Постанова

від 06.02.2024 по справі 910/1405/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1405/14 (910/16475/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковський О. В. - головуючий, Огороднік К. М., Погребняк В. Я.

за участю секретаря судового засідання Аліференко Т. В.

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023

та рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2023

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича

до Фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича

за участі третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору

на стороні позивача - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України"

на стороні відповідача - Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище"

про визнання недійсним правочину

в межах справи №910/1405/14

за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд"

про банкрутство

Учасники справи:

ТОВ "Хліб Інвестбуд": Демчан О. І. (ліквідатор);

ФОП Винниченко Ю. В.: не з`явився;

АТ "Державний ощадбанк України": Колісник О. В. (адв.);

ФГ "Агроінвест-Топилище": не з`явився;

1. Стислий зміст заявлених вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" (далі - ТОВ "Хліб Інвестбуд", позивач) в особі ліквідатора Демчана О. І. звернулося до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича (далі - ФОП Винниченко Ю. В., відповідач) про визнання недійсним договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014.

1.2. Позов обґрунтований тим, що уклавши оспорюваний договір, ТОВ "Хліб Інвестбуд" фактично вчинило правочин, який не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, натомість спрямований на ухилення від виконання судового рішення та погашення кредиторської заборгованості перед кредиторами, оскільки спірний договір укладений за два місяці до порушення справи про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд".

1.3. Відповідач позов не визнав, зазначаючи про необґрунтованість заявлених вимог, а також просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності.

2. Розгляд справи

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023, у позові відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що оскаржуваний правочин укладений з метою стягнення заборгованості з Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" у сумі 849975,59 грн відповідно до рішення Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі №5004/353/12 та був виконаний відповідачем частково, а саме в частині стягнення такої заборгованості, проте вказана сума не була перерахована на рахунок позивача, оскільки останній не надав реквізити для перерахунку таких коштів. Наведеним спростовуються доводи позивача про те, що спірний договір укладався з метою ухилення від погашення кредиторської заборгованості та не був спрямований на реальне настання правових наслідків, пов`язаних з його укладенням.

2.3. Постановою Верховного Суду від 13.06.2023 ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення були скасовані, а справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

2.4. За результатами нового розгляду Господарським судом міста Києва ухвалено рішення від 22.08.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023, про відмову у задоволенні позову з наступних підстав:

- посилання позивача на те, що оспорюваний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не знайшли свого підтвердження;

- твердження позивача на наявність у спірного договору доручення ознак фраудаторного правочину не відповідають реальним обставинам справи;

- оскільки строк позовної давності сплив 22.01.2017, а зі змістом оскаржуваного правочину ліквідатор боржника мав можливість ознайомитися багатьма способами, але не звернувся з відповідним позовом у встановлений законом строк, суди дійшли висновку про застосування наслідків спливу позовної давності у спірних правовідносинах.

3. Встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

3.1. 21.03.2011 між боржником та ФГ "Агроінвест-Топилище" укладений контракт на поставку зерна майбутнього врожаю №МУ-0017 від 21.03.2011 (далі - Контракт).

3.2. 16.05.2011 між боржником та ФГ "Агроінвест-Топилище" укладено Додаткову угоду №1 до зазначеного Контракту, якою були внесені зміни та доповнення до зазначеного Контракту.

3.3. Рішенням господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі №5004/353/12, у зв`язку із неналежним неповним та несвоєчасним виконанням Боржником вимог контракту на поставку зерна майбутнього врожаю №МУ-0017 від 16.05.2011 та Додаткової угоди до нього, стягнуто на користь боржника 849975,59 грн.

3.4. Відповідач, починаючи з 19.01.2010 після реєстрації, як ФОП, активно займався наданням юридичних послуг суб`єктам господарювання, зокрема у сфері стягнення проблемної та/або простроченої заборгованості.

3.5. 24.02.2010 відповідачем отримано ліцензію про право діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Основними видами діяльності відповідача, як фізичної особи - підприємця, були "Консультування з питань комерційної діяльності й керування" (код виду економічної діяльності, що містив підвид "Діяльність арбітражного керуючого") та "Діяльність у сфері права" (витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на дату укладення Договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014.

3.6. Інформацію щодо потенційних клієнтів він отримував, переважно, із Єдиного державного реєстру судових рішень (роздруківка частини клієнтської бази Відповідача, що містить інформацію про боржника.

3.7. 13.01.2014 відповідачем на адресу боржника звичайним листом, як і ряду інших потенційних клієнтів та кредиторів із проблемною заборгованістю, направлено комерційну пропозицію щодо розгляду можливості відступлення права вимоги, що виникла у боржника до ФГ "Агроінвест-Топилище" на підставі рішення Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі №5004/353/12.

3.8. Після категоричної відмови боржника від можливості відступлення права вимоги, в ході переговорів сторонами було погоджено умови співпраці з надання відповідачем юридичних послуг зі стягнення проблемної простроченої заборгованості із боржника. Форматом співпраці сторонами було погоджено укладення саме договору доручення, а не договору про надання юридичних послуг зі стягнення проблемної заборгованості виходячи з тих міркувань, що на момент укладення договору, щодо боржника мали місце відкриті виконавчі провадження, в межах яких було накладено арешт на грошові кошти боржника, таким чином, після повернення заборгованості на поточний рахунок боржника, боржник не мав би можливості оплатити роботу Відповідача.

3.9. Відповідно до оспорюваного Договору, строк його дії було встановлено 2 (два) роки з моменту його підписання Сторонами.

3.10. Метою боржника в момент укладення Договору було прискорення стягнення проблемної заборгованості із ФГ "Агроінвест-Топилище", яку не було стягнуто протягом майже 2 двох років з моменту ухвалення судового рішення, а відтак укладення Договору було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ним.

3.11. Після проведення відповідачем допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення дебіторської заборгованості з ФГ "Агроінвест-Топилище", між відповідачем та ФГ "Агроінвест-Топилище" укладено Угоду №03-02-2014 від 03.02.2014 про добровільне виконання рішення господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі №5004/353/12.

3.12. На виконання п.5 зазначеної Угоди ФГ "Агроінвест-Топилище" було сплачено на рахунок відповідача суму заборгованості, стягнутої з боржника рішенням Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі №5004/353/12.

3.13. За умовами п.2.1.9 Договору доручення відповідач зобов`язаний одержані від ФГ "Агроінвест-Топилище" кошти (за вирахуванням винагороди відповідача, яка утримується ним у розмірі, передбаченому цим Договором) перерахувати боржнику протягом 10-ти днів з дня отримання від боржника вказівки (електронною поштою або листом) про перерахування коштів на поточний рахунок.

3.14. Не отримавши від боржника оригіналу письмової вимоги (належним чином складеної та підписаної особою, що мала б достатній обсяг повноважень діяти від імені боржника із наданням доказів таких повноважень та доказів сплати заборгованості ФГ "Агроінвест-Топилище" на рахунок відповідача), грошові кошти відповідачем боржнику не перераховувалися.

3.15. Неналежне виконання однією із сторін умов правочину саме по собі не є підставою для визнання такого правочину недійсним.

3.16. Твердження позивача, що укладений між боржником та відповідачем Договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не відповідають дійсності, оскільки для його укладення виникли всі необхідні передумови (боржнику не вдалося стягнути заборгованість із ФГ "Агроінвест-Топилище" протягом майже двох років з моменту ухвалення судового рішення), а укладено його було у повній відповідності з нормами ЦК України.

3.17. Провадження у справі №910/1405/14 про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд" було відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2014.

3.18. Як вбачається з Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, ним не передбачено надання зворотної дії в часі положенням статті 42 цього Кодексу, як і будь-яким іншим положенням Кодексу.

3.19. До договорів, які укладені до моменту набрання чинності Кодексом застосовуються загальні чи спеціальні норми матеріального права, які визначають підстави недійсності цих договорів та існували на момент укладення договору (вчинення правочину).

3.20. Доводи позивача щодо наявності у оспорюваного Договору доручення ознак, що підпадали б під критерії статті 20 Закону про банкрутство відхилено судами, оскільки в момент укладання оспорюваного Договору боржник не брав на себе жодних зобов`язань, що спричинили б його неплатоспроможність, не відмовився від власних майнових вимог, а навпаки, мав на меті прискорення задоволення таких вимог.

3.21. Твердження позивача щодо наявності у оспорюваного Договору ознак фраудаторного правочину, а його укладення нібито не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є необґрунтованими.

Відносно заяви відповідача про застосування строку позовної давності

3.22. Жодних угод, що стосувалися б строків або перебігу позовної давності між позивачем та відповідачем не укладалося. Перебіг позовної давності у даних правовідносинах розпочався 22.01.2014 (день, наступний після укладення спірного Договору доручення) та, відповідно, строк позовної давності сплив 22.01.2017.

3.23. Із заявою про визнання недійсним Договору доручення звернувся ліквідатор боржника, арбітражний керуючий Демчан О. І., який діє не як фізична особа у власних інтересах, а відповідно до статей 12, 61 Кодексу України з процедур банкрутства виконує повноваження ліквідатора по відношенню до боржника (і відповідно до ліквідаційної маси).

3.24. Про факт існування та зміст оспорюваного правочину ліквідатор Позивача міг дізнатися багатьма способами:

- оспорюваний правочин має зберігатися у архіві боржника відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Наказу Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (із змінами та доповненнями) "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", Наказу Міністерства юстиції України №578/5 від 12.04.2012р. (із змінами та доповненнями) "Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів". Однак, щодо непередавання ліквідатору оспорюваного правочину попереднім ліквідатором не надано жодного доказу, як і доказів необізнаності попередніх ліквідаторів боржника щодо оспорюваного правочину;

- оспорюваний правочин неодноразово згадувався у численних судових рішеннях першої, апеляційної та касаційної інстанцій, опублікованих у Єдиному державному реєстрі судових рішень, починаючи із 2014 року (можна знайти за назвою боржника), в тому числі у справах, де боржника було залучено як третю особу, а відтак і у паперовому вигляді судові рішення, що описують оспорюваний правочин, мають, відповідно до вищезазначених норм законодавства, зберігатися у архіві боржника (роздруківку із Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2014 у справі № 911/4072/14, в якій боржника було залучено як третю особу долучено до матеріалів справи в додатках до заперечень відповідача № 22/07-01 від 05.07.2022).

3.25. З урахуванням усталеної на час розгляду цієї справи правової позиції Верховного Суду щодо початку перебігу строку позовної давності за вимогами ліквідатора в інтересах боржника з моменту, коли боржник довідався або міг довідатися про порушення своїх прав, суди дійшли висновку щодо застосування наслідки спливу позовної давності у спірних правовідносинах.

4. Стислий зміст вимог касаційної скарги

4.1. ТОВ "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О.І. звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2023, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

5. Узагальнені доводи касаційної скарги

5.1. Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 та від 28.10.2021 у справі №911/1012/13, щодо застосування, окрім загальних норм ЦК України, положень статті 20 Закону про банкрутство до правовідносин, які склалися до 21.10.2019, у спорах про визнання недійсними правочинів;

- від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 стосовного того, що правочини повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не моє бути неправомірною та недобросовісною, правочини не можуть використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

5.2. Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, суди мали виходити з об`єктивного, а не суб`єктивного характеру таких причин, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 10/5026/995/2012.

5.3. Зазначивши про відсутність підстав для застосування загальних норм Цивільного кодексу України, зокрема статей 228, 234, суд апеляційної інстанції не врахував відповідні висновки Верховного Суду з цього приводу.

5.4. В порушення вимог частини 5 статті 310 ГПК України, судами попередніх інстанцій під час нового розгляду справи не виконано вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у цій справі.

6. Позиція інших учасників справи щодо касаційної скарги

6.1. АТ "Ощадбанк" у відзиві підтримало наведені у касаційній скарзі аргументи та просило Суд скаргу задовольнити, зазначаючи про те, що викладені в оскаржуваних судових рішеннях висновки зроблені з порушенням вимог частини1 статті 316 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, які є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Крім того, судами не враховано сталу судову практику Верховного Суду щодо розгляду справ про визнання недійсними правочинів, не надано оцінку наявним у матеріалах справи доказам, неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: частини 3 статті 13, частини 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання правочину недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

6.2. Винниченко Ю. В. у відзиві заперечував проти доводів касаційної скарги, просив Суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з повним, всебічним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також відповідно до норм матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу Суду на те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами наявності у оспорюваного договору доручення ознак фраудаторного правочину, а також того, що укладення вказаного договору не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. Також відповідач вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності поважним причин пропуску позивачем строку позовної давності.

7. Касаційне провадження

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 06.12.2023 касаційну скаргу ТОВ "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О. І. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків шляхом реєстрації електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд".

7.2. 11.12.2023 до Верховного Суду направлено заяву про усунення недоліків.

7.3. Ухвалою від 22.12.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) за касаційною скаргою ТОВ "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О.І. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2023, призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.02.2024 - 15:30.

7.4. В судовому засіданні 06.02.2024 ліквідатор ТОВ "Хліб Інвестбуд" арбітражний керуючий Демчан О. І. та представник АТ "Ощадбанк" підтримали касаційну скаргу з викладених у ній підстав, просили Суд скаргу задовольнити.

7.5. Решта учасників справи явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, про причини нез`явлення Суд не повідомили.

7.6. До визначеної дати проведення судового засідання від учасників справи не надійшло заяв чи клопотань, пов`язаних з рухом касаційної скарги, із вказівкою на наявність обставин, які б об`єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 06.02.2024.

7.7. Враховуючи, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю учасників, які не забезпечили явку своїх представників.

8. Позиція Верховного Суду

8.1. Ліквідатором ТОВ "Хліб Інвестбуд" арбітражним керуючим Демчаном О. І. заявлено позов до ФОП Винниченка Ю. В. про визнання недійсним договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014 з тих підстав, що оспорюваний правочин укладався не з метою реального настання обумовлених ним правових наслідків, а для ухилення від виконання судового рішення та погашення кредиторської заборгованості перед кредиторами, тобто на шкоду інтересам кредиторів.

8.2. За результатами розгляду заявлених позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки обставини, з посиланням на які він обґрунтовує свої вимоги, зокрема щодо мети укладення оспорюваного договору та ознак, за якими вказаний правочин може бути кваліфікований як фраудаторний, не відповідають дійсним обставинам даної справи. Крім того, суди встановили, що позов подано з пропуском встановленого строку позовної давності, про застосування якого подано заяву відповідачем, що також є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

8.3. Позивач за змістом касаційної скарги стверджує про невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також невиконання вказівок суду касаційної інстанції при направленні справи на новий розгляд.

8.4. Надаючи оцінку доводам скаржника та запереченням на касаційну скаргу, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд, враховуючи приписи статті 300 ГПК України та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, зазначає наступне.

8.5. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи:

- 21.03.2011 між ТОВ "Хліб Інвестбуд" (покупець) та ФГ "Агроінвест-Топилище" (продавець) укладено контракт на поставку зерна майбутнього врожаю № МУ-0017, на виконання умов якого покупець сплатив 824670 грн, а продавець свої зобов`язання з поставки товару не виконав;

- рішенням Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі №5004/353/12 стягнуто з ФГ "Агроінвест-Топилище" на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" 824670 грн, сплачених за контрактом №МУ-0017 від 21.03.2011, та 25305,59 грн судового збору;

- 21.01.2014 між ТОВ "Хліб Інвестбуд" (довіритель) та ФОП Винниченком Ю. В. (повірений) укладено договір доручення №14/01-01, за умовами якого передбачалося вчинення дій щодо повернення дебіторської заборгованості з боржника довірителя - ФГ "Агроінвест-Топилище" у сумі 849975,59 грн згідно з рішенням Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі №5004/353/12 та зарахування цих коштів (за вирахуванням винагороди повіреного у сумі 212493,90 грн) на рахунок довірителя;

- на виконання умов договору доручення ФОП Винниченко Ю. В. отримав від ФГ "Агроінвест-Топилище" грошові кошти у загальному розмірі 849975,59 грн за укладеною угодою №03-02-2014 від 03.02.2014 про добровільне виконання рішення господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі №5004/353/12;

- умовами п.2.1.9 договору доручення встановлено обов`язок відповідача перерахувати одержані від ФГ "Агроінвест-Топилище" кошти на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" протягом 10-ти днів з дня отримання від боржника вказівки (електронною поштою або листом) про перерахування коштів на поточний рахунок;

- не отримавши від боржника оригіналу письмової вимоги (належним чином складеної та підписаної особою, що мала б достатній обсяг повноважень діяти від імені боржника із наданням доказів таких повноважень та доказів сплати заборгованості ФГ "Агроінвест-Топилище" на рахунок відповідача), грошові кошти відповідачем на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" не перераховувалися;

- ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2014 порушено провадження у справі №910/1405/14 про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд".

8.6. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення при попередньому розгляді даної справи, були скасовані постановою Верховного Суду від 13.06.2023, а справу скеровано на новий розгляд.

8.7. При цьому суд касаційної інстанції зазначав про те, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій:

- не надали оцінку твердженням позивача про те, що на дату укладення оспорюваного правочину ТОВ "Хліб Інвестбуд" вже мало ознаки неплатоспроможності з огляду на існування кредиторської заборгованості понад 400 мільйонів гривень перед ПАТ "Державний ощадний банк України" (ініціюючий кредитор у справі №910/1405/14 про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд");

- не перевірили, чи вплинуло укладення спірного договору на виконання ТОВ "Хліб Інвестбуд" його грошових зобов`язань перед кредиторами;

- не врахували доводи позивача про те, що ліквідатор ТОВ "Хліб Інвестбуд" не був обізнаний про існування оспорюваного правочину до вересня 2021 року;

- не дослідили належним чином мету укладення спірного правочину та його правову природу, зокрема не з`ясували доцільності укладення договору доручення для стягнення заборгованості з ФГ "Агроінвест-Топилище" на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" згідно з судовим рішенням від 07.05.2012 у справі №5004/353/12, внаслідок чого сума грошових коштів, присуджена на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" згаданим судовим рішенням зменшилася на 25% (винагорода ФОП Винниченка Ю. В., як повіреного), тоді як ТОВ "Хліб Інвестбуд" мало можливість самостійно без посередників звернутися з відповідним судовим наказом у справі №5004/353/12 до виконавчої служби та отримати всю суму згідно з рішенням суду у названій справі, а уклавши договір з відповідачем ТОВ "Хліб Інвестбуд" фактично відмовився від частини власних майнових вимог;

- зазначивши про те, що ФОП Винниченко Ю. В. на виконання умов договору доручення повідомив ТОВ "Хліб Інвестбуд" про отримання коштів від ФГ "Агроінвест-Топилище" та необхідність у зв`язку з цим отримання реквізитів рахунку позивача для переказу цих коштів, суди попередніх інстанцій не вказали перелік доказів, якими підтверджується такий висновок, зокрема із зазначенням особи від ТОВ "Хліб Інвестбуд", що була повідомлена ФОП Винниченком Ю. В. про надходження коштів на його рахунок;

- встановивши факт отримання ФОП Винниченком Ю. В. всієї суми заборгованості від ФГ "Агроінвест-Топилище" станом на листопад 2014 року, яка мала бути перерахована на рахунок ТОВ "Хліб Інвестбуд", суди не з`ясували де наразі перебувають вказані кошти та які дії вчинялися відповідачем з метою виконання своїх договірних зобов`язань за спірним правочином для зарахування цих коштів на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" з листопада 2014 року до дати звернення ліквідатора з позовом про визнання недійсним договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014, тобто до жовтня 2021 року.

8.8. З ухвалених за результатами нового розгляду справи рішень у цій справі вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій з вищеперерахованих вказівок Верховного Суду виокремили лише кілька, а саме:

- щодо дослідження мети укладення спірного правочину та його правової природи;

- щодо наявності/відсутності у оскаржуваного правочину ознак фраудаторності.

8.9. Стосовно мети укладання оспорюваного договору доручення, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що з моменту ухвалення рішення від 07.05.2012 у справі №5004/353/12 до укладення між сторонами договору доручення № 14/01-01 від 21.01.2014 минув 1 рік і 8 місяців, протягом яких всі спроби боржника самостійно стягнути заборгованість виявилися безрезультатними, що є доказом проблемності вказаної заборгованості, а відтак і необхідності залучення відповідача вчинення відповідних дій щодо повернення дебіторської заборгованості з ФГ "Агроінвест-Топилище" на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд".

8.10. Крім того, відхиляючи твердження позивача про наявність у оспорюваного договору доручення ознак фраудаторного правочину, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що в момент укладання договору доручення ТОВ "Хліб Інвестбуд" не брало на себе жодних зобов`язань, які б спричинили його неплатоспроможність, не відмовилося від власних майнових вимог, а навпаки, мало на меті прискорення задоволення таких вимог.

8.11. В решті вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 13.06.2023 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) не виконано, а саме:

- зі змісту ухвалених судами попередніх інстанцій рішень за результатами нового розгляду не вбачається надання судами оцінки та здійсненного аналізу аргументів позивача щодо наявності ознак неплатоспроможності на дату укладення оспорюваного договору доручення, у зв`язку наявністю кредиторської заборгованості понад 400 мільйонів гривень перед АТ "Ощадбанк" - ініціюючим кредитором у справі №910/1405/14 про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд";

- судами не досліджувалися обставини щодо наявності чи відсутності невиконаних зобов`язань у ТОВ" Хліб Інвестбуд" на дату укладення оспорюваного правочину;

- обмежившись посиланням на те, що метою укладення оспорюваного договору доручення було стягнення проблемної заборгованості, яку ТОВ "Хліб Інвестбуд" не змогло самостійно стягнути, судами не досліджено чим саме підтверджується вчинення дій з примусового виконання судового рішення від 07.05.2012 у справі №5004/353/12 та стягнення коштів з ФГ "Агроінвест-Топилище" на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд";

- зазначивши про те, що ФОП Винниченком Ю. В. отримано від ФГ "Агроінвест-Топилище" всю суму заборгованості за судовим рішенням від 07.05.2012 у справі №5004/353/12 ще у листопаді 2014 року, суди попередніх інстанцій не з`ясували, де наразі перебувають вказані кошти, які дії вчинялися відповідачем з метою виконання своїх договірних зобов`язань за спірним правочином для зарахування цих коштів на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" з листопада 2014 року до дати звернення ліквідатора з позовом про визнання недійсним договору доручення, тобто до жовтня 2021 року, та якими конкретно доказами це підтверджується.

8.12. Згідно з положеннями частини першої статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

8.13. Натомість судами попередніх інстанцій не було в повній мірі виконано вказівки суду касаційної інстанції під час нового розгляду даної справи, про що слушно зазначив скаржник у касаційній скарзі.

8.14. Крім того, зазначаючи про те, що оспорюваний договір доручення було укладено у повній відповідності з нормами ЦК України, а неналежне виконання однією із сторін умов правочину саме по собі не є підставою для визнання такого правочину недійсним, суди попередніх інстанцій не врахували наступного.

8.15. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 зазначила, що учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

8.16. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

8.17. За правовою позицією Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (постанова Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

8.18. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

8.19. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

8.20. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

8.21. Частиною третьою статті 13 ЦК України унормовано, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

8.22. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).

8.23. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним або його платоспроможність значно знижується, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

8.24. Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 (пункт 153); постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 (п.10.34); постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 16.11.2022 у справі №44/380-б (910/16410/20), від 05.04.2023 у справі № 906/43/22 (906/459/22)).

8.25. Суди попередніх інстанцій не встановили і не надали оцінки в сукупності обставинам вчинення оспорюваного правочину та його наслідків, обмежившись лише констатацією, що невиконання умов договору не є підставою для визнання його недійсним та виникненням передумов для укладення договору доручення.

8.26. Так, зазначаючи про те, що оспорюваний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи можна вважати добросовісними та такими, що не мають ознак зловживання правом дії чи бездіяльність обох сторін оспорюваного правочину, зважаючи на встановлені судами обставини щодо утримання відповідачем коштів, які за умовами договору доручення він мав перерахувати на користь позивача, але не зробив цього у період з 2014 року і дотепер, позаяк ТОВ "Хліб Інвестбуд" не надав реквізитів для їх зарахування, адже за викладеними в оскаржуваних судових рішеннях висновками, укладаючи оспорюваний договір, ТОВ "Хліб Інвестбуд" не відмовлялося від власних майнових вимог, а навпаки, мало на меті прискорення задоволення таких вимог.

8.27. Питання щодо того, де перебувають ці кошти і які конкретно докази свідчать про ухилення ТОВ "Хліб Інвестбуд" від їх отримання та відповідно докази, що свідчать про те, які саме дії і коли вчинялися відповідачем для виконання своїх договірних зобов`язань перед ТОВ "Хліб Інвестбуд" із зазначенням конкретних посадових (службових) осіб ТОВ "Хліб Інвестбуд", які були повідомлені про необхідність надання реквізитів банківських рахунків для зарахування коштів відповідачем судами також не з`ясовувалося, хоча відповідна вказівка з цього приводу містилася у постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №910/1405/14 (910/16475/21).

8.28. Без з`ясування обставин, про які зазначалося вище та на необхідності встановлення яких наголошував суд касаційної інстанції в постанові від 13.06.2023 у справі №910/1405/14 (910/16475/21), не можна дійти однозначного висновку про наявність чи відсутність у оспорюваного договору доручення ознак фраудаторності.

8.29. Розглядаючи дану справу, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою такий принцип господарського судочинства, як змагальність сторін, який не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (відповідний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі №904/2104/19 (пункт 9.58), від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 (пункт 102), Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 (пункти 41, 43)).

8.30. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

8.31. За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

8.32. Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

8.33. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК, втрачає сенс (висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

8.34. За змістом частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

8.35. Оскаржувані у цій справі рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, суди не виконали вказівки, що містилися в постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у цій справі, не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, відтак ухвалені рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати обґрунтованими.

8.36. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що визнавши недоведеними позивачем обставини щодо наявності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, тобто визнавши заявлену позивачем вимогу необґрунтованою, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку щодо застосування наслідків спливу позовної давності за заявою відповідача.

8.37. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

8.38. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

8.39. Наведене не було враховано судами попередніх інстанцій, що в свою чергу свідчить про неправильне застосування вищевказаних норм матеріального права та суперечливість викладених в оскаржуваних рішеннях висновків, оскільки за встановленої судами відсутністю порушеного права позивача підстав для застосування позовної давності не було. При цьому, судами не в повній мірі перевірено твердження скаржника про час, з якого ліквідатор ТОВ "Хліб Інвестбуд" дізнався про існування оспорюваного правочину та обставини, які цьому передували.

8.40. З огляду на викладене, виходячи із меж перегляду справи у касаційній інстанції, а також враховуючи доводи касаційної скарги, які визнані Судом частково обґрунтованими, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також судами не виконано вказівки суду касаційної інстанції, які є обов`язковими при новому розгляді справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

8.41. Зважаючи на положення статті 300 ГПК України, у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з`ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі та, відповідно, є підставою для скасування оскаржуваних постанови та рішення судів попередніх інстанцій, і передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.42. Аргументи касаційної скарги щодо неврахування судами висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, невірного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права знайшли своє підтвердження. Водночас, враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, тоді як скаржник просив Суд у касаційній скарзі скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.2. Відповідно доз частиною третьою статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

9.3. Враховуючи, що за результатами касаційного перегляду Судом було встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що в свою чергу унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно врахувати викладене та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

9.4. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 у справі №910/1405/14 (910/16475/21) скасувати.

3. Справу №910/1405/14 (910/16475/21) направити до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді К. М. Огороднік

В. Я. Погребняк