Постанова

від 19.02.2024 по справі 520/29542/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 р.Справа № 520/29542/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2023, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 23.11.23 року у справі № 520/29542/23

за позовом ОСОБА_1

до Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

про визнання дій протиправними та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також - відповідач), в якому просив визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору та скасувати постанову № 54057282 від 22.09.2023 у виконавчому провадженні № 72858266 про стягнення виконавчого збору.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не застосував до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 28 грудня 2021 року у справі № 400/4863/20 та від 16 квітня 2020 року у справі № 260/1261/18.

За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

19.02.2024 представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи без фіксації судового засідання.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 01.06.2017 постановою державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області відкрито виконавче провадження № 54057282 за виконавчим листом № 643/6479/15-ц від 26.07.2016, виданим Московським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за Генеральним кредитним договором № 699004014346010-1 від 27.05.2013, що утворилася станом на 24.03.2015 у розмірі 1269236,92 грн.

24.04.2023 ухвалою Московського районного суду м. Харкова замінено сторону виконавчого провадження стягувача, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автопаркінг» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 643/6479/15-ц, виданого Московським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за Генеральним кредитним договором № 699004014346010-1 від 27.05.2013, у сумі 1269236,92 грн, на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова у справі № 643/6479/15-ц.

Заявою від 10.08.2023 стягувач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автопаркінг», звернулося до Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Салтівський ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ) про повернення без виконання стягувачу виконавчого листа № 54061047.

22.09.2023 державним виконавцем Салтівського ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ на підставі постанови № 54057282 від 22.09.2023 відкрито виконавче провадження № 72858266 зі стягнення виконавчого збору у розмірі 123325,73 грн.

Копія постанови № 54057282 від 22.09.2023, на підставі якої відкрито провадження, надіслана позивачу рекомендованим листом та отримана ним 29 вересня 2023 року.

22.09.2023, керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5, державним виконавцем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 72858266.

В межах виконавчого провадження № 72858266 постановами державного виконавця від 22.09.2023 накладено арешт на грошові кошти та майно боржника.

Позивач, не погоджуючись із постановою державного виконавця Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення виконавчого збору № 54057282 від 22.09.2023, звернувся до суду з позовом у цій справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що постанова державного виконавця Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 22.09.2023 у виконавчому провадженні № 54057282 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 123 325,73 грн є такою, що винесена на підставі та в межах норм чинного законодавства, оскільки прийнята в результаті повернення виконавчого документу стягувачу в межах виконавчого провадження № 54057282, що відповідає приписам ст. 40 Закону № 1404-VIII, як спеціальної норми про стягнення виконавчого збору в окремих випадках.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) (чинного на час відкриття виконавчого провадження № 54057282) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року, № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII).

Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1404 виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Частиною четвертою статті 12 Закону № 1404 встановлено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі:

1) пред`явлення виконавчого документа до виконання;

2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частина п`ята статті 12 Закону № 1404).

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Закону України № 1404-VІІІ, у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За приписами п.п. 1-6 ч. 5 ст.27 Закону України № 1404-VIII, у цій же редакції, виконавчий збір не стягується: за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; у разі виконання рішення приватним виконавцем; за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Частиною 9 зазначеної статті обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами ч. 5 ст. 37 Закону України № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 12 цього Закону.

Приписами статей 40, 42 Закону України № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Частиною третьою ст. 40 Закону України № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4, 6 ч. 1 ст. 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 4 ст. 42 Закону України № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Отже з аналізу наведених норм Закону України № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28.08.2018) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Між тим Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 за № 2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, внесено зміни до ст. 27 Закону України № 1404-VІІІ.

З урахуванням наведених змін, за змістом ст. 27 Закону України № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто з урахуванням редакцій Закону України № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28.08.2018 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надано офіційне тлумачення ч.1 ст.58 Конституції України, а саме положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже положення ст. 27 Закону України № 1404-VІІІ, в редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами ст. 27 Закону України № 1404-VІІІ, в редакції, яка була чинна після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Така правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 12.08.2020 у справі № 1340/5053/18, від 28.10.2020 у справі № 400/878/20.

Колегія суддів зазначає, що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання. Початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

Виходячи із наведених вище положень діючого законодавства, вирішення питання щодо стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження, винесення постанови про стягнення виконавчого збору після відкриття виконавчого провадження, винесення постанови про відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору після повернення виконавчого документа у разі якщо виконавчий збір не стягнуто, є обов`язком державного виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, від 28.01.2021 у справі № 640/24233/19.

Статті 40, 42 Закону № 1404-VІІІ регулюють порядок прийняття постанови про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, здійснюючи правовий аналіз норм ст. 27 та ст. 40 Закону № 1404-VІІІ, що регулює питання виконавчого збору, суд зазначає, що цим Законом по суті визначений можливий порядок вирішення цього питання державним виконавцем, що залежить від тих чи інших умов.

Так, у першому випадку, ураховуючи положення статей 26, 27 Закону № 1404-VIII, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

У другому випадку таке питання вирішується в порядку, встановленому ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ, а саме постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить за умови повернення виконавчого документа або закінчення виконавчого провадження у відповідних випадках.

Тобто Законом чітко визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, а саме - постанові про стягнення виконавчого збору повинна передувати постанова про повернення виконавчого документа чи закінчення виконавчого провадження. При чому постанова про виконавчий збір приймається не пізніше наступного дня з дня закінчення такого провадження.

Така правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 640/26475/21, від 24 жовтня 2019 року у справі № 580/1328/19, від 1 квітня 2020 року у справі № 802/848/18-а, від 30 червня 2020 року у справі № 823/1824/17.

Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5 (далі - Інструкція), передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

На підставі п. 13 розділу ІХ Інструкції при виконанні рішення немайнового характеру у разі, якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11 частини першої статті 39 Закону, якщо штрафи, накладені на боржника, не стягнуто, постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Якщо після завершення виконавчого провадження за рішенням немайнового характеру виконавчий збір, витрати виконавчого провадження не стягнуто, виконавець вживає заходів щодо їх подальшого виконання у порядку, визначеному пунктом 8 розділу ІІІ та пунктом 2 розділу VI цієї Інструкції.

При цьому згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що державний виконавець визначає суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, а у випадку повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) постанова про стягнення виконавчого збору має бути прийнята не пізніше наступного дня з дня наведених обставин. При цьому, останнє повноваження реалізується державним виконавцем, якщо виконавчий збір ще не стягнуто. Крім того, наведені норми дозволяють державному виконавцю вирішити питання про стягнення виконавчого збору, як у постановах про відкриття виконавчого провадження, закінчення виконавчого провадження так і в окремій постанові, якою вирішується питання про стягнення виконавчого збору.

Як убачається з матеріалів справи, у межах ВП № 54057282 державним виконавцем 22.09.2023 прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, а також постанову від 22.09.2023 про стягнення з боржника виконавчого збору.

Тобто спірна постанова від 22.09.2023 про стягнення з позивача виконавчого збору винесена після постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, а отже за наявності передумов, передбачених частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VIII та відповідно до приписів ст. 40 Закону № 1404-VIII.

Постанова про стягнення виконавчого збору від 22.09.2023 прийнята не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа - 22.09.2023.

Враховуючи відсутність порушення відповідачем порядку прийняття оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору та факт її прийняття в результаті повернення виконавчого документу стягувачу в межах виконавчого провадження № 54057282, що відповідає приписам ст. 40 Закону № 1404-VIII, як спеціальної норми про стягнення виконавчого збору в окремих випадках, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова державного виконавця Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 22.09.2023 у виконавчому провадженні № 54057282 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 123 325,73 грн є такою, що винесена на підставі та в межах норм чинного законодавства, є правомірною.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 28 грудня 2021 року у справі № 400/4863/20 та від 16 квітня 2020 року у справі № 260/1261/18, оскільки відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19 січня 2022 року у справі № 640/7697/21, від 27 липня 2023 року у справі № 500/3394/22.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 у справі № 520/29542/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П`яноваСудді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова