Рішення

від 02.02.2024 по справі 705/5325/23

УМАНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №705/5325/23

2/705/709/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2024 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Піньковського Р.В.

при секретарі Моросліп А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Умані Черкаської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ладижинської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, в обґрунтування зазначивши наступне.

31 серпня 2023 року приватний нотаріус Уманського районного нотаріального округу Вострикова О.І. за результатом розгляду наявних у спадковій справі № 12/2023 та наданих спадкоємцями на підставі заповіту ОСОБА_3 , ними дочками спадкодавця, документів, винесла дві окремі постанови (по кожному із спадкоємців) та відмовила їм у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частку кожному, у праві власності на земельну ділянку площею 0,3237 га, кадастровий номер 712438700:01:002:0208, надану для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю.

Тобто, за результатами розгляду їх заяв про видачу їм свідоцтв про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, у зв`язку з тим, що кадастровий номер земельної ділянки площею 0,3237 га, що була надана для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю має розбіжності в кількості цифр, тобто має місце різниця в документах, а саме: в свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 26.05.2014 на вищевказану земельну ділянку кадастровий номер зазначений, як 712438700:01:002:0208; у витязі з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.05.2014 кадастровий номер зазначений 712438700:01:002:0208; у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 7124387000:01:002:0208.

Приватний нотаріус Уманського районного нотаріального округу Вострикова О.І., на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , завела спадкову справу № 12/2023 і за даними Спадкового реєстру перевірила наявність уже заведеної спадкової справи, посвідченого заповіту і спадкового договору від імені спадкодавця.

При цьому, право власності на житловий будинок, що розташований на спірній земельній ділянці, вони оформили у нотаріуса у встановленому чинним законодавством порядку, на підставі того ж заповіту ОСОБА_3 .

Оформити право власності на спадкову земельну ділянку, у зв`язку із виявленими розбіжностями у кадастровому номері земельної ділянки, у нотаріальному порядку позивачі позбавлені можливості.

Спадкова земельна ділянка спадкодавцю ОСОБА_3 була передана згідно рішення виконавчого комітету Ропотуської сільської ради народних депутатів від 28.09.1995 № 45. У зв`язку з цим спадкодавцю було видано свідоцтво про право власності і кадастровий номер земельної ділянки був вказаний як 712438700:01:002:0208.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер 22146050 26.05.2014), що наданий за заявою ОСОБА_3 від 16.05.2014 земельна ділянка АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 712438700:01:002:0208 належить ОСОБА_3 .

Тобто їх батько ОСОБА_3 , після приватизації відповідної земельної ділянки та виникнення права власності на неї, зареєстрував її в установленому законодавством порядку, однак кадастровий номер земельної ділянки вказаний в свідоцтві про право власності на нерухоме майно і у Витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та у Витязі з державного земельного кадастру про земельну ділянку, є різним, а саме в першому структурному елементі кадастрового номеру земельної ділянки не вистачає однієї цифри, що призвело до відмови у вчиненні нотаріальної дії та визнання за ними права власності на спадкову земельну ділянку за заповітом через нотаріуса.

Зазначають, що ще один спадкоємець ОСОБА_4 , подала заяву про відмову від прийняття спадщини, тобто тільки вони є спадкоємцями після смерті їх батька ОСОБА_3 .

Просять суд визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,3237 га, кадастровий номер 71243870000:01:002:0208, надану для ведення особистого селянського господарства, місцезнаходження якої: АДРЕСА_1 , належної спадкодавцю.

Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,3237 га, кадастровий номер 71243870000:01:002:0208, надану для ведення особистого селянського господарства, місцезнаходження якої: АДРЕСА_1 , належної спадкодавцю.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, на адресу суду подали письмові заяви, у яких просять суд розгляд справи проводити у їх відсутність, позовні вимоги підтримують та просять суд позов задовольнити.

Представник відповідача Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області в судове засідання не з`явився, на адресу суду надійшла письмова заява, у якій просять суд розгляд справи проводити у відсутність їх представника, щодо вирішення питання по суті, Ладижинська сільська рада покладається на розсуд суду та просить винести рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 211 ЦПК України судове засідання проведено у відсутності сторін, на підставі наявних у суду матеріалів та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає положенням ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, врахувавши позицію сторін по справі, викладену у письмових заявах, що надійшли на адресу суду, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст.80, 81 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Уманським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть № 1525.

За життя, 26 жовтня 2020 року, ОСОБА_3 було складено заповіт, який зареєстровано в реєстрі за № 14, та посвідчений секретарем Ропотуської сільської ради, згідно якого ОСОБА_3 належну йому на праві власності земельну ділянку площею 2,2774 га, розташовану на території Ропотуської сільської ради в селі Ропотуха Уманського району Черкаської області, заповів дочці ОСОБА_2 , а все інше майно, що буде належати йому на день смерті заповів дітям: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в рівних частках кожному.

Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 була заведена на підставі заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про прийняття спадщини за заповітом, 08.03.2023 за № 12/2013. У відповідності до матеріалів вказаної спадкової справи на момент смерті ОСОБА_3 з ним була зареєстрована його дружина ОСОБА_4 , 1957 року народження, що підтверджується довідкою, виданою Ропотуським старостинським округом Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області 07.03.2023 за вих. № 46/13-18/13-19/Рп, але остання від прийняття спадщини після смерті чоловіка відмовилася, про що написала відповідну заяву на ім`я нотаріуса, яка зареєстрована за № 51 від 08.03.2023. Крім того, у цій заяві ОСОБА_4 зазначила про те, що вона не претендуватиме на спадкове майно, в порядку визнання за нею права власності на спадкове майно, як на спільне майно подружжя.

Спадкоємці за заповітом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на частину спадкового майна набули право власності в порядку спадкування за заповітом, що підтверджується матеріалами спадкової справи та копіями свідоцтв про право на спадщину за заповітом, але у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,3237 га, надану для ведення особистого селянського господарства, місцезнаходження якої: АДРЕСА_1 , позивачам було відмовлено про що ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу 31 серпня 2023 року винесено відповідні постанови.

Так, згідно постанов про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 31.08.2023, спадкоємцями було подано свідоцтво про право власності на нерухоме майно на земельну ділянку площею 0,3237 га, кадастровий номер 712438700:01:002:0208 (згідно розпорядження Ропотуської сільської ради Уманського району Черкаської області № 4 від 15.02.2016 вулицю ОСОБА_6 в с. Ропотуха перейменовано на вулицю Успенська). Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна номер інформаційної довідки: 344790805, виданої приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Востриковою О.І. 31.08.2023, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 712438700:01:002:0208 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В поданому витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6100397802023 від 14.07.2023, земельна ділянка площею 0,3237 га, надана для ведення особистого селянського господарства, місцезнаходження якої: АДРЕСА_1 , зареєстрована з кадастровим номером 7124387000:01:002:0208.

Відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, кадастровий номер земельної ділянки складається з таких структурних елементів: НКЗ:НКК:НЗД, де НКЗ дванадцятизначний номер кадастрової зони, в якому останні дві цифри відокремлюються від перших десяти двокрапкою; НКК тризначний номер кадастрового кварталу в межах кадастрової зони; НЗД чотиризначний номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу. Структурні елементи кадастрового номеру земельної ділянки відокремлюються один від одного двокрапкою.

Нотаріус у зазначеній постанові вказує також про те, що із поданих заявниками документів, право власності виникло і зареєстровано за померлим ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером, в першому структурному елементі якого відсутня одна цифра і який не співпадає з кадастровим номером земельної ділянки, що зареєстрована в Державному земельному кадастрі, у зв`язку з цим, нотаріусом і прийнято рішення про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,3237 га, надану для ведення особистого селянського господарства, місцезнаходження якої: АДРЕСА_1 , по 1/2 частці за кожним із спадкоємців, а саме позивачів у цій справі.

Дійсно, згідно свідоцтва про право власності з індексним номером 22145893 від 26.05.2014 земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства площею 0,3237 га, перебуває у приватній власності ОСОБА_3 . Кадастровий номер земельної ділянки у вказаному свідоцтві 712438700:01:002:0208, не відповідає вимогам Порядку ведення Державного земельного кадастру, оскільки має на одну цифру менше, від встановленого номеру кадастрової зони, а саме замість 10 цифр, містить 9. Такий же кадастровий номер наявний і у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності сформованого 26.05.2014 за № 22146050.

Разом з тим, згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 14.07.2023 за № НВ-6100397802023, у розділі «Загальні відомості про земельну ділянку» кадастровий номер земельної ділянки площею 0,3237 га, наданої для ведення особистого селянського господарства, місцезнаходження якої: АДРЕСА_1 , записаний як 7124387000:01:002:0208, тобто з вірною кількістю номеру кадастрової зони. З таким номером зазначена земельна ділянка була зареєстрована Управлінням Держземагенства в Уманському районі 14.04.2014. Цей же кадастровий номер міститься і в кадастровому плані земельної ділянки

Також, згідно матеріалів реєстраційної справи № 369341371243, витребуваних судом в ході розгляду справи, ОСОБА_3 , за життя 16.05.2014, звернувся до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Уманського міськрайонного управління юстиції із заявою, заповненою на визначеному чинним законодавством бланку, з метою реєстрації права власності за ним на земельну ділянку площею 0,3237 га, надану для ведення особистого селянського господарства, місцезнаходження якої: АДРЕСА_1 , і кадастровий номер цієї земельної ділянки також записаний як 7124387000:01:002:0208, тобто містить необхідну кількість номеру кадастрової зони. Також матеріали цієї реєстраційної справи містять рішення від 20 листопада 2011 року № 11-7-16/VІ про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,3237 га, для ведення особистого селянського господарства, місцезнаходження якої: АДРЕСА_1 ; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-7101341052014 від 14.04.2014, у якому кадастровий номер земельної ділянки також має відповідну вірну кількість цифр, які відображають кадастрову зону розташування земельної ділянки, але ж рішення про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,3237 га, надану для ведення особистого селянського господарства, місцезнаходження якої: АДРЕСА_1 , № 13318049 від 26.05.2014, уже містить кадастровий номер зазначеної земельної ділянки без однієї цифри, а саме «0» у інформації про номер кадастрової зони.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Нормами частин 1 та 2 ст. 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та в порядку, встановленому законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 під поняттям «охоронювані законом інтереси», що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об`єктивний і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції України та Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Права власника майна підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вбачається, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.

Згідно положень п. 4.14, 4.18 глави 10 Порядку здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину здійснюється за наявності необхідних документів, що підтверджують наявність певних юридичних фактів, у тому числі й склад спадкового майна. У разі, якщо у спадкоємців відсутні всі необхідні документи, питання визнання права на спадщину вирішується у судовому порядку.

Пунктом 23постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7передбачено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Відповідно до ст. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності зст. 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Крім того, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 30.03.2008 року № 7 «Про судову практику у справах спадкування», а саме в п. 10 роз`яснив, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

У відповідності до приписів ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Судом було встановлено, що позивачі по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , які спадщину фактично прийняли, оскільки у встановлений законом строк звернулися до нотаріуса із відповідними заявами, а також на частину спадкового майна оформили право власності, про що отримали свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Спадкоємець ОСОБА_4 , яка проживала разом зі спадкодавцем, після відкриття спадкової справи, одразу подала письмову заяву про відмову від прийняття спадщини, при цьому їй було роз`яснено про наявність заповіту та спадкового майна. Також нею було подано заяву про те, що вона не приймає спадщину після смерті чоловіка, не дивлячись на те, що була зареєстрована з ним на момент його смерті, а також має право на спадкове майно, як спільне майно подружжя і таким правом вона користуватися не має наміру. Інших спадкоємців, які б мали намір прийняти спадщину після смерті ОСОБА_3 немає.

У зв`язку з тим, що при реєстрації права власності за спадкодавцем на спадкову земельну ділянку площею 0,3237 га, надану для ведення особистого селянського господарства, місцезнаходження якої: АДРЕСА_1 , було допущено технічну описку у написанні кадастрового номеру земельної ділянки, а саме пропущено одну цифру у номері кадастрової зони, у якій розташована земельна ділянка, у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку позивачам було відмовлено. Оскільки власник земельної ділянки помер, внести зміни або інші виправлення у правовстановлюючі документи на земельну ділянку неможливо, позивачі позбавлені можливості реалізувати свої майнові права, як спадкоємців, які своєчасно прийняли спадщину та на користь яких було складено заповіт.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

З урахуванням наданих позивачами доказів, позиції представника відповідача та досліджених у судовому засіданні обставин, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Ладижинської сільської ради про визнання за ними права власності на спадкову земельну ділянку, після смерті їх батька ОСОБА_3 . Таке визнання не порушує прав, свобод чи інтересівінших осіб і може бути прийняте, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Суд вирішує судові витрати в порядку ст. 141 ЦПК України, але позивачі у своїй заяві питання про стягненні судових витрат не ставить.

Керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 321, 328, 1216, 1218, 1225, 1226, 1268 ЦК України, ст. ст. 81, 125 ЗК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76-83, 247, 259, 263-265, 268, 272, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ладижинської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,3237 га, кадастровий номер 7124387000:01:002:0208, надану для ведення особистого селянського господарства, місцезнаходження якої: АДРЕСА_1 , належної спадкодавцю ОСОБА_3 .

Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,3237 га, кадастровий номер 7124387000:01:002:0208, надану для ведення особистого селянського господарства, місцезнаходження якої: АДРЕСА_1 , належної спадкодавцю ОСОБА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаськогоапеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Р. В. Піньковський