Постанова

від 12.06.2024 по справі 201/6987/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5013/24 Справа № 201/6987/20 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О.А. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 16 лютого 2024 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рудченко Олександра Віталіївна, про визнання недійсним договору дарування квартири, скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним шлюбного договору, поновлення запису про реєстраціюправа власності,виділення частки квартири і визнання недійснимдоговору проподіл майнаподружжя (суддя першої інстанції ОСОБА_5 ),

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_6 звернулась до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рудченко Олександра Віталіївна, про визнання недійсним договору дарування квартири, скасування рішенняреєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним шлюбного договору, поновлення запису про реєстрацію права власності, виділення частки квартири і визнання недійсним договору про поділ майна подружжя, в якій просила рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року у справі № 201/6987/20 скасувати у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2024 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 ОСОБА_6 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами відмовлено.

Із вказаною ухвалою суду не погодився ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що наявність постанови Дніпровського апеляційної суду від 27.11.2020 про скасування рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.12.2019 у справі № 200/22921/15-ц і стала підставою для відмови в позовній заяві ОСОБА_1 у даній справі.

Також вказує на те, що шлюбний договір був укладений відповідачами 18.01.2016 року, менш ніж за місяць до укладення договору дарування від 11.02.2016 року, що, вказує на те, що шлюбний договір був укладений подружжям саме з метою уникнення від відповідальності боржника ОСОБА_2 та задля передачі квартири за договором дарування.

При укладенні спірних договорів волевиявлення відповідачів не були вільними, оскільки вони керувались наміром уникнути відповідальності по боргових зобов`язаннях ОСОБА_2 та зберегти майно, на яке могло бути звернене стягнення. Єдиним реальним наміром при укладенні спірних договорів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , було допомогти чоловіку, та відповідно, батьку, ухилитись від матеріальної відповідальності.

ОСОБА_6 просила ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року у справі № 201/6987/20 скасувати у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Від представника ОСОБА_2 ОСОБА_7 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній наголошує на тому, що вимоги апелянта у скарзі зводяться до переоцінки рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року, а саме переоцінки доказів, з оцінкою яких залишився не згоден позивач після остаточнього переглду цієї справи Верховним Судом.

ОСОБА_7 , просив оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_8 у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , доводи апеляційної скарги заперечував та просив залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Інші учасники справи до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду повідомлялись належним чином.

Згідно із ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 24 липня 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири, скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним шлюбного договору, поновлення запису про реєстрацію права власності, виділення частки квартири і визнання недійсним договору про поділ майна подружжя, позовні вимоги не змінювалися, але уточнювалися і доповнювалися. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю. Постановою Дніпровського апеляційного суду вказане рішення залишене без змін, а апеляційна скарга відповідача без задоволення. Вказане рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в передбаченому законом порядку набрало законної сили.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шульга В.С., обґрунтовуючи підстави для перегляду рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року за нововиявленими обставинами у даній цивільній справі зазначає, що при винесенні даного рішення суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано доказів того, що його права та законні інтереси були порушені спірним договором дарування та шлюбним договором, оскільки рішення суду про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на момент розгляду даної справи було скасовано. На думку представника позивача, саме наявність постанови Дніпровського апеляційного суду від 27.11.2020 р. про скасування рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у справі № 200/22921/15-ц стала підставою для відмови в позовній заяві ОСОБА_1 у даній справі.

В обґрунтування заяви про перегляд за нововиявленими обставинами, представник позивача зазначає, що, оскільки, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у справі № 200/22921/15-ц набрало чинності, то воно доводить наявність грошових зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 на час укладення спірних правочинів, що є істотним для вирішення даної цивільної справи.

Відмовляючі у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами, суд дійшов висновку, що наведені позивачем обставини існували та були відомі на час розгляду справи, даним обставинам надано належну оцінку у процесі перегляду рішення в апеляційній інстанції, отже вказані у заяві обставини не є нововиявленими.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Частиною 4 вказаної норми закону визначено, що не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи, та докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Вирішуючи питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, суд має виходити з визначених частиною 2 статті 423 ЦПК України підстав, перелік яких є вичерпним. Такими підставами, зокрема, є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (п. 1 ч. 2 ст. 423 ЦПК України).

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених цим пунктом, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявниці на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Вказана позиція висловлена в Постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 726/938/18 (провадження № 61-14879св19).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пунктах 4-6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами" від 30.03.2012 N 4, судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неналежне повідомлення заявника про час і місце розгляду справи, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року та остаточно залишені без змін вказані судові рішення Постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рудченко Олександра Віталіївна, про визнання недійсним договору дарування квартири, скасування рішенняреєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним шлюбного договору, поновлення запису про реєстраціюправа власності,виділення частки квартири і визнання недійснимдоговору проподіл майнаподружжя було відмовлено.

Вказаною постановою, Верховний Суд погодився із встановленими обставинами у суправі № 201/6987/20 та вказав на те, що: «правильним є висновок суду першої інстанції про те, що лише у період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового Фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя. У інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового Фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації. Тому відповідач при укладення договору дарування квартири від 11 лютого 2016 року № 232 розпоряджалась майном, що належало їй на праві особистої приватної власності».

Також даною постановою Верховного Суду було встановлено, що: «Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року у справі № 175/872/16-ц, ухваленого за результатами перегляду рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору поділу майна подружжя від 09 вересня 2015 року дійсним та визнання права власності відмовлено. Оскільки провадження у цій справі відкрито 04 вересня 2020 року, тобто вже після ухвалення Дніпровським апеляційним судом зазначеної постанови, то на момент відкриття провадження у цій справі не існувало предмету спору в частині вимоги позивача про визнання недійсним договору поділу майна подружжя».

Відповідно доч.4-5ст.82ЦПК Україниобставини,встановлені рішеннямсуду угосподарській,цивільній абоадміністративній справі,що набралозаконної сили,не доказуютьсяпри розглядііншої справи,у якійберуть участьті саміособи абоособа,щодо якоївстановлено ціобставини,якщо іншене встановленозаконом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Слід зазначити, що ані судом першої інстанції, ані апеляційної та касаційної інстанції не було встановлено, що укладені правочині, які оскаржувались ОСОБА_1 в межах даної справи були здійснені на ускладення виконання рішення Бабушкніського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у справі № 200/22921/15-ц.

Доводи апеляійної скарги, що перерєстрація нерухомого майна відповідачами була здійснена на час існування відповідної заборони згідно до ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2015 року, апеляційний суд не враховує з огляду на те, що судом справа по суті не розглядається.

Посилання представника позивача в апеляційній скарзі що договори від 18.01.2016 року та від 11.02.2016 року були укладені з метою уникнення відповідальності ОСОБА_2 , апеляційний суд не приймає, з огляду на те, що Верховний Суд переглядаючи цю справу у касаційному порядку не знайшов підстав для їх скасування, а тому вказані доводи є безпідставними.

Також апеляційний суд не враховує доводи скарги, що у справі № 175/872/16-ц було встановлено про умисел подружжя щодо укладення договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та визнання права власності, оскільки, вказані обставини, не стосуються меж доказування даної справи для перегляду заяви за нововиявленими обставинами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не містять у собі посилань на обставини чи докази, якими спростовуються встановлені судом обставини та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Так доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постановленої у справі ухвали, оскільки вони зводяться до незгоди з рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин при розгляді заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Крім того, слід зазначити, що суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду, стосовно того, що наведені обставини існували та були відомі під час розгляду справи, що відображається у згаданих заявником судових рішення, будь-яких нових обставин, заявником не вказано, набрання певним рішенням законної сили не може бути нововиявленою обставиною, оскільки у даному випадку причиною відмови у даній справі не було скасування рішення у справі № 200/22921/15-ц, а було встановлення тієї обставини, що квартира, яку ОСОБА_3 згідно договору дарування відчужена ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право особистої власності за приватизацію.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Також суд враховує прецедентну практику ЄСПЛ. Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципуres judicataпринципу остаточності рішень суду. Цей принцип передбачає, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду тільки тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 3.04.2008 у справі «Ponomaryov v. Ukraine», п.40).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць.

Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ від 18.11.2004 у справі «Pravednaya v. Russia», пп.27, 28).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені заявником обставини не можуть вважатися нововиявленими.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не ґрунтуються на нормах права, та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська 16 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

Т.В. Космачевська

Ж.І. Максюта

Повний текст ухвали складено 13 червня 2024 року.

Головуючий-суддя О. В. Халаджи