Ухвала

від 19.02.2024 по справі 910/2737/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

19.02.2024Справа № 910/2737/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., розглянувши

подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича

про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника у справі №910/2737/23

за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», м. Київ

до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрюгстрой», м. Київ,

2. ОСОБА_1 , Одеська обл., Одеський р-н, с. Нерубайське

про стягнення 1 125 767,96 грн,

Без повідомлення (виклику) сторін.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрюгстрой» (далі - ТзОВ «Спектрюгстрой»/відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 /відповідач-2) про стягнення 1 125 767,96 грн, а саме: 1 101 754,63 грн - заборгованості за кредитом (у тому числі 49 216,40 грн - простроченої заборгованості за кредитом) та 24 013,33 грн - заборгованості за відсотками (у тому числі - 13 108,98 грн - простроченої заборгованості за відсотками), у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором №Д2-РБ/24-38 від 16.05.2022.

Господарський суд міста Києва рішенням від 26.06.2023 у справі № 910/2737/23 позов АТ «Райффайзен Банк» задовольнив, зокрема, присудив до стягнення солідарно із ТзОВ «Спектрюгстрой» та ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк» заборгованість за кредитом у розмірі 1 101 754,63 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 24 013,33 грн, а також присудив до стягнення із ТзОВ «Спектрюгстрой» на користь АТ «Райффайзен Банк» судовий збір у сумі 8 443,26 грн та із ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк» судовий збір у сумі 8 443,26 грн.

25.07.2023 на виконання судового рішення Господарський суд міста Києва видав накази.

14.02.2024 до суду надійшло подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника у справі №910/2737/23 - ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 338 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) процесуальні питання, пов`язані із виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Згідно зі ст. 337 ГПК України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Враховуючи наведене, а також приймаючи до уваги заявлене приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. клопотання про розгляд подання без його участі, суд вважає за можливе розглянути подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника у справі №910/2737/23 без участі приватного виконавця.

Дослідивши подані матеріали та наявні у справі докази, суд дійшов висновку про таке.

Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до роз`яснення Верховного Суду України у листі від 01.02.2013 «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України», поняття ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням суду, варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Так, із матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог статей 3, 4, 24, 25, 26 Закону України «Про виконавче провадження», 21.08.2023 приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. були винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень №72586414 та №72586940, якими зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно, попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. постановою від 21.08.2023 об`єднано зазначені вище виконавчі провадження у зведене виконавче провадження №72587160, до якого також приєднано виконавче провадження №72285844 з примусового виконання наказу від 29.06.2023 у справі №910/1882/23.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

При цьому, згідно із ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець звертає стягнення на кошти/електронні гроші боржника - юридичної особи, що знаходяться у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки/електронні гаманці виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

За змістом ч.ч. 5, 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

У разі якщо на зазначене у частині п`ятій цієї статті майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості: 1) майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (предмети інтер`єру офісів, готова продукція та товари тощо); 2) об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві.

Згідно положень ч. 1 ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику.

Як вбачається з матеріалів справи, в порядку виконання наказів від 25.07.2023 у справі №910/2737/23 приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. 21.08.2023 винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, окрім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на як заборонено законом, та належать боржнику - ОСОБА_1 ; постанову про накладення арешту на все нерухоме майно боржника у межах суми стягнення 1 249 632,34 грн, що належить боржнику - ОСОБА_1 .

Крім того, супровідним листом від 21.08.2023 приватний виконавець просив боржника - ОСОБА_1 та стягувача - АТ «Райффайзен Банк» надати інформацію про залишки коштів, про арешт коштів, про зупинення видаткових операцій на рахунках боржника.

03.10.2023 приватний виконавець Парфьонов Г.В. виніс постанови, за змісту яких вбачається, що під час проведення виконавчих із довідки МВС встановлено, що за боржником - ОСОБА_1 зареєстровано майно, а саме:

- Kaiser, модель S3803, категорія: напівпричіп, колір: сірий, рік виробництва 1996, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 ;

- Камаз, модель 5320, категорія: вантажний, колір: зелений, рік виробництва 1991, номер шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_4 .

Ураховуючи наведене, приватний виконавець постановами від 03.10.2023 наклав арешт на вказане майно у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, у розмірі 1 249 632,34 грн, а також оголосив зазначені транспортні засоби у розшук.

Також, відповідно до заяви №188/2/724 від 17.10.2023 АТ «Райффайзен Банк», стягувачу відомо, що боржнику на праві власності належали транспортні засоби:

- державний номер НОМЕР_5 , модель Volkswagen polo, рік випуску 2012;

- державний номер НОМЕР_2 , модель Kaiser S3803, рік випуску 1996;

- державний номер НОМЕР_6 , модель Камаз 53229, рік випуску 2004;

- державний номер НОМЕР_4 , модель Камаз 5320, рік випуску 1991;

- державний номер НОМЕР_7 , модель Камаз 5320, рік випуску 1981.

У подальшому, 07.11.2023 приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. направлено до Територіального сервісного центру №5141 регіонального сервісного центру МВС в Одеській області запит про надання інформації чи належить ОСОБА_1 транспортні засоби:

- державний номер НОМЕР_5 , модель Volkswagen polo, рік випуску 2012;

- державний номер НОМЕР_6 , модель Камаз 53229, рік випуску 2004;

- державний номер НОМЕР_7 , модель Камаз 5320, рік випуску 1981.

У відповідь на вказаний запит 09.11.2023 сервісний центр МВС повідомив, що транспортні засоби: державний номер НОМЕР_5 , модель Volkswagen polo, рік випуску 2012; державний номер НОМЕР_6 , модель Камаз 53229, рік випуску 2004 та державний номер НОМЕР_7 , модель Камаз 5320, рік випуску 1981 станом на 08.11.2023 перереєстровані на нових власників.

Разом із тим, приватним виконавцем не надано жодних документально підтверджених відомостей стосовно неможливості виконання рішення суду у справі №910/2737/23 шляхом реалізації транспортних засобів: Kaiser, модель S3803, категорія: напівпричіп, колір: сірий, рік виробництва 1996, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 та Камаз, модель 5320, категорія: вантажний, колір: зелений, рік виробництва 1991, номер шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_4 . При цьому, реєстрація вказаного майна за боржником - ОСОБА_1 встановлена приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. у постанові від 03.10.2023 із посиланням на довідку МВС.

Також, 21.08.2023, 19.09.2023, 19.10.2023, 21.11.2023 та 02.02.2024 приватним виконавцем на адресу боржника надсилалися виклики щодо явки до виконавця щодо сплати боргу за виконавчим документом у справі №910/1882/23 або надання підтверджуючих документів про сплату, однак ОСОБА_1 на виклики не з`являлася, за місцем реєстрації місця проживання не перебувала, про що було складено відповідні акти.

При цьому, суд звертає увагу, що подані до суду матеріали подання приватного виконавця не містять доказів щодо направлення викликів боржнику у межах справи №910/2737/23.

Крім того, матеріали справи містять відповіді щодо відомостей про ОСОБА_1 , зокрема:

- за відомостями Державної фіскальної служби України від 02.02.2024 - юридичну особу або фізичну особу-підприємця знято з обліку у контролюючих органах;

- за відомостями Державної прикордонної служби України від 02.02.2024 - відсутні дані щодо перетину боржником державного кордону за період з 21.08.2023 по 02.02.2024.

- за відомостями Пенсійного фонду України від 02.02.2024 - місяць та рік останнього місця роботи фізичної особи - боржника або нарахованої пенсії - 01.06.2022.

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Пунктом 19 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, вправі звернутися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 337 ГПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань.

Отже, законодавством передбачена можливість тимчасового обмеження виїзду за кордон боржника у разі ухилення боржником від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням. За змістом ч. 2 ст. 337 ГПК України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.

За змістом ч. 2 ст. 337 ГПК України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.

Крім того, суд враховує, що свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, яка передбачає, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. При чому, на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (ч. 3).

У справі «Гочев проти Болгарії» від 26.11.2009, Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).

Тобто, наявність лише самого зобов`язання не наділяє приватного виконавця правом на звернення до суду із поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.

Окрім того, суд зазначає, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено право виконавця на привід боржника у разі його нез`явлення на виклик та право накладати штрафи, звертатись до відповідних органів з поданням про притягнення боржника до відповідальності, однак, неявка боржника на виклики приватного виконавця та ненадання відомостей про доходи не є підставою для застосування до боржника такого виключного заходу як обмеження виїзду за кордон.

Отже, суд приходить до висновку, що така обов`язкова умова для застосування тимчасових обмежень для виїзду за кордон, як ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, у розумінні ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», матеріалами справи не підтверджується.

Більше того, матеріали справи не містять доказів накладення державним виконавцем штрафів на боржника, звернення до правоохоронних органів із відповідними поданнями, тощо.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно із ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

На підставі викладеного, враховуючи фактичні обставини, встановлені під час розгляду подання приватного виконавця, суд вважає, що приватним виконавцем не надано суду належних та допустимих доказів вчинення боржником свідомих діянь, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення у справі №910/2737/23.

У даному випадку задоволення подання із підстав, викладених приватним виконавцем, може призвести до безпідставного обмеження права фізичної особи на свободу пересування, яке передбачено Конституцією України.

Враховуючи наведені норми права та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 такого виключного заходу виконання судового рішення як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без наявності всіх обов`язкових умов для вжиття таких заходів, а тому суд відмовляє у задоволенні подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 234, 337 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ( ОСОБА_1 ) у справі №910/2737/23 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів у порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.В. Бондарчук