Постанова

від 08.02.2024 по справі 910/15017/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2024 р. Справа№ 910/15017/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Смаголь А.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 08.02.2024,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 (повний текст рішення складено 14.07.2023)

у справі №910/15017/22 (суддя Головіна К.І.)

за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВ»

про розірвання договору, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі, прокурор) звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі, Київрада, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВ» (далі, ТОВ «КІВ», відповідач) про розірвання договору, зобов`язання вчинити певні дії.

Позов обґрунтований тим, що земельна ділянка площею 0,3867 га з кадастровим номером 8000000000:78:121:0052, яка на підставі договору оренди від 13.04.2006 № 78-6-00362 (зі змінами, внесеними угодою до договору від 07.11.2013 та договором від 22.03.2019), укладеного з Київрадою, перебуває в оренді ТОВ «КІВ» за цільовим призначенням - для будівництва, обслуговування та експлуатації паркінгу з торговельним комплексом, не використовується, а отже, відповідачем порушено умови договору оренди в частині обов`язку завершити забудову земельної ділянки не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору.

У позові прокурор просив суд:

- розірвати договір оренди земельної ділянки, що розташована на перетині вулиці Приозерної та проспекту Героїв Сталінграда в Оболонському районі міста Києва, площею 0,3867 га (кадастровий номер 8000000000:78:121:0052), укладений між Київською міською радою та ТОВ «КІВ», зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 13.04.2006 за №78-6-00362, зі змінами, внесеними угодою від 07.11.2013 про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. і зареєстрованою в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 242, та договором від 22.03.2019 про поновлення договору оренди земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. і зареєстрованим в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 93;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «КІВ» повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,3867 га (кадастровий номер 8000000000:78:121:0052) на перетині проспекту Героїв Сталінграда та вулиці Приозерної в Оболонському районі міста Києва у стані, придатному для її подальшого використання.

Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/15017/22 позовні вимоги задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки, що розташована на перетині вулиці Приозерної та проспекту Героїв Сталінграда в Оболонському районі міста Києва, площею 0,3867 га (кадастровий номер 8000000000:78:121:0052), укладений між Київською міською радою (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КІВ» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 68, офіс 289, ідентифікаційний код 21498174), зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 13.04.2006 за № 78-6-00362, зі змінами, внесеними угодою від 07.11.2013 про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. і зареєстрованою в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 242, та договором від 22.03.2019 про поновлення договору оренди земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. і зареєстрованим в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 93.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «КІВ» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 68, офіс 289, ідентифікаційний код 21498174) повернути Київській міській раді (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) земельну ділянку площею 0,3867 га (кадастровий номер 8000000000:78:121:0052), що знаходиться на перетині проспекту Героїв Сталінграда та вулиці Приозерної в Оболонському районі міста Києва, у стані, придатному для її подальшого використання.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВ» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 68, офіс 289, ідентифікаційний код 21498174) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, будинок 45/9, ідентифікаційний код 02910019, банк ДКСУ м. Київ, код банку 820172, IBAN UA168201720343100001000011062) витрати по сплаті судового збору в сумі 4 962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Рішення суду мотивоване тим, що ТОВ «КІВ» з 2006 року та на час розгляду справи, у порушення умов договору оренди землі, не приступило до використання земельної ділянки відповідно до умов договору, та не тільки не завершило, але й не розпочало будівництво паркінгу з торговельним комплексом на спірній земельній ділянці, що згідно частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України є істотним порушенням його умови та, відповідно, підставою для розірвання договору в судовому порядку.

Водночас, у зв`язку з розірванням договору, наявні передбачені статтею 34 Закону України «Про оренду землі» та пунктом 11.8 договору оренди підстави для повернення орендодавцеві земельної ділянки.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, 02.08.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «КІВ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що підстави для задоволення позовних вимог прокурора у даній справі відсутні, так як відсутні правові підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки на підставі статті 416 Цивільного кодексу України.

Скаржник наголошує, що початок спливу трьохрічного строку невикористання земельної ділянки для забудови законом не встановлено і його слід обраховувати з моменту отримання дозволу на виконання будівельних робіт, який наразі відповідачем не отримано, при тому, що договір оренди земельної ділянки не містить встановлених строків для його отримання.

ТОВ «КІВ» зазначає, що матеріали справи не містять встановлених фактичних обставин щодо порушення відповідачем цільового призначення земельної ділянки, тобто вчинення дій, які б свідчили про використання земельної ділянки за іншим цільовим призначенням.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що Радою двічі продовжувався договір оренди, відповідно, Київська міська рада таким продовженням фактично визнавала відсутність порушень умов такого договору зі сторони відповідача у справі станом на дату прийняття рішень про пролонгацію договору у 2013 та 2019 роках, що повністю спростовує доводи позивача та висновки суду першої інстанції про існування порушення умов договору щодо закінчення забудови земельної ділянки до 2009 року.

ТОВ «КІВ» вчасно сплачувалися та сплачуються орендні платежі за користування земельною ділянкою, що прямо свідчить про заінтересованість органу місцевого самоврядування в подальшій орендній платі.

Вжиття належних заходів із забудови спірної земельної ділянки підтверджується фактами, про які представник відповідача зазначав у судових дебатах, підтверджуючі документи про що прокурору у відповідь на його лист на №09/5-886вих-23 від 29.03.2023 надавались в рамках розслідування кримінального провадження, а саме: 02.03.2023 ТОВ «КІВ» отримані містобудівні умови та обмеження; 03.03.2023 між ТОВ «КІВ» та ТОВ «Архіхаб» укладено договір №03/03 на виконання проектних робіт; 06.03.2023 між ТОВ «КІВ» та ФОП Самчик О.В. укладено договір №503-2023 на розробку проектної документації; 25.01.2022 ТОВ «КІВ» укладено договір №998/17-ОП про організацію цілодобової охорони будівельного майданчика.

Скаржник посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №910/2566/16 та від 18.06.2019 у справі №910/8424/18, згідно яких, якщо судом буде встановлено вчинення орендарем дій, необхідних для здійснення та закінчення забудови спірної земельної ділянки, однак тривалість процедур і значна кількість дозвільних документів уповільнює здійснення забудови земельної ділянки, то наведене свідчить про відсутність вини позивача у порушенні строків завершення забудови, та, як наслідок, про відсутність підстав для застосування цивільно-правової відповідальності у виді розірвання договору.

21.08.2023 від відповідача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких скаржник наголосив на наступному:

- поданий прокурором позов, направлений на розірвання договору оренди, фактично поданий всупереч інтересів Ради, позаяк остання навпаки зацікавлена в дії договору та отриманні орендних платежів від відповідача для поповнення бюджету міста, про що вказано у листі Департаменту земельних ресурсів КМР (КМДА) №05716-7940 від 16.06.2022, адресованому ТОВ «КІВ»;

- для надання можливості першому заступнику Київської міської прокуратури звернутися з позовом до суду в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» необхідна бездіяльність державного органу протягом розумного строку, який наразі слід поєднувати зі строком, на який введено воєнний стан. Тільки після завершення воєнного стану в країні й виконання ТОВ «КІВ» своєї основної функції (здійснення економічного фундаменту для підтримки бюджету міста, яка була зазначена КМР в своєму листі) можна буде обраховувати такий «розумний строк» для підтвердження бездіяльності КМР та надання подальшої можливості прокурору на звернення до суду з позовом;

- невиконання відповідачем договору в частині забудови призводить лише до його власних збитків, у той час, як КМР, отримуючи кошти за надання в оренду земельної ділянки, отримує те, на що й розраховувала при укладанні договору. Заборгованості з орендної плати за відповідачем не рахується.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

31.10.2023 від прокуратури через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор просить суд відмовити у її задоволенні, оскаржене рішення суду залишити без змін.

У відзиві прокурор наголосив на тому, що тривала незабудова не сприяє ефективному та раціональному використанню земельної ділянки комунальної власності, яка відноситься до земель житлової та громадської забудови. Також відповідно до пункту 4.2. Договору (зі змінами) річна орендна плата за земельну ділянку на період будівництва об`єкта встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки, разом із тим, після введення об`єкта в експлуатацію, річна орендна плата буде становити 4% від її нормативної грошової оцінки, що визначається пропорційно площі будівель та споруд паркінгу і 6% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що визначається пропорційно площі будівель та споруд торговельного комплексу. Отже, інтерес КМР при укладенні спірного договору полягав не в отриманні мінімальної орендної плати протягом дії договору, а в отриманні її збільшеного розміру після завершення забудови земельної ділянки (4% та 6%).

ТОВ «КІВ», підписавши Договір, погодилось з його умовами та визначеними ним обов`язками, у тому числі щодо можливості виконання взятих на себе зобов`язань у визначений спірним договором строк. Водночас, маючи обов`язок забудувати спірну земельну ділянку у конкретно визначний умовами договору строк (до 13.04.2009), ТОВ «КІВ» вказаний обов`язок не виконало та навіть з урахуванням неодноразового поновлення договору оренди до теперішнього часу не приступило до використання земельної ділянки. Товариство не тільки не завершило, але й не розпочало будівництво паркінгу з торговельним комплексом та за 17 років так і не отримало дозвільних документів на будівництво. Містобудівні умови та обмеження від 02.03.2023 для проектування об`єкта будівництва ТОВ «КІВ» отримало лише після звернення прокурора до суду з даним позовом, що додатково підтверджує недобросовісне виконання відповідачем умов договору оренди. Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували відсутність вини товариства у невиконанні зобов`язання, в першу чергу, в установлений договором строк.

Щодо доводів ТОВ «КІВ» про те, що стаття 416 Цивільного кодексу України не встановлює підстав для розірвання договору оренди та не вказує момент, з якого необхідно обраховувати початок спливу трирічного строку невикористання земельної ділянки для забудови, то прокурор вказав, що його позовні вимоги у даній справі обґрунтовані порушенням відповідачем вимог статей 525, 526, 610, 611, 627, 628, 629, 651 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України, статтею 93 Земельного кодексу України, статтями 13, 24, 25, 32 Закону України «Про оренду землі» та умов договору (пункти 8.4., 11.4., 11.5, 12.2.). Водночас положення статті 416 Цивільного кодексу України врегульовують виключно відносини, які виникають з договору суперфіцію і не можуть бути застосовані до договору оренди земельної ділянки.

Не заслуговують також на увагу доводи скаржника про сплату ним орендної плати за користування земельною ділянкою, оскільки у даному спорі вимога про розірвання договору заявлена з підстав незабудови земельної ділянки у визначений договором строку, в той же час, за наявності чинного договору оренди, сплата орендних платежів є обов`язковою.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави, то прокурором дотримано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, щодо надання Київській міській раді «розумного строку» для можливості самостійно вжити заходів на захист порушених інтересів держави.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у даній справі передано на розгляд колегії суддів у складі: Демидова А.М. - головуючий, Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15017/22; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

28.09.2023 на виконання вимог ухвали до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/15017/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/15017/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 28.11.2023.

31.10.2023 від прокуратури через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про залишення без розгляду доповнення відповідача до апеляційної скарги.

20.11.2023 колегією суддів у складі: Демидової А.М. (головуючого), Владимиренко С.В., Ходаківської І.П. заявлено самовідвід від розгляду справи №910/15017/22, який мотивований тим, що під час автоматизованого розподілу даної справи не було враховано спеціалізацію суддів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 заяву колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Демидової А.М. - головуючого, Владимиренко С.В., Ходаківської І.П. про самовідвід від розгляду справи №910/15017/22 задоволено, матеріали справи №910/15017/22 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/938/23 від 24.11.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/15017/22 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів Тищенко А.І., Скрипки І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/15017/22 до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів Тищенко А.І., Скрипки І.М., призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/15017/22 на 18.01.2024.

18.10.2023 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У зв`язку з раптовим погіршенням самопочуття головуючого судді Михальської Ю.Б. судове засідання за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВ» у справі №910/15017/22, призначене на 18.01.2024, не відбулося.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/15017/22 на 08.02.2024.

У судовому засіданні 08.02.2024 суд ухвалив прийняти доповнення до апеляційної скарги відповідача, які надішли до суду 21.08.2023 та надати їм правову оцінку під час апеляційного перегляду справи.

За результатами проведеного 08.02.2024 судового засідання суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 08.02.2024 з`явилися представники прокуратури та позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно частин 3, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; часники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи; у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, не вручення під час доставки, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів вчинення судом усіх належних дій задля повідомлення відповідача про розгляд апеляційної скарги (повідомлення про вручення поштового відправлення з копією ухвали суду про призначення розгляду справи на 18.01.2024, поштове повернення з копією ухвали суду про призначення розгляду справи на 08.02.2024), а також з огляду на те, що кожна сторона повинна цікавитись станом відомого їй судового провадження, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті без участі представника відповідача.

При цьому, ухвалами суду було доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез`явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті, явка представників учасників судового процесу в судове засідання обов`язковою не визнавалась.

Представники прокуратури та позивача у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням Київської міської ради від 14.07.2005 №728/3303 передано ТОВ «КІВ» в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,3867 га (кадастровий номер 8000000000:78:121:0052) для будівництва, обслуговування та експлуатації паркінгу з торговельним комплексом на перетині вулиці Приозерної та проспекту Героїв Сталінграду у місті Києві.

На виконання вказаного рішення між Київською міською радою та ТОВ «КІВ» 11.04.2006 був укладений договір оренди земельної ділянки, який 13.04.2006 зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів державної реєстрації договорів за №78-6-00362 (далі, Договір оренди).

Відповідно до пункту 1.1. Договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 14.07.2005 за №758/3303 «Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «КІВ» для будівництва, обслуговування та експлуатації паркінгу з торговельним комплексом на перетині вул. Приозерної та просп. Героїв Сталінграда у Оболонському районі м. Києва, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду ( строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором.

На виконання умов Договору оренди згідно з актом приймання-передачі від 13.04.2006 орендодавець передав, а орендар прийняв у своє володіння і користування земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:78:121:0052), що знаходиться на перетині вулиці Приозерної та проспекту Героїв Сталінграда в Оболонському районі міста Києва з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

У подальшому, на підставі рішення Київської міської ради від 18.04.2013 №263/9320, вказаний договір був поновлений на 5 років, у зв`язку з чим 07.11.2013 між Київрадою та Товариством укладено угоду про його поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №242.

Також на підставі висновку постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування, оформленого протоколом від 11.12.2018 №26/88, термін дії зазначеного договору поновлено ще на 5 років та 22.03.2019 між Київською міською радою і ТОВ «КІВ» укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №93.

Згідно з пунктом 2.1. Договору оренди (зі змінами, внесеними угодою до договору №242 від 07.11.2013 та договором №93 від 22.03.2019) об`єктом оренди є земельна ділянка площею 0,3867 га (кадастровий номер 8000000000:78:121:0052), що знаходиться на перетині вулиці Приозерної та проспекту Героїв Сталінграда в Оболонському районі міста Києва з цільовим призначенням - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання - для будівництва, обслуговування та експлуатації паркінгу з торговельним комплексом.

Згідно пункту 3.1. Договору його укладено на 5 років.

Річна орендна плата за земельну ділянку відповідно до пункту 4.2. Договору встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Пунктом 8.4. Договору оренди (зі змінами) визначено, що орендар зобов`язаний: приступити до використання земельної ділянки в строк, встановлений цим договором, та після підписання цього договору і акту приймання-передачі земельної ділянки та державної реєстрації права оренди даної земельної ділянки; завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

Згідно з умовами договору №93 від 22.03.2019 строк оренди - до 22.03.2024.

Відповідно до пункту 11.4. Договору договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі, коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично (протягом півроку) не сплачує орендну плату, порушення строків завершення забудови Земельної ділянки, встановлених пунктом 8.4. Договору, здійснення без згоди орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

Також пунктом 11.5. Договору встановлено, що договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, визначених у пунктах 5.1 та 8.4 цього договору.

Згідно пункту 11.8. Договору (зі змінами, внесеними угодою до договору від 07.11.2013 та договором від 22.03.2019) у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених цим договором.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначає, що ТОВ «КІВ» відповідно до пункту 8.4. Договору мало завершити забудову земельної ділянки до 13.04.2009, проте свої зобов`язання за договором відповідач не виконав, чим порушив істотні умови договору оренди, що є підставою для його розірвання.

Підстави звернення до господарського суду за захистом інтересів держави прокурор у відповідності до статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтовував тим, що Київською міською радою, яка наділена повноваженнями щодо розпорядження землями територіальної громади міста, тривалий час не вживалося відповідних заходів, у тому числі шляхом подачі позову про розірвання зазначеного договору та повернення земельної ділянки, що вказує на усвідомлену пасивну поведінку цієї особи та є підставою для пред`явлення відповідного позову прокурором в інтересах держави в особі Київської міської ради.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Щодо наявності правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі та заперечень скаржника з цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Колегія суддів зазначає, що системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Водночас, тлумачення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно частин 4, 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Своє звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради прокурор обґрунтовував тим, що Київська міська рада як уповноважений власник земель територіальної громади та сторона договору оренди достеменно знала про порушення відповідачем його умов. При цьому невиконання відповідачем вимог законодавства та умов договору оренди землі порушує інтереси держави та призводить до нездійснення забудови землі, у зв`язку з чим територіальна громада міста позбавлена фактично можливості отримати паркінг з торговельним комплексом, який зокрема, сприяв би розвитку транспортної та торговельної інфраструктури міста Києва.

Як вбачається з доданого до позовної заяви листа №15/1-232вих-22 від 05.05.2022, прокуратура у порядку частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомляла Київську міську раду про порушення умов договору оренди при використанні ТОВ «КІВ» вищевказаної земельної ділянки комунальної форми власності, наголошувала на необхідності вжиття міською радою заходів щодо усунення таких порушень.

Відповіді на вказаний лист Рада прокурору не надала, заходів щодо усунення порушень договору оренди землі протягом «розумного строку» не вжила, докази протилежного у матеріалах справи відсутні. Зазначені обставини були вірно кваліфіковані прокурором як бездіяльність відповідного органу.

Посилання скаржника на те, що для надання можливості першому заступнику Київської міської прокуратури звернутися з позовом до суду в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» необхідна бездіяльність державного органу протягом розумного строку, який наразі слід поєднувати зі строком, на який введено воєнний стан, оцінюються судом критично, оскільки положення чинного законодавства такої вимоги не встановлюють, водночас, органи державної влади та органи місцевого самоврядування під час дії режиму воєнного стану продовжують виконувати покладені на них законом обов`язки та функції.

Листом від 12.12.2022 за №15/1-805вих-22 прокурор повідомив Київську міську раду про те, що прокуратурою підготовлено позовну заяву в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «КІВ» про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки.

Враховуючи зазначене та з огляду на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з указаним позовом, колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

Посилання скаржника в доповненнях до апеляційної скарги на те, що позов прокурора фактично поданий усупереч інтересів Ради, позаяк остання навпаки зацікавлена в дії договору та отриманні орендних платежів від відповідача для поповнення бюджету міста, про що вказано у листі Департаменту земельних ресурсів КМР (КМДА) №05716-7940 від 16.06.2022, адресованому ТОВ «КІВ», оцінюються судом критично, оскільки, по-перше, Київська міська рада під час вирішення даного спору підтримували поданий прокурором позов та просила задовольнити заявлені позовні вимоги, по-друге, невиконання ТОВ «КІВ» протягом тривалого часу (з 2009 року) умов оспорюваного договору оренди землі в частині строків забудови призводить до втрати можливості отримати територіальною громадою міста обумовлений договором (пунктом 4.2. Договору зі змінами, внесеними угодою до договору від 07.11.2013) збільшений розмір орендної плати за використання земельної ділянки в разі її забудови паркінгом з торговельним комплексом (4% та 6% замість 3% від нормативної грошової оцінки на період будівництва).

Щодо суті заявлених позовних вимог судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі», стаття 1 якого визначає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України «Про оренду землі» визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 цього Закону передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтями 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації договору) встановлено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною 2 статті 125 Земельного кодексу України у відповідній редакції право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Договір оренди від 11.04.2006 було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 13.04.2006, про що зроблено запис за №78-6-00362 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Таким чином, внаслідок укладення Договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 та проведення відповідних реєстраційних дій, позивач отримав право користування земельною ділянкою площею 0,3867 га (кадастровий номер 8000000000:78:121:0052), що знаходиться на перетині вулиці Приозерної та проспекту Героїв Сталінграда в Оболонському районі міста Києва, на умовах, визначених Договором, а також набув відповідних обов`язків щодо зазначеної земельної ділянки.

Згідно з приписами статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Згідно зі статтею 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених умовами договору, та з підстав, визначених статтями 24 і 25 Закону України «Про оренду землі», у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також з підстав, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Згідно з частиною 2 статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Умовами пункту 8.4. Договору, погодженого сторонами, серед обов`язків орендаря визначено, що останній зобов`язаний завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору.

Враховуючи, що Договір оренди від 11.04.2006 було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 13.04.2006, про що зроблено запис за №78-6-00362 у книзі записів державної реєстрації договорів, відповідна забудова мала бути здійснена ТОВ «КІВ» до 13.04.2009.

Судом установлено, що за умовами договору оренди правовим наслідком невиконання орендарем обов`язку із завершення забудови земельної ділянки у строки, встановлені пунктом 8.4. Договору, відповідно до умов договору є його дострокове розірвання, у тому числі за рішенням суду (пункти 11.4., 11.5.) та повернення орендодавцеві земельної ділянки на умовах, визначених цим договором (пункт 11.8.).

За змістом статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, відповідач, укладаючи Договір, був обізнаним як з його умовами в частині існування у нього обов`язку закінчити забудову земельної ділянки у строки, встановлені у пункті 8.4. Договору, так і з настанням наслідків у разі його невиконання - дострокове розірвання договору.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, відповідач, незважаючи на неодноразове поновлення договору оренди, станом на дату подання прокурором позову в даній справі (30.12.2022) не здійснює забудову земельної ділянки більш як 17 років поспіль.

Так, із протоколу огляду місця події від 01.11.2022, складеного старшим дізнавачем ВД Оболонського ВП ГУНП у м. Києві, що міститься в матеріалах справи, вбачається, що земельна ділянка площею 0,3867 га з кадастровим номером 8000000000:78:121:0052, яка на підставі договору від 13.04.2006 № 78-6-00362 (зі змінами, внесеними угодою до договору від 07.11.2013 та договором від 22.03.2019), яка перебуває в оренді ТОВ «КІВ» за цільовим призначенням для будівництва паркінгу з торговельним комплексом, вільна від капітальних будівель та споруд, не використовується за цільовим призначенням, будівельні роботи на вказаній земельній ділянці не ведуться та не розпочаті, будівельної техніки та будівельних матеріалів на земельній ділянці виявлено не було.

Також згідно з інформацією, наданою Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у листі №073-2390 від 07.09.2022, документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів на зазначеній земельній ділянці не реєструвалися та не видавалися.

Відповідно до інформації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), зазначеної у листі №055-6122 від 21.09.2022, згідно з електронною базою даних департаменту містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва на перетині вул. Приозерної та просп. Героїв Сталінграда в Оболонському районі міста Києва (земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:121:0052) ТОВ «КІВ» або іншим юридичним чи фізичним особам не надавались.

Згідно з інформацією Державної інспекції архітектури та містобудування України від 05.12.2022 №10330/05/13-22 у Реєстрі будівельної діяльності відсутні відомості щодо документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт або засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:121:0052.

Таким чином, як вірно встановив суд першої інстанції, ТОВ «КІВ» з 2006 року по дату звернення прокурора до суду з позовом у даній справі в порушення умов Договору оренди землі не приступило до використання земельної ділянки відповідно до умов договору та не тільки не завершило, але й не розпочало будівництво паркінгу з торговельним комплексом на спірній земельній ділянці, що є порушенням пункту 8.4. Договору й за умовами договору та згідно положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України має правовим наслідком його дострокове розірвання на вимогу орендодавця, у тому числі за рішенням суду.

Посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції тієї обставини, що відповідачем були отримані містобудівні умови та обмеження оцінюються судом критично, оскільки, як доцільно зауважує прокурор у відзиві на апеляційну скаргу, останні були отримані ТОВ «КІВ» 02.03.2023, тобто лише після звернення прокурора до суду з даним позовом, що підтверджує недобросовісне виконання відповідачем умов Договору оренди. При цьому, відповідачем жодними доказами не доведений суду факт відсутності вини у невиконанні ТОВ «КІВ» обов`язків за спірним договором в частині строків забудови земельної ділянки. ТОВ «КІВ» ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не зазначає обставин, які б об`єктивно перешкоджали товариству виконати обов`язки за договором оренди землі та приступити до її використання у визначений договором строк.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що підстави для задоволення позовних вимог прокурора у даній справі відсутні так як відсутні правові підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки на підставі статті 416 Цивільного кодексу України (припинення права користування земельною ділянкою для забудови), колегією суддів відхиляються, оскільки суперфіцій і оренда є окремими правовими інститутами, які регламентуються різними главами Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України і Закону України «Про оренду землі». Положення статті 416 Цивільного кодексу України врегульовують виключно відносини, які виникають з договору суперфіцію, й вони не підлягають застосуванню до спірних орендних правовідносин.

Доводи ТОВ «КІВ» стосовно того, що матеріали справи не містять встановлених фактичних обставин щодо порушення відповідачем цільового призначення земельної ділянки, а також з приводу того, що ним вчасно сплачувалися та сплачуються орендні платежі за користування земельною ділянкою взяті колегією суддів до уваги, однак спір у даній справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем свого зобов`язання щодо здійснення забудови земельної ділянки у строки, встановлені пунктом 8.4. Договору, а не у зв`язку з порушенням орендарем вимог щодо цільового використання земельної ділянки або у зв`язку з несплатою орендної плати, а тому такі обставини не впливають на висновки суду щодо наявності підстав для розірвання договору.

Стосовно тверджень відповідача про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що Радою двічі продовжувався договір оренди, відповідно, Київська міська рада таким продовженням фактично визнавала відсутність порушень умов такого договору зі сторони відповідача у справі, то у даному контексті колегія суддів враховує таке.

Київська міська рада, здійснюючи представництво інтересів громади міста Києва, має безпосередній обов`язок та інтерес у створенні та підтриманні повноцінного життєвого середовища, що полягає не лише у детальному плануванні території міста Києва, а й здійсненні забудови у відповідності до затвердженого плану з метою створення інфраструктури міста та забезпечення потреб громади міста Києва.

Закон України «Про благоустрій населених пунктів» покладає на органи місцевого самоврядування обов`язок із вжиття заходів для раціонального використання території населеного пункту, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Отже, Київрада, уклавши спірний договір оренди землі, у тому числі неодноразово поновлюючи його, розраховувала на добросовісність орендаря та правомірно очікувала в перспективі отримувати не лише орендну плату за землю, а також мати збудований паркінг з торговельним комплексом у встановлений договором строк.

Невиконання відповідачем умов Договору оренди землі, навіть після його неодноразового поновлення, що призвело до нездійснення забудови, здійснює перешкоди територіальній громаді міста в особі Київської міської ради у можливості доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах земельною ділянкою, що їй належить.

Таким чином, посилання відповідача на факт поновлення Радою договору оренди не спростовують факту істотного порушення ТОВ «КІВ» його умов у частині необхідності проведення забудови у встановлені договором строки й наявності підстав для розірвання такого договору.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди в даній справі.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Також згідно з пунктом 11.8. Договору (зі змінами, внесеними угодою до договору від 07.11.2013 та договором від 22.03.2019) у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених цим договором.

Пунктами 7.1., 8.4. Договору оренди землі (зі змінами, внесеними угодою до договору від 07.11.2013 та договором від 22.03.2019) передбачено, що після припинення дії договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцю земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду та придатному для її подальшого використання.

За таких обставин, оскільки позов у частині вимоги про розірвання договору підлягає задоволенню, позовна вимога про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВ» повернути Київській міській раді спірну земельну ділянку в стані, придатному для її подальшого використання, також підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, висновки місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог у даній справі є правомірними.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВ» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість заявлених позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду у даній справі підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВ» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/15017/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/15017/22 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «КІВ».

Матеріали справи №910/15017/22 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 19.02.2024.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.М. Скрипка