Рішення

від 16.02.2024 по справі 235/3508/23

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи 235/3508/23

Номер провадження 2/235/322/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2024 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Хмельової С.М.

за участю секретаря судового засідання Юриної К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник адвокат Повалій Олена Василівна, до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Красноармійського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник адвокат Повалій Олена Василівна, з позовом до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 березня 2002 року позивач був прийнятий на посаду гірника по ремонту гірничих виробок 3р. підземним з повним робочим днем в шахті ВАТ «Вугільна компанія «Шахта Красноармійськ-Західна №1», яке у теперішній час перейменоване у ПАТ «Шахтоуправління «Покровське». 22 грудня 2021 року позивача було звільнено.

За час роботи на підприємстві відповідача позивач набув хронічних професійних захворювань.

П. 7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 13 грудня 2022 року, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, встановлено наявність у позивача професійних захворювань:

- пневмоконіоз (В/А, q/q, 3/3, ах, еm), ускладнений хронічним бронхітом II ст., фаза затихаючого загострення. ЛН І-ІІ ст. (перша-друга). Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (III ст.) за класифікацією Остапкович В.Є. та Пономарьової Н.І. Хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії неповної ремісії з помірними статико-динамічними порушеннями та больовим синдромом.

П. 15 даного акту вказує, що раніше у позивача хронічних професійних захворювань виявлено не було.

П. 17 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: професійне захворювання виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів - важкості праці та пилу фіброгенної дії.

Згідно п. 18 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: Пил переважно фіброгенної дії - кремнію діоксин кристалічний при вмісту вільного діоксиду кремнію до 5% - фактична величина 30,2 - 55,2 мг/м3, при нормативному значенні 10 мг/м3. Тривалість дії упродовж зміни - 81- 91,7% зміни.

Важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів нижніх кінцівок та тулуба) - фактична величина 61,5-191,3 Вт, при нормативному значенні 90 Вт; фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів рук та плечового поясу)- фактична величина 49,5-120,8 Вт, при нормативному значенні 45 Вт; маса вантажу, що підіймається та переміщується - фактична величина 15- 35 кг при нормативному значенні 30 кг. Робоча поза в нахиленому положенні більше 30° 40-56% зміни при нормативному значенні до 30°-25% зміни. Нахили корпусу 30-160 разів за зміну, при нормативному значенні 51-100 разів за зміну. Фактичні рівні звукового тиску, еквівалентні рівні шуму 82- 96 дБА, при нормативному значенні 80 дБА.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 07 серпня 2023 року серії 12ААА № 139890 позивачу первинно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 65% за професійним захворюванням.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 07 серпня 2023 року серії 12ААВ № 548841 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності за професійним захворюванням та протипоказана робота в підземних умовах виробництва, впливу пилу, токсичних та подразнюючих речовин, несприятливого мікроклімату, фізичного навантаження.

Позивач має постійні скарги на стан свого здоров`я, змушений проходити лікування, що підтверджується випискою№1028 від 15.11.2022р.; медичним висновком №44/1097 від 30.11.2022р.

У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію.

Отже, на думку позивача, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування. Позивач вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у нього хронічного професійного захворювання.

Моральну шкоду позивач оцінює у 245000 гривень та просить стягнути її з відповідача на його користь.

Ухвалою суду від 18 грудня 2023 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник відповідача у відзиві на позов зазначив, що заявлені позовні вимоги відповідач вважає необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оформляючи трудові відносини з позивачем, згідно ст. 29 КЗпП України, ст. 5 ЗУ «Про охорону праці», позивачу були роз`яснені його права і обов`язки, проінформовано під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих чинників та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Тож відповідач не приховував тяжкість і шкідливість технологічного процесу. При цьому, позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров`я.

За роботу в шкідливих та небезпечних умовах праці позивач, відповідно до ст. 7 Закону України «Про охорону праці» користувався скороченням тривалості робочого часу, додатковою оплачуваною відпусткою, оплатою праці в підвищеному розмірі та іншими пільгами та компенсаціями, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Таким чином, під час працевлаштування позивач усвідомлював, що під час роботи у відповідача буде піддаватися впливу шкідливих факторів. Однак, усвідомлюючи ризик виникнення професійного захворювання, умисно не повідомляв адміністрацію відповідач про необхідність переведення його на іншу менш шкідливу або менш важку працю у зв`язку з погіршенням стану свого здоров`я.

Однак за весь період роботи на підприємстві відповідача позивач жодного разу не заявляв про порушення зі сторони відповідача умов його праці. Праця, яку виконував позивач відповідала його функціональним можливостям організму, відповідала загальній і спеціальній підготовці, навичкам та віку позивача.

Працівник зобов`язаний: дбати про особисту безпеку і здоров`я, а також про безпеку і здоров`я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами

виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Відповідачне порушував конституційного права позивача на належні, безпечні,

здорові умови праці, передбачені с. 43 Конституції України. Позивач самостійно, на власний розсуд обрав місце роботи (роботу) з шкідливими умовами праці, яка, до речі, забезпечувала позивачеві не тільки достойну оплату праці в значно підвищеному розмірі, порівняно з працюючими особами в нормальних умовах праці, а й забезпечуватиме позивачу: по-перше- право на зменшення пенсійного віку, по-друге- отримання пенсії за віком на пільгових умовах в значно вищому розмірі ніж працівники, зайняті на роботах з нормальними умовами праці. Тож, факт свідомого обрання позивачем роботи з шкідливими умовами праці очевидний та здійснений з метою отримання додаткових гарантій і пільг.

Відповідно до нормативно- правових актів, працівники завжди забезпечувались засобами індивідуального та колективного захисту. Зазначене свідчить про недбале ставлення Позивача до свого здоров`я та суто матеріальний інтерес до вирішення цієї справи.

Позивачем, не підтверджена саме провина відповідача по страві - а саме, що дії відповідача 2 (робота на його підприємстві) потягли за собою виникнення у позивача його професійного захворювання, та відповідно, застосування до відповідача вимог ст. 237-1 КЗпП України та ч. 1 ст. 1167 ЦК України, які передбачають зобов`язання відшкодування моральної шкоди власником за наявності його провини.

Позивачем, в якості факту спричинення моральних страждань помилково прийнятий

акт розслідування хронічного професійного захворювання Форми П-4 року. Та довідка МСЕК р. про встановлення йому ступеня втрати професійної працездатності по профзахворюванню. Однак, довідка МСЕК про відсоток втрати професійної працездатності не є підтвердженням факту спричинення моральної шкоди. Висновком медичних органів як підставою для відшкодування моральної шкоди може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичної установи, або медично-консультаційної або медично-соціально експертної комісії про стрес, що зазнав потерпілий в результаті трудового каліцтва чи

професійного захворювання, або їх наслідків, про депресію чи інші негативні стани постраждалого.

Розмір моральної шкоди, заявлений позивачем є таким, що розрахований без урахування вимог розумності та справедливості та без законодавчо обґрунтованих підстав.

За загальним принципом відшкодування шкоди (в тому числі і моральної) розмір відшкодування шкоди має бути не більшим за достатній для розумного задоволення вимог заявника і не має призводити до його навіть неістотного збагачення.

Відшкодування моральної шкоди у розмірі 245 000 грн з відповідача, заявлене у позові, є безпідставно завищеним

Стійка втрата працездатності позивача, внаслідок якої у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди та яка стала підставою для звернення до суду з позовом у цій справі, мала місце після 23 травня 2020 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», тому з огляду на викладене слід застосовувати положення актів законодавства, чинні на час виникнення спірних правовідносин.

Представник відповідача просить суд у позові ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Представник позивача у відповіді на відзив зазначила, що вона з позивачем не погоджуються з доводами та аргументами відповідача, які ним були викладені у відзиві.

З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок хронічного професійного захворювання, що супроводжується значною

втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію.

Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими

засобами доказування.

Відповідачем як роботодавцем допущено перевищення встановлених норм дії

шкідливих факторів на працівника.

Зауважують, що навіть при очевидній вині роботодавця в даному конкретному випадку, законодавець не відносить таку вину до обов`язкової складової умов відшкодування моральної шкоди роботодавцем. Як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони. Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контролюють виконання цих планів.

Посилання відповідача у відзиві на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, був повідомлений про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, підлягає спростуванню, оскільки добровільність виконання позивачкою робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно- правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.

У зв`язку з отриманням хронічного професійного захворювання позивач більше не може виконувати ту роботу, якою займався раніше. Отже, даний факт є належним та достатнім для встановлення наявності вини відповідача у вчинених ним правопорушеннях та підлягає відшкодуванню спричиненої працівникові моральної шкоди, завданої внаслідок хронічного професійного захворювання, у зв`язку із незабезпеченням безпечних та здорових

умов праці.

Надані позивачем письмові докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я

відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.

Розмір моральної шкоди позивач визначив виходячи зі своїх душевних страждань і саме такий визначений ним розмір відшкодування зможе покрити той негативний вплив, якого він зазнав на свій стан у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків.

Ушкодження здоров`я, яких зазнав потерпілий під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача, постійна необхідність в проходженні низки лікувальних заходів, втрата 65% професійної працездатності, безповоротність встановлення йому третьої групи інвалідності (встановлена безстроково) призводять до фізичного болю та

моральних страждань.

Судова практика вказує на стрімке збільшення відшкодувань моральної шкоди у зв`язку з професійними захворюваннями та нещасними випадками на виробництві.

Щодо стягнення суми моральної шкоди з урахуванням утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Заперечує щодо стягнення суми моральної шкоди з урахуванням утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Таким чином, грошові кошти, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок ушкодження його здоров`я, мають бути стягнуті без відрахування податків та інших обов`язкових платежів.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі позивача.

Представник відповідача не з`явився до судового засідання.

Відповідно до статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи в судовому засіданні, оскільки сторони скористалися своїм правом на надання відзиву на позовні вимоги, відповіді на відзив, та судом не визначалася участь позивача та відповідача обов`язковою в судовому засіданні.

Частиною 2 статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі з 06.03.2002 по 22.12.2021 року. Звільнений 22.12.2021 року у зв`язку з виходом на пенсію.

Стаж роботи ОСОБА_1 в умовах впливу шкідливих факторів склав 19 років 10 місяців 4 дні, за професією - 17 років 10 місяців 18 днів, загальний стаж - 29 років 11 днів.

Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) по формі П-4 від 13.12.2022 року, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці В.Король 13.12.2022 року, в пункті 17 якого вказано, що професійне захворювання виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в умовах врливу шкідливих виробничих факторів - важкості праці та пилу фіброгенної дії.

У п. 18 акту визначені причини виникнення професійного захворювання, якими є: Пил переважно фіброгенної дії - кремнію діоксин кристалічний при вмісту вільного діоксиду кремнію до 5% - фактична величина 30,2 - 55,2 мг/м3, при нормативному значенні 10 мг/м3. Тривалість дії упродовж зміни - 81- 91,7% зміни.

Важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів нижніх кінцівок та тулуба) - фактична величина 61,5-191,3 Вт, при нормативному значенні 90 Вт; фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів рук та плечового поясу)- фактична величина 49,5-120,8 Вт, при нормативному значенні 45 Вт; маса вантажу, що підіймається та переміщується - фактична величина 15- 35 кг при нормативному значенні 30 кг. Робоча поза в нахиленому положенні більше 30° 40-56% зміни при нормативному значенні до 30°-25% зміни. Нахили корпусу 30-160 разів за зміну, при нормативному значенні 51-100 разів за зміну. Фактичні рівні звукового тиску, еквівалентні рівні шуму 82- 96 дБА, при нормативному значенні 80 дБА.

07.08.2023 року за результатами огляду міжрайонної медико-соціальної експертної комісії Покровська, в зв`язку з професійним захворюванням, при первинному огляді, позивачу була встановлена III група інвалідності безстроково, що підтверджується Довідкою дерії 12 ААВ№ 548841.

За результатами визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках потреби у наданні медичної та соціальної допомого, під час огляду, позивачу інваліду ІІІ групи було визначено ступінь втрати професійної працездатності, за сукупністю - 65 % з 07.08.2023 року, що підтверджується довідкою міжрайонної МСЕК м. Покровськ серії 12 ААА №139890 від 07.08.2023 року.

Відповідно до медичного висновку Лікарсько-експертної комісії про наявність хронічного професійного характеру захворювання від 30.11.2022 року № 44/1097, встановлені професійні захворювання, в клініці Професійних захворювань ДУ «Інститут медицини праці ім. Ю.І.Кундієва НАМН України» - місце останньої роботи (з впливом небезпечних виробничих чинників) -Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське», ГРОЗ до 12.2021.

Висновок: пневмоконіоз (В/А, q/q, 3/3, ах, еm), ускладнений хронічним бронхітом II ст., фаза затихаючого загострення. ЛН І-ІІ ст. (перша-друга). Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (III ст.) за класифікацією Остапкович В.Є. та Пономарьової Н.І. Хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії неповної ремісії з помірними статико-динамічними порушеннями та больовим синдромом.

Обґрунтуванням діагнозу професійного захворювання явились: клініко-діагностичні дані; динаміка та перебіг захворювання; умови праці, параметри шуму, фізичного навантаження, вимушеної робочої пози перевищують ГДР; стаж роботи в шкідливих умовах праці.

Протипоказана робота в умовах впливу пилу, токсичних і подразнюючих речовин, несприятливого мікроклімату, шуму, фізичного навантаження.

У п. 15 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання визначено, що раніше хронічних професійних захворювань виявлено не було.

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого перебуває на лікуванні періодично з 2021 року.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що період виникнення професійного захворювання припадає на періоди перебування в трудових відносинах саме з відповідачем.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правовідносини сторін регулюються статтею 273-1 КЗпП України, за якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

Відповідно до роз`яснень, наданими в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ч.1 ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 вказаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.

До юридичного складу, що є підставою відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди роботодавцем, є моральні страждання робітника, втрата нормальних життєвих зв`язків та необхідність для працівника докладання додаткових зусиль для організації свого життя.

Вина роботодавця не відноситься до обов`язкових умов для настання відповідальності за спричинення працівнику моральних страждань під час виконання своїх трудових обов`язків.

Згідно ст. 38 Гірничого закону України до обов`язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі. Стаття 1168 Цивільного кодексу України передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії. Трудове законодавство не містить положень про звільнення підприємств з небезпечними й тяжкими умовами праці від відшкодування моральної шкоди, завданої їх працівникам такими умовами.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов`язаних з роботою. Втрата потерпілим професійної працездатності завжди пов`язана з неможливістю виконувати роботу за своєю професією (фахом), про що зазначається у висновку медичного органу, який видається потерпілому відповідно до вимог ч. 3 ст. 34 цього Закону.

Судом встановлено, що у зв`язку з встановленням у позивача професійного захворювання та у зв`язку з цим за сукупністю 65% втрати працездатності, позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що внаслідок вищезазначених професійних захворювань, у нього змінилися умови його життя, тобто знизилась життєва активність, систематичне нездужання, послаблення організму, переживання з приводу погіршання свого стану здоров`я.

Оскільки вказане професійне захворювання у позивача виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах, обумовлених впливом шкідливих факторів, тобто у зв`язку з шкідливими умовами праці на підприємстві, суд приходить до висновку, що моральна шкода, яку зазнав позивач, є наслідком дій умов виробництва, пов`язаних з порушенням Закону України "Про охорону праці".

Згідно з положеннями пункту 1.4 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420, саме акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 є однією з підстав для здійснення медико-соціальної експертизи потерпілого.

В даному випадку професійне захворювання пов`язано з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

Факт заподіяння моральної шкоди пов`язаний не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

Суд при цьому зазначає, що добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року за наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності висновок МСЕК про факт спричинення моральної шкоди не потребується. Позивачу висновком МСЕК встановлена стійка втрата професійної працездатності, отже нема необхідності встановлення факту заподіяння позивачу моральної шкоди висновком МСЕК. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють моральні та фізичні страждання.

В рішенні Конституційного Суду України зазначено, що відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо.

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов`язаних з роботою.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Також роботодавець здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використання засобів колективного та індивідуального захисту, виконання робіт відповідно до вимог з охорони праці, та несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Суд вважає, що саме діями відповідача спричинені моральні страждання, пов`язані із професійним захворюванням, що є прямим наслідком шкідливих та небезпечних умов праці на підприємстві відповідача.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Факт спричинення моральної шкоди позивачу, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав і зазнає у зв`язку з ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, неможливість його відновлення, порушенні нормальних життєвих зв`язків внаслідок неможливості продовжувати активне життя, обмеженням умов праці, у судовому засіданні доведений дослідженими письмовими доказами по справі: копіями трудової книжки, довідки МСЕК, медичними документами. Сам факт ушкодження здоров`я, що призвело до втрати працездатності, свідчить про наявність моральних страждань.

При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з принципів розумності та справедливості, враховує фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров`я, глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у його життєвих стосунках. Також, для визначення розміру відшкодування моральної шкоди, визначальним є необхідність у медикаментозному та санаторному лікуванні позивача, якому для відновлення стану здоров`я потрібен певний час та грошові кошти.

Розмір моральної шкоди в грошовому еквіваленті визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, а також можливості відновлення здоров`я позивача.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що сума, яку просить стягнути позивач, надмірна, і визначає розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду у розмірі 110000 гривень.

Стосовно доводів представника відповідача про необхідність оподаткування моральної шкоди, яка перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати суд приходить до наступного висновку.

Представник відповідача наголошує, що у судів відсутні повноваження для визначення порядку та розмірів сплати податків.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Отже, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню.

Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Таким чином податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, зокрема, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Правовий висновок про те, що до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку не включається суми відшкодування шкоди, завданої платнику податку внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю, викладено також у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 264/5681/17, від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20, від 25 січня 2023 року у справі №598/438/21.

За таких обставин доводи відповідача про необхідність оподаткування моральної шкоди, яка перевищуватиме чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати суд не бере до уваги, таким чином моральна шкода у розмірі 110000,00 грн підлягає стягненню без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи звільняються від сплати судового збору. Частина 6 ст.141 ЦПК України, передбачає, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.153, 237-1 КЗпП України, ст. ст.4, 5, 10, 12, 81, 89, 141, 223, 265, 279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник адвокат Повалій Олена Василівна, до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди,- задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», код ЄДРПОУ 13498562, на користь ОСОБА_1 , у якості відшкодування моральної шкоди 110000 (сто десять тисяч) гривень 00 копійок, без утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», код ЄДРПОУ13498562, на користь держави судовий збір в розмірі 1100 (одна тисяча сто) гривень 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, а також відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське», місцезнаходження: Донецька область, м. Покровськ, пл. Шибанкова, буд.1а, код ЄДРПОУ 13498562.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст виготовлено 16.02.2024 року.

Суддя Хмельова С.М.