10.2023

за позовом Дружества с ограничена отговорност "ПРОМТЕХ СТРОЙ" ООД (Республіка Болгарія)

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС"

про стягнення 42 841,10 євро,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Дружество с ограничена отговорност "ПРОМТЕХ СТРОЙ" (Республіка Болгарія) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" про стягнення 42 841,10 євро.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням умов договору № 53-121-01-21-10383 від 23.06.2021 в частині повної та своєчасної оплати поставленої продукції.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

23.06.2021 між Дружеством с ограничена отговорност "ПРОМТЕХ СТРОЙ" (Республіка Болгарія) (далі - постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (далі - покупець) було укладено договір поставки товару № 53-121-01-21-10383 від (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар згідно із переліком.

Згідно із пунктом 1.3 договору строк поставки товару: вересень-грудень 2021 року.

Вартість товару, що постачається за договором складає 42 841,10 євро.

Пунктами 3.2, 3.3 договору передбачено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в пункті 1.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Ціна за одиницю товару встановлена в Євро і зазначена в пункті 1.1 договору.

Відповідно до пункту 4.1 договору поставка товару відбувається на умовах DDР - м. Енергодар. Вантажоодержувач: Запорізьке відділення ВП «Складське господарство», вул. Промислова, 133 (склад), м. Енергодар, Запорізької області.

Датою поставки вважається дата відмітки в міжнародній товарно-транспортній накладній на продукцію (СМR) митними органами України про прибуття товару в пункт призначення (пункт 4.2 договору).

На виконання умов договору постачальник здійснив поставку товару на загальну суму 42 841,10 Євро.

Поставку виконано в повному обсязі у листопаді 2021 року, що підтверджується товарно-транспортними накладними, інвойсами.

11 лютого 2022 року позивач звернувся з листом до відповідача з проханням погасити заборгованість, що виникла. Відповіді на лист отримано не було. Жодних оплат також не відбулось.

03.06.2022, 16.06.2022, 01.07.2022 позивач звертався до відповідача з листами з проханням погасити заборгованість.

Від відповідача позивачу надійшла відповідь № 42-28/11228 від 04.08.2022, в якій зазначено, що у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану згідно з Законом України від 24 лютого 2022 року №2102- IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», по всій території країни валютний ринок працює в режимі обмежень. Відповідач посилається на введення воєнного стану, як на обставину, що передбачена як форс-мажор, але на адресу позивача не було надіслано жодного повідомлення про настання форс-мажорних обставин, що передбачено нормами укладеного між сторонами договору та нормами українського та міжнародного права.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.04.2023 у справі № 908/2722/22, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.10.2023, позовні вимоги задоволено. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" на користь Дружества с ограничена отговорност "ПРОМТЕХ СТРОЙ" ООД (Республіка Болгарія) 42 841,10 євро та 24 941,40 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

- обумовлений договором товар було запаковано належним чином з усіма необхідними документами та передано перевізнику для пересилання. На підтвердження зазначеного надано фактуру №0000026831 від 21.10.2021, згідно із якою позивач передав транспортній компанії для пересилки вантаж до міста Енергодар;

- з TNT 392705846 вбачається, що відправником є позивач, а отримувачем Відокремлений підрозділ «Запорізька АЕС» в особі представника Людмили Іванівни Горобей та адресою доставки є вул. Промислова 133, Енергодар, 71501, Україна;

- відповідно до транспортних документів наданих транспортною компанією, 02.11.2021 вантаж прибув у місце призначення;

- товар доставлено для митного оформлення покупцю (митний орган - UA 112100/2021/000361. Згідно із даними з сайту Державної митної служби України - UA 112100 - сектор митного оформлення «Дніпрорудний» митного поста «Мелітополь», адреса: 71630, Запорізька обл., м. Дніпрорудне , вул. Центральна, 12 А, кв. 39);

- відповідно до митної декларації для митного оформлення передано весь вказаний в договорі товар, де стоїть відмітка митного органу про дату митного оформлення товару -17.11.2021 та вказано митний орган UA 112100/2021/000361. В митній декларації № UA112100/2021/000361, у графі «Товар №1 до графи 44» вказана додаткова інформація. До додаткової інформації в митній декларації відноситься перелік документів, що надається для митного оформлення. Так відповідно до графи 44 надано документ: - №1 від 20.10.2021, що є пакувальним листом №1 від 20.10.2021; - №0000000013 від 20.10.2021, що є рахунком № 0000000013 від 20.10.2021; - №0000000013 від 20.10.21, що є інвойсом №0000000013 від 20.10.2021; - №392705846 від 21.10.2021, що є TNT №392705846 від 21.10.2021; - №53-121-01-21-10383 від 23.06.2021, що є договором поставки товару №53-121-01-21-10383 від 23.06.2021. Надалі йде документ про отримання товару та інші документи, які вимагаються відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України від 01 лютого 2006 року № 80 Переліку документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України. Все це підтверджено відповідними печатками Запорізької митниці ДФС;

- представником Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" Ширяєвим В.М. було підписано та пропечатано саму митну декларацію;

- відповідно до інвойсу №0000000013 товар отримано 10.11.2021, отримувачем товару вказано Відокремлений підрозділ «Запорізька АЕС» в особі представника Людмили Іванівни Горобей. Даний інвойс має відмітку митного органу та перелік товару, що знаходиться під митним контролем;

- отже, весь товар, що вказаний в умовах договору, було передано представникам покупця і, в подальшому, проведено митне оформлення представниками останнього;

- матеріалами справи доведено, що відповідач не виконав умови договору в частині оплати вартості поставленого товару у визначений строк, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем в сумі 42 841,10 Євро;

- наявність форс-мажорних обставин є підставою для звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від обов`язку виконання основного зобов`язання;

- відповідності до пункту 9 договору, неповідомлення позивача про неможливість виконати зобов`язання за договором, позбавляє відповідача права посилатися на обставини непереборної сили, як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) своїх обов`язків за договором;

- відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору поставки, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором;

- та обставина, що частина товару, поставленого за договором, була виробництва російської федерації, не звільняє відповідача від його грошового зобов`язання, оскільки позивачем товар було поставлено ще в жовтні 2021 року, тобто до війни російської федерації проти України. Крім того, відповідачем не надано будь-яких доказів, та в матеріалах справи відсутня інформація стосовно того, що позивач співпрацює станом на теперішній час з державою-агресором, або до нього застосовано якісь санкції.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 19.04.2023 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.10.2023 у справі № 908/2722/22, та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Скаржник у якості підстави касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані стаття 265 Господарського кодексу України, статті 617, 692, 712 Цивільного кодексу України, стаття 218 Господарського кодексу України та не застосовано норми постанови Правління Національного банку України № 18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період воєнного стану" щодо оплати товару російської федерації, поставленого до 24.02.2022, висновок Верховного Суду щодо питання застосування якої відсутній.

Дружество с ограничена отговорност "ПРОМТЕХ СТРОЙ" (Республіка Болгарія) подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Крім того, Дружество с ограничена отговорност "ПРОМТЕХ СТРОЙ" (Республіка Болгарія) подало заяву про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

5. Позиція Верховного Суду

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із положеннями частини 6 статті 265 Господарського кодексу України та частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до відносин поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Згідно із приписами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем на підтвердження виконання свого обов`язку щодо поставки відповідачу товару надано, зокрема наступні докази: рахунком № 0000000013, фактуру №0000026831, інвойс №0000000013, митну декларацію № UA112100/2021/000361.

Судами також встановлено, що представниками відповідача було проведено митне оформлення товару, який є предметом договору поставки.

Водночас відповідачем не надано будь яких доказів на спростування доводів та доказів позивача щодо поставки товару.

Суди першої та апеляційної інстанцій, надавши оцінку наявним у справі доказам, дійшли висновку, що позивач виконав своє зобов`язання, а саме, поставив відповідачу товар на загальну суму 42 841,10 Євро.

Доказів оплати поставленого товару відповідачем не надано.

Натомість посилання відповідача на обставини непереборної сили та підстави для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов`язання з посиланням на положення статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України обґрунтовано відхилено судом апеляційної інстанції, оскільки наявність обставин непереборної сили є підставою для звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання (у даному спорі не заявлено до стягнення штрафні санкції), а не від обов`язку виконання основного зобов`язання.

Крім того, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що посилання відповідача на те, що частина товару, поставленого за договором, була виробництва російської федерації, не звільняє відповідача від його грошового зобов`язання, оскільки позивачем - нерезидентом (Республіка Болгарія) товар, погоджений сторонами (в тому числі і його виробник) було поставлено ще в 2021 році, тобто до початку війни російської федерації проти України.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки у розмірі 42 841,10 Євро.

При цьому Суд зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано положення статей 218, 265 Господарського кодексу України, статей 617, 692, 712 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами оцінкою встановлених обставин справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування наведених статей Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що до даних правовідносин підлягав застосуванню пункт 15 постанови Правління Національного банку України № 18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період воєнного стану" щодо оплати товару російської федерації, поставленого до 24.02.2022, оскільки відповідачем не надано будь-яких доказів, та в матеріалах справи відсутня інформація стосовно того, що кінцевим бенефіціарним власником позивача є резиденти російської федерації/республіки білорусь, позивач співпрацює станом на теперішній з державою-агресором, або до нього застосовано санкції.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не зазначило у поданій касаційній скарзі.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Крім того, відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з відзивом на касаційну скаргу позивачем подано заяву про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн в суді касаційної інстанції надано копії:

- рахунку № 001 від 10.01.2024 на суму 5 000,00 грн;

- прибуткового касового ордеру № 1 від 10.01.2024 на суму 5 000,00 грн;

- акта приймання-передачі виконаної роботи від 10.01.2024 до договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 03.10.2023, згідно із яким: найменування послуги - участь у розгляді касаційної скарги у справі № 908/2722/22 (підготовка відзиву на касаційну скаргу та участь у справі); ціна - 5000,00 грн;

- ордера № 1015530 від 10.01.2024.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 03.10.2023 (т. 1 а. с. 53), укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Лігал Альянс».

Отже позивачем, згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, було надано докази в обґрунтування понесених витрат.

При цьому, Суд враховує, що позивачем 11.01.2024 була надіслана відповідачу заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (поштове відправлення з трек номером 4900901164202), та отримана останнім 15.01.2024.

Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, як і заперечень щодо поданої заяви Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" у письмовому вигляді подано не було.

Водночас представник відповідача у судовому засіданні заявив усне клопотання про відмову у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, яке обґрунтовано тим, що позивач не надав доказів фактичного понесення цих витрат.

Колегія суддів відхиляє зазначені аргументи відповідача, оскільки: - позивачем на підтвердження оплати цих витрат до заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу додано копію прибуткового касового ордеру № 1 від 10.01.2024 на суму 5 000,00 грн; - витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (такий висновок викладено у постановах Верховною Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Врахувавши результати розгляду справи у суді касаційної інстанції, дослідивши заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом касаційної скарги у даній справі у Верховному Суді, а також надані заявником документи, усні заперечення відповідача щодо заяви позивача, Суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.04.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.10.2023 у справі № 908/2722/22 залишити без змін.

3. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ЄДРПОУ 24584661) на користь Дружества с ограничена отговорност "ПРОМТЕХ СТРОЙ" ООД (Республіка Болгарія, гр. Бургас, обл. Бургас, кв. Сарафово, вул. Комсомольська № 16, ап. 2, реєстраційний номер BG203546632) 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним розглядом справи № 908/2722/22.

4. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді С. В. Бакуліна

І. Д. Кондратова