Рішення

від 25.01.2024 по справі 454/2920/22

СОКАЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 454/2920/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2024 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Струс Т. В. ,

за участю секретаря Коваль Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі цивільну справу за позовною заявою Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

Позивач Релігійна організація «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» звернулася до суду із даним позовом до відповідача ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення, свої вимоги мотивує тим, що позивач є юридичною особою, створеною згідно з законодавством України 17.09.1991р. та діючою на даний час. Згідно п. 4.1 статуту релігійної організації, релігійна громада здійснює володіння, користування та розпорядження майном, що належить їй на праві власності та інших правових титулах. Зазначає, що в 1992р. позивач набув у власність житловий будинок (плебанію) за адресою - АДРЕСА_1 . На підставі рішення виконкому Сокальської районної ради №113 від 19.03.1992р. за позивачем зареєстровано право власності на вказаний будинок. В даний час житловий будинок (плебанія) перебуває у власності релігійної організації, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Вказує, що вказаний будинок був збудований та використовувався для проживання священнослужителя, який є настоятелем храму Преображення Господнього в с. Волиця. До ІНФОРМАЦІЯ_1 таким настоятелем був ОСОБА_2 , який проживав та був зареєстрований у спірному будинку (плебанії). Разом із ним на час смерті в будинку проживав та був зареєстрований відповідач - його син ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. У зв`язку із смертю настоятеля храму с. Волиця ОСОБА_2 , указом Управління Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) від 10.06.2022 року № 146 новим настоятелем храму призначено ієрея ОСОБА_3 . 14.06.2022 року ієрей ОСОБА_4 звернувся до голови Релігійної громади Преображення Господнього ПЦУ с. Волиця із заявою про забезпечення житлом з метою виконання обов`язків настоятеля храму. Розпорядженням голови Релігійної організації №1 від 14.07.2022р. вирішено поселити на проживання ієрея ОСОБА_5 в житловий будинок (плебанію) за адресою: АДРЕСА_1 . Голова релігійної громади та інші її члени неодноразово зверталися до відповідача ОСОБА_1 з вимогою звільнити займаний ним спірний будинок (плебанію) у зв`язку із необхідністю поселення нового настоятеля храму та відсутністю підстав для проживання у плебанії відповідача. Зазначає, що відповідач відмовився звільнити будинок та передати ключі від нього релігійній громаді. Відповідач займає спірний будинок без жодної правової підстави, між ним та позивачем відсутні будь-які договірні відносини щодо користування будинком, він не наділений самостійним правом проживання та не мав жодних домовленостей щодо проживання у будинку із його власником - релігійною громадою, чим чинить перешкоди у користуванні будинком законному власнику, який має необхідність поселити у будинку нового настоятеля храму с. Волиця. При цьому порушуються інтереси всієї релігійної громади села. Крім цього, звертає увагу на те, що згідно довідки КП ЛОР «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 07.07.2022р. № 2107 за ОСОБА_2 була зареєстрована квартира АДРЕСА_2 , яка в силу приписів ч.3 ст. 1268 ЦК України підлягає спадкуванню відповідачем та свідчить про те, що відповідач має інше житло і виселення його із займаного будинку не призведе до істотного порушення його прав. Просить суд усунути позивачу перешкоди у користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення відповідача ОСОБА_1 з вказаного будинку без надання іншого жилого приміщення. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу та сплачений судовий збір.

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що проживає в будинку АДРЕСА_1 з дитинства та вселився туди разом із своїми батьками ОСОБА_2 , який був настоятелем храму с. Волиця, матір`ю ОСОБА_6 та сестрою ОСОБА_7 . Зазначає, що з часу призначення настоятелем батька, останній та члени його сім`ї проживали у вказаному будинку. Сестра позивача ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , мама ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та батько ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач ОСОБА_1 є зареєстрованим у спірному будинку. З покликанням на ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 29, 316-319, 379, 383, 391, 401-406 ЦК України, Конвенцію про захист прав і основоположних свобод зазначає, що підстав для задоволення вимог за первинним позовом Релігійної організації немає, оскільки відповідач вселився до спірного будинку із згоди попереднього власника - громади УАПЦ с. Волиця, безперервно проживав в будинку більше 25 років, іншого житла не має. Фактичне виселення ОСОБА_1 із займаного будинку, яким він користується тривалий час, не відповідатиме потребам загальної суспільної ваги та позбавить його фундаментальних прав на збереження єдиного житла яке він займає на протязі 25 років. Просить суд визнати право користування ОСОБА_1 житловим будинком, що знаходиться в АДРЕСА_1 , зобов`язати відповідача не перешкоджати ОСОБА_1 користуватися житловим будинком та у задоволенні первинного позову Релігійної громади до ОСОБА_1 про усунення перешкод шляхом виселення відмовити.

У відзиві на зустрічну позовну заяву представник позивача Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» зазначив, що вважає позовні вимоги, що викладені у зустрічній позовній заяві безпідставними та необґрунтованими, такими, що не підлягають до задоволення. Підстави та умови виникнення житлового сервітуту на які покликався у позові ОСОБА_1 передбачені ч. 1 ст. 405 ЦК України, а саме - члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Тобто, самостійне право користування житлом (житловий сервітут) виникає у членів сім`ї власника житла, які були вселені ним для спільного проживання. Однак, покійний батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не був власником спірного житлового будинку, а лише тимчасово проживав у ньому на час виконання функцій настоятеля храму Преображення Господнього в с. Волиця. Жодного письмового розпорядження чи дозволу на вселення в спірний будинок ні ОСОБА_1 , ні його батько - ОСОБА_2 не отримував. Релігійна громада, її посадові чи виборні органи жодних рішень про це не приймали. ОСОБА_2 зайняв спірний житловий будинок на власний розсуд, будучи священником у релігійній громаді, якій цей будинок належав на праві власності. Жодних заяв про згоду на реєстрацію у цьому будинку членів сім`ї ОСОБА_2 . Релігійна громада не надавала. Таким чином, жодного самостійного права проживання у спірному житловому будинку (житлового сервітуту) у ОСОБА_1 не виникало, а тому відсутні підстави для визнання цього права за ним у судовому порядку. ОСОБА_1 не має жодних відносин із Релігійною організацією, ні речово-правових, ні інших. Зазначає, що ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог за зустрічним позовом покликається на те, що він не має іншого житла, а тому виселення із спірного житлового будинку порушуватиме його право на житло та суперечитиме принципу пропорційності. Натомість, жодної згоди на вселення ОСОБА_1 власник житла не надавав. Батько позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_2 був власником квартири АДРЕСА_2 . Згідно з ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець який постійно проживав разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку він не заявив про відмову від неї. ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті батька, не заявляв про відмову від прийняття спадщини, а тому вважається таким, що її прийняв. Тобто, у його власності є квартира АДРЕСА_2 . Вказує, що в даний час у квартирі проживають квартиранти, які сплачують ОСОБА_1 орендну плату, а останній всіляко намагається на шкоду інтересів власнику спірного житлового будинку без жодних на те підстав залишитися у ньому проживати. Обставини справи свідчать про те, що відповідач спроможний задовольнити свої житлові права інакше, ніж за рахунок позивача. Просить відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Представник позивача - адвокат Оприско М.В. в судове засідання не прибув, у наданій суду заяві просив розгляд справи проводити у його відсутності, задовольнити позовні вимоги. У разі подання відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, просить таке відхилити та проводити розгляд справи, оскільки відповідач та його представник зловживають процесуальним правом, останні чотири засідання відкладаються за клопотанням сторони відповідача, хоча процесуальні строки щодо розгляду справи сплив.

Представник відповідача за первинним позовом - адвокат Летій О.В. в судове засідання не прибула, надала суду заяву у якій просила розгляд справи відкласти на іншу дату, оскільки не може приймати участь в судовому засіданні через перебування на лікуванні та надала листок непрацездатності.

Провадження у даній справі відкрито ухвалою від 10.10.2022р.

Ухвалою від 08.08.2023р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду.

Лише після закриття підготовчого провадження у справі стороною відповідача чотири рази заявлялися клопотання щодо відкладення розгляду справи - 26.10.2023р., 05.12.2023р., 20.12.2023р. та 25.01.2024р., попри попереднє узгодження дати слухання справи.

У ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Подання заяви про відкладення свідчить про намір сторони відповідача затягувати розгляд справи. З метою уникнення затягування розгляду справи, враховуючи, що сторона позивач наполягає на розгляді справи, відповідачем відзиву на первинний позов не подано, заявлено зустрічний позов, первинним позивачем надано відзив на зустрічний позов, підготовче провадження у справі закрито та інших доказів сторони не подали, суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про чергове відкладення розгляду справи.

Оскільки сторони в судове засідання не прибули, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши докази по справі суд приходить до наступного висновку.

Згідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Дослідженою випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань сформованою 11.03.2021р. та статуту, Релігійна організація «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» є юридичною особою та її діяльність не припинено.

Згідно копії рішення виконавчого комітету Сокальської РДА №113 від 19.03.1992р., зокрема вирішено оформити право власності на житловий будинок (плебанію) в с. Волиця за громадою УАПЦ с. Волиця. Доручено виконкому Волицької сільської ради видати свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок та Червоноградському МБТІ провести реєстрацію будинку.

Відповідно до копій реєстраційного посвідчення виданого 07.05.1992р. Червоноградським МБТІ та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.07.2022р. встановлено, що Релігійній організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» на праві приватної власності належить житловий будинок (плебанія), що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Згідно п. 4.1 статуту Релігійної організації, релігійна громада здійснює володіння, користування та розпорядження майном, що належить їй на праві власності та інших правових титулах.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Ця норма статті визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким способом, який власник вважає прийнятним.

В ході розгляду справи встановлено, що батько відповідача ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 був настоятелем храму Преображення Господнього в с. Волиця, проживав та був зареєстрований у спірному будинку (плебанії).

Разом з ОСОБА_2 з ним на час його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 в будинку проживав та був зареєстрований його син - відповідач ОСОБА_1 , що зокрема підтверджується дослідженою довідкою Сокальської міської ради №195 від 20.06.2022 року та учасниками розгляду справи не оспорювалося.

Із копії указу Управління Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) від 10.06.2022 року № 146 новим настоятелем храму призначено ієрея ОСОБА_3 .

Згідно копії заяви від 14.06.2022р. встановлено, що ієрей ОСОБА_4 звернувся до голови Релігійної громади Преображення Господнього ПЦУ с. Волиця щодо забезпечення житлом з метою виконання обов`язків настоятеля храму.

Відповідно до розпорядження голови Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» №1 від 14.07.2022р., вирішено поселити на проживання ієрея ОСОБА_5 в житловий будинок (плебанію) за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно акту на поселення від 22.07.2022р., що складений членами релігійної громади, встановлено, що виконати розпорядження голови релігійної громади від 14.07.2022р. щодо поселення ієрея ОСОБА_5 в житловий будинок (плебанію) за адресою: АДРЕСА_1 , не вдалось можливим, оскільки на час складання акту в будинку проживає ОСОБА_1 , який відмовився від виселення з будівлі і передачі ключів.

Також із дослідженої копії спадкової справи, що надана приватним нотаріусом Павлик П.О., встановлено, що відповідач ОСОБА_1 28.09.2022р. звернувся із відповідною завою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначивши, що інших спадкоємців крім нього немає. Спадкове майно зокрема складається із квартири АДРЕСА_2 .

Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, що визначена у пункті 2 ст. 8 Конвенції, не здійснюється згідно із законом та не є необхідним у демократичному суспільстві.

Відповідно до пункту 98 постанови Верховного Суду від 04.07.2018 № 653/1096/16-ц виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує загальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло. Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частина 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 5, 6 цієї статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Як встановлено в ході розгляду справи, жодного самостійного права проживання у спірному житловому будинку у ОСОБА_1 не виникало, він проживав в будинку (плебанії) куди був вселений на час виконання його батьком функцій настоятеля храму в с. Волиця та жодних договірних чи зобов`язальних відносин із Релігійною організацією у відповідача не має.

Таким чином, приймаючи до уваги викладені вимоги матеріального та процесуального закону, оцінивши зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд вважає, що доводи позивача за первинним позовом знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, тому, з метою захисту порушених прав позивача, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, судом встановлено наступне.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 зазначає, що виселення його із займаного будинку, яким він користується тривалий час, не відповідатиме потребам загальної суспільної ваги та позбавить його фундаментальних прав на збереження єдиного житла яке він займає на протязі 25 років, однак дане твердження не здобуло свого підтвердження, оскільки на противагу із дослідженої в судовому засіданні копії спадкової справи заведеної після смерть його батька, встановлено, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем зокрема щодо належної його батькові житлової квартири та виселення відповідача не створюватиме надмірний тягар, більше того у спірний будинок (плебанію) вселявся його батько на час виконання функцій настоятеля храму та жодних зобов`язальних відносин між сторонами щодо вказаного житла у відповідача з Релігійною громадою не виникало.

Відтак, вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом встановлено, що згідно платіжного доручення №2 від 15.09.2022р. позивачем при зверненні до суду із даним позовом сплачено 2481грн. судового збору, який згідно приписів ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню із відповідача ОСОБА_1 в користь позивача Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області».

Крім цього, згідно статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №607/14338/19-ц від 01.12.2021.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19 роз`яснив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

З урахуванням викладеного вище, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Отже, зміст наведених норм законодавства вказує на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04.08.2020, № 640/15803/19 від 05.08.2020.

У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивач надав Договір про надання професійної правничої допомоги №101208/22-ц від 12.08.2022р. із рахунком до договору з зазначенням виду наданих послуг та визначенням вартості робіт 10000грн., платіжне доручення №1 від 16.08.2022р. згідно якого позивачем сплачено адвокатському бюро 10000грн. за правову допомогу.

Таким чином, відповідно до ст. 137 ЦПК України, із врахуванням обсягу виконаних адвокатом робіт, часу їх виконання, складності справи, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі - 10000грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення -задовольнити.

Усунути Релігійній організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» перешкоди у користуванні житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 з вказаного будинку, без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. сплаченого судового збору та 10 000 (десять тисяч) грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням - відмовити.

Рішення може бути оскаржене учасниками розгляду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області.

Позивач: Релігійна організація «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області», місце знаходженнння - с. Волиця, вул. Набережна, 17, Червоноградського району Львівської області.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживанння - АДРЕСА_1 .

Повний текст рішенння складено 26.01.2024р.

Головуючий: Т. В. Струс