Постанова

від 20.02.2024 по справі 916/4231/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4231/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Разюк Г.П.,

суддів: Богацької Н.С., Діброви Г.І.

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-ІНВЕСТ 2005"

на рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2023, прийняте суддею Пінтеліною Т.Г. у м. Одесі

у справі №916/4231/23

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до скаржника

про стягнення 157 402, 06 грн. та

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2023 року Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія (далі АТ «НАК) Нафтогаз України звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) ВК-ІНВЕСТ 2005 про стягнення заборгованості у розмірі 157 402,06 грн., з яких основний борг - 92 532,51 грн., пеня - 32 489,74 грн., 3% річних у розмірі 5 024,03 грн. та інфляційні втрати у розмірі 27 355,78 грн., а також просило стягнути судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 101/ПГ-1572-К від 18.01.2021 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений йому природний газ в період січень-березень, грудень 2021 року та січень, березень 2022 року.

Ухвалою суду першої інстанції від 11.12.2023 провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 92 532,51 грн. було закрито в порядку ч.1 п.2 ст. 231 ГПК України у зв`язку зі сплатою відповідачем основного боргу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.12.2023 позов АТ «НАК Нафтогаз України до ТОВВК-ІНВЕСТ 2005 щодо решти позовних вимог задоволено повністю з підстав його обґрунтованості. Стягнуто з ТОВ ВК-ІНВЕСТ 2005 на користь позивача пеню в розмірі 32 489,74 грн., інфляційні втрати в сумі 27 355,78 грн., 3% річних в розмірі 5 024,03 грн., крім того судовий збір в сумі 2 684 грн.

Із зазначеним рішенням місцевого господарського суду не погоджується відповідач, який звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою та просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На думку скаржника, рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення безпідставно не застосовані положення п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, якою передбачена позовна давність в один рік, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) та ч. 6 ст. 232 ГК України, якою встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, при цьому, позивачем здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних за 13 місяців.

Крім того, апелянт вважає, що оскаржуваним рішенням безпідставно стягнуто з відповідача штрафні санкції в інших розмірах, ніж вказано у розрахунку позивача, який доданий ним до позовної заяви, а саме розмір 3% річних позивачем визначений у сумі 4 969,69 грн., а стягнуто судом у розмірі 5 024,03 грн., а пеню - у розмірі 32 252,60 грн., а суд стягнув 32 489,74 грн.

Також скаржник стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не взято до уваги та не надано правової оцінки запереченням відповідача, які були складені та надіслані до суду 29.11.2023 №29/11/1 у строки та в порядку, що передбачені ст. 167 ГПК України. При цьому, у зазначених запереченнях відповідач вказував на те, що настання воєнного стану в Україні з об`єктивних обставин стало обставиною непереборної сили, що призвело до затримки розрахунків з позивачем за природний газ. Про вказані обставини непереборної сили свідчить загальний офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин, а саме військової агресії російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану.

Позивач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з доводами скаржника, зазначає про те, що сума основного боргу оплачена відповідачем з порушенням строків, встановлених договором, а тому судом першої інстанції правомірно стягнуто з останнього нараховані позивачем пеню, інфляційні нарахування та 3% річних, при цьому, матеріали справи на містять контрозрахунку зазначених в позовних вимогах сум. Щодо періоду нарахування та строку позовної давності, то їх продовжено на строк дії воєнного стану відповідно до п.19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Також позивач зазначає, що посилання відповідача на лист ТПП не є безумовним доказом наявності обставин непереборної сили за цих конкретних обставин, оскільки відповідач не надав доказів в підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку неможливості виконання відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами договором із фактом військової агресії, водночас сам факт військової агресії російської федерації проти України не може вважатися беззаперечним доказом наявності форс-мажору.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів розглянула матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, певірила законність і обґрунтованість оскарженого рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та дійшла до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.01.2021 між АТ «НАК Нафтогаз України та ТОВ ВК-ІНВЕСТ 2005 укладено договір № 101/ПГ-1572-К постачання природного газу (далі-Договір), за умовами п.1.1 якого позивач (Постачальник) зобов`язався поставити відповідачу (Споживач) природний газ, а той зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Пунктами 2.6-2.10 Договору визначено, що приймання - передача газу, поставленого Постачальником та прийнятого Споживачем у розрахунковому періоді, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою (за наявністю) акту приймання-передачі природного газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу та його вартість. Для складання акту приймання-передачі природного газу за підсумками розрахункового періоду Постачальник використовує дані з Інформаційної платформи Оператора ГТС. Формування акту відбувається не раніше 9 числа місяця наступного за розрахунковим періодом. Постачальник направляє споживачу два примірника підписаного та скріпленого печаткою акту до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.

Відповідач протягом 2 (двох) банківських днів з дати отримання актів приймання-передачі природного газу зобов?язується повернути позивачу один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений його печаткою (за наявності), або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі природного газу. У випадку не повернення відповідачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі природного газу, не надання письмово обгрунтованого заперечення проти підписання акту або у разі відмови споживача від підписання акту приймання-передачі природного газу до 15 (п?ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, обсяг (об?єм) спожитого газу вважається встановленим та узгодженим, а вартість поставленого газу розраховується відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна за 1 тис.куб.м природного газу протягом дії цього договору, публікується/оприлюднюється постачальником на офіційному сайті постачальника відповідно до п. 4.4.6 цього договору.

Згідно з пунктами 3.2 та 3.3 Договору, сторони домовились, що ціна за 1 тис.куб.м природного газу, опублікована/оприлюднена на власному офіційному сайті постачальника в порядку п. 4.4.6 цього договору, є обов`язковою для сторін за цим договором та є підставою для визначення вартості природного газу, спожитого споживачем в місяці постачання природного газу за новою (зміненою) ціною з 01 (першого) числа місяця, в якому здійснюється постачання природного газу постачальником, без оформлення Додаткової угоди до цього Договору.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що до ціни газу, визначеної пунктом 3.1 цього договору, додається тариф на послуги транспортування природного газу до внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи, встановлений постановою НКРЕКП від 24.12.2019.

Відповідно до п. 3.9 Договору, остаточний розрахунок по оплаті вартості фактично поставленого газу здійснюється до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, на підставі акту приймання-передачі природного газу. Відповідно до п. 9.1, 9.3 Договору визначено, що сторони домовились про можливість вчинення, підписання, укладання в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису даного Договору, додатків до нього, додаткових угод, актів приймання-передачі природного газу, первинної бухгалтерської документації, актів звірки взаєморозрахунків та інших документів, пов`язаних із виконанням Договору. Сторони домовились, що будь-який правочин, який буде вчинений (укладений, підписаний) відповідно до умов даної Угоди із застосуванням Сторонами (однією із Сторін) відповідного електронного цифрового підпису вважається вчиненим з додержанням письмової форми правочину в розумінні ст. 207 Цивільного кодексу України.

Позивач звертаючись до суду із відповідним позовом зазначав, що у період січень-березень, грудень 2021 січень, березень 2022 відповідач спожив природний газ на загальну суму 394 854,98 грн., однак в порушення умов договору та чинного законодавства відповідачем оплата здійснена була частково на суму 302 322, 47 грн. та залишився борг за березень 2022 року у сумі 92 532, 51 грн. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем відповідна сума основного боргу була сплачена, що мало наслідком закриття провадження у справі в цій частині відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Крім того, позивачем в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором відповідно до положень ст. 625 ЦК України та умов договору п. 6.2 було нараховано останньому пеню в сумі 32 489,74 грн. за період з 23.02.2021 по 20.10.2022, 3% річних в розмірі 5 024,03 грн. за період з 23.02.2021 по 31.05.2023 та інфляційні витрати в сумі 27 355,78 грн. з 01.05.2022 по 31.05.2023, які оскаржуваним рішенням були стягнуті з відповідача. Отже предметом апеляційного перегляду є встановлення наявності або відсутність підстав для стягнення з відповідача цих нарахувань.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У пункті 6.2 Договору сторонами було погоджено, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, він сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день простроченого платежу.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Разом з цим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020 доповнено Розділ IX Прикінцеві положення ГК України п. 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст.232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Так, Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ) 11.03.2020 оголосила пандемію коронавірусу. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 на усій території України установлено карантин з 12.03.2020.

Станом на 20.10.2022 (кінцеву дату нарахування пені) на усій території України продовжував діяти карантин, пов`язаний із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже, нарахування пені за порушення відповідачем зобов`язань зі сплати за період з 23.02.2021 по 20.10.2022 є правомірним.

Щодо доводів скаржника про строк позовної давності, то дійсно відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Однак, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-ІХ від 30.03.2020 продовжений строк позовної давності щодо пені на строк дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 №215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. В подальшому період карантину продовжувався, зокрема постановою № 1423 від 23.12.2022 до 30.04.2023.

За таких обставин, на думку колегії суддів, твердження скаржника про пропуск строку позовної давності є необґрунтованим.

Отже, колегія суддів перевірила здійснений позивачем розрахунок пені та враховуючи, що сума основного боргу визначена позивачем в його розрахунку не оскаржується ним та була сплачена під час розгляду справи, а період за який позивач просить стягнути пеню, як вже зазначено вище визначено позивачем вірно, то наявні підстави для стягнення з відповідача пені у розмірі 32 489,74грн., про що вірно зазначив і суд першої інстанції.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судовою колегією перевірено розрахунки нарахованих інфляційних втрат та 3% річних, які визнано вірними.

Доводи скаржника про те, що оскаржуваним рішенням безпідставно стягнуто з відповідача штрафні санкції в інших розмірах, ніж вказано у розрахунку позивача, який доданий ним до позовної заяви, а саме 3% річних позивачем визначені у розмірі 4969,69 грн., а стягнуто у розмірі 5024,03грн., а пеня у розмірі 32 252,60 грн., а суд стягнув 32 489,74грн., колегія суддів не приймає до уваги оскільки вони не відповідають дійсності, у розрахунку позивачем загалом визначено той самій розмір пені і 3% річних, який заявлений ним до стягнення та стягнутий судом.

Твердження скаржника про те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не взято до уваги та не надано правової оцінки запереченням відповідача, які були складені та надіслані до суду 29.11.2023 №29/11/1 у строки та в порядку, що передбачені ст. 167 ГПК України щодо настання воєнного стану в Україні, що з об`єктивних обставин стало обставиною непереборної сили та призвело до затримки розрахунків з позивачем за природний газ, також не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідні твердження були досліджені місцевим господарським судом і їм надана вірна правова оцінка.

Так, скаржник посилається на лист Торгово-промислової палата України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, разом з тим, цей лист адресований Всім кого це стосується. Це означає, що кожному, кого це стосується, слід доводити причинний зв`язок між війною і неможливістю виконати свої (в т.ч. й грошові) зобов`язання. Адже обставини для суб`єктів господарювання суттєво різняться в залежності від того де знаходиться їх виробництво: на лінії фронту, на тимчасово окупованих територіях, чи в тилу.

Наведена позиція підтверджується численною судовою практикою. Так, у рішеннях Верховного Суду (справи № 911/354/21, 826/9302/17, 917/1053/18) судами неодноразово висловлено позицію, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Разом з цим, відповідач не довів причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю ним виконати зобов`язань перед позивачем. Матеріали справи не містять доказів перебування відповідача у скрутному фінансовому становищі та того, що внаслідок воєнного стану останній не в змозі здійснювати господарську діяльність та виконувати взяті на себе грошові зобов`язання, які виникли у мирний час.

Таким чином, твердження скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків викладених у мотивувальній частині цієї постанови, а тому не можуть бути підставою для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, колегія суддів залишає апеляційну скаргу ТОВ "ВК-ІНВЕСТ 2005" без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2023 у справі - без змін.

Судові втрати, пов`язані з апеляційним розглядом відповідно до правил ст. 129 ГПК України не відшкодовуються.

На підставі ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-ІНВЕСТ 2005" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2023 у справі №916/4231/23 без змін.

Судові витрати пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.

Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і згідно з ч.5 ст.12, ч.2 ст.282 та п.2 ч.3 ст.287 та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Текст постанови складено 20.02.2024 о 10.20

Головуючий суддяРазюк Г.П.

Суддя Богацька Н.С.

СуддяДіброва Г.І.