Рішення

від 13.02.2024 по справі 194/249/23

ТЕРНІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 194/249/23

Номер провадження № 2/194/158/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 року м.Тернівка

Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Корягіна В.О.,

за участю секретаря судового засідання Коркіної Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Тернівка Дніпропетровської області в загальному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, про позбавлення батьківських прав. Свою позовну вимогу мотивує тим, що з 15 січня 2014 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який 04 вересня 2016 року був розірваний рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області по справі № 419/2070/16-ц. Від шлюбу з відповідачем у них народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .З часу припинення спільного проживання з відповідачем, останній повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 10 лютого 2016 року по справі № 419/2419/15-ц з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 600 грн. щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. На підставі даного рішення видано виконавчий лист, який звернуто до примусового виконання та відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3. У 2016 році, у зв`язку введенням у 2014 році режиму антитерористичної операції у Донецькій та Луганській області, вона разом з дітьми виїхала проживати в Черкаську область с. Воронівка. Розпорядженням Городищевської районної державної адміністрації від 04 лютого 2019 року її сину ОСОБА_3 надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів. 22 червня 2018 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , та ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дитина ОСОБА_5 . Наразі, вона, її чоловік ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровані та проживають по АДРЕСА_1 . Її діти забезпечені всіма необхідними для навчання та розвитку речами, в залежності від їхніх потреб. Зазначає, що відповідач повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, не цікавиться станом здоров`я та медичним доглядом дитини, не забезпечує необхідного харчування та одягу. Всі питання щодо виховання та матеріального забезпечення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вирішуються без участі та підтримки з боку його батька (відповідача по справі). Станом на 01 жовтня 2022 року відповідач мав заборгованість по сплаті аліментів в сумі 76954,50 грн. Після її переїзду з дітьми в Черкаську область, протягом шести років відповідач жодного разу не зателефонував, щоб поцікавитися про сина. Дитина його взагалі не знає. Відповідач ніяким чином не піклуються про свою дитину, ухиляється від виховання своєї дитини, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками. Отже, відповідач не виконує покладені на нього законом батьківські обов`язки. Просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати покласти на відповідача.

Позивач в судове засідання не з`явилася, але надала суду письмову заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить позов задовльнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.

Представник третьої особи служба у справах дітей виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області в судове засідання не з`явилася, але надала суду письмову заяву про розгляд справи без її участі, покладається на розсуд суду.

Представник третьої особи Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області в судове засідання не з`явився, але надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, не заперечує проти задоволення позову, покладається на розсуд суду.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши та оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних по справі доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , про що свідчать свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , видане 25 липня 2014 року Трьохізбенською сільською радою Слов`яносербського району Луганської області.

Відповідно до рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 04 серпня 2016 року по справі № 419/2070/16-ц за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення набуло чинності 14 серпня 2016 року.

Відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого 22 червня 2018 року Городищенським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 22 червня 2018 року, прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_8 .

Відповідно до довідки, виданої 14 серпня 2018 року військово-цивільною адміністрацією сіл Трьохізбенка, Кряківка, Лобачеве, лопаскине та Оріхове-Донецьке Новоайдарського району Луганської області, ОСОБА_7 дійсно мешкала з 2012 року по грудень 2016 року за адресою: АДРЕСА_2 , разом з нею мешкали син ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої 06 липня 2018 року Виконавчим комітетом Воронівської сільської ради, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного начальником служби у справах дітей ОСОБА_10 , завідуючим відділення соціальної служби ОСОБА_11 , фахівцем соціальної служби ОСОБА_12 , за адресою АДРЕСА_1 , мешкають ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з дітьми: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У дітей є окрема кімната з відповідними меблями та речами особистого вжитку, одягом, взуттям шкільними приладами діти забезпечені, є комп`ютер, інтернет, телефон. Зі слів ОСОБА_1 батьки дітей участі у вихованні дітей не беруть, матеріально та фінансово не забезпечують, з дітьми не спілкуються, аліменти не сплачують.

Відповідно до розпорядження Городищенської районної державної адміністрації № 29 від 04 лютого 2019 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Згідно інформації відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) від 07 жовтня 2022 року, на виконанні у Новоайдарському відділі ДВС у Щастинському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 419/2419/15-ц виданого Новоайдарським районним судом Луганської області від 10 лютого 2016 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 600 грн. щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до довідки про неотримання аліментів, виданої 07 жовтня 2022 року відділом примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків), 12 лютого 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2, сума боргу зі сплати аліментів з ОСОБА_2 за виконавчим листом № 419/2419/15-ц, який виданий 10 лютого 2016 року Новоайдарським районним судом Луганської області, про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 600 грн. щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, станом на 01 жовтня 2022 року складає 76954,50 грн.

Згідно характеристики Вільшанської селищної ради Городищенського району Черкаської області від 12 грудня 2022 року, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , за час проживання в селі зарекомендувала себе з позитивної сторони. Одружена, має на утриманні трьох малолітніх дітей. Діти доглянуті, мають все необхідне для розвитку і виховання.

Відповідно до довідки Вільшанського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області від 10 жовтня 2022 року, ОСОБА_3 , 2014 року народження, навчається в 3 класі Вербівської філії Вільшанського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області.

Відповідно до характеристики директора Вербівської філії Вільшанського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в школі з 1 класу, до якого був зарахований 01 червня 2020 року. Мама дитини бере активну участь в навчально-виховному процесі дитини. Батько дитини, ОСОБА_2 , не підтримує контакту з школою, жодного разу в ній не був, з вчителями не спілкується, успішністю сина не цікавиться.

Відповідно до довідки КП «Городищенський ЦПМСД» Амбулаторія загальної практичної медицини с. Вербівка» від 16 листопада 2022 року, при зверненні з приводу захворювань дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , участь у лікуванні дитини брала тільки мама ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку служби у справах дітей Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області № 72 від 14 листопада 2022 року, служба у справах дітей вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки батько з 2016 рок не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, не забезпечує відповідного харчування, медичного догляду дитини.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно п.п. 16,18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30.03.2007 року, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У Принципі 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року зазначено, що дитина для повного та гармонічного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна зростати у піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно із статями 18, 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.

У частині 1 статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 27 Конвенції, передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» - виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з вимогами ч. ч. 4, 5, 6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

В постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц зазначено, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей.

В даному випадку висновок служби у справах дітей Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області № 72 від 14 листопада 2022 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно до дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками та які б були законною підставою застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав, а тому суд не погоджується з зазначеним висновком, оскільки він є передчасним, обставини, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, відсутні.

Крім того, факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості зі сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Аналогічну позицію містить постанова Верховного Суду від д 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17.

Також судом було встановлено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою АДРЕСА_1 , разом з матір`ю, відчимом, братом і сестрою, а відповідач ОСОБА_2 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , тому вказаний факт є об`єктивною причиною того, що батько не може приймати участь у вихованні дитини у тому обсязі, який бажає позивачка.

Крім того, суд звертає увагу, що проживання дитини впродовж тривалого часу в новій сім`ї, створеній її батьком чи матір`ю, відсутність побачень дитини з тим із батьків, з яким не проживає, не є підставами для позбавлення останнього батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого потрібно довести.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17.

Надані позивачкою до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування ним батьківськими обов`язками, його винну поведінку щодо дитини.

Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з урахуванням того, що та кий захід буде застосований в інтересах дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Враховуючи викладене, суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов висновку про те, що підстави, передбачені статтею 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Суд наголошує, що непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Вищевикладене узгоджується з постановою Верховного Суду від 6 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19.

Враховуючи вищевикладене, суд враховує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачем не надано.

Матеріали справи не містять негативні характеристики, докази винної поведінки відповідача, та умисного ухилення його від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а посилання позивача щодо ухилення від виконання відповідачем батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Окрім того, суд був позбавлений можливості з`ясувати думку дитини щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки позивач жодного разу у судове засідання не з`явилася, клопотань про проведення судових засідань в режимі відео конференції не подавала, та просила суд розглядати справу за наявними у справі доказами, за її відсутності.

На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем її тверджень про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по утриманню та вихованню дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому в задоволені позову про позбавлення батьківських прав, слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити в стягненні судових витрат понесених позивачем.

Керуючись ст. 164 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76, 77, 81, 142, 258, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно процесуальним Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заява про перегляд цього рішення може бути подана відповідачем в Тернівський міський суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повне судове рішення складено 19 лютого 2024 року.

Головуючий суддя: В.О. Корягін