Рішення

від 19.02.2024 по справі 620/8717/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2024 року Чернігів Справа № 620/8717/22

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді ЖитнякЛ.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведения повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 ;

-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації замість належного до видачі речового майна в розмірі 8687,68 грн;

-стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне до видачі речове майно в розмірі 8687,68 грн, без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб;

-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведения ОСОБА_1 розрахунку, нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 19.09.2020 по 05.05.2022;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести розрахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 19.09.2020 по 05.05.2022;

-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 розрахунку, нарахування та виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки жінкам, які мають двох дітей до 15 років, на підставі статті 19 Закону України «Про відпустки», за період 2020-2022 роки за 20 календарних днів;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові відпустки жінкам, які мають двох дітей до 15 років, на підставі статті 19 Закону України «Про відпустки», за період 2020-2022 роки за 20 календарних днів;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за не проведення повного розрахунку при звільненні відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» за період з 23.02.2022 по день ухвалення рішення судом;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Суд ухвалою від07.12.2022 позовну заяву залишив без руху. Далі, суд ухвалою від19.12.2022 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів в частині вимог, які стосуються грошової компенсації замість належного до видачі речового майна, компенсації за невикористані додаткові відпустки жінкам, які мають двох дітей до 15 років, на підставі статті 19 Закону України «Про відпустки», за період 2020-2022 роки за 20 календарних днів, середнього заробітку за не проведення повного розрахунку при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди - повернув позивачу. Одночасно суд відкрив провадження у справі в частині вимог, що стосуються визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 розрахунку, нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 19.09.2020 по 05.05.2022 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 провести розрахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 19.09.2020 по 05.05.2022.

В подальшому, не погодившись з ухвалою про повернення позовної заяви в частині позовних вимог, позивач оскаржив її до Шостого апеляційного адміністративного суду, внаслідок чого суд провадження у справі №620/8717/22 зупинив до набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції, прийнятого за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від19.12.2022.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від26.09.2023 ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від19.12.2022 про повернення позовної заяви в частині вимог скасовано. Справу направлено для продовження розгляду.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, 06.11.2023 справу передано судді.

Суд ухвалою від21.12.2023 поновив провадження у справі в частині вимог, що стосуються визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 розрахунку, нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 19.09.2020 по 05.05.2022 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 провести розрахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 19.09.2020 по 05.05.2022.

Також, суд ухвалою від21.12.2023 відкрив провадження у справі в частині вимог, які стосуються грошової компенсації замість належного до видачі речового майна, компенсації за невикористані додаткові відпустки жінкам, які мають двох дітей до 15 років, на підставі статті19 Закону України «Про відпустки», за період 2020-2022 роки за 20 календарних днів, середнього заробітку за не проведення повного розрахунку при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

В подальшому, суд ухвалою від19.02.2024 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії в частині вимог, що стосуються грошової компенсації замість належного до видачі речового майна закрив, оскільки на момент розгляду справи в суді сума компенсації виплачена позивачу відповідно до відомості розподілу виплат від23.02.2023.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що непроведення повного розрахунку при звільненні суперечить вимогам чинного законодавства. Зокрема, грошове забезпечення за лютий було перераховане їй на картковий рахунок лише 03.03.2022. Також вказує, що грошова допомога на оздоровлення в сумі 13466,85 грн, компенсація за невикористану відпустку за 2022 рік строком 3 доби були перераховані на картковий рахунок позивача лише 05 травня 2022 року. Не нарахована та невиплачена компенсація за невикористані додаткові відпустки жінкам, які мають двох дітей до 15 років за 20 календарних днів 2020-2022 років. Також, позивач вважає що має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 19.09.2020 по 05.05.2022.

Відповідач надав відзив на позов, у якому просив відмовити позивачу у задоволенні вимог та зазначив, що при звільненні з рапортом про виплату компенсації за неотримане речове майно позивач не зверталась. Також зазначив, що позивачем не надано підтверджуючих документів щодо порушення виплат грошового забезпечення у період проходження служби з 19.09.2020 по 23.02.2022. Вказує, що оскільки відпустка жінкам, які мають двох дітей до 15 років, на підставі статті 19 Закону України «Про відпустки» не належить до щорічних відпусток, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, у тому числі щодо поділу на частини, перенесення на інший період, тощо. Вимоги про стягнення середнього заробітку вважає необгрунтованими та безпідставними, оскільки компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забзпечення. Щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, відповідач зазначає, що з рапортом про виплату позивач у 2022 році не зверталась.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 19.09.2020 по 23.02.2022, що підтверджується витягами з наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від19.09.2020 №222 та від23.02.2022 №44.

Щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2-4 ст.9 Закону Закону України від20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - Закон №2011) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» було встановлено військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячну додаткову грошову винагороду.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від06.02.2019 у справі №522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1)посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3)щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4)одноразові додаткові види грошового забезпечення.

22.09.2010 Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади прийняв постанову, якою з 01.10.2010 установив щомісячну додаткову грошову винагороду. Як слідує зі змісту подальших змін до цієї постанови, перелік військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода, розширено.

Зі змісту постанови №889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.

Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від06.02.2019 у справі №522/2738/17.

В той же час, постанова Кабінету Міністрів України від22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» встратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів від30.08.2017 №704 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», яким не передбачено виплату щомісячної додаткової грошової винагороди.

Також, на підставі наказу Міністерства оборони України від07.06.2018 №260 втратила чинність Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України.

З наведеного слідує, що у період з 19.09.2020 по 23.02.2022, щомісячна додаткова грошова винагорода військовослужбовцям не виплачувалась, а отже і підстави для її врахування у складі матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, об`єктивно відсутні.

Також суд звертає увагу, що механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від07.06.2018 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі Порядок №260).

Відповідно до приписів розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, докази звернення з рапортом за виплатою матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки відсутні, як відсутні і докази виплати позивачу у спірний період щомісячної додаткової грошової винагороди.

Щодо додаткової винагорода, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», суд зазначає, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Оскільки позивача звільнено зі служби 23.02.2022, остання у період з 19.09.2020 по 23.02.2022 позивачу виплачуватися не могла, а тому і підстави для включення її до складу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань об`єктивно відсутні.

З огляду на наведене, у задоволенні вимог в цій частині слід відмовити повністю.

Щодо вимог про нарахування та виплату компенсації за невикористані додаткові відпустки жінкам, які мають двох дітей до 15 років, на підставі статті 19 Закону України «Про відпустки», за період 2020-2022 роки за 20 календарних днів, суд зазначає про таке.

Згідно зі ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

За приписами п.14 цієї статті військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченоїст.16-2Закону України «Про відпустки».

Згідно з ч.1 ст.19 Закону України від15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Вказана норма діє з 01.01.2010, тобто з часу набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей» від19.05.2009 №1343-Vта до абзацу третього пункту 14статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Статтею 1 закону України від21.10.1993 №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є матір`ю двох дітей, 05.08.2007 та 11.12.2013 р.н., а тому як жінка-військовослужбовець має право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, як жінка, яка працювала і мала двох дітей віком до 15 років.

Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від17.03.2014 №303/2014, затвердженогоЗаконом України від17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Як встановлено судом, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивачки виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої ч.1 ст.19 Закону України «Про відпустки», припиняється.

Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно доЗакону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус військовослужбовця, передбаченіЗаконом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до ч.14 ст.10-1Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які працювали і мала двох дітей віком до 15 років.

Таким чином, право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, не може бути обмеженим.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивачки зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.1 ст.19 закону України «Про відпустки» з 2020 року по 2022 рік.

Щодо визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведения ОСОБА_1 розрахунку, нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 19.09.2020 по 05.05.2022, суд зазначає, що доказів порушення виплати грошового забезпечення у період з 19.09.2020 по 23.02.2023 позивачем не надано.

Компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.1 ст.19 Закону України «Про відпустки» з 2020 року по 2022 рік не є грошовим забезпеченням, на яке позивач мала право до 23.02.2023, оскільки набуття права на зазначену виплату пов`язується безпосередньо з датою звільнення.

Щодо вимог в цій частині за період з 24.02.2023 по 05.05.2022, суд звертає увагу на таке.

Судом встановлено, що не заперечується і відповідачем, позивачу були нараховані грошові кошти у сумі 13707,33 грн 03.03.2022. Також, 05.05.2022 позивачу було перераховано на картковий рахунок кошти в сумі 9937,85 грн.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Згідно з положеннями цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що оскільки несвоєчасне нарахування сум грошового забезпечення за лютий 2022 року відбулось з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 24.02.2022 по 03.03.2022.

Щодо порушення строків виплати грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористану чергову відпустку за 2022 рік, суд зазначає, що грошова допомога на оздоровлення виплачується військовослужбовцям, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік, а право на отримання компенсації за невикористану чергову відпустку пов`язується, в даному випадку, зі звільненням позивача зі служби, що свідчить про одноразовий характер таких видів грошового забезпечення, які в силу положень ст.2 Закону №2050-ІІІ не підлягають під його дію.

З огляду на наведене, позовні вимоги в цій частині слід задовольнити частково.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведения повного розрахунку при звільненні та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за не проведення повного розрахунку при звільненні відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» за період з 23.02.2022 по день ухвалення рішення судом, суд зазначає про таке.

Частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що середній заробіток згідно зі статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.

На вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Вказані правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від08.02.2022 у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові Верховного Суду від20.07.2022 у справі №204/3645/20 (провадження №61-2520св22).

В свою чергу, обгрунтовуючи свої вимоги в зазначеній частині, позивач посилається на те, що виплату грошової компенсації замість належного до видачі речового майна відповідачем не було здійснено станом на час звернення до суду.

А отже, оскільки підставою звернення до суду з вимогою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є проведення з позивачем остаточного розрахунку, який на момент подання позовної заяви з позивачем проведений не був, суд вважає вимоги передчасними та такими, що задоволенню не підлягають.

Крім того, щодо виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно відповідно до відомості розподілу виплат від23.02.2023, суд звертає увагу, що відповідно до ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

В даному випадку, суд виходить зі змісту принципів змагальності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, закріплених у ст.9 КАС України, відповідно до якого суд визначає, які обставини входять до предмета доказування, які докази подані або мають бути подані тим чи іншим учасником справи, вживає заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та надає оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності.

Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин); під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

За приписами ст.47 КАС України крім прав та обов`язків, визначених у ст.44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

Станом на момент розгляду справи в суді, заява про зміну підстав позову на адресу суду не надходила.

З огляду на наведене, оскільки підставою для звернення до суду був факт невиплати позивачу грошової компенсації замість належного до видачі речового майна, суд вважає, що позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог, так як такий вихід має бути пов`язаний саме із захистом тих прав, свобод і інтересів, щодо яких була подана позовна заява.

Щодо затримки розрахунку при звільненні у період з 24.02.2022 по 05.05.2022, суд зважає на таке.

Однією з умов настання відповідальності передбаченої ст.117 КЗпП України є зокрема, вина роботодавця, у невиплаті належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу.

Так, відповідно до ст.10 Закону України від15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Згідно з п.3 Прикінцевих положень Закон №2136-ІХ Закон діє протягом воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім ч.3 ст.13, яка втрачає чинність з моменту завершення виплати державою, що здійснює військову агресію проти України, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам.

Указом Президента України від24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Таким чином, положення Закону від15.03.2022№2136-IX застосовуються з 24.02.2022.

За загально відомими обставинами, з 24.02.2022 на території Чернігівської області велися активні бойові дії, внаслідок чого, місто та область піддавались щоденним артилерійським та ракетним обстрілам. Інфраструктура зазнавала значних пошкоджень, що призводило до постійних перебоїв з газо-,водо-, тепло- та електро-постачанням. Більшість підприємств, установ та організацій призупинили свою діяльність, а діяльність військових частин була зосереджена на відбитті щоденних загроз з боку російської федерації.

Лише 26.04.2022 Чернігів та Чернігівська область (частково) були виключені з переліку областей, в яких ведуться активні бойові дії та відбувалося відновлення життєдіяльності міста і області.

Наведене, на думку суду, дає підстави для висновку про відсутність вини Військової частини НОМЕР_1 у затримці виплати позивачу грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 03.03.2022 та інших виплат, належних позивачу при звільненні, виплата яких проведена 05.05.2022.

Згідно з ч.1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов належить задовольнити частково.

Так, право на правову допомогу гарантовано ст.ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від16.11.2000 №13-рп/2000, від30.09.2009 №23-рп/2009 та від11.07.2013 №6-рп/2013.

У рішенні Конституційного Суду України від30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно з ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

За змістом ст.134 КАСУ, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, з огляду на принципи диспозитивності та змагальності, суд не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (висновок Об`єднаної Палати Верховного Суду усправі №922/445/19, викладений у постанові від03.10.2019).

Так, відповідно до ч.7 та ч.9 ст.139 КАСУ розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд зазначає, що заява разом з доказами понесення витрат подана позивачем разом з позовною заявою.

Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного суду, наприклад усправах №923/560/17,№329/766/18,№178/1522/18.

Так, в питанні надання доказів суд звертає увагу на позиції Верховного Суду в постанові від20.07.2021 усправі №922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності. Також, Верховний Суд у постанові від05.05.2018 у справі №821/1594/17 наголосив на необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним. Верховним Судом у постанові від19.02.2019 у справі №803/1032/18 (касаційне провадження №К/9901/69188/18) підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.

З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу надано ордер про надання правничої допомоги, договір від29.07.2022, квитанцію до прибуткового касового ордера на суму 6500,00 грн, акт прийняття-передачі наданих послуг від29.11.2022, який містить детальний опис робіт (надання послуг) на суму 6500,00 грн.

Відповідачем подані заперечення, в яких останній не погоджується з розміром витрат на правову допомогу та зазначає, що розрахунок витрат на правничу допомогу ставить під сумнів співрозмірність та обгрунтованість витрат на правову допомогу.

Суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від17.09.2019 (справа №810/3806/18).

Враховуючи наведене, визначаючись із обґрунтованістю заявлених витрат на правничу допомогу, суд виходить із того, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та підготовка позову не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, як і надсилання адвокатських запитів, що за своєю вартістю є еквівалентним один одному, втім має різний об`єм. Крім цього, суд вважає такий вид наданих послуг як збирання доказів необгрунтованим та не обов`язковим, оскільки останній не потребував витрати адвокатом значного часу. Як вбачається з додатків до позовної заяви, до неї долучено зокрема, копії свідоцтв про народження дітей позивача та копії її паспорта, ідентифікаційного коду та військово квитка. Крім того, отримані на адвокатський запит документи, зокрема, рапорт від23.02.2022 про звільнення з військової служби та витяг з особистої картки грошового забезпечення до справи недолучені, що ставить під сумнів необхідність складання адвокатських запитів взагалі.

Суд, оцінюючи обсяг наданої позивачу правової допомоги, враховуючи складність справи з урахуванням її фактичних обставин та предмету спору, змісту порушення, предмету доказування, аналізу наведених доказів, приходить до висновку про неспівмірність понесених позивачем витрат, а тому вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 2000,00 грн.

Відповідно до частини 1 та 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача слід стягнути 2000,00 грн витрат на правову допомоги та 496,20 грн судового збору, відповідно до частини задоволених вимог.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки жінкам, які мають двох дітей до 15 років, на підставі статті 19 Закону України «Про відпустки», за період 2020-2022 роки.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові відпустки жінкам, які мають двох дітей до 15 років, на підставі статті 19 Закону України «Про відпустки», за період 2020-2022 роки.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведения ОСОБА_1 нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 03.03.2022.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 03.03.2022.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 2000,00 грн (дві тисячі гривень) витрат на правову допомоги та 496,20 грн (чотириста дев`яносто шість гривень 20 коп.) судового збору, відповідно до частини задоволених вимог.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Повний текст рішення суду складено 19.02.2024.

Суддя Л.О. Житняк