Рішення

від 06.02.2024 по справі 910/4770/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2024Справа № 910/4770/22Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Негоди І.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Котягіна Андрія Сергійовича

до 1) Управління Служби безпеки України у Волинській області

2) Головного управління Національної поліції у Волинській області

3) Державної казначейської служби України

про стягнення 867 988,00 грн.

Представники:

від позивача: Котягін А.С.

від відповідача 1: Вознюк М.В.

від відповідача 2: Забожук О.В.

від відповідача 3: не з`явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Котягін Андрій Сергійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Управління Служби безпеки України у Волинській області, Головного управління Національної поліції у Волинській області, Державної казначейської служби України про стягнення (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04.07.2022): з Відповідача-1 - 279 129,72 грн від реалізації майна; з Державного бюджету України (через Відповідача-3) 488 858,28 грн на відшкодування збитків, завданих Відповідачем-1 і Відповідачем-2; з Державного бюджету України (через Відповідача-3) 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої Відповідачем-1 і Відповідачем-2.

Позов мотивований посиланням на обставини неповернення Відповідачем-1 коштів після реалізації арештованого майна в межах кримінального провадження, право на яке перейшло до Позивача від Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Мото" на підставі укладеного між ними договору.

Крім того, Позивач доводив наявність підстав для стягнення на його користь на підставі статей 22, 1174, 1176 Цивільного кодексу України різниці між вартістю конфіскованого товару та сумою коштів після його реалізації, а також на підставі статті 23 зазначеного Кодексу та положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон №266/94-ВР) - моральної шкоди, завданої йому внаслідок тривалого кримінального та адміністративного переслідування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 28.08.2023 у справі № 910/4770/22 суд постановив: касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Котягіна Андрія Сергійовича задовольнити частково та скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/4770/22, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

04.09.2023 справа № 910/4770/22 надійшла до Господарського суду міста Києва.

За наслідками проведеного автоматизованого розподілу справу № 910/4770/22 передано для розгляду судді Картавцевій Ю.В.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Зважаючи на категорію та складність спору, суд приходить до висновку про розгляд справи № 910/4770/22 в порядку загального позовного провадження.

Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 суд ухвалив: прийняти справу № 910/4770/22 до розгляду; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 10.10.2023.

14.09.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшо клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.

За наслідками розгляду клопотання позивача, головуючим суддею Картавцевою Ю.В. прийнято рішення про можливість проведення підготовчого засідання 10.10.2023 в режимі відеоконференції, про що повідомлено заявника.

29.09.2023 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшов відзив.

У підготовче засідання 10.10.2023 прибув представник відповідача 1, позивач взяв участь у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції. Представники відповідача 2 та відповідача 3 в підготовче засідання не прибули.

Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

У підготовчому засіданні 10.10.2023 з метою належної підготовки справи для розгляду продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 07.11.2023.

06.11.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1.

07.11.2023 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання 07.11.2023 представники сторін не прибули.

За наслідками розгляду клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи, судом задоволено зазначене клопотання та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 28.11.2023.

14.11.2023 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У підготовче засідання 28.11.2023 прибув представник відповідача 1, позивач взяв участь у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції. Представники відповідача 2 та відповідача 3 в підготовче засідання не прибули.

Представник відповідача 1 підтримав клопотання про зобов`язання позивача надати для дослідження в судовому засіданні оригінали договору від 24.11.2017, укладеного між ТОВ «Волинь Мото» та ФОП Котягіним А.С., контракту № 02/08 від 02.08.2017, інвойсів та інших документів на товар, які було передано позивачу при укладанні договору від 24.11.2017, яке міститься у запереченнях на відповідь на відзив. Позивач проти клопотання відповідача 1 не заперечував.

З огляду на викладене, судом було задоволено клопотання відповідача 1 та зобов`язано позивача надати оригінали відповідних доказів для огляду.

У підготовчому засіданні 28.11.2023 судом з`ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

За наслідками підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 16.01.2024.

27.12.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшо клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.

За наслідками розгляду клопотання позивача, головуючим суддею Картавцевою Ю.В. прийнято рішення про можливість проведення судового засідання 16.01.2024 в режимі відеоконференції, про що повідомлено заявника.

16.01.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 16.01.2024 прибув представник відповідача 1. Представники інших учасників справи у судове засідання не прибули.

У судовому засіданні 16.01.2024 судом задоволено клопотання позивача та оголошено перерву до 06.02.2024.

18.01.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшо клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.

За наслідками розгляду клопотання позивача, головуючим суддею Картавцевою Ю.В. прийнято рішення про можливість проведення судового засідання 06.02.2024 в режимі відеоконференції, про що повідомлено заявника.

У судове засідання 06.02.2024 прибули представники відповідача 1 та відповідача 2, позивач взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Представники відповідача 3 у судове засідання не прибули.

Позивач підтримав позовні вимоги, представники відповідачів 1 та 2 проти задоволення позову заперечили.

За змістом ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 06.02.2024, за відсутності представників відповідача 3, запобігаючи при цьому безпідставному затягуванню розгляду справи.

У судовому засіданні 06.02.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представників відповідача 1 та відповідача 2 та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

03 листопада 2017 року між Oynurden Kimya Sanayi Ticaret A.S. (місто Стамбул, Туреччина) та ТОВ "Волинь Мото" оформлено рахунок-фактуру (invoice) №ODN 2017000000101 на товар зальною вартістю 26256,00 доларів США.

24.11.2017 між Позивачем та ТОВ "Волинь Мото" укладено договір (далі - Договір відступлення), за умовами якого ТОВ "Волинь Мото" відступило Позивачу, а Позивач набув право вимоги, належне ТОВ "Волинь Мото" на підставі контракту від 01.08.2017 №02/08, а також рахунку-фактури (invoice) від 03.11.2017 №ODN 2017000000101 (пункт 1 Договору відступлення).

Згідно з пунктом 2 Договору відступлення у зв`язку з уступкою права вимоги за цим правочином Позивач набуває право власності на товар, що був предметом контракту від 01.08.2017 №02/08, а також рахунку-фактури (invoice) від 03.11.2017 №ODN 2017000000101, а саме: клеї (адгезиви) не в аерозольній упаковці в асортименті торговельної марки "Denlaks": Inter - 500\19, у металевих ємностях по 13 кг, 702 шт.; Denlaks Inter - 333\19, у металевих ємностях по 13 кг, 128 шт.; Denlaks Inter - 49\19 PU 21, у металевих ємностях по 14 кг, 20 шт.; Denlaks Inter - 49\19 TP36, у металевих ємностях по 14 кг, 30 шт.; Denlaks T-28\19 Standart, у металевих ємностях по 14 кг, 70 шт.; Denlaks F-30 EXPO, у пластикових ємностях синього кольору по 17 кг, 281 шт.; Gallus solution, у пластикових ємностях білого кольору по 17 кг, 189 шт.; Denlaks DENTEKSLATEKS, у пластикових ємностях білого кольору по 19 кг, 20 шт.; Denlaks Inter - F-60\1 E97, у металевих ємностях по 0,8 кг, 107 шт.; Denlaks Inter - F-60\1 P2, у пластикових ємностях по 0,8 кг із розчинником у виді порошку в пакетиках з написами Denlaks Primer 280T, 142 шт.; Denlaks DensolV (Inter - F-60\1 D), у пластикових ємностях по 0,8 кг, 76 шт.; Desmodur RFE (Denlaks F-30 DF), в алюмінієвих ємностях по 0,75 кг, на кришці наявний напис "covestro", 38 шт.

Відповідно до пунктів 4-6 Договору відступлення документи, які підтверджують виникнення у ТОВ "Волинь Мото" права вимоги, передаються ним Позивачу в момент підписання цього договору і факт передачі таких документів підтверджується підписанням сторонами цього договору. Сторони підтверджують, що ТОВ "Волинь Мото" повідомило Позивачу всю інформацію, яка є необхідною та важливою для здійснення права вимоги, що відступається за цим договором. Право вимоги ТОВ "Волинь Мото", що уступається за цим договором, переходить до Позивача в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.02.2018 у справі №161/2168/18 (яка набрала законної сили 22.02.2018) у кримінальному провадженні №22018030000000006 накладено арешт на майно - клейові системи виробництва Denlaks (Туреччина) в асортименті, а саме: Denlaks Inter - 500\19, у металевих ємностях по 13 кг, 702 шт.; Denlaks Inter - 333\19, у металевих ємностях по 13 кг, 128 шт.; Denlaks Inter - 49\19 PU 21, у металевих ємностях по 14 кг, 20 шт.; Denlaks Inter - 49\19 TP36, у металевих ємностях по 14 кг, 30 шт.; Denlaks T-28\19 Standart, у металевих ємностях по 14 кг, 70 шт.; Denlaks F-30 EXPO, у пластикових ємностях синього кольору по 17 кг, 281 шт.; Gallus solution, у пластикових ємностях білого кольору по 17 кг, 189 шт.; Denlaks DENTEKSLATEKS, у пластикових ємностях білого кольору по 19 кг, 20 шт.; Denlaks Inter - F-60\1 E97, в металевих ємностях по 0,8 кг, 107 шт.; Denlaks Inter - F-60\1 P2, у пластикових ємностях по 0,8 кг із розчинником у виді порошку в пакетиках з написами Denlaks Primer 280T, 142 шт.; Denlaks DensolV (Inter - F-60\1 D), у пластикових ємностях по 0,8 кг, 76 шт.; Desmodur RFE (Denlaks F-30 DF), в алюмінієвих ємностях по 0,75 кг, на кришці наявний напис "covestro", 38 шт.

При постановленні зазначеної ухвали встановлено, що 07.11.2017 для митного оформлення до відділу митного оформлення №5 митного поста "Ягодин" подано митну декларацію типу ІМ 40 ДЕ за №UA205020/2017/13233. У вказаній декларації зазначено товари: "Клей (адгезиви), не в аерозольній упаковці" в асортименті, торговельної марки "Denlaks", вага нетто: 20650,00 кг, загальною вартістю 26256,00 доларів США, відправник - Oynurden Kimya Sanayi Ticaret A.S. (місто Стамбул, Туреччина), покупець - ТОВ "Волинь Мото". У супровідних документах було зазначено, що вказані товари не містять в собі наркотичних речовин і прекурсорів. Однак відповідно до висновку про дослідження зразків товарів, що декларуються як "Клей (алгезиви), не в аерозольній упаковці…" від 29.12.2017 №142008600-0370, проведеного Львівським відділом з питань експертиз та досліджень ДПМЕ ДФС України, надані на дослідження зразки у своєму складі містять більше 50% таких прекурсорів як ацетон та толуол. У ході проведення митного оформлення вантажу "Клей (адгезиви), не в аерозольній упаковці…" встановлено, що заявлений товар у графі 31 МД ІМ 40 ДЕ від 07.11.2017 №UA205020/2017/013233 не відповідає встановленому складу відповідного артикулу. За результатами митного оформлення інспекторами УПМП та МВ Волинської митниці ДФС складено протокол про порушення митних правил №621/20500/18 за ознаками правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 483 Митного кодексу України, та вилучено відповідний товар. Постановою старшого слідчого в ОВС СВ УСБУ у Волинській області від 07.02.2018 вилучену продукцію визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №22018030000000006 за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 305 Кримінального кодексу України.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.05.2018 у справі №161/6757/18 відповідну продукцію як речові докази у кримінальному провадженні №22018030000000006 передано для реалізації ТОВ "Волинь-Євробізнес".

У зазначеній ухвалі встановлено, що з метою забезпечення необхідних умов зберігання указаного майна, воно передано на відповідальне зберігання ТОВ "Волинь-Євробізнес", що входить до Єдиного реєстру організацій, яким надається право на реалізацію та зберігання такого майна, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 №1340. За висновком експерта Волинської торгово-промислової палати України від 10.04.2018 №О-13, ринкова вартість усієї партії товару "Клей (адгезиви), не в аерозольній упаковці" торговельної марки "Denlaks" в асортименті, у кількості 1791 одиниць на момент проведення експертизи становила 408482,50 грн. Термін зберігання вказаної продукції - до серпня 2018 року. Тривале зберігання призведе до знецінення товару.

На підставі вказаної ухвали 22.05.2018 між Відповідачем-1 (комітент) та ТОВ "Волинь-Євробізнес" (комісіонер) укладено договір комісії про продаж майна №73 1-СВ, за умовами якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента та в його інтересах укласти від свого імені угоду про реалізацію спірної продукції, переданої комітентом, загальною вартістю 408482,50 грн.

Згідно з довідкою Відповідача-1 від 08.08.2022 №54/16/1141 переданий на реалізацію товар продано за ціною 279129,72 грн, які надійшли та знаходяться на депозитному рахунку Відповідача-1 №UA798201720355239006000006148.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 23.07.2019 у справі №908/556/19 ТОВ "Волинь Мото" визнано банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.10.2019 у справі №908/556/19 ТОВ "Волинь Мото" ліквідовано та закрито провадження у справі.

Постановою Любомльського районного суду Волинської області від 30.01.2020 (яка набрала законної сили 11.02.2020) провадження у справі за протоколом про порушення митних правил від 07.02.2018 №0621/20500/19 щодо директора ТОВ "Волинь Мото" ОСОБА_1 за ознаками частини 1 статті 483 Митного кодексу України закрито за відсутністю в його діях складу правопорушення. Питання про долю коштів у сумі 279129,72 грн, одержаних від реалізації вилучених за вказаним протоколом предметів, віднесено до компетенції органу, що здійснює досудове розслідування в кримінальному провадженні №22018030000000006.

Зі змісту постанови слідчого Слідчого відділу Любомльського відділу поліції ГУНП у Волинській області від 24.11.2020 та ухали Любомльського районного суду Волинської області від 26.03.2021 вбачається, що першочергово відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄДРДР) за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 305 Кримінального кодексу України, внесені 09.01.2018 за № 22018030000000006.

01 жовтня 2019 року до ЄДРДР внесені відомості за ознаками частини 1 статті 320 Кримінального кодексу України за №22019030000000082.

Постановою прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Волинської області від 02.10.2019 матеріали досудового розслідування за №22019030000000082 об`єднано в одне провадження з матеріалами кримінального провадження №22018030000000006.

Кримінальне провадження №22018030000000006 за частиною 3 статті 305 Кримінального кодексу України було відкрито щодо водія ОСОБА_2 , а за частиною 1 статті 320 зазначеного Кодексу - щодо директора ТОВ "Волинь" Баркова О.В.

03.10.2019 кримінальне провадження від 09.01.2018 №22018030000000006 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 305 Кримінального кодексу України, старшим слідчим ОВС СВ УСБУ у Волинській області закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, оскільки була встановлена відсутність в діях цієї особи складу кримінального правопорушення.

Водночас, 03.10.2019 прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Волинської області визначено підслідність кримінального правопорушення, внесеного до ЄДРДР за №22018030000000006, за ознаками кримінального правопорушення за частиною 1 статті 320 Кримінального кодексу України за слідчими слідчого відділення Любомльського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області.

Постановою слідчого Слідчого відділу Любомльського відділу поліції ГУНП у Волинській області від 24.11.2020 кримінальне провадження №22018030000000006 за ознаками кримінального правопорушення за частиною 1 статті 320 Кримінального кодексу України було закрито у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування. Згідно з пунктом 4 вказаної постанови грошові кошти в сумі 279129,72 грн, виручені від реалізації вказаних арештованих речових доказів, вирішено передати власнику або його правонаступнику після вирішення питання про скасування арешту на спірне майно.

Позивач звернувся до Любомльського районного суду Волинської області з клопотанням про скасування арешту на майно, накладеного ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.02.2018, а також просив зобов`язати Відповідача-1 і Відповідача-2 виплатити на його банківський рахунок кошти в сумі 279129,72 грн, отримані від реалізації арештованого майна.

Ухвалою Любомльського районного суду Волинської області від 26.03.2021 у справі №163/2243/20 зазначене клопотання Позивача задоволено в частині зняття арешту, а також роз`яснено, що вирішення питання про зобов`язання вказаних осіб сплатити кошти не входить до дискреційних повноважень слідчого судді, а тому клопотання не підлягає задоволенню в цій частині.

19.04.2021 Позивач звернувся до Відповідача-1 з вимогою повернути йому 279129,72 грн, отримані від реалізації арештованого майна в межах кримінального провадження №22018030000000006.

Відповідач-1 у своїй відповіді від 17.06.2021 №54/16-2041 відмовив у поверненні Позивачу вказаних коштів у зв`язку з тим, що у вищезазначених ухвалах слідчих суддів його не визначено власником спірних коштів та відсутні приписи про їх передачу саме Позивачу. Водночас Відповідач-1 вказав, що він не наділений повноваженнями самостійно визначати особу, яка має право на повернення коштів після реалізації даного арештованого майна чи встановлювати факт права власності на спірні кошти.

16.07.2021 Позивач повторно звернувся до Відповідача-1 з вимогою повернути йому кошти, яка була залишена без відповіді та задоволення.

Звертаючись до суду з позовом у справі № 910/4770/22 Фізична особа - підприємець Котягін Андрій Сергійович просить суд стягнути (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04.07.2022): з Відповідача-1 - 279 129,72 грн від реалізації майна; з Державного бюджету України (через Відповідача-3) 488 858,28 грн на відшкодування збитків, завданих Відповідачем-1 і Відповідачем-2; з Державного бюджету України (через Відповідача-3) 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої Відповідачем-1 і Відповідачем-2.

Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечують та, зокрема, зазначають, що Позивач не є суб`єктом, що має права на відшкодування шкоди відповідно до статті 1176 Цивільного кодексу України та Закону №266/94-ВР. Так, Позивач не володів жодним правовим статусом у кримінальному провадженні №22018030000000006, слідчі та інші процесуальні дії до нього не застосовувались, майно в нього не вилучалось, а факт протиправності дій Відповідача-1 при розслідуванні кримінального провадження та при прийнятті рішення про відмову в перерахуванні коштів на рахунок Позивача не встановлений. Відповідач-1 зауважує, що в постанові слідчого Слідчого відділу Любомльського відділу поліції ГУНП у Волинській області від 24.11.2020 вирішено грошові кошти, виручені від реалізації арештованих речових доказів, передати власнику або його правонаступнику після вирішення питання про скасування арешту на спірне майно, але не визначено, хто є правонаступником власника майна. А в судових рішеннях у справі №908/556/19 про банкрутство ТОВ "Волинь Мото" також не зазначено про наявність правонаступника цієї особи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі № 910/4770/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 28.08.2023 касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Котягіна Андрія Сергійовича задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/4770/22 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 зі справи № 910/4770/22 та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд, зокрема, зазнавив, що відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення 279129,72 грн з тієї підстави, що вказана сума коштів за своєю правовою природою не є збитками в розумінні чинного законодавства, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що викладені в позовній заяві аргументи щодо підстав позову в цій частині мають ознаки кондикційного зобов`язання, адже Позивач наголошував саме на необхідності повернення йому коштів, отриманих від реалізації майна у межах кримінального провадження №22018030000000006, що зберігаються на депозитному рахунку в ГУ ДКУ у Волинській області. І такі доводи обґрунтовані, зокрема, безпідставністю утримання зазначених коштів після закриття відповідного кримінального провадження та скасування арешту. Керуючись завданням господарського судочинства та принципом jura novit curia ("суд знає закони"), суди при вирішенні спору повинні були виходити саме зі змісту заявлених Позивачем вимог та, попри відсутність посилання у позовній заяві на положення глави 83 Цивільного кодексу України, які регулюють недоговірні зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна, мали встановити фактичні обставини щодо наявності чи відсутності підстав для повернення спірних грошових коштів (у сумі 279129,72 грн), на які посилається Позивач.

Відповідно до ч. 5 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Відтак, враховуючи висновки суду касаційної інстанції, викладені у постанові від 28.08.2023 у справі № 910/4770/22, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, з огляду на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено судом, 03 листопада 2017 року між Oynurden Kimya Sanayi Ticaret A.S. (місто Стамбул, Туреччина) та ТОВ "Волинь Мото" оформлено рахунок-фактуру (invoice) №ODN 2017000000101 на товар зальною вартістю 26256,00 доларів США.

24.11.2017 між Позивачем та ТОВ "Волинь Мото" укладено договір, за умовами якого ТОВ "Волинь Мото" відступило Позивачу, а Позивач набув право вимоги, належне ТОВ "Волинь Мото" на підставі контракту від 01.08.2017 №02/08, а також рахунку-фактури (invoice) від 03.11.2017 №ODN 2017000000101 (пункт 1 Договору відступлення).

У зв`язку з відступленням права вимоги, Позивач набув право власності на товар, що був предметом контракту від 01.08.2017 №02/08, а також рахунку-фактури (invoice) від 03.11.2017 №ODN 2017000000101. Перелік товару визначений у п. 2 Договору відступлення.

Відповідно до п. 7 Договору відступлення право вимоги, що уступається за цим договором переходить до Позивача в момент підписання цього договору.

Договір відступлення підписаний директором ТОВ "Волинь Мото" Барковим О.В. та ФОП Котягіним А.С. і скріплений відтисками печаток сторін.

Згідно з частиною першою статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (частина друга статті 656 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини третьої вказаної статті предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

При цьому, відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним Договору від 24.11.2017, укладеного між Позивачем та ТОВ "Волинь Мото", а відтак, Позивач набув право власності на товар, що був предметом контракту від 01.08.2017 №02/08, а також рахунку-фактури (invoice) від 03.11.2017 №ODN 2017000000101 в момент підписання Договору відступлення.

Як було встановлено судом, ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.02.2018 у справі №161/2168/18 у кримінальному провадженні №22018030000000006 накладено арешт на спірне майно.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.05.2018 у справі №161/6757/18 відповідну продукцію як речові докази у кримінальному провадженні №22018030000000006 передано для реалізації ТОВ "Волинь-Євробізнес".

Згідно з довідкою Відповідача-1 від 08.08.2022 №54/16/1141 переданий на реалізацію товар продано за ціною 279129,72 грн, які надійшли та знаходяться на депозитному рахунку Відповідача-1 №UA798201720355239006000006148.

Постановою слідчого Слідчого відділу Любомльського відділу поліції ГУНП у Волинській області від 24.11.2020 кримінальне провадження №22018030000000006 за ознаками кримінального правопорушення за частиною 1 статті 320 Кримінального кодексу України було закрито у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування. Згідно з пунктом 4 вказаної постанови грошові кошти в сумі 279129,72 грн, виручені від реалізації вказаних арештованих речових доказів, вирішено передати власнику або його правонаступнику після вирішення питання про скасування арешту на спірне майно.

Позивач звернувся до Любомльського районного суду Волинської області з клопотанням про скасування арешту на майно, накладеного ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.02.2018, а також просив зобов`язати Відповідача-1 і Відповідача-2 виплатити на його банківський рахунок кошти в сумі 279129,72 грн, отримані від реалізації арештованого майна.

Ухвалою Любомльського районного суду Волинської області від 26.03.2021 у справі №163/2243/20 зазначене клопотання Позивача задоволено в частині зняття арешту, а також роз`яснено, що вирішення питання про зобов`язання вказаних осіб сплатити кошти не входить до дискреційних повноважень слідчого судді, а тому клопотання не підлягає задоволенню в цій частині.

Відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

- повернення виконаного за недійсним правочином;

- витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

- повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

- відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Разом з тим, норми даної статті підлягають застосуванню, коли одна сторона безпідставно утримує майно іншої сторони та при цьому в неї відсутнє відповідне договірне зобов`язання з повернення цього майна.

При тому, набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідні висновки про застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15 та постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/468/17, від 07.05.2018 у справі № 921/512/17-г.

Суд зазначає, що норми розділу 83 Цивільного кодексу України (Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) є загальними нормами, що регулюють зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, що можуть слугувати засобом регулювання правовідносин за відсутності спеціальних норм.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

За приписами статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За змістом статті 170 Кримінального процесуального кодексу України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з частиною 1 статті 169 Кримінального процесуального кодексу України у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.

З огляду на положення наведених норм, а також статей 16, 168, 174 Кримінального процесуального кодексу України та Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 за №1104.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 зауважила, що обов`язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути його після скасування ухвали про накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством.

З огляду на викладене, зважаючи на встановлення обставини набуття Позивачем права власності на спірне майно на підставі Договору відступлення, накладення в межах кримінальної справи арешту на таке майно, реалізацію цього майна зі зберіганням коштів від такої реалізації на депозитному рахунку Відповідача-1, закриття у подальшому кримінальної справи та скасування арешту, враховуючи приписи статті 169 Кримінального процесуального кодексу України та пункту 4 постанови слідчого Слідчого відділу Любомльського відділу поліції ГУНП у Волинській області від 24.11.2020, суд зазначає, що зазначені грошові кошти в сумі 279 129,72 грн мають бути передані Позивачу.

Відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Котягіна Андрія Сергійовича про стягнення з Управління Служби безпеки України у Волинській області грошових коштів від реалізації майна у розмірі 279 129,72 грн підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено також вимоги про стягнення 488 858,28 грн збитків та 100000,00 грн моральної шкоди, щодо чого суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Так, суд зазначає, що кримінальне провадження №22018030000000006 за частиною 3 статті 305 Кримінального кодексу України було відкрито щодо водія ОСОБА_2 , а за частиною 1 статті 320 зазначеного Кодексу - щодо директора ТОВ "Волинь" ОСОБА_1 , позивач учасником такого провадження не був, однак, вказана обставина не позбавляє Позивача права на можливе відшкодування шкоди відповідно до частини 6 статті 1176 Цивільного кодексу України на загальних підставах.

Разом з тим, як було зазначено вище, саме на Позивача покладається обов`язок доведення неправомірності дій органів державної влади та посадових осіб, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Як було зазначено вище, за висновком експерта Волинської торгово-промислової палати України від 10.04.2018 №О-13, ринкова вартість усієї партії товару "Клей (адгезиви), не в аерозольній упаковці" торговельної марки "Denlaks" в асортименті, у кількості 1791 одиниць на момент проведення експертизи становила 408482,50 грн. Термін зберігання вказаної продукції - до серпня 2018 року. Тривале зберігання призведе до знецінення товару.

З огляду на що, на підставі ухвали суду від 22.05.2018 між Відповідачем-1 (комітент) та ТОВ "Волинь-Євробізнес" (комісіонер) укладено договір комісії про продаж майна №73 1-СВ, за умовами якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента та в його інтересах укласти від свого імені угоду про реалізацію спірної продукції.

Згідно з довідкою Відповідача-1 від 08.08.2022 №54/16/1141 переданий на реалізацію товар продано за ціною 279129,72 грн.

Так, проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд зазначає, що позивачем не доведено обставин неправомірності дій органів державної влади (у даному випадку Відповідача-1 та Відповідача-2) під час передачі для реалізації та безпосередньо реалізації спірного майна, що, зокрема, свідчить про відсутність складу правопорушення та відповідно підстав для стягнення суми збитків, яка визначена Позивачем як різниця між вартістю конфіскованого товару та сумою коштів після його реалізації.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Державного бюджету України (через Відповідача-3) 488 858,28 грн на відшкодування збитків, завданих Відповідачем-1 і Відповідачем-2.

Щодо вимог про стягнення 100 000,00 грн моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, зокрема моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині 2 зазначеної статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, за змістом наведеної норми зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Виходячи з конструкції ст. 23 ЦК України, яка визначає негативні наслідки, що можуть свідчить про заподіяння моральної шкоди, моральна шкода за своїм змістом не є однаковим поняттям для юридичних і фізичних осіб. Так, за приписами ст. 23 ЦК України, моральна шкода фізичної особи полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, її ділової репутації фізичної.

Моральна шкода юридичної особи полягає тільки у приниженні її ділової репутації.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 3-5 ст. 23 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд, оцінивши обставин справи, зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що дії Відповідача 1 та Відповідача 2 призвели до завдання Позивачу моральної шкоди, з огляду на що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 186, 95 грн підлягають стягненню з Управління Служби безпеки України у Волинській області до Державного бюджету України з огляду на часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління Служби безпеки України у Волинській області (43005, Волинська обл., місто Луцьк, проспект Василя Мойсея, будинок 4; ідентифікаційний код: 20001487) на користь Фізичної особи-підприємця Котягіна Андрія Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) грошові кошти від реалізації майна у розмірі 279 129 (двісті сімдесят дев`ять тисяч сто двадцять дев`ять) грн. 72 коп.

3. Стягнути з Управління Служби безпеки України у Волинській області (43005, Волинська обл., місто Луцьк, проспект Василя Мойсея, будинок 4; ідентифікаційний код: 20001487) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 186 (чотири тисячі сто вісімдесят шість) грн. 95 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 16.02.2024

Суддя Ю.В. Картавцева