Рішення

від 05.02.2024 по справі 276/1349/23

ВОЛОДАРСЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 276/1349/23

Провадження по справі №2/276/16/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2024 року смт. Хорошів

Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Збаражського А.М., з участю:

секретаря судового засідання Ігнатенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛОДАРСЬК ІНАГРО», Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОРІТЕТ» про скасування державної реєстрації права власності та договорів оренди/суборенди та витребування майна із чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи заявлені вимоги тим, що 31.07.2006 року між позивачем та ОСОБА_2 (надалі Відповідач-1) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 2,6829 га, кадастровий номер 1821182000:07:001:0018, розташованої на території Зубринської сільської ради (Хорошівська територіальна громада). Номер правочину 1472032, зареєстровано в реєстрі за № 1342, посвідчений приватним нотаріусом Володарсько-Волинської нотаріальної контори Толстіхіною Н.Д. На підставі даного договору позивач в установленому порядку зареєстрував своє право на вищевказану земельну ділянку та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 425733 від 11.08.2006 року.

Окрім того, 31.07.2006 року, між позивачем та ОСОБА_3 (надалі Відповідач-2) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 2,6829 га, кадастровий номер 1821182000:07:001:0019, розташованої на території Зубринської сільської ради (Хорошівська територіальна громада). Номер правочину 1471983, зареєстровано в реєстрі за № 1339, посвідчений приватним нотаріусом Володарсько-Волинської нотаріальної контори Толстіхіною Н.Д. На підставі даного договору позивач в установленому порядку зареєстрував своє право на вищевказану земельну ділянку та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 425732 від 11.08.2006 року.

У вересні 2021 року позивач, намагаючись використати своє право власності (в даному випадку право користування) дізнався про те, що вищевказаними земельними ділянками володіють інші особи.

Так, Відповідач-1 23.07.2015 року зареєстрував своє право власності на вже продану позивачу земельну ділянку площею 2,6829 га, кадастровий номер 1821182000:07:001:0018, розташовану на території Зубринської сільської ради.

Також, Відповідач-2 23.07.2015 року зареєструвала своє право власності, на вже продану позивачу земельну ділянку площею 2,6829 га, кадастровий номер 1821182000:07:001:0019, розташовану на території Зубринської сільської ради.

11.04.2018 року Відповідач-1 та Відповідач-2 передали вказані земельні ділянки в оренду ТОВ «ВОЛОДАРСЬК ІНАГРО» (надалі Відповідач-3). Право оренди було зареєстроване.

16.04.2018року Відповідач-3на підставідоговору суборендипередав дануземельну ділянкув суборендуТОВ «Агрорітет»(надаліВідповідач-4). Право суборенди було зареєстроване.

Позивач зазначає, що є єдиним законним власником даних земельних ділянок, належні йому земельні ділянки вибули з його володіння в незаконний спосіб та вважає, що його законні права та інтереси порушені, в зв`язку з чим змушений звернутися до суду з позовною заявою.

Позивач просить суд: 1) витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,6829 га, кадастровий номер 1821182000:07:001:0018, розташовану на території Зубринської сільської ради (с. Зубринка (Хорошівська територіальна громада) та скасувати: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23148124 від 25.07.2015 10:48:55 (державний реєстратор Коростишівського районного управління юстиції в Житомирській області Кургіна Олена Олександрівна, тип речового права: право власності), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40676947 від 17.04.2018 21:19:46 (державний реєстратор Харковина Алла Іванівна, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40747289 від 21.04.2018 11:07:41 (державний реєстратор Харковина Алла Іванівна, вид іншого речового права: право суборенди земельної ділянки); 2) витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,6829 га, кадастровий номер 1821182000:07:001:0019, розташовану на території Зубринської сільської ради (с. Зубринка (Хорошівська територіальна громада) та скасувати: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23148706 від 25.07.2015 11:11:41 (державний реєстратор Коростишівського районного управління юстиції в Житомирській області Кургіна Олена Олександрівна, тип речового права: право власності), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40676981 від 17.04.2018 21:31:04 (державний реєстратор Харковина Алла Іванівна, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40746367 від 20.04.2018 21:46:03 (державний реєстратор Харковина Алла Іванівна, вид іншого речового права: право суборенди земельної ділянки); 3) стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати.

Ухвалою судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 04.08.2023 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче судове засідання.

Відповідачем-1 подано до суду відзив на позов, в якому останній просив відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі. На підтвердження своїх заперечень проти позову Відповідач-1 зазначив, що не погоджується з обставинами та доводами, викладеними в позовній заяві, оскільки з позивачем не знайомий та жодних правочинів з ним не укладав. Відповідач-1 вважає, що своєю земельною ділянкою володіє законно, оскільки має державний акт на право власності на земельну ділянку. Зазначив, що договір купівлі-продажу від 31.07.2006 року було посвідчено приватним нотаріусом Володарсько-Волинської районної нотаріальної контори Толстіхіною Н.Д., а підписано державним нотаріусом, і що така невідповідність у договорі купівлі-продажу може свідчити про недійсність такого правочину.

Представником Відповідача-4 адвокатом Сироткіним С.С. подано до суду відзив на позов, в якому останній просив застосувати позовну давність до всіх позовних вимог позивача у справі та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На підтвердження своїх заперечень проти позову представник Відповідача-4 зазначив, що Відповідач-4 не мав жодних правовідносин з Позивачем. На момент укладення договорів суборенди з Відповідачем-3 Відповідач-4 не знав і не міг знати про наявність яких-би то не було обмежень у Відповідача-3 на укладання договорів суборенди. Представник стверджує, що Відповідач-4 жодним чином не порушував права Позивача, а тому є неналежним відповідачем у справі. Відповідач-4 раніше мав у суборенді спірні земельні ділянки, проте наразі вони не знаходяться в його користуванні у зв`язку зі спливом строку суборенди. Також представник зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду з даним позовом, що є підставою для відмови у позові, а жодних доказів, що позивач дізнався про порушення своїх прав у вересні 2021 року, він суду не надав.

Відповідач-2 та Відповідач-3 своїм правом на подання відзиву не скористалися, відзив по суті позовних вимог до суду не надіслали, доказів на спростування чи підтвердження обставин, яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, не подали.

Ухвалою судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 08.01.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач та його представник - адвокат Янчук М.О. не прибули. Представник позивача подав до суду заяву, в якій зазначив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить розгляд справи проводити за його відсутності та задовольнити позовні вимоги.

В судове засідання Відповідач-1, Відповідач-2, Відповідач-3, Відповідач-4, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Представник Відповідача-1 адвокат Ватула О.М. надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, в якій представник просить розглянути справу в їх відсутності та відмовити в задоволенні позову.

Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Зважаючи на те, що учасники справи про розгляд справи були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили, про поважність причин неявки суд не повідомили, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити в судовому засідання за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, дослідивши докази у справі, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

31.07.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 2,6829 га, кадастровий номер 1821182000:07:001:0018, розташованої на території Зубринської сільської ради (Хорошівська територіальна громада).

Згідно з п.1 даного договору земельна ділянка належала продавцю на підставі Державного акту на право власності серії ЯГ №125748, виданого Володарсько-Волинською райдержадміністрацією Житомирської області 17.07.2006.

Пунктом 2 договору визначено, що продаж вчинено за суму 31070,00 гривень, які продавець ОСОБА_2 отримав від покупця ОСОБА_1 повністю до підписання цього договору.

31.07.2006 вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Володарсько-Волинської нотаріальної контори Толстіхіною Н.Д. та зареєстровано в реєстрі за № 1342. Договір підписано у присутності нотаріуса, який встановив особу сторін. Вищевказане підтверджується копією договору від 31.07.2006 (а.сп. 25-26).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 2,6829 га, кадастровий номер 1821182000:07:001:0018, який укладено 31.07.2006 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було зареєстровано в Державному реєстрі правочинів, про що свідчить витяг з реєстру №2699973 від 31.07.2006 (а.сп.27).

На підставі даного договору позивач в установленому порядку зареєстрував своє право на вищевказану земельну ділянку та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 425733 від 11.08.2006 (а.сп.28).

Крім того, 31.07.2006 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 2,6829 га, кадастровий номер 1821182000:07:001:0019, розташованої на території Зубринської сільської ради (Хорошівська територіальна громада).

Пунктами 1 та 2 даного договору визначено, що земельна ділянка належала продавцю на підставі Державного акту на право власності серії ЯГ №125749, виданого Володарсько-Волинською райдержадміністрацією Житомирської області 17.07.2006. Продаж вчинено за суму 31070,00 гривень, які продавець ОСОБА_3 отримала від покупця ОСОБА_1 повністю до підписання цього договору.

31.07.2006 вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Володарсько-Волинської нотаріальної контори Толстіхіною Н.Д. та зареєстровано в реєстрі за № 1339. Договір підписано у присутності нотаріуса, який встановив особу сторін. Вищевказане підтверджується копією договору від 31.07.2006 (а.сп. 22-23).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 2,6829 га, кадастровий номер 1821182000:07:001:0019, який укладено 31.07.2006 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , було зареєстровано в Державному реєстрі правочинів, про що свідчить витяг з реєстру №2699890 від 31.07.2006 (а.сп.24).

На підставі даного договору позивач в установленому порядку зареєстрував своє право на вищевказану земельну ділянку та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 425732 від 11.08.2006 (а.сп.30).

Також ОСОБА_1 у 2018-2019 роках ГУ ДФС у Житомирській області нараховувся земельний податок з фізичних осіб, про що свідчать податкові повідомлення-рішення (а.сп.38-39).

Згідно з висновками суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Експертна думка» ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 1821182000:07:001:0019 станом на 23.07.2023 складає 58488,00 гривень, а земельної ділянки з кадастровим номером 1821182000:07:001:0018 58512,00 гривень (а.сп.40-41).

Разом зтим,Відповідач-1та Відповідач-223.07.2015року зареєструвалиправа власностіна вжепродані позивачуземельні ділянкиз кадастровиминомерами 1821182000:07:001:0018та 1821182000:07:001:0019,розташовані натериторії Зубринськоїсільської ради.11.04.2018року Відповідач-1та Відповідач-2передали вказаніземельні ділянкив орендуТОВ «ВОЛОДАРСЬКІНАГРО».Право орендибуло зареєстроване.16.04.2018року Відповідач-3на підставідоговору суборендипередав дануземельну ділянкув суборендуТОВ «Агрорітет». Право суборенди було зареєстроване. Вказане підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 11.07.2023 (а. сп. 32-37).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У частині першій статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України також визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частинами третьою та четвертою статті 334 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно зі статтею 182 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з умов: реєстрація таких прав була проведена відповідна до законодавства, що діяла на момент їх виникнення; на момент їх виникнення діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (провадження №14-188цс20) зробила такі висновки:

«Спірні правовідносини у справі виникли 21 листопада 2011 року (дата укладення позивачем відповідного договору купівлі-продажу спірної квартири).

Станом на вказану дату питання виникнення у набувача права власності на нерухоме майно у разі його відчуження за договором було врегульовано досить суперечливо:

- у ЦК України містилися норми як про державну реєстрацію прав, так і правочинів (частина друга статті 182, статті 210, 657),

- за Законом України №1952-IV, який на вказану дату був чинний у редакції Закону України від 11 лютого 2010 року №1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів України», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно ще не здійснювалася й почала проводитись лише з 01 січня 2013 року (пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1878-VI).

Істотно, що частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України №1878-VI) передбачалося, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Причому таке конститутивне значення державної реєстрації для виникнення речових прав на нерухоме майно не може вважатись елементом порядку здійснення державної реєстрації прав, через що юридична сила цієї норми закону не може бути паралізована посиланням на пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1878-VІ від 11 лютого 2010 року.

Водночас стаття 182 ЦК України у відповідній редакції не містила вказівки на такий конститутивний ефект державної реєстрації речових прав на нерухоме майно й допускала визначення законом лише порядку державної реєстрації, тобто виключно процедурних норм, до яких приписи частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону №1878-VI) не належали.

Крім того, чинна станом на 21 лютого 2011 року редакція частини четвертої статті 334 ЦК України передбачала виникнення права власності у набувача майна за договором, який підлягав державній реєстрації, саме з моменту такої реєстрації договору. Прив`язка моменту виникнення прав на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, саме до моменту такої реєстрації прав була здійснена в редакції частини четвертої статті 334 ЦК України, яка набрала чинності з 01 січня 2013 року (підпункт 4 пункту 3 розділу І, пункт 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1878-VI).

Таким чином, на дату укладення позивачем договору купівлі-продажу спірної квартири дійсно існувала очевидна суперечність між одночасно чинними нормами частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України №1878-VI) та частини четвертої статті 334 ЦК України щодо того ж самого питання: коли виникає право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу».

З огляду на викладені вище висновки Великої Палати Верховного Суду у вказаній постанові, зазначену суперечність слід вирішувати на користь пріоритетності норм ЦК України.

Таким чином, до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.

Відтак, особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності».

З урахуванням наведеного висновку Великої Палати суд виходить з того, що право власності на земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 31 липня 2006 року ОСОБА_1 набув 31 липня 2006 року, тобто з моменту державної реєстрації таких договорів як правочинів.

Зазначені договори купівлі-продажу від 31.07.2006 ніким не оспорені, не визнані недійсними, після їх укладення відсутні докази того, що позивач відчужив спірні земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а тому суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 на даний час є власником земельних ділянок з кадастровим номером 1821182000:07:001:0018 та кадастровим номером 1821182000:07:001:0019.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У відповідності до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, у відповідності до вимог статей 330, 387, 388, 396 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі №6-1цс15 та від 16 квітня 2014 року у справі №6-146цс13.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Згідно із пунктами 146, 152, 153, Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21) набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення) цієї особи нерухомого майна. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту. Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (провадження №12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункт 74), 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21, пункт 148) та інших.

Належним відповідачем за позовом про витребування нерухомого майна є особа, за якою зареєстроване право власності на таке майно.

Отже, вимога про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, провадження №14-208цс18, пункти 146-147.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20) зазначено, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час звернення позивача з позовом, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Відповідно до цієї статті в чинній редакції за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).

У разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку не є потрібним для захисту порушених прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі №633/408/18 зазначила, що не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20).

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з порушенням законних прав та інтересів позивача, суд вважає обґрунтованими вимоги щодо витребування від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 2,6829 га, кадастровий номер 1821182000:07:001:0018, розташованої на території Зубринської сільської ради (с.Зубринка, Хорошівська територіальна громада), а також витребування від ОСОБА_3 користь ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 2,6829 га, кадастровий номер 1821182000:07:001:0019, розташованої на території Зубринської сільської ради (с.Зубринка, Хорошівська територіальна громада). Відтак, позов в цій частині підлягає задоволенню.

У свою чергу, заявлення позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23148124 від 25.07.2015 10:48:55 (державний реєстратор Коростишівського районного управління юстиції в Житомирській області Кургіна Олена Олександрівна, тип речового права: право власності), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40676947 від 17.04.2018 21:19:46 (державний реєстратор Харковина Алла Іванівна, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40747289 від 21.04.2018 11:07:41 (державний реєстратор Харковина Алла Іванівна, вид іншого речового права: право суборенди земельної ділянки); та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23148706 від 25.07.2015 11:11:41 (державний реєстратор Коростишівського районного управління юстиції в Житомирській області Кургіна Олена Олександрівна, тип речового права: право власності), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40676981 від 17.04.2018 21:31:04 (державний реєстратор Харковина Алла Іванівна, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40746367 від 20.04.2018 21:46:03 (державний реєстратор Харковина Алла Іванівна, вид іншого речового права: право суборенди земельної ділянки), є неналежним способом захисту прав та інтересів, так як захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, здійснюється шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном, з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

Враховуючи викладене, у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити з підстав обрання ОСОБА_1 неефективного способу захисту прав.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи сторін, наведені ними у справі, не спростовують встановлені судом обставини справи та викладені вище висновки.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст.133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов судом задоволено частково задоволені позовні вимоги майнового характеру, тому судові витрати, понесені позивачем за позовні вимоги майнового характеру, покладаються на відповідачів, яких стосуються такі позовні вимоги.

За таких обставин, суд стягує з Відповідача-1 та Відповідача-2 на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору по 585,00 грн з кожного.

Понесені позивачем судові витрати за позовні вимоги немайнового характеру у відповідності до ст.141 ЦПК України покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в задоволені позову в частині таких позовних вимог.

Інші витрати, пов`язані з розглядом справи відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,13,19,76-81,89,95, 200, 206,229,258,259,263 - 265,268,354,355 ЦПК України, суд-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,6829 га, кадастровий номер 1821182000:07:001:0018, розташовану на території Зубринської сільської ради (с.Зубринка, Хорошівська територіальна громада).

Витребувати від ОСОБА_3 користь ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,6829 га, кадастровий номер 1821182000:07:001:0019, розташовану на території Зубринської сільської ради (с.Зубринка, Хорошівська територіальна громада).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 585 (п`ятсот вісімдесят п`ять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 585 (п`ятсот вісімдесят п`ять) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач-1: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач-2: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач-3: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОЛОДАРСЬК ІНАГРО»,

місце знаходження: смт. Хорошів, вул. Героїв України, буд. 13А Житомирського району Житомирської області; код ЄДРПОУ: 41864793.

Відповідач-4: Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОРІТЕТ» місце знаходження: смт. Слобожанське, вул. Нижньодніпровська,1, Дніпровський район, Дніпропетровська область; код ЄДРПОУ: 25008221.

Повний текст рішення складено 16.02.2024.

Суддя А.М.Збаражський