Рішення від 19.02.2024 по справі 922/4964/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2024м. ХарківСправа № 922/4964/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, місто Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТ ФЕМЕЛІ», місто Харків,

про стягнення коштів, розірвання договору оренди та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТ ФЕМЕЛІ», про стягнення заборгованості за договором оренди № 774 від 15 серпня 2018 року 20 872,43 грн., з них: 19 967,19 грн. орендна плата, 905,24 грн. пеня, про розірвання договору оренди № 774 від 15 серпня 2018 року та зобов`язання звільнити та повернути нежитлову будівлю загальною площею 850,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Багратіона, буд. 16, літ. «А-2» протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

28 листопада 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Управління комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради без руху. Надано особі, що може набути статус позивача, строк для усунення недоліків позовної заяви три дні з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: документів (опис вкладення із відміткою поштової установи про прийняття листа до відправлення), які підтверджують відправлення відповідачу копії позовної заяви від 23 листопада 2023 року і доданих до неї документів, що сформовані за допомогою системи «Електронний суд». 06 грудня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4964/23. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/4964/23 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 08 січня 2024 року до суду від позивача надійшла заява про закриття провадження (вх. № 488). 05 лютого 2024 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 0600236994101, ухвала суду від 06 грудня 2023 року є повернутою за датою 13 грудня 2023 року з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до пункту 10 частини 2статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації. Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6ст. 242 ГПК України,починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 06 грудня 2023 року, а саме до 28 грудня 2023 року не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Суд констатує про те, що ним були дотримані строки розгляду справи.

У пунктах 2, 4 частини 3статті 129 Конституції Українизакріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях7,13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства.Закон України "Про судоустрій та статус суддів"(пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно зстаттею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ

Як зазначено у позовній заяві, 15 серпня 2018 року між позивачем та відповідачем укладений договір оренди № 774 (надалі «Договір»). Предметом зазначеного Договору, відповідно до п. 1.1., є строкове платне користування Майном, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова. Пунктом 2.1. Договору передбачено, що набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього Договору та акта прийманняпередачі майна. Об`єкт оренди, визначений Договором, був переданий орендодавцем орендареві згідно акта приймання-передачі від 15 серпня 2018 року. Таким чином, на думку позивача, ним свої зобов`язання за Договором виконані належним чином. Натомість відповідач, в порушення умов Договору, зобов`язання належним чином не виконав. Умовами Договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу/ Додаток 2 до Положення про оренду майна територіальної громади м. Харкова, затвердженої рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 755/17 від 20.09.2017. Відповідно до п. 3.3. Договору, нарахування орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі. Пунктом 3.5. Договору визначено, що орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця. Відповідно до п. 3.6. Договору, розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Відповідач, відповідно до п. 4.4. Договору, взяв на себе зобов`язання своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (у грошовій формі). Як зазначає позивач, відповідачем належним чином не виконано обов`язки зі сплати орендних платежів у строк, порядку та розмірі, встановленими Договором, внаслідок чого виникла заборгованість перед бюджетом Харківської міської територіальної громади з оплати орендної плати за Договором в сумі 19 967,19 грн. Крім цього, відповідно до п. 3.10. Договору передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь балансоутримувача та бюджету м. Харкова з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати). Згідно із п. 3.4. Договору, нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акта приймання-передачі майна або з моменту розірвання Договору відповідно до п. 10.6. Відповідно до п. 7.3. Договору, у разі прострочення орендарем виконання зобов`язання щодо сплати орендної плати в повному обсязі чи частково нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому п. 3.10 Договору порядку незалежно від строку та моменту, коли зобов`язання повинно було бути виконано. Позивач зазначає, що відповідач порушував строки сплати орендної плати, в результаті чого виникла заборгованість зі сплати пені в розмірі 905,24 грн.

Щодо розірвання договору, позивач зазначає наступне. Відповідно до пп. 4 п. 7.2. Договору орендодавець має право вимагати розірвання Договору та відшкодування збитків у разі внесення орендарем 3-х орендних платежів не в повному обсязі. Також, згідно з пп. 5 п. 7.2. Договору право вимагати розірвання Договору, також, виникає у разі, якщо, орендар не виконує пп. 3.5, 3.6, 3.7, 4.4., 4.6, 4.7, 4.8, 4.9, 4.10, 4.11, 4.12, 4.13, 4.16, 4.17, 4.18, 4.20 Договору. Відповідно до п. 10.3. договору, він може бути розірваний на вимогу однієї зі сторін за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством та умовами цього Договору. Відповідно до п. 10.6. Договору, його дія припиняється, зокрема, достроково за згодою сторін або за рішенням суду. Як зазначає позивач, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем покладених на нього обов`язків щодо своєчасної, в повному обсязі сплати орендної плати та порушення вимог п.п. 3.5, 4.4 Договору, вбачаються підстави для дострокового розірвання Договору за рішенням суду.

Щодо звільнення та повернення нежитлових приміщень, позивач зазначає наступне. Відповідно до п. 4.14 Договору, у разі припинення або розірвання Договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцю орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцю збитки в разу погіршення стану орендованого Майна чи його втрати (повної або часткової) з вини орендаря. Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди. Пунктом 2.3. Договору передбачено, що у разі припинення цього Договору орендар зобов`язаний повернути згідно з актом приймання-передачі в термін, що зазначений в рішенні суду. Таким чином, на думку позивача, у зв`язку із розірванням Договору, у відповідача виникає обов`язок звільнити та повернути нежитлові приміщення за Договором шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі протягом трьох робочих днів з моменту припинення договору.

08 січня 2024 року до суду від позивача надійшла заява про закриття провадження (вх. № 488). Позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Харківської області від 20 січня 2021 року у справі № 922/3052/20 (головуючий суддя Аюпова Р.М.) позов Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Фемелі" про розірвання договору, стягнення грошових коштів, виселення задоволено повністю. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору. Також, позивач просить повернути судовий збір у зв`язку із закриттям провадження.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ В ЧАСТИНІ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Як зазначає позивач у заяві (вх. № 488 від 08 січня 2024 року), провадження у справі № 922/4964/23 має бути закрито у зв`язку у зв`язку із відсутністю предмета спору, адже рішенням Господарського суду Харківської області від 20 січня 2021 року у справі № 922/3052/20 (головуючий суддя Аюпова Р.М.) позов Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Фемелі" задоволено повністю.

З цього приводу, суд зазначає наступне.

Судом детально перевірено інформацію щодо справи № 922/3052/20. Встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 20 січня 2021 року у справі № 922/3052/20 стягнуто заборгованість та пеню за Договором в період з 08.2018 року по 15.06.2020 року. Також, рішенням від 20 січня 2021 року розірвано Договір та вирішено виселити відповідача з займаної нежитлової будівлі. Тобто, за цей період та щодо двох немайнових вимог є рішення суду між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо: суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно допунктів 2,4,5частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбаченихчастиною другоюстатті 175 цього Кодексу. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

У зв`язку з цим, суд частково задовольняє заяву позивача про закриття провадження та закриває провадження у справі № 922/4964/23 в частині немайнових вимог щодо розірвання Договору, а також повернення майна та частини майнових вимог щодо стягнення орендної плати та пені за період з 08.2018 року по 15.06.2020 року. В іншій частині суд здійснює подальший розгляд справи.

Окремо суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 зазначено наступне: «У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus)».

З урахуванням принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), суд звертає увагу на помилковість посилання позивача про відсутність предмета спору, як на підставу для закриття провадження. У даному випадку в частині позовних вимог наявне рішення суду між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що зумовлює застосування п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а не п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, як то вважає позивач.

4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОРЕНДНОЇ ПЛАТИ

Стаття 11 Цивільного кодексу Українивказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. Встатті 174 Господарського кодексу Українивизначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вже було зазначено, у рішенні Господарського суду Харківської області від 20 січня 2021 року у справі № 922/3052/20 (головуючий суддя Аюпова Р.М.) здійснено аналіз правовідносин сторін, але за інший період. У зв`язку із цим, під час вирішення цієї справи, суд зобов`язаний врахувати висновки, що викладені у рішенні Господарського суду Харківської області від 20 січня 2021 року у справі № 922/3052/20.

Так, 15 серпня 2018 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач, орендодавець за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СМАРТ ФЕМЕЛІ» (відповідач, орендар за Договором) укладено Договір оренди № 774 на нежитлову будівлю, загальною площею 850,9 кв. м., розташовану за адресою: м. Харків, вул. Багратіона, 16, літ. "А-2", яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами Договору, він за своєю правовою природою є договором оренди, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов`язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 58 «Найм (оренда)» Цивільного кодексу України та параграфом 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Згідно із ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Згідно із ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що майно передається в оренду, з метою використання для розміщення приватного дошкільного навчального закладу. Згідно з п. 4.2. договору, орендар зобов`язаний використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору. Відповідно до п. 4.4. договору, орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (у грошовій формі). Пунктом 4.9. договору сторони погодили, що орендар зобов`язаний у разі, якщо, об`єктом оренди є нежитлова будівля в цілому, у встановленому порядку оформити договір оренди земельної ділянки, на якій розміщено об`єкт оренди. Факт передачі спірного нежитлового приміщення в оренду підтверджується актом приймання-передачі від 15.08.2018.

У п. 3.3 договору сторони погодили, що нарахування орендної плати починається з дати підписання акту приймання-передачі. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м.Харкова та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 755/17. Відповідно до п. 3.5 договору, орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця. Розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування відповідачем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності(п. 3.6 Договору).

З наданих позивачем розрахунків вбачається, що у відповідача наявна заборгованість, стягнення якої не було здійснено рішенням Господарського суду Харківської області від 20 січня 2021 року у справі № 922/3052/20 (головуючий суддя Аюпова Р.М.), а саме в період з 16.06.2020 по 20.01.2021 року (день ухвалення рішення про розірвання договору).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості з орендної плати, суд прийшов до висновку, що наданий розрахунок за період з 16.06.2020 по 20.01.2021 року повністю здійснений вірний, а отже є підстави для її стягнення у розмірі 10923,77 грн.

Відповідно до частини 2статті 614 Цивільного кодексу Українивідсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4статті 13 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

5. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ПЕНІ

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченихГосподарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті193, частина 1 статті216та частина 1 статті218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей230,231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1статті 549 Цивільного кодексу Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3статті 549 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п. 3.10. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати).

Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 905,24 грн. за період з 08.2018 по 20.01.2021 року.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року у справі №910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Здійснивши перевірку сум нарахованої пені, суд прийшов до висновку, що наданий розрахунок за період з 16.06.2020 по 20.01.2021 року повністю здійснений вірний, а отже є підстави для її стягнення у розмірі 903,24 грн.

6. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимогистатті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до частини 1статті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, п. 3 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТ ФЕМЕЛІ» (61103, місто Харків, вулиця Дерев`янка, будинок 22 Б, квартира 18; код ЄДРПОУ: 41972062) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 16; код ЄДРПОУ: 14095412) заборгованість у сумі 10923,77 грн., пеню у сумі 903,24 грн. за договором оренди № 774 від 15 серпня 2018 року., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у сумі 2 147,20 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Закрити провадження у справі № 922/4964/23 в іншій частині позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "19" лютого 2024 р.

СуддяН.В. Калініченко