Рішення

від 15.02.2024 по справі 357/11223/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/11223/23

Провадження № 2/357/795/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 лютого 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Кубенко Я.С., Вальчук М. В.,

представника позивача - Плаксій Р.В.,

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун Анатолій Андрійович про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

В С Т А Н О В И В :

В вересні 2023 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла позовна заява від адвоката Плаксій Романа Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун Анатолій Андрійович про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на наступні обставини.

11 листопада 2010 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений Черненко А.П., секретарем Храпачівської сільської ради Білоцерківського району, Київської області, що зареєстрований у реєстрі за № 95.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , за заповітом якої, до складу спадщини увійшла земельна ділянка, площею 1,79 га, призначена для введення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району, Київської області, що належить їй на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 09.12.2014 року, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 7997147.

Відповідач, ОСОБА_1 , є спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері - ОСОБА_6 .

Позивач, ОСОБА_2 , є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 , так як є її дочкою.

Відповідач проживав разом з спадкодавцем на момент смерті останньої, тому він прийняв спадщину автоматично. 16 червня 2023 року ОСОБА_1 повідомив своїй сестрі ОСОБА_2 про наявність заповіту, складеного матір`ю на їх користь, та його фото відправив у месенджері.

Позивач вважає, що вказаний строк для прийняття спадщини нею було пропущено з поважних причин, адже вона не знала про існування заповіту на їх з братом користь, а також вважала, що строк для прийняття спадщини зупинено на період дії воєнного стану.

ОСОБА_2 не знала про існування заповіту, а нотаріусом не було вчинено будь-яких дій, що передбачені Законом України «Про нотаріат», пунктом 2.2 глави 9, пунктами 2.2 і 3.2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595, для розшуку спадкоємця та повідомлення його про існування заповіту на їх з братом користь.

Отже, позивач має право відмовитись від спадкування за законом, та спадкувати за заповітом, тому право спадкування з законом не перешкоджає реалізації права спадкування за заповітом.

Оскільки позивач про наявність заповіту дізналась лише 16 червня 2023 року, спадщину за спадкодавцем прийняв спадкоємець першої черги, відсутня письмова згода інших спадкоємців на прийняття спадщини позивачем, то наявні всі підстави для надання судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Водночас, Указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан, строк якого Указами Президента України неодноразово було продовжено, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Зазначена подія є поважною причиною пропуску спадкоємцями строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

До того ж, постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року за № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції постанови Кабінету Міністрів від 06 березня 2022 року № 209), на час дії воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття було зупинено.

Про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року за № 164, в частині зупинення строку для прийняття спадщини, не відповідає Цивільному кодексу України і не підлягає застосуванню, а отже позивачка пропустила строк для прийняття спадщини, вона дізналася лише в серпні 2023 року після консультації зі своїм представником.

Оскільки позивачка проживає за кордоном, не має юридичної освіти, за місцем її проживання відсутні юристи з українського законодавства, вона керувалась лише постановою Кабінету Міністрів України в редакції від 06 березня 2022 року, що також є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, то наявні всі підстави для надання судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Просив суд визначити ОСОБА_2 додатковий трьох місячний строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_6 , після набрання рішення суду законної сили ( а. с. 1-3 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2023 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 14 ) та матеріали передані для розгляду.

Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом ( ч. 1 ст. 27 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.

15 вересня 2023 року здійснено запити стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача ( а. с. 26 ).

06 жовтня 2023 року за вх. № 43991 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 27 ).

З отриманої інформації вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 14.01.2020 року.

Оскільки місцезнаходження відповідача є Білоцерківський район, а також позов виник з приводу нерухомого майна ( визначення додаткового строку для прийняття спадщини ), яке знаходиться в Білоцерківському районі, то позивач правомірно звернулася з вказаним позовом до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області та відповідна справа підсудна даному суду.

Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи відповідача.

Враховуючи перебування головуючого судді у даній справі в нарадчій кімнаті в колегії по кримінальній справі з 11.010.2023 року по 01.11.2023 року ( а. с. 28 ), то відомості про реєстрацію місця проживання відповідача, які надійшли до суду з відділу обліку та моніторингу ЦМУ ДМС в Києві та Київській області, були передані канцелярією та отриманні суддею 01.11.2023 року після виходу з нарадчої кімнати.

Ухвалою судді від 02 листопада 2023 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 16.11.2023 року ( а. с. 29-31 ).

Одночасно, вищевказаною ухвалою було витребувано у приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун Анатолія Андрійовича належним чином завірену копію спадкової справи щодо майна, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

15 листопада 2023 року за вх. № 50708 судом отримано від приватного нотаріуса Дерун А.А. нка виконання ухвали судді від 02.11.2023 року копію спадкової справи за № 31/2023, що була заведена після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а. с. 34, 35-72 ).

Ухвалою суду від 07.12.2023 року залучено до участі у даній справі в якості співвідповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ( а. с. 90-92 ).

12 грудня 2023 року за вх. № 56661 судом від ОСОБА_5 отримано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі та обставини, на які посилається позивач, визнає в повному обсязі ( а. с. 95 ).

Ухвалою суду від 22 грудня 2023 року виправлено описку в ухвалі Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02.11.2023 року, вказавши вірно по батькові відповідача « ОСОБА_1 » ( а. с. 105-106 ).

Ухвалою суду від 26 грудня 2023 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.01.2024 року ( а. с. 111-113 ).

25 січня 2024 року за клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Невгад О.В. було оголошено перерву в судовому засіданні до 15.02.2024 року ( а. с. 116-118 ).

В судовому засіданні 25.01.2024 року представник позивача адвокат Плаксій Р.В. підтримав позовні вимоги позивача ОСОБА_2 , надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Невгад О.В., кожний окремо, заперечували проти позовних вимог, просили відмовити в його задоволенні, оскільки позивач була обізнана про наявність заповіту, між нею та відповідачем була домовленість, при оформленні спадщини та видачі свідоцтва на право власності за заповітом на ім`я ОСОБА_1 , позивач була присутня в нотаріальній конторі та з жодними заявами до нотаріуса не зверталася.

В судовому засіданні 15.02.2024 року представником позивача, відповідачем ОСОБА_1 та його представником доповнень не надходило, кожна сторона підтримала свою позицію, викладену в судовому засіданні 25.01.2024 року.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та третя особа приватний нотаріус Дерун А.А. в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчать наявні рекомендовані поштові повідомлення про вручення ( а. с. 122-124 ).

До того ж, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомлялися і про попередній розгляд ( підготовче засідання ), а саме на 26.12.2023 року, про що в матеріалах справи також містяться наявні рекомендовані поштові повідомлення про вручення ( а. с. 107-108 ).

Однак, зазначені відповідачі, жодного разу не з`являлися в судові засідання, жодних заяв, клопотань, а також відзиву на позовну заяву позивача від останніх не надходило.

Так, відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, однак звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву, в прохальній частині просив справу розглядати без його участі ( а. с. 95 ).

Крім того, 14.02.2024 року за вх. № 8665 судом отримано повідомлення від приватного нотаріуса Дерун А.А., в якому останній повідомлений про розгляд справи 15.02.2024 року, зазначав, що не зможе бути присутнім, просив розглядати всі справи у його відсутності ( а. с. 125 ).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

Статтею 43 ЦПК України встановлений обов`язок добросовісно користування учасниками судового процесу процесуальними правами. Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами ( рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» ).

Тому, суд приходить до переконання, що всі учасники судового розгляду були належним чином та завчасно повідомленими про дату, час та місце слухання справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_5 та третя особа приватний нотаріус Дерун А.А. скористувалися вимогами, передбаченні ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_1 та його представника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в матеріалах справи свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) від 08.12.2021 року, актовий запис за №и 3351 ( а. с. 10 ).

Встановлено, що померла ОСОБА_6 є матір`ю позивача по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданої Храпачівською сільською радою Білоцерківського району Київської області від 13 липня 1967 року, актовий запис № 31 ( а. с. 7 ), яка змінила прізвище на ОСОБА_7 у зв`язку з укладання шлюбу з ОСОБА_8 , про свідчить копія свідоцтва про укладення шлюбу ( а. с. 8 ) та Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища ( а. с. 9 ).

Отже, після смерті ОСОБА_6 залишилася спадщина, як встановлено в судовому засіданні - нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 3220488600:04:006:0038, площею 1,79 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, Київська область, Білоцерківський район, с/рада Храпачівська, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ( а. с. 11 ).

Так, як встановлено в судовому засіданні та не спростовано сторонами по справі, відповідач ОСОБА_1 є братом позивача по справі.

Згідно наявно в матеріалах справи заповіту від 11 листопада 2010 року, засвідченого секретарем Храпачівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, зареєстровано в реєстрі за № 95, ОСОБА_6 на випадок своєї смерті робила таке розпорядження: все належне їй майно, де б воно не знаходилось, з чого б воно не складалось, і взагалі те, що буде належати їй на день смерті та на що вона за законом матиме право заповідала в рівних частина своїм дітям: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( а. с. 6 ).

15 червня 2023 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун А.А. з заявою про прийняття спадщини ( а. с. 37 ) надав документи, на підставі чого була заведена спадкова справа за № 31/2023 після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ( а. с. 35-72 ) та відповідачу ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом ( а. с. 61 ).

Свідоцтво про право на спадщину за законом видано на земельну ділянку, площею 1,79 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Храпачівська сільська рада, яка належала померлій на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області 09 грудня 2014 року, індексний номер: 30683106, право власності на яку зареєстровано, підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Крім того, звертаючись до суду з відзивом, ОСОБА_5 додав заповіт від 01.11.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Кривеньким С.А., зареєстровано в реєстрі за № 1676, згідно якого, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 заповідала ОСОБА_5 належну земельну ділянку, площею 1,7899 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 3220488600:04:006:0027, цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільгоспвиробництва ( а. с. 96 ).

Тобто, іншим заповітом ОСОБА_6 заповідала ОСОБА_5 іншу земельну ділянку, яка перебувала в її власності.

Звертаючись до суду з вищевказаною позовною заявою, позивач вважає, що вказаний строк для прийняття спадщини нею було пропущено з поважних причин, адже вона не знала про існування заповіту на їх з братом користь, дізналась від нього лише 16.06.2023 року, отримавши фото у месенджері, сама вона проживає тривалий час за межами України, а також вважала, що строк для прийняття спадщини зупинено на період дії воєнного стану.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, відповідачами у справах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суду в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 697/2052/17-ц (№ 61-3014св19) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18).

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами частини 1 ст. 1268, частин 1 та 2 ст.1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Відповідно до вимог ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17.

З указаним висновком погодився Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2019 року у справі N 643/3049/16-ц (провадження N 61-39398св18), від 11 листопада 2020 року по справі № 750/262/20, від 03 березня 2020 року по справі № 145/148/20.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, зокрема пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі N 565/1145/17 (провадження N 61-38298св18), від 28 березня 2022 року у справі N 750/2158/21 (провадження N 61-753св22).

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Разом з тим Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Отже, обов`язковою умовою задоволення позову є доведення того факту, що існуючі перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини створили спадкоємцеві об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для своєчасного прийняття спадщини.

При цьому, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Подібний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року N 6-1215цс16, Верховний Суд у постановах від 18 січня 2018 року у справі N 198/476/16 (провадження N 61-1750св18); від 12 лютого 2018 року у справі N 712/656/15 (провадження N 61-23947св18), від 06 червня 2018 року у справі N 592/9058/17-ц (провадження N 61-200св18), від 11 липня 2018 року у справі N 381/4482/16-ц (провадження N 61-12844св18).

Отже, велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна є поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини (постанова ВС від 17.03.2021 у справі № 638/17145/17).

Крім того, спадкоємець має право відмовитись від спадкування за законом, та спадкувати за заповітом, тому право спадкування з законом не перешкоджає реалізації права спадкування за заповітом.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.06.2023 року по справі № 292/564/22, від 26 червня 2019 року по справі № 565/1145/17, у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року по справі № 2/235/10/16, від 06 вересня 2017 року по справі № 6-496цс17.

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права (правова позиція в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року по справі № 6-496цс17 та в постанові Верховного Суду по справі № 405/7058/19 від 26.07.2021 року).

Про свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у випадку доведеності факту необізнаності спадкоємця про існування заповіту вказано також у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року по справі № 642/2539/18-ц, від 26 червня 2019 року по справі № 565/1145/17, від 28 жовтня 2019 року по справі № 761/42165/17, від 06 червня 2018 року по справі № 315/765/14-ц, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

В свою чергу, в судовому засіданні представник позивача наголошував, що позивач ОСОБА_2 про наявність заповіту дізналась лише 16 червня 2023 року від відповідача ОСОБА_1 .

Водночас, відповідач ОСОБА_1 не спростував та не надав доказів тому, що позивач про наявність заповіту були обізнана значно раніше.

Так, в матеріалах справи відсутня письмова відмова нотаріуса, але за відсутності письмової згоди спадкоємців або відмови нотаріуса від прийняття заяви, спадкоємець, який пропустив строк, має право подати позов до суду, зазначивши причини його пропуску. У разі визнання причин пропуску поважними, суд визначає спадкоємцю додатковий строк для подання заяви.

Отже, при наявності заповіту належне повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини є обов`язком нотаріуса. При розгляді справ про надання додаткового строку для прийняття спадщини суди досліджують, чи вчиняв нотаріус після встановлення ним наявності заповіту спадкодавця дій для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, чи здійснювався виклик спадкоємця за заповітом, у т.ч. шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі (постанова ВСУ від 23.08. 2017 у справі № 1320цс17; постанови ВС від 10.01.2019 у справі № 263/1221/17; від 04.12.2019 у справі № 205/3855/17).

З матеріалів спадкової справи № 31/2023, що була заведена після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка надійшла на адресу суду на виконання ухвали, остання не містить відомостей щодо дій з боку нотаріуса для повідомлення спадкоємця ( ОСОБА_2 ) про відкриття спадщини, виклику спадкоємця за заповітом, у т.ч. шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Хоча, матеріали вищевказаної спадкової справи не містять копії заповіту від 11 листопада 2010 року, засвідченого секретарем Храпачівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, зареєстровано в реєстрі за № 95, де ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробила розпорядження: все належне їй майно, де б воно не знаходилось, з чого б воно не складалось, і взагалі те, що буде належати їй на день смерті та на що вона за законом матиме право заповідала в рівних частина своїм дітям: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( а. с. 6 ), але згідно наявної Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру ( заповіти/спадкові договори ), остання містить відомості про заповідача ОСОБА_6 , номер в реєстрі нотаріальних дій, дату посвідчення та місце посвідчення, який станом на 15.06.2023 року є чинним ( а. с. 49-50 ).

Згідно з пунктами 2.2 та 3.2 чинного на час виникнення спірних правовідносин Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

Такої ж позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанов від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17-ц (провадження № 61-49121св18 ).

В зазначений постанові Верховний Суд вказав, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки позивач довів наявність перешкод, які впливали на своєчасність подання заяви до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини за заповітом. З огляду на зазначене, ухваливши рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції встановив, що нотаріус не вчиняла дії для повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснила його виклик як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчить про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця ОСОБА_4 .

Відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Зазначене вище свідчить про те, що нотаріус на порушення Закону «Про нотаріат», п. 2.2 гл. 9, пунктів 2.2 і 3.2 гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 22 лютого 2012 року № 296/5, не вчинив дій для розшуку спадкоємця, зокрема й засобами публічного оголошення або повідомлення у пресі, якщо йому не було відомо про місце проживання або місце роботи спадкоємця.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 22.12.2021 року у справі № 703/4978/19 (провадження № 61-13783св21).

В зазначені постанові Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання позивачем заяви про прийняття спадщини в межах передбаченого законодавством строку, зокрема те, що він не проживав спільно зі спадкодавцем, не мав спільного побуту, не знав про заповіт на своє ім`я і дізнався про нього вже після спливу передбаченого законом строку для прийняття спадщини, нотаріус про заповіт позивача не повідомив, що свідчить про поважність причини пропуску такого строку.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.

Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Вищезазначене свідчить про неналежне виконання з боку нотаріуса покладених на нього обов`язків.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання позивачем заяви про прийняття спадщини в межах передбаченого законодавством строку, зокрема те, що він не проживав спільно зі спадкодавцем, не мав спільного побуту, не знав про заповіт на своє ім`я і дізнався про нього вже після спливу передбаченого законом строку для прийняття спадщини, нотаріус про заповіт позивача не повідомив, що свідчить про поважність причини пропуску такого строку.

Крім того, судом враховано і посилання позивача на ту обставину, як поважність пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що Указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан, строк якого Указами Президента України неодноразово було продовжено, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Зазначена подія є поважною причиною пропуску спадкоємцями строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

До того ж, постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року за № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції постанови Кабінету Міністрів від 06 березня 2022 року № 209), на час дії воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття було зупинено.

Верховний Суд у постановах по справах № 676/47/21, 175/1404/19, 520/15620/17 зазначив, що законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК, не передбачає допустимості існування такої конструкції як зупинення перебігу строку на прийняття спадщини та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини. Відповідно до правових висновків Верховного Суду пункт 3 постанови № 164 суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України.

19 червня 2023 року набрав чинності підпункт 2 пункту 3 постанови КМУ від 09 травня 2023 року № 469 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату, державної реєстрації та функціонування державних електронних інформаційних ресурсів в умовах воєнного стану», яким виключено пункт 3 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», якою було встановлено, що протягом строку для прийняття спадщини або відмови від його ухвалення зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 місяці та свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення терміну для прийняття спадщини.

Суд погоджується з доводами позивача, що остання не була обізнаною про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року за № 164, в частині зупинення строку для прийняття спадщини, не відповідала Цивільному кодексу України і не підлягає застосуванню, вважала, що діє у відповідності до вимог чинного законодавства, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», розуміючи для себе, що строк для прийняття спадщини продовжений.

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому, Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності держав дотримуватися принципу «якості законів» при їх прийнятті або зміні. Зокрема, у своєму рішенні у справі «Сєрков проти України» ЄСПЛ зазначив, що якість законодавства передбачає доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні законодавство; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводить до його суперечливого тлумачення, в тому числі судом, має наслідком порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону». Крім того, у справі «Новік проти України» ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.

Європейський суд з прав людини в пунктах 33, 34 рішення від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основновоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду.

Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27.06.2000 при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом також враховується рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі №580/1300/22 сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу «легітимних очікувань», що, головним чином, походить від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, Суд зазначив, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22,57,58,94 та 152 Конституції України); реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими; правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_2 дійсно з вищевказаних поважних причин пропустила встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

Поняття «судовий збір» надане у Законі України «Про судовий збір», відповідно до ст. 1 якого під судовим збором розуміється - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

При зверненні з вищевказаною позовною заявою позивач ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 1073,60 гривень, що підтверджується квитанцією від 23.08.2023 року ( а. с. 12 ).

Однак, під час розгляду справи, представник позивача просив понесені витрати при зверненні до суду залишити за позивачем.

Тому, враховуючи вищенаведене, суд вважає можливим віднести судові витрати за рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, ч. 1 ст. 1220, ч. 3 ст. 1222, ч. 1 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270, ст. 1272 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 19, 27, 30, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 131, 141, 187, 211, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Законом України «Про судовий збір», суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун Анатолій Андрійович про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, - задовольнити.

Визначити ОСОБА_2 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , протягом трьох місяця з дня набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 );

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 );

Відповідач: ОСОБА_3 , 1964 року народження ( адреса проживання: АДРЕСА_5 );

Відповідач: ОСОБА_4 , 1959 року народження ( адреса проживання: АДРЕСА_6 );

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ( адреса проживання: АДРЕСА_7 , РНОКПП: НОМЕР_6 );

Третя особа: Приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Дерун Анатолій Андрійович ( адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Гагаріна, буд. 24, прим. № 1 ).

Повне судове рішення складено 20 лютого 2024 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов