Постанова

від 17.01.2024 по справі 910/11487/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/11487/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Волковицька Н. О., Краснов Є. В.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Павутина.нет" - Стадник А. С.,

Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гарматна 31А" - Смоляк О. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Павутина.нет"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023

(суддя Ярмак О. М.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023

(судді Тарасенко К. В., Іоннікова І. А., Шаптала Є. Ю.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Павутина.нет"

до Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гарматна 31А"

про зобов?язання виконати умови договору.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Павутина.нет" (далі - ТОВ "Павутина.нет", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гарматна 31А" (далі - ОСББ "Гарматна 31А", відповідач) про зобов?язання виконати умови договору від 02.06.2014 № 24 шляхом надання доступу до елементів інфраструктури будинку № 31-А на вулиці Гарматній в місті Києві для надання електронних комунікаційних послуг населенню.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за умовами договору, як такого, що відповідає ознакам договору з доступу, відповідач як новий власник інфраструктури будинку на підставі частини восьмої статті 16 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" має виконувати умови договору від 02.06.2014 № 24 з доступу до інфраструктури будинку, проте чинить перешкоди в доступі до приміщення, в якому розміщене електронне комунікаційне обладнання, яке належить позивачу на праві власності (відключено електропостачання належного позивачу обладнання, заблоковано доступ працівників позивача до приміщення, в якому розміщене обладнання).

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. ТОВ "Павутина.Нет" (товариство) і ТОВ "Будівництво та реконструкція" (забудовник) 02.06.2014 уклали договір № 24, за умовами якого сторони домовилися про взаємодію по телефонізації житлового будинку, який будує забудовник за адресою: вул. Гарматна, 29-31 у Солом`янському р-ні м. Києва, що включає в себе влаштування кабельної каналізації електрозв`язку і будинкової розподільної мережі для встановлення телефонного зв`язку, надання доступу до мережі Інтернет та телебачення.

2.2. Умовами договору визначено, що:

- товариство зобов`язалося за власний рахунок власними або залученими силами згідно з Правилами визначення вартості будівництва здійснити телефонізацію об`єкта, в т.ч. влаштувати кабельну каналізацію електрозв`язку на об`єкті у відповідності з проектною документацією, отриманою від забудовника, в терміни, що визначені в додатку № 1 до даного договору (пункт 2.2.1 договору);

- забудовник зобов`язався виділити на об`єкті приміщення площею не менше трьох квадратних метрів для встановлення розподільчої шафи та забезпечити вільний доступ до неї працівників позивача, а також передбачити отвір у фундаменті будівлі розміром не менше 300х300 мм на рівні прокладення телефонної каналізації для кабельного вводу до розподільчої шафи (пункт 2.1.4 договору).

- товариство зобов`язалося забезпечити наявність ресурсів телекомунікаційної мережі відповідно до потреб; після введення об`єкта в експлуатацію на підставі окремих договорів власними або залученими силами організувати встановлення телефонного зв`язку та надання інших телекомунікаційних послуг за потреби споживачам об`єкта; надавати канали телекомунікаційних мереж кінцевим споживачам об`єкта згідно з чинним законодавством України (пункти 2.2.2-2.2.6 договору);

- договір вступає в дію з моменту його підписання і є чинним до 31.12.2014. Дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік у разі, коли жодна із сторін не повідомить іншу сторону не менше ніж за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору, встановленого пунктом 6.1, про відмову від продовження строку дії договору (пункти 6.1, 6.2 договору).

2.3. Пунктом 7 додатку № 1 до договору визначено, що після телефонізації об`єкта кабельна каналізація електрозв`язку та будинкова розподільна мережа в повному обсязі перебувають на балансі товариства.

2.4. На виконання умов договору позивач здійснив роботи з будівництва телефонної каналізації та прокладання волоконно-оптичного кабелю зв`язку (телефонізації, телебачення, радіофікації) на дільниці буд. № 29-31 по вул. Гарматній у м. Києві (будівельна адреса).

2.5. Після введення у 2014 році житлового будинку по вул. Гарматній, № 29-31 в експлуатацію та присвоєння йому поштової адреси: вул. Гарматна, 31-А у м. Києві, позивач розпочав надання телекомунікаційних послуг розташованим у цьому будинку споживачам.

2.6. 14.10.2020 установчими зборами Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, розташованого по вул. Гарматній, 31-А у м. Києві, утворено ОСББ "Гарматна 31А" і зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що внесено відповідний запис № 1000731020000043435 від 22.10.2020.

2.7. У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/9727/21 за позовом ТОВ "Павутина.Нет" до ОСББ "Гарматна 31А" про усунення перешкод у користуванні майном у відповідності до приписів статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у позові відмовлено. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у справі № 910/9727/21 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови.

2.8. Апеляційний суд зосередився насамперед на тому, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, тому апеляційні арґументи відповідача, які пов`язані із застосуванням Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" під час укладення договору про надання доступу до елементів інфраструктури житлового багатоквартирного будинку не беруться до уваги (пункт 52).

2.9. Відповідно погодився з висновком суду першої інстанції щодо того, що вимоги позивача не спрямовані на захист його прав на доступ до інфраструктури об`єкта з метою використання її елементів у спосіб, визначений Законом України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж". Так, позивач, з урахуванням уточнень, просив суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у використанні належного йому на праві власності майна, розміщеного в будинку № 31-А по вул. Гарматній у м. Києві, а саме: до кабелю LT016-SM-04 - 0,06 км, комутатора Cisco 24-port 10/100+4-Port Gigabit SP Switch - 2 шт., шафи Vagos 7U з "крабовим" замком - 1 шт., модуля SFP-1SM-1550nm-3SC - 1 шт., витої пари UTP cat 5E 4PR (0,50мм) ССА PVC 305V=1бхт - 14бхт, міні-бокса FOB-D009/12-1-12 - 1 шт., ПВС 3х1 (провід гнучкий) - 30 м, касети 3 гнізда без заземлення - 1 шт., авт. вим. 1п6А - 2 шт., труби гофр. Д16 - 30 м, патчкорда оптич. Patchcord OFPC-FC/UPC-SC/ UPC-3 - 1 шт., стяжки 120х2,5 чорн. (100 шт.) - 3 уп. Однак не надав суду належних доказів на підтвердження того, що саме з наведеного устаткування складаються технічні засоби телекомунікацій, розміщенні у будинку відповідача, і до якого останній припинив подачу електроенергії.

2.10. Постановою Верховного Суду від 13.09.2022 постанову апеляційної інстанції залишено без змін. У пунктах 5.34 та 5.35 постанови, відхиляючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначав, що наведені скаржником висновки стосуються визначення судом під час розгляду справи правової природи договору як основи виникнення правовідносин та застосування принципу процесуальної економії. Водночас матеріали цієї справи свідчать, що позивачем було уточнено позовні вимоги, і господарські суди попередніх інстанцій розглядали негаторний позов із вимогою позивача про усунення перешкод у користуванні майном. При цьому апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не керувався умовами договору від 02.06.2014 № 24. Разом з тим Верховний Суд звернув увагу скаржника на те, що одна з умов застосування негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів. Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15 та у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 916/1657/18, від 21.08.2018 у справі № 910/19865/17, від 23.10.2018 у справі № 914/2728/17. Верховний Суд зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку із тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту (пункт 5.49).

3. Короткий зміст судових рішень у цій справі

3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 23.05.2023 відмовив у задоволенні позову.

3.2. Зазначив, що заявлені позивачем вимоги не спрямовані на захист його прав на доступ до інфраструктури об?єкта з метою використання її елементів у спосіб, визначений законом, тому суд позбавлений можливості відповідно до вимог частини другої статті 16 ЦК України захистити таке цивільне право іншим способом. Крім того, всупереч вимогам статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивач не вказав, до яких саме елементів інфраструктури будинку потрібно надати йому доступ, а також не надав до суду належних доказів на підтвердження того, що саме з такого устаткування складаються технічні засоби телекомунікацій, розміщенні у будинку відповідача, і до якого останній припинив подачу електроенергії.

3.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 04.10.2023 залишив рішення суду першої інстанції без змін. Погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що матеріали справи не містять доказів, що права та обов`язки за договором № 24 перейшли до відповідача, а тому позивач не наділений правом зобов`язувати відповідача виконувати умови вказаного договору у межах зобов`язальних правовідносин. Суд виснував, що заявлені позивачем вимоги не можуть бути задоволені з посиланням на вказаний договір, оскільки відповідач не є його стороною, а також, що позивач не довів, що позовні вимоги спрямовані на захист його прав на доступ до інфраструктури об`єкта з метою використання її елементів у спосіб, визначений Законом, тому суд позбавлений можливості відповідно до вимог частини другої статті 16 ЦК України захистити таке цивільне право іншим способом.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 20.11.2023 позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

4.2. Підставою звернення до касаційного суду скаржник визначив випадок, передбачений пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, та зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 8 статті 16 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" (далі - Закон № 1834-VІІІ) в частині переходу прав та обов`язків за договором з доступу до нового власника інфраструктури об`єкта доступу у разі зміни власника інфраструктури об`єкта доступу. Зокрема, скаржник вказує на те, що відповідач, набувши 15.11.2020 відповідно до зазначеної норми права прав та обов`язків як новий власник інфраструктури будинку, безпідставно не виконує умови договору № 24.

4.3. Звертає увагу, що суди неповно дослідили матеріали справи та порушили норми матеріального права, адже договір № 24 є змішаним договором та містить також умови, притаманні договору з доступу до інфраструктури будинку в розумінні Закону № 1834-VІІІ. Тому перехід прав та обов`язків за таким договором відбувається в силу припису пункту 8 статті 16 Закону № 1834-VІІІ, який суди проігнорували та відповідні питання зміни власника не дослідили.

4.3. Подаючи позов у цій справі та формулюючи предмет та підстави позову, скаржник врахував також позицію апеляційного та касаційного суду, висловлену у справі № 910/9727/21 (між тими ж сторонами та про той самий предмет спору), але з предметом позову про усунення перешкод про користування спірним майном, про неефективність обраного способу захисту права у спосіб, характерний для позадоговірних відносин, натомість відмова у позові, поданому в межах та у відповідності до умов договору, також ґрунтується на неналежному способі захисту порушеного права за відсутності договірних правовідносин між сторонами.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відповідач заперечує проти доводів касаційної скарги, вважає оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій обґрунтованими та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Як встановили суди попередніх інстанцій, в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/9727/21 за позовом ТОВ "Павутина.нет" до ОСББ "Гарматна 31А" про усунення перешкод у користуванні належним на праві власності позивачу майном, розміщеного в будинку № 31А по вул. Гарматна у м. Києві (згідно з переліком). Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у задоволенні позову відмовлено, постановою апеляційного господарського суду від 05.07.2022 рішення від 14.12.2021 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови. Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив із того, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

6.3. Здійснюючи перегляд у касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції у справі № 910/9727/21, Верховний Суд зазначив, що зміст оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду свідчить про те, що суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не керувався умовами договору від 02.06.2014 № 24, а розглядав негаторний позов із уточненою вимогою позивача про усунення перешкод у користуванні майном; апеляційний господарський суд не мотивував оскаржувану постанову в цій справі положеннями Закону № 1834-VІІІ, оскільки виходив із того, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову; умовою застосування негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими способами.

6.4. Суди попередніх інстанцій також встановили, що у справі № 910/9727/21 встановлено, що 15.11.2020 рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: місто Київ, вул. Гарматна, 31-А (протокол № 1 від 23.11.2020), з 01.12.2020 усі функції з управління багатоквартирним будинком № 31-А на вул. Гарматній у м. Києві передано ОСББ "Гарматна 31А"; обладнання позивача на об`єкті відповідача не вилучалося і не демонтувалося.

6.5. Таким чином, позивач послідовно стверджує про те, що на об`єкті відповідача знаходиться майно, належне позивачу на праві власності та необхідне для використання у господарській діяльності, доступ до якого у нього відсутній. Відповідні обставини відповідач не спростовував, а зі змісту судових рішень у справі № 910/9727/21 вбачається, що суди виходили з недоведеності того, що саме з наведеного позивачем устаткування складаються технічні засоби телекомунікацій, розміщенні у будинку відповідача, і до якого останній припинив подачу електроенергії (а не з того, що обладнання позивача на об`єкті відповідача відсутнє).

6.6. Так, у рішенні від 14.12.2021 у справі № 910/9727/21 суд першої інстанції зазначив таке: "Посилання з приводу стану виконання договору № 24 від 2 червня 2014 р. позивачем, обґрунтовані відомостями з листа АТ "Укртелеком" № 2780 від 23 листопада 2021 р. про відсутність ввідної ККЕ до будинку по вул. Гарматній, 31-А у м. Києві, не стосуються предмету спору між сторонами та спростовуються поясненнями самого відповідача, наданими у суді, про наявність у будинку прокладених через його прибудинкову територію, у т.ч. в споруджених для цього оглядових колодязях, кабельних ліній електрозв`язку.

Сама по собі відсутність в АТ "Укртелеком" відомостей про зазначену кабельну лінію не спростовує факту наявності прокладеної до будинку відповідача працездатної кабельної каналізації електрозв`язку, через яку позивачем вже здійснювалося надання телекомунікаційних послуг споживачам, розташованим у будинку відповідача".

6.7. Відповідно у пункті 62 постанови у справі № 910/9727/21 апеляційний суд зазначив: "При цьому, позивач не надав суду належних доказів на підтвердження того, що саме з наведеного устаткування складаються технічні засоби телекомунікацій, розміщенні у будинку відповідача, і до якого останній припинив подачу електроенергії".

6.8. Як зазначає скаржник у касаційній скарзі та вбачається з матеріалів позовної заяви, звертаючись до суду з позовом в межах цієї справи № 910/11487/22 з позовною вимогою про зобов`язання відповідача виконати умови договору від 02.06.2014 № 24 шляхом надання доступу до елементів інфраструктури будинку для надання електронних комунікаційних послуг населенню, позивач врахував позицію судів у справі № 910/9727/21 щодо захисту порушеного права власності зобов`язально-правовими способами.

6.9. Водночас, відмовляючи у задоволенні позову у цій справі, суди попередніх, інстанцій, посилаючись на положення статей 13, 16, 391 ЦК України, також виходили з того, що заявлені позивачем вимоги не спрямовані на захист його прав на доступ до інфраструктури об?єкта з метою використання її елементів у спосіб, визначений законом, тому суд позбавлений можливості відповідно до вимог частини другої статті 16 ЦК України захистити таке цивільне право іншим способом; всупереч вимогам статті 74 ГПК України позивач не вказав, до яких саме елементів інфраструктури будинку потрібно надати йому доступ, а також не надав до суду належних доказів на підтвердження того, що саме з такого устаткування складаються технічні засоби телекомунікацій, розміщенні у будинку відповідача, і до якого останній припинив подачу електроенергії. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що матеріали справи не містять доказів, що права та обов`язки за договором № 24 перейшли до відповідача, а тому позивач не наділений правом зобов`язувати відповідача виконувати умови вказаного договору; заявлені позивачем вимоги про усунення перешкод у користуванні майном не можуть бути задоволені з посиланням на вказаний договір, оскільки відповідач не є стороною вказаного правочину; позивач не довів, що позовні вимоги спрямовані на захист його прав на доступ до інфраструктури об`єкта з метою використання її елементів у спосіб, визначений Законом, тому суд позбавлений можливості відповідно до вимог частини другої статті 16 ЦК України захистити таке цивільне право іншим способом.

6.10. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

6.11. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

6.12. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40).

6.13. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (пункт 14), від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (пункт 9.12).

6.14. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

6.15. Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

6.16. У постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

6.17. Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

6.18. У цьому спорі позивач стверджує та надає докази, що на об`єкті відповідача знаходиться належне позивачу майно, необхідне для використання у його господарській діяльності, у чому йому перешкоджає відповідач. Обставини, пов`язані з цими доводами та доказами, суди не дослідили під час розгляду справи, не навівши мотивів, за яких позивач може бути позбавлений правомочностей щодо належного йому майна.

6.19. З тексту судових рішень у цій справі вбачається, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, беручи до уваги при цьому обставини, встановлені у справі № 910/9727/21, а також, зважаючи на висновки судів, зроблені під час розгляду справи № 910/9727/21, дійшли висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту. При цьому суди не зазначили, який спосіб захисту у цій справі на їх переконання в такому разі є належним.

6.20. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що договір № 24 відповідно до абзацу 1 пункту 2 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1834-VІІІ є чинним, а тому згідно з пунктом 8 статті 16 зазначеного Закону відповідач, як новий власник інфраструктури будинку, наділений обов`язками виконання цього договору.

6.21. Відповідно до пункту 1 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1834-VІІІ цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування. Тобто вказаний Закон набув чинності 04.06.2017, оскільки опублікований 04.03.2017.

6.22. Згідно із абзацом 1 пункту 2 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1834-VІІІ чинні на день набрання чинності цим Законом договори, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, діють до завершення строку їх дії на умовах, визначених такими договорами.

6.23. Статтею 1 Закону № 1834-VІІІ визначено, що:

- власник (володілець) інфраструктури об`єкта доступу (далі - власник інфраструктури об`єкта доступу) - фізична або юридична особа, у власності (володінні) якої перебуває інфраструктура об`єкта доступу або окремі її елементи;

- договір з доступу - договір, укладений згідно з законодавством між власником інфраструктури об`єкта доступу і замовником про доступ до інфраструктури об`єкта доступу з метою користування нею або її елементами для забезпечення можливості надання електронних комунікаційних послуг замовником і отримання таких послуг їх споживачами, з урахуванням умов, визначених цим Законом;

- доступ до інфраструктури об`єкта доступу - право замовника на користування елементами інфраструктури об`єкта доступу для розміщення, модернізації, експлуатаційного та технічного обслуговування технічних засобів електронних комунікацій відповідно до законодавства та на підставі договору з доступу.

6.24. Відповідно до пункту 8 статті 16 вказаного Закону № 1834-VІІІ у разі зміни власника інфраструктури об`єкта доступу до нового власника інфраструктури об`єкта доступу переходять права і обов`язки за договором з доступу без стягнення із замовника додаткової плати.

6.25. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

6.26. Частина перша стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Також за частиною другою статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

6.27. Під час перегляду рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції вказав, що спірний договір не містить в собі елементів договору сервітуту, а матеріали справи не містять доказів, що права та обов`язки за договором № 24 перейшли до відповідача. Тому позивач не наділений правом зобов`язувати відповідача виконувати умови вказаного договору.

6.28. Водночас, дійшовши такого висновку, суд апеляційної інстанції, як вбачається зі змісту судового акта, як і місцевий господарський суд під час розгляду справи, не досліджували та не надавали оцінку умовам договору в розрізі положень Закону № 1834-VІІІ, та їх відповідності змісту прав та обов`язків сторін договору № 24.

6.29. При цьому колегія суддів звертає увагу, що те, які саме приписи законодавства вважає застосовними до спірних правовідносин позивач, і як він їх тлумачить, не є визначальним для вирішення спору. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права, тоді як юридична кваліфікація цих обставин у позовній заяві та інших заявах по суті справи не обмежує суд у виборі норм права для вирішення спору. Незгода суду з наведеним позивачем юридичним обґрунтуванням не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи самостійно здійснює юридичну кваліфікацію спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (пункти 7.42, 7.43), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункти 49, 50), від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункти 81, 83, 84), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1), від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18(916/1051/20) (пункт 9.52) та у справі № 904/5726/19 (пункти 9.55- 9.58), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20 (пункти 59, 60), від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19 (пункт 32)).

6.30. Отже, судам попередніх інстанцій, з урахуванням висновків у справі № 910/9727/21 щодо застосування статей 13, 16, 391 ЦК України та встановлених обставин, а також, зважаючи на предмет та підстави позову у даній справі, необхідно дослідити зміст умов договору № 24 та саме на підставі змісту прав та обов`язків, які виникають з цього договору (а не з його назви), визначити чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин положення Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" і, в залежності від наведеного, встановити чи набув відповідач прав та обов`язків за договором № 24, наслідком чого є визначення характеру спірних правовідносин сторін у межах даного спору, зокрема, договірні чи не договірні. У разі, якщо судами попередніх інстанцій буде встановлено, що спірні правовідносини в межах даного спору все ж носять не договірний характер, то відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони"), застосуванню підлягають ті норми права, які регулюють спірні правовідносини з урахуванням з`ясування питань чи має позивач право доступу до спірного майна та на чому ґрунтується заборона відповідача в такому доступі.

6.31. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість при розгляді справи, повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і вирішити спір відповідно до норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню у конкретному випадку з урахуванням принципів господарського судочинства, закріплених у статті 2 ГПК України, зокрема, диспозитивності, змагальності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

6.32. При цьому, звертаючись з касаційною скаргою позивач посилається на недослідження судами всіх матеріалів справи, у зв`язку з чим не враховано докази у справі, якими підтверджено наявність обладнання позивача в будинку та протиправність відповідача у відмові в доступі позивачу до свого обладнання. Зокрема, як зазначає скаржник, він в апеляційній скарзі наголошував на тому, що своїми листами, в тому числі лист відповідача від 21.12.2022 № 21-20/2, копія якого наявна в матеріалах справи, відповідач підтвердив наявність обладнання позивача в будинку. Колегія суддів зазначає, що на цей лист позивач також посилався і в позовній заяві. Суди попередніх інстанцій в порядку статті 86 ГПК України зазначеному доказу оцінки не дали та, як наслідок, не відобразили у судових рішеннях мотиви прийняття або відхилення такого доказу, що є порушенням частини четвертої статті 238, пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України.

6.33. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.34. За змістом частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

6.35. У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входять до предмета доказування (не встановили характер спірних правовідносин (договірні чи не договірні) і, відповідно, не застосували ті норми права, які підлягають застосуванню, а також не надали оцінку доказам у справі щодо наявності або відсутності обладнання позивача в будинку, функції з управління яким здійснює відповідач), у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову. Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

6.36. З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи було порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому суди дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову за наведених у судових рішеннях обставин.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша, друга статті 300 ГПК України). Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи (частина друга статті 316 ГПК України).

7.2. Частиною третьою статті 310 ГПК України встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

7.3. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у цій справі належить скасувати, оскільки вони ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу - передати на новий розгляд до місцевого господарського суду для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

8. Судові витрати

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Павутина.нет" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 у справі № 910/11487/22 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Н. Волковицька

Є. Краснов