Рішення

від 14.08.2024 по справі 910/1405/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.08.2024Справа № 910/1405/14 (910/16475/21)За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О.І.

до Фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України"

третя особо, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище"

про визнання недійсним правочину

в межах справи №910/1405/14

за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд"

про банкрутство

Суддя Івченко А.М.

Представники: відповідно до протоколу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/1405/14 за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" про банкрутство.

Постановою Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" визнано банкрутом, відкрито його ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Вершиніна А.О.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.06.2017 ліквідатором банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" призначено арбітражного керуючого Демчана О.І.

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О.І. до Винниченка Юрія Валентиновича про визнання правочину недійсним.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Яковенко А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2022 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О.І. до Фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича про визнання правочину недійсним до розгляду в межах справи №910/1405/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд"; вирішено позовну заяву розглядати за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище"; відкрито провадження та призначено підготовче засідання на 07.02.2022.

31.01.2022 до Господарського суду міста Києва від Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого третя особа, яка не заявляє самостійних вимог заперечує проти задоволення позовних вимог.

03.02.2022 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого просив застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О.І.

07.02.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 відкладено розгляд справи на 28.02.2022.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022 та №259/2022 від 18.04.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 26.03.2022 строком на 30 діб та з 05 год. 30 хв. 25.04.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Судове засідання 28.02.2022 не відбулось у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та активними бойовими діями у Київській області та місті Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2022 призначено підготовче засідання на 18.07.2022.

11.07.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на заперечення ТОВ "Хліб Інвестбуд" на відзив та заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.07.2022 залучено до участі у справі Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (01001, м. Київ, вул.. Госпітальна, 12-Г) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. Підготовче засідання відкладено на 08.08.2022.

28.07.2022 до суду надійшло клопотання позивача про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.08.2022 закрито підготовче провадження у справі № 910/1405/14 (910/16475/21); призначено справу № 910/1405/14 (910/16475/21) до розгляду по суті на 21.09.22; викликано для участі у судовому засіданні представників учасників справи.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.09.2022 відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О.І. повністю.

Постановою Верховного суду 13.06.2023 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022, а справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд в іншому складі суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 прийнято справу № 910/1405/14 (910/16475/21) до свого провадження та призначено підготовче засідання на 08.08.2023.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.08.2023 відмовлено в задоволенні позову повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 апеляційну скаргу ТОВ "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О.І. залишено без задоволення, а рішення господарського суду м.Києва від 22.08.2023р. у справі №910/1405/14(910/16475/21) - без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2024 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 у справі №910/1405/14 (910/16475/21) скасовано; справу №910/1405/14 (910/16475/21) направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями 23.02.2024, справу № 910/1405/14 (910/16475/21) передано на новий розгляд судді Івченко А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 прийнято справу № 910/1405/14 (910/16475/21) до свого провадження, призначити розгляд справи на 10.04.24; зобов`язано учасників провадження у справі надати суду письмові обґрунтовані пояснення з урахуванням змісту постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2024.

25.03.2024 від відповідача надійшов відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 відкладено розгляд справи на 29.05.24.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 закрито підготовче провадження з розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О.І. в межах справи № 910/1405/14; призначено розгляд заяви до розгляду по суті на 24.07.24.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 відкладено розгляд справи на 14.08.24.

В судовому засіданні представники учасників провадження у справі надали пояснення по суті.

Судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

В поданій позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О.І. (далі - позивач) просить суд визнати недійсним договір доручення №14/01-01 від 21.01.2014 року (надалі - Договір), який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" (надалі - боржник) та фізичною особою-підприємець Винниченком Юрієм Валентиновичем (надалі - відповідач).

Відповідно до Договору відповідач зобов`язується за дорученням боржника надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення дебіторської заборгованості з боржника довірителя: Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" у сумі 849 975,59 грн. згідно рішення Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 по справі № 5004/353/12.

В обґрунтування позовних вимог позивач вважає, що боржника уклавши оспорюваний Договір, фактично вчинив правочин, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а який спрямований на ухилення від виконання судового рішення та погашення кредиторської заборгованості перед кредиторами, оскільки Договір укладений за два місяці до порушення справи про банкрутство боржника (ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/1405/14 від 19.03.2014), а тому існують підстави для визнання такого правочину недійсним.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про неможливість її задоволення, у з в`язку з її не обґрунтованістю, просив суд відмовити в її задоволенні та застосувати наслідки спливу позовної давності.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, враховуючи постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2024, судом встановлено таке.

21.03.2011 року між боржником та Фермерським господарством "Агроінвест-Топилище" був укладений контракт на поставку зерна майбутнього врожаю № МУ-0017 від 21.03.2011 р. (надалі - Контракт).

16.05.2011 року між боржником та Фермерським господарством "Агроінвест-Топилище" укладено Додаткову угоду № 1 до зазначеного контракту, якою були внесені зміни та доповнення до зазначеного Контракту.

Рішенням господарського суду Волинської області від 07.05.2012 р. по справі № 5004/353/12 у зв`язку із неналежним неповним та несвоєчасним виконанням Боржником вимог контракту на поставку зерна майбутнього врожаю № МУ-0017 від 16.05.2011 року та Додаткової угоди до нього, було стягнуто на користь боржника 849.975, 59 грн.

Відповідач, починаючи з 19.01.2010 після реєстрації, як ФОП, активно займався наданням юридичних послуг суб`єктам господарювання, зокрема у сфері стягнення проблемної та/або простроченої заборгованості.

24.02.2010 відповідачем отримано ліцензію про право діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Основними видами діяльності відповідача, як фізичної особи - підприємця, були "Консультування з питань комерційної діяльності й керування" (код виду економічної діяльності, що містив підвид "Діяльність арбітражного керуючого") та "Діяльність у сфері права" (витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на дату укладення Договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014.

Інформацію щодо потенційних клієнтів він отримував, переважно, із Єдиного державного реєстру судових рішень (роздруківка частини клієнтської бази Відповідача, що містить інформацію про боржника.

13.01.2014 відповідачем на адресу боржника звичайним листом, як і ряду інших потенційних клієнтів та кредиторів із проблемною заборгованістю, направлено комерційну пропозицію щодо розгляду можливості відступлення права вимоги, що виникла у боржника до ФГ "Агроінвест-Топилище" на підставі рішення Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі №5004/353/12.

Відповідно до оспорюваного Договору, строк його дії було встановлено 2 (два) роки з моменту його підписання Сторонами.

Між відповідачем та ФГ "Агроінвест-Топилище" укладено Угоду №03-02-2014 від 03.02.2014 про добровільне виконання рішення господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі №5004/353/12.

На виконання п.5 зазначеної Угоди ФГ "Агроінвест-Топилище" було сплачено на рахунок відповідача суму заборгованості, стягнутої з боржника рішенням Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі №5004/353/12.

За умовами п.2.1.9 Договору доручення відповідач зобов`язаний одержані від ФГ "Агроінвест-Топилище" кошти (за вирахуванням винагороди відповідача, яка утримується ним у розмірі, передбаченому цим Договором) перерахувати боржнику протягом 10-ти днів з дня отримання від боржника вказівки (електронною поштою або листом) про перерахування коштів на поточний рахунок.

Грошові кошти відповідачем боржнику не перераховувалися.

Отже, ліквідатором ТОВ "Хліб Інвестбуд" арбітражним керуючим Демчаном О. І. заявлено позов до ФОП Винниченка Ю. В. про визнання недійсним договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014 з тих підстав, що оспорюваний правочин укладався не з метою реального настання обумовлених ним правових наслідків, а для ухилення від виконання судового рішення та погашення кредиторської заборгованості перед кредиторами, тобто на шкоду інтересам кредиторів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 зазначила, що учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

За правовою позицією Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (постанова Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частиною третьою статті 13 ЦК України унормовано, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним або його платоспроможність значно знижується, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 (пункт 153); постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 (п.10.34); постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 16.11.2022 у справі №44/380-б (910/16410/20), від 05.04.2023 у справі № 906/43/22 (906/459/22)).

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Ст. 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 626 ЦК України визначає договір, як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Цивільні права та обов`язки сторін у даному випадку виникли на підставі Договору доручення, укладеного між Позивачем та Відповідачем.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).

Відповідно до ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. Повірений має право на плату за виконання свого обов`язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 1002 ЦК України).

Повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим (ст. 1004 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 16, 203, 215 цього ж Кодексу для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13 та від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочини повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не моє бути неправомірною та недобросовісною, правочини не можуть використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Як вбачається з п. 4 Угоди №03-02-2014 від 03.02.2014 про добровільне виконання рішення Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 по справі №5004/353/12, сторони встановили те, що станом на дату укладення даної Угоди, заборгованість ФГ «Агроінвест-Топилище», згідно рішення господарського суду Волинської області 07.05.2012 по справі №5004/353/12,що вступило в законну силу, становить 849975,59 грн.

Відповідно до умов Угоди №03-02-2014 від 03.02.2014 про добровільне виконання ним господарського суду Волинської області від 07.05.2012 по справі №5004/353/12 та договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014, сторонами було досягнуто домовленість про те, що ФГ «Агроінвест-Топилище» зобов`язується сплатити суму, зазначену у пункту 4 даної Угоди, на користь ФОП Винниченко Ю.В. (повіреного) з подальшим її перерахуванням на очний рахунок ТОВ «Хліб Інвестбуд» (довірителя).

Окрім того, до відзиву долучено копії платіжних доручень, з яких вбачається, що ФГ «Агроінвест-Топилище» впродовж лютого-листопада 2014 року перерахувало на користь і ФОП Винниченко Ю.В. грошові зобов`язання згідно контракту №МУ-0017 на поставку зерна майбутнього врожаю від 21.03.2011, так і рішення господарського суду Волинської області по справі №5004/353/12 від 07.05.2012, котре набрало законної сили, із врахуванням Угоди №03-02-2014 від 03.02.2014 про добровільне виконання рішення господарського суду Волинської області від 07.05.2012 по справі №5004/353/12.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 22.09.2021 відмовлено у відкритті провадження у справі №903/716/21 про банкрутство ФГ «Агроінвест-Топилище» за заявою ТОВ «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Демчана О.І.

Як на підставу для відмови у відкритті провадження у справі №903/716/21 про банкрутство ФГ «Агроінвест-Топилище» суд посилався на вищевказані обставити.

Позивач вказує на те, що вказаний правочин був укладений за 2 (два) місяці до відкриття справи про банкрутства ТОВ «Хліб Інвестбуд», з метою виведення коштів банкрута на третіх осіб.

Як вбачається з матеріалів справи про банкрутство, рішенням господарського суду міста Києва від 26.07.2013 по справі 910/8227/13 задоволено позов ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення з ТОВ «Хліб Інвестбуд» 390025003,87 грн та 248091,17 доларів США; стягнуто з ТОВ «Хліб Інвестбуд» на користь ПАТ «Державний Ощадний банк України» 380124654,14 грн заборгованості за кредитом; 5967725,46 грн заборгованості за процентами; 202292,51 грн пені за несвоєчасне погашення процентів; 16322614,42 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту; 213,03 грн пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди; 3387539,83 грн 3% річних, 6000,00 грн заборгованості за комісійною винагородою за обслуговування кредиту; 386214,88 грн інфляційних втрат, 245980,31 доларів США, що в еквіваленті складає 1965545,12 грн заборгованість за процентами, 10247,30 доларів США, що в еквіваленті складає 81906,67 грн, 2102,01 доларів США, що в еквіваленті становить 16801,37 грн 3% річних за несвоєчасну сплату процентів, 68820,00 грн судового збору.

В подальшому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2014 за заявою ПАТ «Державний ощадний банк України» порушено провадження у справі №910/1405/14 про банкрутство ТОВ «Хліб Інвестбуд», визнано грошові вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» до ТОВ «Хліб Інвестбуд» в загальному розмірі 408536417,43 грн.

З огляду на той факт, що провадження у справі №910/8227/13 було порушено у квітні 2014, станом на час укладення оспорюваного правочину (21.01.2014), ТОВ «Хліб Інвестбуд» вже мало ознаки неплатоспроможності з огляду на існування кредиторської заборгованості понад 400 млн.грн, проте уклало договір доручення №14/01-01, який був спрямований на ухилення від погашення кредиторської заборгованості, яка вже існувала на той момент.

Відтак, вказані обставини свідчать про те, що ТОВ «Хліб Інвестбуд», уклавши оспорюваний договір, фактично вчинило правочин, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а який спрямований на ухилення від виконання судового рішення та погашення кредиторської заборгованості перед кредиторами, у тому числі перед ПАТ «Державний ощадний банк України».

Матеріалами справи підтверджується те, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, вказаний правочин не можна вважати добросовісним. Оспорюваний правочин має ознаки зловживання правом обох сторін оспорюваного правочину, зважаючи на встановлені судом обставини щодо отримання відповідачем коштів, які за умовами договору доручення він мав перерахувати на користь позивача, але не зробив цього у період з 2014 року і дотепер. Посилання відповідача на те, що ТОВ "Хліб Інвестбуд" не надав реквізитів для зарахування коштів, не може братися до уваги, як підстава для відмови у позові.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в своїй постанові від 02.06.2021 по справі №904/7905/16 прийшов до висновку про необхідність застосування положень ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до правовідносин, що склалися до 21.10.2019.

В вищевказаній постанові зроблено наступний висновок:

« 114. Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10,2019.

115. Тому приписи статті 42 КУзПБу частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати,введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство.

194. Приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.»

Таким чином, окрім загальних норм Цивільного кодексу України, наявні також підстави для застосування ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що діяв на момент вчинення оскаржуваного правочину, для визнання його недійсним за спеціальними нормами законодавства про банкрутство.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції чинній до 21.10.219), правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

- боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраундаторного правочину (постанови Верховного Суду від 24.07.2019 по справі №405/1820/17, від 28.11.2019 по справі №910/8357/18, від 03.03.2020 по справах №910/7976/17, №904/7905/16 та №916/3600/15, від 26.05.2020 по справі №922/3796/16, від 04.08.2020 по справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 по справі №904/4262/17, від 22.04.2021 по справі №908/794/19).

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може. (Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 по справі№922/1903/18.).

Дії ліквідатора ТОВ «Хліб Інвестбуд» по визнання правочину боржника недійсним спрямовані на усунення негативних наслідків дій колишнього керівництва ТОВ «Хліб Інвестбуд», що направлені на зменшення розміру активів боржника (ліквідаційної маси) та уникнення розрахунків із кредиторами по заборгованості, яка вже існувала на момент укладення оскаржуваного правочину.

Оскаржуваний правочин не відповідає критеріям розумності, добросовісності, справедливості, мав на меті зменшення розміру активів боржника, з метою уникнення стягнення на ці активи кредиторами в рахунок погашення боргів.

Позовна зава є обґрунтованою щодо визнання недійсним договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014, укладеного між ТОВ «Хліб Інвестбуд» (довіритель) та ФОП Винниченко Ю.В. (повірений), за умовами якого, повірений зобов`язується за дорученням довірителя надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення дебіторської заборгованості з боржника довірителя: ФГ «Агроінвест-Топилище» (код 34626298) у сумі 849 975 (вісімсот сорок дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять) грн 59 коп. згідно рішення господарського сучу Волинської області від 07.05.2012 по справі №5004/353/12, котре прийняте у зв`язку із неналежним, несвоєчасним та неповним невиконанням боржником грошового зобов`язання згідно контракту №МУ-0017 на поставку зерна майбутнього врожаю від 21.03.2011, оскільки укладаючи спірний правочин, дій колишнього керівництва ТОВ «Хліб Інвестбуд» були спрямовані на пряме ухилення від виконання судового рішення та погашення кредиторської заборгованості перед кредиторами ТОВ «Хліб Інвестбуд».

Проте, судом встановлено, що позовна давність спливла і про це зроблено заяву відповідачем у справі, тому, суд відмовляє у задоволенні позовної заяви у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Так, з матеріалів справи вбачається, що жодних угод, що стосувалися б строків або перебігу позовної давності між позивачем та відповідачем не укладалося.

Перебіг позовної давності у даних правовідносинах розпочався 22.01.2014 (день, наступний після укладення спірного Договору доручення) та, відповідно, строк позовної давності сплив 22.01.2017 р.

Із заявою про визнання недійсним Договору доручення звернувся ліквідатор боржника, арбітражний керуючий Демчан О. І., який діє не як фізична особа у власних інтересах, а відповідно до статей 12, 61 Кодексу України з процедур банкрутства виконує повноваження ліквідатора по відношенню до боржника (і відповідно до ліквідаційної маси).

Про факт існування та зміст оспорюваного правочину ліквідатор Позивача міг дізнатися багатьма способами: оспорюваний правочин має зберігатися у архіві боржника відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Наказу Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (із змінами та доповненнями) "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", Наказу Міністерства юстиції України №578/5 від 12.04.2012р. (із змінами та доповненнями) "Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів". Однак, щодо непередавання ліквідатору оспорюваного правочину попереднім ліквідатором не надано жодного доказу, як і доказів необізнаності попередніх ліквідаторів боржника щодо оспорюваного правочину; оспорюваний правочин неодноразово згадувався у численних судових рішеннях першої, апеляційної та касаційної інстанцій, опублікованих у Єдиному державному реєстрі судових рішень, починаючи із 2014 року (можна знайти за назвою боржника), в тому числі у справах, де боржника було залучено як третю особу, а відтак і у паперовому вигляді судові рішення, що описують оспорюваний правочин, мають, відповідно до вищезазначених норм законодавства, зберігатися у архіві боржника (роздруківку із Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2014 у справі № 911/4072/14, в якій боржника було залучено як третю особу долучено до матеріалів справи в додатках до заперечень відповідача № 22/07-01 від 05.07.2022).

Згідно зі ст. ст. 8, 55 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Застосування строку позовної давності (в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Оскільки позовна давність є інститутом цивільного права, вона може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій ст. 1 ЦК України, та у господарських відносинах (ст. 3 ГК України).

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками:

1) має юридичний склад;

2) позначає сплив строку;

3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов в матеріальному розумінні (право на задоволення позову);

4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи;

5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер і деяких нематеріальних благ, передбачених законом;

6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки. Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі №522/2201/15-ц та відображена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16, від 26.05.2021 р. у справі № 5023/2005/12.

Відповідно до ст. 259 ЦКУ, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Жодних угод що стосувалися б строків або перебігу позовної давності між Позивачем та Відповідачем не укладалося.

Відповідно до ст. 260, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦКУ:

- перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок;

- строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку;

- якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції;

- письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв`язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності, слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, довідалася, могла довідатися або зобов`язана була довідатися особа, яка є носієм цього права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження по захисту цього права (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.04.2016 р. по справі № Б-19/207-09).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 30.06.2022 р. у справі № 922/2960/17, від 13.07.2021 р. у справі №1/157-09-5588(916/2070/20), від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18 та у постанові від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15 з посиланням на позицію Верховного Суду України в постанові від 16.11.2016 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 6-2469цс16).

При визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.07.2021 р. у справі №910/8137/19 (910/13186/20), Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012 з посиланням на позицію Верховного Суду України у постанові від 13.01.2016 у справі № 922/5094/14).

Водночас, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.07.2021 р. у справі № 902/1255/15 (902/398/20)).

Для суб`єкта підприємницької діяльності, як сторони правочину (договору), днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Така правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09, постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18.

Відтак, перебіг позовної давності у даних конкретних правовідносинах розпочався 22.01.2014 р. (день, наступний після укладення спірного Договору доручення) та, відповідно, строк позовної давності сплив 22.01.2017 р.

Як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (такої усталеної практики дотримується Верховний Суд у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09, від 17.03.2020, у справі № 10/5026/995/2012, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.07.2021 р. у справі № 1/157-09-5588(916/2070/20), від 21.07.2021 р. у справі № 910/8137/19 (910/13186/20)).

В даному випадку, із заявою про визнання недійсним Договору доручення звернувся ліквідатор боржника, арбітражний керуючий Демчан О.І.

Ліквідатор в цьому випадку діє не як фізична особа у власних інтересах, а, з врахуванням положень ст.ст. 12, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, виконує повноваження ліквідатора по відношенню до боржника (і відповідно до ліквідаційної маси).

В силу норм Кодексу України з процедур банкрутства, що введено в дію 21.10.2019 р., так само, як і в силу норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що діяв до 21.10.2019 р., арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) є суб`єктом незалежної професійної діяльності, і водночас з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства - боржника; ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) боржника.

Стороною у справі є ТОВ "Хліб Інвестбуд", як суб`єкт господарювання, а дії арбітражного керуючого (прирівняного до службової особи боржника) у цій справі є здійсненням прав і обов`язків цієї особи відповідно до положень ст.ст. 12, 61 Кодексу України з процедур банкрутства та норм Глави 17 Цивільного кодексу України.

Враховуючи сталу практику Верховного Суду (зокрема, постанови від 24.04.2018 у справі № Б3/081-12/24 та від 10.07.2018 у справі № 904/8293/17, від 07.11.2018 у справі № 111/14б-03/3-06/11, від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09), заміна ліквідатора у справі та призначення нового не є підставою для поновлення строку позовної давності.

З метою належного дослідження обставин того, коли ліквідатор дізнався або міг дізнатися про існування та зміст спірного Договору доручення, слід зазначити, що про факт існування та зміст оспорюваного правочину ліквідатор Позивача міг дізнатися багатьма способами.

Оспорюваний правочин має зберігатися у архіві боржника у відповідності з нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Наказу Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 р. (із змінами та доповненнями) "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", Наказу Міністерства юстиції України №578/5 від 12 квітня 2012 р. (із змінами та доповненнями) "Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів" однак, щодо непередавання ліквідатору Оспорюваного правочину попереднім ліквідатором не надано жодного доказу, як і на доказ необізнаності попередніх ліквідаторів боржника щодо Оспорюваного правочину.

Оспорюваний правочин неодноразово згадувався у численних судових рішеннях першої, апеляційної та касаційної інстанцій, опублікованих у Єдиному державному реєстрі судових рішень, починаючи із 2014 року (можна знайти за назвою боржника), в тому числі у справах, де боржника було залучено в якості третьої особи, а відтак і у паперовому вигляді судові рішення, що описують Оспорюваний правочин, мають, відповідно до вищезазначених норм законодавства, зберігатися у архіві боржника (роздруківку із Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2014 р. по справі № 911/4072/14, в якій боржника було залучено в якості третьої особи долучено до матеріалів справи в якості додатку до заперечень Відповідача № 22/07-01 від "05" липня 2022 р.).

Так, у рішенні Господарського суду Київської області по справі № 911/4072/14, в якій боржника було залучено в якості третьої особи, прийнятого 11.11.2014 р., що було опубліковане на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 03.12.2014 р. та, із врахуванням відповідних Правил ведення реєстру та оприлюднення інформації, стало доступним для перегляду/ознайомлення вже після відповідної публікації, описова частина містить опис змісту оспорюваного Договору доручення та факту погашення заборгованості Боржником:

"Так, судом встановлено, що 21.01.2014 між ТОВ "Хліб Інвестбуд" (довіритель) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (повірений) було укладено договір доручення №14/01-01, відповідно до п. 1.1. якого повірений зобов`язується за дорученням довірителя надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення дебіторської заборгованості з боржника довірителя: Фермерського господарства "АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ" у 849975,59 грн. згідно рішення господарського суду Волинської області від 07.05.2012 по справі № 5004/353/12, котре прийняте у зв`язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов`язання згідно контракту №МУ-0017 на поставку зерна майбутнього врожаю від 21.03.2011.

03.02.2014 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Фермерським господарством "АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ" було укладено угоду № 03-02-2014 про добровільне виконання рішення господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі № 5004/353/12, якою сторони підтвердили факт наявності заборгованості та погодили графік виконання зобов`язань.

Судом встановлено, що за період з лютого по жовтень 2014 Фермерським господарством "АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ" було частково погашено заборгованість у сумі 609975,59 грн., що підтверджується наявними копіями платіжних доручень."

У Законі України "Про доступ до судових рішень" від 22.12.2005 № 3262-IV врегульовано основні принципи оприлюднення судових рішень. Так, відповідно до ст. 2 зазначеного Закону "Про доступ до судових рішень", рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом.

Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (ст. 3).

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Фізичні та юридичні особи, державні та інші органи мають право на повний доступ до судових рішень в Реєстрі, ухвалених у справах, у яких вони брали участь як учасники справи. (ст. 4).

Відтак, зі змістом оскаржуваного правочину ліквідатор боржника мав можливість ознайомитися багатьма способами.

Відтак, беручи до уваги усталену на час розгляду цієї справи правову позицію Верховного Суду щодо початку перебігу строку позовної давності за вимогами ліквідатора в інтересах боржника з моменту, коли боржник довідався або міг довідатися про порушення своїх прав, суд дійшов висновку застосувати наслідки спливу позовної давності у даних конкретних спірних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судовій збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. 74, ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст. 232-233, ст. 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30.10.2024

Суддя А.М.Івченко