Ухвала

від 16.02.2024 по справі 201/6987/20

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/6987/20

провадження 8/201/2/2024

УХВАЛА

16 лютого 2024 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневогоо районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі заяву представника позивача ОСОБА_1 про скасування рішення за нововиявленими обставинами по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рудченко Олександра Віталіївна про визнання недійсним договору дарування квартири, скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним шлюбного договору, поновлення запису про реєстрацію права власності, виділення частки квартири і визнання недійсним договору про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 24 липня 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири, скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним шлюбного договору, поновлення запису про реєстрацію права власності, виділення частки квартири і визнання недійсним договору про поділ майна подружжя, позовні вимоги не змінювалися, але уточнювалися і доповнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах, а його представник в ході судового засідання посилаються на те, що відповідач ОСОБА_3 безпідставно та незаконно здійснила відчуження майна, що знаходилося у її спільній сумісній з відповідачем ОСОБА_2 власності під час дії арешту на усе майно цього відповідача, накладеного ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про забезпечення позову від 10 листопада 2015 року по справі № 200/22921/15-ц за позовом ОСОБА_1 і ТОВ «Київська Русь» до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про повернення безпідставно набутого майна.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю. Постановою Дніпровського апеляційного суду вказане рішення залишене без змін, а апеляційна скарга відповідача без задоволення. Отже, вказане рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в передбаченому законом порядку набрало законної сили.

25 вересня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд вказаного рішення суду за нововиявленими обставинами, вважаючи такими те, що розгляд відбувся без врахування розгляду і результатів інших справ, що свідчить, на думку заявника, про незаконність рішення суду від 15 червня 2021 року і є основною причиною, що унеможливлює виконання вказаного рішення суду, це рішення (оскаржуване) винесено без врахування всіх його процесуальних прав, не надана можливість використати всі законні права в наданні доказів та додаткових матеріалів, заявником могли бути надані докази на спростування позиції відповідача, а це не прийнято до уваги і належним чином не оцінено, документи та докази відповідачів були не відповідаючими дійсності і це, на думку заявника, перешкодило суду всебічно і повно розглянути всі обставини справи, а тому і винесено не вірне рішення суду. Просили рішення від 15 червня 2021 року скасувати, відновити провадження, розглянути їх заперечення і заяву, а нововиявлені, на їх думку, обставини ведуть до задоволення їх позиції і спростування позиції відповідачів.

Представник позивача на вимогах заяви наполягав і просив її задовольнити в повному обсязі; представник відповідачів підтримав надані заперечення і просив в задоволенні заяви відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши думку заявника, сторін, оцінивши добуті та представлені докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає заяву не обґрунтованою і не підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 24 липня 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири, скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним шлюбного договору, поновлення запису про реєстрацію права власності, виділення частки квартири і визнання недійсним договору про поділ майна подружжя, позовні вимоги не змінювалися, але уточнювалися і доповнювалися. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю. Постановою Дніпровського апеляційного суду вказане рішення залишене без змін, а апеляційна скарга відповідача без задоволення. Отже, вказане рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в передбаченому законом порядку набрало законної сили.

Пунктом 1 частини 2 ст. 423 ЦПК України визначено, що підставами для перегляду рішення, постанови або ухвали суду за нововиявленими або виключними обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, в тому числі щодо України, констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

У справах щодо України Європейський Суд неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи: «Салов проти України», п. 93, «Проценко проти України», п. 26, «Кравченко проти Росії», п. 45). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник» проти Росії», п. 38).

Зі змісту заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів вбачається, що Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська і Дніпровським апеляційним суд розглянуті інші справи стосовно правовідносин сторін, які тісно пов`язані з цією справою і з тих рішень чітко вбачається наявність нововиявлених обставин, а отже і підстав для скасування рішення Жовтневого районного суджу м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року.

Але з такою позицією заявника суд не може погодитися з огляду на наступне.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шульга В.С., обґрунтовуючи підстави для перегляду рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року за нововиявленими обставинами у даній цивільній справі зазначає, що при винесенні даного рішення суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано доказів того, що його права та законні інтереси були порушені спірним договором дарування та шлюбним договором, оскільки рішення суду про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на момент розгляду даної справи було скасовано. На думку представника позивача, саме наявність постанови Дніпровського апеляційного суду від 27.11.2020 р. про скасування рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у справі № 200/22921/15-ц стала підставою для відмови в позовній заяві ОСОБА_1 у даній справі. В обґрунтування заяви про перегляд за нововиявленими обставинами, представник позивача зазначає, що, оскільки, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у справі № 200/22921/15-ц набрало чинності, то воно доводить наявність грошових зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 на час укладення спірних правочинів, що є істотним для вирішення даної цивільної справи.

Із такими твердженнями представника позивача погодитись неможливо, оскільки, відмовляючи в задоволенні позовних вимог Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська виходив із того, що за оспорюваним договором дарування ОСОБА_3 передала в дар нерухоме майно, яке належало їй на праві приватної власності; щодо визнання недійсним шлюбного договору, то суд прийшов до висновку, що на момент відкриття провадження у цій справі не існувало предмету спору в частині вимоги позивача про визнання недійсним договору поділу майна подружжя, оскільки, рішення суду, яким такий договір був визнаний дійсним, було скасовано судом вищої інстанції.

В обґрунтування того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню суд в своєму рішенні зазначив: «Із аналізу викладених обставин та правових норм, що регулюють режим приватної власності майна одного із подружжя, слідує, що відповідач, під час укладання договору дарування квартири від 11 лютого 2016 року №232 розпоряджалась майном, що належало їй на праві приватної власності. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо виділу частки ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 , є незаконними та не можуть бути задоволені, оскільки, на момент відчуження, зазначена квартира належала на праві приватної власності дружині відповідача - ОСОБА_3 . Оскільки вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28280110 від 17 лютого 2016 року, поновлення запису про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та виділення частки ОСОБА_2 у спірній квартирі, є похідними від вимоги про визнання недійсним договору дарування, то зазначені вимоги також не можуть бути задоволені. Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя від 09 вересня 2015 року: 21 березня 2016 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у цивільній справі №175/872/16-ц було визнано дійсним договір про поділ майна подружжя, укладений 09 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 ; припинено право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , та визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 ; припинено право власності ОСОБА_2 на автомобіль NISSAN X-TRAIL, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , та визнано за ОСОБА_3 право власності на автомобіль марки NISSAN X-TRAIL, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 .

01 вересня 2020 року постановою Дніпровського апеляційного суду у цивільній справі № 175/872/16-ц було скасовано рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року та відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності.

Оскільки, провадження у даній справі № 201/6987/20 було відкрито 04 вересня 2020 року, вже після винесення Дніпровським апеляційним судом зазначеної постанови, то можна стверджувати, що на момент відкриття провадження у цій справі не існувало предмету спору в частині вимоги позивача про визнання недійсним договору поділу майна подружжя від 09 вересня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ».

Із такими висновками суду першої інстанції погодились суд апеляційної інстанції та касаційний суд, які своїми постановами від 30 березня 2022 року та 15 лютого 2023 року відповідно, апеляційну та касаційну скарги залишили без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року - без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, переглядаючи дану цивільну справу в касаційному порядку, у своїй постанові від 15 лютого 2023 р. зазначив наступне: «Статтею 61 СК України визначено об`єкти спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до частин першої-четвертої цієї статті об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Законом України від 11 січня 2011 року № № 2913-VI «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, зазначену норму було доповнено частиною п`ятою, згідно з якою об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Законом України від 17 травня 2012 року № 4766- VI «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину п`яту статті 61 СК України виключено. Проте кодекс доповнено, зокрема пунктом 4 частини першої статті 57 СК України, згідно з яким житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про те, що лише у період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового Фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя. У інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового Фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації. Тому відповідач при укладення договору дарування квартири від 11 лютого 2016 року № 232 розпоряджалась майном, що належало їй на праві особистої приватної

власності.».

Відповідно до п. 3, 4, 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2014 року № 4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами» нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Частиною другою статті 423 ЦПК України визначено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели

до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1)

переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи: 2) докази, які не

оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом (частина четверта

стаття 423 ЦПК України).

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (частина друга стаття 423 ЦПК України. Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну

оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

До таких правових висновків прийшов Верховний Суд у своїй постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2019 року у справі № 354/243/19.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

В розумінні Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2014 року № 4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами» вищезазначені обставини наведені заявником не є нововиявленими, не входять до предмету доказування у даній справі та не впливають на висновки суду у ній.

Водночас, факти, на які посилається представник позивача не є істотними та такими, що мають значення для правильного вирішення даної цивільної справи № 201/6987/20, оскільки. судами при розгляді даної справи були оцінені всі докази та обставини, про які зазначає позивач, а тому вказана заява в цілому є не обґрунтована, недоведена та не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами передбачені ст. 423 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2ст. 429 ЦПК України, справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

Пунктом 2 частини 3 статті 429 ЦПК України, за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення, скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

Згідно п. 3 Постанови № 4 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами» нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Необхідними умовами нововиявлених обставин є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (P0N0MARY0V v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, від 18 листопада 2004 року).

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 726/938/18).

Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України, відсутні, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 127/10129/17 від 22 січня 2019 року).

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що наведені позивачем обставини існували та були відомі на час розгляду справи, даним обставинам надано належну оцінку у процесі перегляду рішення в апеляційній інстанції, а частини не існувало, отже вказані у заяві обставини не є нововиявленими, а тому в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду належить відмовити та залишити дане судове рішення в силі.

Тому суд вважає, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року не може бути скасоване в порядку перегляду за нововиявленими обставинами. З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 15 червня 2021 року.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що заява не підлягає задоволенню повністю.

Не може суд прийняти до уваги позицію заявника (позивача за позовом) стосовно наполягання на заяві про перегляд судового рішення, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

Відповідно до ч. 4 ст. 429 ЦПК України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: 1) ухвалює рішення якщо переглядалося рішення суду; 2) постановляє ухвалу якщо переглядалася ухвала суду; 3) приймає постанову якщо переглядалася постанова.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про скасування рішення від 15 червня 2021 року за нововиявленими обставинами по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус ДМНО Рудченко О.В. про визнання недійсним договору дарування квартири, скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним шлюбного договору, поновлення запису про реєстрацію права власності, виділення частки квартири і визнання недійсним договору про поділ майна подружжя.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 258-260, 353 - 355, 423, 429 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 про скасування рішення за нововиявленими обставинами по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рудченко Олександра Віталіївна про визнання недійсним договору дарування квартири, скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним шлюбного договору, поновлення запису про реєстрацію права власності, виділення частки квартири і визнання недійсним договору про поділ майна подружжя відмовити.

Ухвала набрала законної сили 16 лютого 2024 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -