Постанова

від 13.06.2024 по справі 454/2920/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 454/2920/22 Головуючий у 1 інстанції: Струс Т. В.

Провадження № 22-ц/811/629/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року м.Львів

Справа № 454/2920/22

Провадження № 22ц/811/629/24

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянув апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області, ухвалене у м. Сокалі 25 січня 2024 року, у складі судді Струс Т.В., у справі за позовом Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення; зустрічним позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» про визнання права, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням ,-

встановив:

6 жовтня 2022 року Релігійна організація «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення. В обґрунтування позову посилається на те, що позивач є юридичною особою, створеною згідно з законодавством України 17 вересня 1991 року та діючою на даний час. Згідно із п. 4.1 Статуту релігійної організації релігійна громада здійснює володіння, користування та розпорядження майном, що належить їй на праві власності та інших правових титулах. Зазначає, що у 1992 році позивач набув у власність житловий будинок (плебанію) за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі рішення Виконкому Сокальської районної ради №113 від 19 березня 1992 року за позивачем зареєстровано право власності на вказаний будинок. Вказує, що на даний час житловий будинок (плебанія) перебуває у власності релігійної організації, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Будинок збудований та використовувався для проживання священослужителя, який є настоятелем храму Преображення Господнього у с. Волиця. Зазначає, що до 15 квітня 2022 року таким настоятелем був ОСОБА_4 , який проживав та був зареєстрований у спірному будинку (плебанії). Разом із ним на час смерті в будинку проживав та був зареєстрований його син - ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. У зв`язку із смертю настоятеля храму с. Волиця ОСОБА_4 , указом Управління Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) від 10 червня 2022 року № 146 настоятелем храму призначено ієрея ОСОБА_5 . Вказує, що 14 червня 2022 року ієрей звернувся до голови Релігійної громади Преображення Господнього ПЦУ с. Волиця із заявою про забезпечення житлом для виконання обов`язків настоятеля храму. Розпорядженням голови Релігійної організації №1 від 14 липня 2022 року вирішено поселити на проживання ієрея ОСОБА_5 в житловий будинок (плебанію) за адресою: АДРЕСА_1 . Голова релігійної громади та інші її члени неодноразово зверталися до ОСОБА_1 з вимогою звільнити займаний ним спірний будинок (плебанію) у зв`язку із необхідністю поселення настоятеля храму та відсутністю підстав для проживання у плебанії відповідача. Відповідач відмовився звільнити будинок та передати ключі від нього релігійній громаді. Стверджує, що відповідач займає спірний будинок без жодної правової підстави, між ним та позивачем відсутні будь-які договірні відносини щодо користування будинком, він не наділений самостійним правом проживання та не мав жодних домовленостей щодо проживання у будинку із його власником - релігійною громадою, чим чинить перешкоди у користуванні будинком законному власнику, який має необхідність поселити у будинок настоятеля храму АДРЕСА_1 . При цьому порушуються інтереси всієї релігійної громади села. Вказує, що згідно довідки КП ЛОР «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 7 липня 2022 року № 2107 за ОСОБА_4 була зареєстрована квартира АДРЕСА_2 , яка відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України підлягає спадкуванню відповідачем та свідчить про те, що відповідач має інше житло і виселення його із займаного будинку не призведе до порушення його прав. Просить усунути позивачу перешкоди у користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 з цього будинку без надання іншого жилого приміщення.

28 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» про визнання права користування ОСОБА_1 спірним будинком та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням. В обґрунтування позову посилається на те, що він з дитинства проживає в будинку АДРЕСА_1 та вселився туди разом зі своїми батьками ОСОБА_4 , який був настоятелем храму с. Волиця; матір`ю ОСОБА_6 та сестрою ОСОБА_7 . Зазначає, що з часу призначення настоятелем батька, його сім`я проживала у вказаному будинку. ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стверджує, що він ( ОСОБА_1 ) зареєстрований у спірному будинку. Фактичне виселення його ( ОСОБА_1 ) із займаного будинку, яким він користується тривалий час, не відповідатиме потребам загальної суспільної ваги та позбавить його фундаментальних прав на збереження єдиного житла яке він займає 25 років. Просить визнати за ним право користування спірним житловим будинком, зобов`язати відповідача не чинити йому (заявнику) перешкод у користування житловим будинком.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року задоволено позов Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області». Ухвалено усунути позивачу перешкоди у користуванні житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 з цього будинку без надання іншого житлового приміщення. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 Проведено розподіл судових витрат.

Рішення суду оскаржує представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову, задовольнити зустрічний позов. Вказує, що ОСОБА_1 вселився до спірного будинку зі згоди попереднього власника - громади УАПЦ с.Волиця, безперервно проживав в будинку більше 25 років, іншого житла не має. Зазначає, що судом першої інстанції не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню. Також не погоджується з висновком суду про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 10 000 грн., оскільки такі не обґрунтовані та не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що Релігійна організація «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» зареєстрована у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, діє на підставі її Статуту, прийнятого у новій редакції рішенням парафіяльних зборів 26 липня 2020 року, затвердженого і зареєстрованого у встановленому порядку.

Відповідно до п.3.1. Статуту органами управління Релігійної громади є парафіяльні збори, парафіяльна рада, настоятель. Релігійна громада здійснює володіння, користування та розпорядження майном, що їй належить (п.4.1. Статуту).

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Сокальської районної ради народних депутатів № 113 від 19 березня 1992 року ухвалено оформити право власності на житловий будинок (плебанію) у с.Волиця за громадою УАПЦ та доручено Виконкому Волицької сільської ради видати свідоцтво про право власності на будинок.

Згідно реєстраційного посвідчення, виданого Червоноградським бюро технічної інвентаризації, домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому зареєстровано за громадою УАПЦ на підставі рішення Сокальського райвиконкому № 113 від 19 березня 1992 року.

На підставі вказаного рішення № 113 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності внесено запис про те, що позивач за первісним позовом є власником спірного будинку.

Відомості про скасування зазначених рішень відсутні.

Батько ОСОБА_1 - ОСОБА_4 до 15 квітня 2022 року (дня смерті) був настоятелем храму Преображення Господнього у с.Волиця, проживав та був зареєстрований у спірному будинку (плебанії).

Разом із ОСОБА_4 в будинку проживав та був зареєстрований ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою Сокальської міської ради №195 від 20 червня 2022 року.

Указом Управління Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) від 10 червня 2022 року № 146 настоятелем храму призначено ієрея ОСОБА_5 з благословенням проживати на парафії.

14червня 2022 року ієрей ОСОБА_5 звернувся до голови Релігійної громади Преображення Господнього ПЦУ с. Волиця щодо забезпечення житлом для належного виконання обов`язків настоятеля храму.

Розпорядженням керівника Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у с. Волиця Сокальського району Львівської області» №1 від 14 липня 2022 року вирішено поселити на проживання ієрея ОСОБА_5 в житловий будинок (плебанію) за адресою: АДРЕСА_1 .

Закту на поселення від 22 липня 2022 року вбачається, що виконати розпорядження голови Релігійної організації від 14 липня 2022 року щодо поселення ОСОБА_5 у спірний будинок не видалося можливим, оскільки в будинку проживає ОСОБА_1 , який відмовився від виселення з будівлі і передачі ключів.

Із спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , вбачається, що ОСОБА_1 28 вересня 2022 року звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , де зазначив про відсутність інших спадкоємців. Спадкове майно складається, зокрема, із квартири АДРЕСА_2 .

Оскаржуване рішення мотивоване наступним.

Згідно із ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла.

Втручання держави є порушенням цієї статті, якщо воно не переслідує законну мету, що визначена у пункті 2 ст. 8 Конвенції, не здійснюється згідно із законом та не є необхідним у демократичному суспільстві.

Відповідно до пункту 98 постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року (справа № 653/1096/16-ц) виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує загальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

На підставі аналізу наявних у справі доказів суд першої інстанції прийшов до висновку, щоу ОСОБА_1 не виникло жодного самостійного права проживання у спірному житловому будинку. Він був вселений та проживав у цьому будинку (плебанії) на час виконання його батьком функцій настоятеля храму у с. Волиця та жодних договірних чи зобов`язальних відносин із Релігійною організацією не має.

ОСОБА_1 у своїй позовній заяві посилається на те, що виселення його із займаного будинку, яким він користується тривалий час, не відповідатиме потребам загальної суспільної ваги та позбавить його фундаментальних прав на збереження єдиного житла, яке він займає на протязі 25 років.

Разом з тим, із спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , вбачається, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем померлого, зокрема, щодо належної його батькові квартири. Відтак, він є забезпечений житлом.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що виселення відповідача із спірного житла не буде надмірним тягарем для нього, оскільки зазначене житло надано батькові позивача за зустрічним позовом на час виконання обов`язків настоятеля храму.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та враховує наступне.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, статті 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 цього Кодексу визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частин першої і другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності позивача за первісним позовом на спірний будинок є підтвердженим належними доказами, що не спростовано.

Спірний будинок є власністю Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у с.Волиця Сокальського району Львівської області», яка використовує своє майно згідно вимог закону і статуту, зокрема, для проживання настоятеля храму; не належить до житлового фонду і не може бути використаний для забезпечення житлових умов ОСОБА_1 незалежно від тривалості його проживання у цьому будинку.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що жодного самостійного права проживання у спірному житловому будинку у ОСОБА_1 не виникало, він проживав в будинку (плебанії), куди був вселений на час виконання його батьком функцій настоятеля храму в с. Волиця та жодних договірних чи зобов`язальних відносин із Релігійною організацією у відповідача немає. Суд прийшов до вірного висновку, що доводи позивача за первісним позовом знайшли своє підтвердження та задовольнив ці вимоги, відмовивши у задоволенні зустрічного позову через його безпідставність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд встановив, що згідно платіжного доручення №2 від 15 вересня 2022 року позивачем при зверненні до суду із цим позовом сплачено 2 481грн. судового збору, який згідно приписів статті 141 ЦПК України підлягає стягненню із відповідача ОСОБА_1 в користь Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Іьвівської області».

Згідно із статтею 137 ЦІІК України витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, що визначається згідно з умовами договору про падання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витрат ним адвокатом на виконання робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №607/14338/19-ц від 1 грудня 2021 року.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат визначено у статті 141 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 22 січня 2021 року (справа № 925/1 137/19) роз`яснив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 3 жовтня 2019 у справі №922/445/19.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 4 серпня 2020 року, № 640/15803/19 від 5 серпня 2020 року.

У постанові від 24 січня 2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивач надав договір про надання професійної правничої допомоги №101208/22-ц від 12 серпня 2022 року із рахунком до договору, де зазначено вид наданих послуг та визначено вартість робіт (10 000 грн.), платіжне доручення №1 від 16 серпня 2022 року про сплату таких коштів. Тому належить зробити висновок, що судові витрати позивача у визначеному судом розмірі є доведеними та підлягають стягненню із відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування оскаржуваного рішення не встановлені.

Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 17 червня 2024 року.

Головуючий-

---

Т. І. Приколота

Судді:

---

Ю.Р. Мікуш

---

Р.В. Савуляк