Постанова

від 05.02.2024 по справі 910/7013/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2024 р. Справа№ 910/7013/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Польчен А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 05.02.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 (повний текст рішення складено 13.03.2023)

у справі №910/7013/20 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект"

до Акціонерного товариства "Сенс Банк"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." (третя особа - 1)

Міністерство юстиції України (третя особа - 2)

приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович (третя особа - 3)

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню; визнання недійсним акту державного виконавця, свідоцтва про право власності; скасування державної реєстрації та відновлення запису про право власності,-

В судовому засіданні 05.02.2024 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-банк" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним акту державного виконавця, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації та відновлення запису про право власності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022, позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 910/7013/20 рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 у справі №910/7013/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, третя особа-1 27.03.2023 електронною поштою звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-банк" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним акту державного виконавця, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації та відновлення запису про право власності.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням приватним нотаріусом вимог законодавства при вчиненні виконавчого напису, у тому числі з огляду на пропуск встановленого законом строку та на наявність спору в частині розміру вимог відповідача.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 у справі №910/7013/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем у розмірі отриманого кредиту, який визначено додатковою угодою №48 (14 857 932,43 євро) та тестовою частиною виконавчого напису; доказів погашення зазначеної суми заборгованості за тілом кредиту на час вчинення виконавчого напису (як і на час розгляду даної справи) матеріали справи не містять; судом відхилено доводи позову в частині наявності спору щодо розміру заборгованості, визначеної виконавчим написом нотаріуса.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Третя особа - 1 не погоджується з рішенням Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 у справі №910/7013/20, вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не надано відповіді на жоден із аргументів фірми, не досліджено та не надано оцінки поданим доказам, які впливають на вирішення справи, у зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на наступне:

- суд першої інстанції послався виключно на деякі умови кредитного договору в редакції додаткових угод №47 та №48, не врахував всіх умов кредитного договору №252-СВ в редакції від 30.03.2007 та додаткової угоди №47, а отже, рішення не ґрунтується на фактичних обставинах справи;

- суд першої інстанції не звернув увагу на положення кредитного договору №252-СВ в редакції 30.03.2007 з врахуванням додаткової угоди №46 від 16.12.2013, відповідно до яких строком/терміном дії кредитного договору був проміжок часу з 04.03.2004 по 31.01.2014, адже саме по 31.01.2014 позичальник міг належним чином виконати умови кредитного договору в редакції від 30.03.2007, до закінчення строку його дії;

- додаткова угода №47 від 29.04.2014 хоч і має назву «додаткова угода», але за своєю суттю та з врахуванням факту об`єктивної дійсності про закінчення строку дії кредитного договору від 30.03.2007 є окремим кредитним договором метою якого є рефінансування заборгованості фірми, тому така угода не може змінювати порядок обчислення, перебігу та визначати момент закінчення строків, які станом на момент її укладення закінчилися;

- саме по собі укладення сторонами кредитного договору в редакції додаткової угоди №47 від 29.04.2014 не змінює того факту, що право АТ «Альфа-Банк» вимагати повного дострокового повернення усієї суми заборгованості виникло у останнього ще 01.02.2014, і саме не пізніше одного року з цієї дати, тобто не пізніше 01.02.2015, банк мав право звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису;

- суд першої інстанції не взяв до уваги постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №873/41/19;

- посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12;

- всі суми, стягнуті відповідачем з позивача (2439988,18 євро) після закінчення строку фінансування (кредитування) та до вчинення спірного виконавчого напису, мали зараховуватись в погашення суми заборгованості по тілу кредиту;

- станом на день вчинення виконавчого напису нотаріусом, сума заборгованості за кредитним договором №252-СВ у новій редакції від 30.03.2007 була меншою, ніж заявлена відповідачем у розрахунку та на яку вчинено виконавчий напис, оскільки зазначена без урахування стягнутих з позивача 2439988,18 євро, а отже, не була безспірною.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача заперечує проти доводів третьої особи - 1, викладених в апеляційній скарзі, зазначає, що у даному спорі строк зобов`язання є відмінним від строку договору, оскільки це повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, наведеній у справі № 444/9519/12, а тому, вважає висновок апелянта про те, що ці строки збігаються, помилковим та таким, що суперечить наведеній правовій позиції; стверджує, що посилання апелянта про неврахування судом позиції Верховного Суду у справі № 873/41/20 є помилковим, оскільки вже неодноразово було спростовано, як в цій справі, так і в інших аналогічних справах; зауважує, що умова договору, передбачена п.п. «е» п. 5.3. договору автоматично виключає застосування підпункта 5.3. (d), на який посилається апелянт; вказує, що судом у справі № 910/7933/16 досліджувався як кредитний договір, так і додаткові угоди до нього, зокрема додаткові угоди № 47 та № 48, посилання апелянта на те, що суд лише згадував про них, є помилковим, оскільки судом в цій справі було надано оцінку цим додатковим угодам, адже саме на підстави цього дослідження і такої оцінки судом було ухвалено рішення про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету позову (право вимоги у відповідача до позивача внаслідок укладення додаткової угоди № 48 ще не наступило, оскільки в ній було погоджено нові строки виконання зобов`язань за договором); враховуючи ідентичність предметів і підстав позовів у наведених вище справах і у даній справі, наявність одного й того самого кредитного договору як у наведених справа, так і в даній справі, вважає, що судом при розгляді даної справи слід враховувати правові висновки Верховного Суду у справах № 910/6820/20, №910/6567/20, № 910/6923/20.

У відзиві на апеляційну скаргу представник третьої особи - 2 зазначає, що у даному випадку за умовою додаткової угоди №46 до кредитного договору №252-СВ від 03.04.2004 кінцевий строк кредитування встановлено до 31.01.2014, позивач свої зобов`язання в частині повернення кредитних коштів у встановлений додатковою угодою №46 строк не виконав, відповідно, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" набуло право отримати (у тому числі у примусовому порядку) суму боргу з урахуванням штрафних санкцій, збитків та встановлених статтею 625 Цивільного кодексу України нарахувань; стверджує, що поза розумним сумнівом знаходиться твердження, що банк, укладаючи наступні додаткові угоди №47 та №48 та подовжуючи кінцевий строк повернення кредитних коштів майже на 7 років, фактично відмовився від своїх прав на отримання компенсаційних виплат за прострочення виконання позивачем своїх господарсько-правових зобов`язань у межах умов додаткової угоди №46; вважає, що суд дійшов вірного висновку відхиливши покладене в основу данного позову твердження позивача про необхідність обчислення встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" строку саме з 31.01.2014.

02.11.2023 через підсистему «Електронний суд» відповідачем направлено клопотання, у якому вказано про зміну найменування відповідача, яке колегією суддів задоволено.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7013/22.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/7013/20.

10.04.2023 матеріали справи №910/7013/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 у справі №910/7013/20; призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 у справі №910/7013/20.

Розгляд справи неодноразово відкладався з об`єктивних обставин, останній раз на 05.02.2024.

Явка представників сторін

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв`язку.

В судове засідання апеляційної інстанції 05.02.2024 представник позивача не з`явився; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини його неявки суду не відомі.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 05.02.2024 представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, прийняте у справі рішення суду відповідач просив залишити без змін.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 05.02.2024 представник третьої особи 1 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

В судове засідання апеляційної інстанції 05.02.2024 представник третьої особи 2 не з`явився; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини його неявки суду не відомі.

В судове засідання апеляційної інстанції 05.02.2024 представник третьої особи 3 не з`явився; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини його неявки суду не відомі.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників позивача та третіх осіб 2, 3 обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

04.03.2004 між Акціонерним комерційним банком "ХФБ Банк Україна", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та Фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю укладено кредитний договір № 252-СВ, за яким банк відповідно до умов та на термін цього договору надав позичальнику револьверну кредитну лінію.

21.07.2004 між ТОВ "ТММ-Будкомплект" та АТ "Альфа-банк" укладено договір застави, за змістом якого виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 03.04.2004 №252-СВ забезпечується заставою майнового комплексу, загальною площею 8526,3 м2, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 22.

30.03.2007 між АТ "Альфа-банк" та Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю укладено додаткову угоду № 26 до кредитного договору від 04.03.2004 № 252-СВ, за умовами якої сторони вирішили викласти кредитний договір у новій редакції.

16.12.2013 між сторонами укладено додаткову угоду № 46 до кредитного договору № 252-СВ, згідно з положеннями якої банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію із загальною сумою фінансування 15376721,00 євро з можливістю отримати в євро та з терміном фінансування до 31.01.2014 р.

29.04.2014 між АТ "Альфа-банк" та Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю укладено додаткову угоду № 47 до кредитного договору № 252-СВ, якою викладено умови кредитного договору у новій редакції.

30.09.2016 між АТ "Альфа-банк" та Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю укладено додаткову угоду № 48 до кредитного договору від 04.03.2004 № 252-СВ, якою змінено умови кредитного договору щодо графіку погашення кредиту, процентного періоду та процентної ставки.

06.04.2017 між АТ "Альфа-банк" та Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю укладено додаткову угоду № 49 до кредитного договору від 04.03.2004 № 252-СВ, в якій сторони виклали пункти 4.3, 6.1,10.1 кредитного договору у новій редакції.

13.11.2017 АТ "Альфа-банк" звернулось до Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю із листом-вимогою № 02-29/67-15419 про усунення порушеного зобов`язання в порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку", в якій просило достроково повернути кредит.

20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем, за заявою АТ "Альфа-банк", було вчинено виконавчий напис № 7859, яким звернуто стягнення на зазначений майновий комплекс, в рахунок погашення заборгованості виключно за тілом кредиту (без врахування заборгованості за відсотками) у сумі 14 857 932 євро 43 євроценти, нараховані за період з 31.10.2017 по 13.11.2017 включно.

На підставі виконавчого напису № 7859 Відділом примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України 23.01.2018 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Відповідно до протоколу проведення електронних торгів № 356692 торги, призначені на 10.09.2018, не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників.

Керуючись правом, передбаченим частиною 1 статті 49 Закону України "Про іпотеку", відповідач залишив за собою нереалізоване майно, про що державним виконавцем видано акт від 27.11.2018 № НОМЕР_1.

27.11.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченком І. Л. видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 на зазначений майновий комплекс.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, виконавчий напис № 7859, вчинений 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем, здійснено останнім з порушенням положень Закону України "Про нотаріат", оскільки відповідач пропустив строк звернення за вчиненням виконавчого напису, який сплив 01.02.2015, та сума заборгованості, зазначена у виконавчому написі, не є безспірною. Відповідач проти цього заперечував, стверджуючи про правомірність вчинення оспорюваного виконавчого напису.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи 1, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.5 ст.310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 25.10.2022 у даній справі звернув увагу на те, що "термін фінансування" означає максимальний термін, протягом якого загальна сума фінансування (загальна сума всіх часток, що залишились непогашеними відповідно до кредитного договору) повинна бути повернута позивачем відповідачу.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення (частина друга статті 631 в чинній на час здійснення оспореної нотаріальної дії редакції). Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

За позитивно-правовими приписами статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов у межах законодавчого регулювання норм імперативного характеру.

Частиною третьою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Законодавцем не встановлено імперативного обмеження на внесення змін до господарсько-правового договору після спливу строку виконання зобов`язання за ним.

За умови досягнення відповідної згоди сторони договору вправі змінити строк виконання зобов`язання після закінчення попередньо встановленого строку.

Крім того, за позитивно-правовими приписами статті 631 Цивільного кодексу України сторони договору вправі за взаємною згодою застосувати умови укладеної додаткової угоди до відносин між ними, які виникли до її укладення.

Пунктом 11.11 кредитного договору №252-СВ від 03.04.2004 у редакції додаткової угоди № 26 передбачено, що цей договір набуває чинності на дату його підписання належним чином та зберігає силу до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором. Дія кредитного договору в новій редакції від 30.03.2007 припиняється за письмовим повідомленням банком позичальника при невиконанні позичальником вимог розділу 2 договору протягом періоду, зазначеного в пункті 2.1 цього договору. У такому випадку сторони застосовуватимуть положення договору, які діяли до 29.03.2007 включно, та положення додаткової угоди № 26 від 30.03.2007 до договору, за виключенням положень кредитного договору в новій редакції від 30.03.2007.

У додатковій угоді № 44 сторони погодили строк повернення кредиту у сумі 15 376 721,00 грн до 31.07.2013. Умови щодо строку дії кредитного договору, враховуючи зміст пункту 4.4 додаткової угоди № 44, не змінювались.

У додатковій угоді № 46 до кредитного договору (у редакції від 30.03.2007) сторони погодили, що банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 15 376 721,00 євро з можливістю отримати в євро та з терміном фінансування до 31.01.2014 (пункт 1.1).

Водночас, у пункті 4.4 додаткової угоди № 46 встановлено, що "Всі інші положення Договору залишаються без змін. У випадках протиріччя положень цієї Додаткової угоди та Договору застосовуються положення Додаткової угоди, якщо інше не передбачено умовами цієї Додаткової угоди".

Оскільки у тексті додаткової угоди № 46 відсутні положення, які окремо регулюють строк дії кредитного договору, тому мають застосовуватись відповідні положення пункту 11.11 кредитного договору у редакції додаткової угоди № 26, тобто кредитний договір зберігає силу до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором.

При цьому, колегія суддів вважає, що термін фінансування (кредитування) - це конкретна дата, яку попередньо було визначено сторонами до 31.01.2014, а в подальшому додатковими угодами № 47 та № 48 визначено кінцевий термін користування та погашення кредиту - 31.03.2021, із закінченням терміну фінансування (кредитування) у відповідача зникло право нараховувати та стягувати відсотки за кредитним договором; а строк дії кредитного договору - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 11.11 договору у редакції від 30.03.2007).

За вірними висновками суду першої інстанції, позивач свої зобов`язання в частині повернення кредитних коштів у встановлений додатковою угодою №46 строк не виконав. Відповідно, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" набуло право отримати (у тому числі у примусовому порядку) суму боргу з урахуванням штрафних санкцій, збитків та встановлених статтею 625 Цивільного кодексу України нарахувань.

Поза розумним сумнівом знаходиться твердження, що банк, укладаючи наступні додаткові угоди №47 та №48 та подовжуючи кінцевий строк повернення кредитних коштів майже на 7 років, фактично відмовився від своїх прав на отримання компенсаційних виплат за прострочення виконання позивачем своїх господарсько-правових зобов`язань у межах умов додаткової угоди №46.

У той же час, з моменту укладення додаткової угоди №47 банк набув право вимоги виконання позивачем своїх зобов`язань на встановлених цією угодою умовах.

У будь-якому випадку, судом першої інстанції вірно встановлено неможливість вибірково враховувати встановлений додатковою угодою №46 строк виконання зобов`язання та залишати поза увагою його зміну наступними додатковими угодами №47 та №48.

Відповідно, місцевим господарським судом правомірно відхилено покладене в основу даного позову твердження позивача про необхідність обчислення встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" строку саме з 31.01.2014.

Відповідно статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

За приписами частин 1 та 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 9.2 кредитного договору №252-СВ від 03.04.2004 в редакції додаткової угоди №47 при настанні випадку невиконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором в будь-який час після настання випадку невиконання банк має право, в тому числі, вимагати дострокового погашення кредиту і в такому випадку кредит повинен бути достроково погашений позичальником зі сплатою всіх належних до сплати процентів та інших платежів, передбачених договором.

Таким чином, в кредитному договорі сторони погодили можливість банку достроково вимагати погашення боргу.

За умовами додаткової угоди №48 позивач був зобов`язаний повернути частину кредиту в розмірі 1 125 000,00 євро в строк до 30.09.2017, однак не виконав цього зобов`язання.

У зв`язку з простроченням боржника, відповідач набув право на дострокове повернення кредиту, яким скористався, надіславши боржнику 13.11.2017 лист-вимогу №02-29/67-15419 про повне дострокове погашення боргу.

За висновками суду першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів, право на отримання суми боргу за кредитним договором у Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є відповідач) виникло з моменту отримання боржником цієї вимоги.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем, за заявою Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є відповідач) вчинено 20.12.2017 виконавчий напис №7859, яким звернуто стягнення на майновий комплекс позивача в рахунок погашення заборгованості виключно за тілом кредиту (без врахування заборгованості за відсотками, штрафними санкціями тощо) у розмірі 14 857 932 євро 43 євроценти, нараховані за період з 31.10.2017 до 13.11.2017.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що твердження позову про наявність спору в частині розміру боргу спростовуються фактичними обставинами справи. На момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем у розмірі отриманого кредиту, який визначено додатковою угодою №48 (14 857 932,43 євро) та текстовою частиною виконавчого напису.

Одночасно у справі № 910/1580/18 за позовами Фірма "Т.М.М.", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект" до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, зокрема, й виконавчого напису № 7861, постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018, яка залишена без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2018, рішення суду першої інстанції було скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Фірма "Т.М.М." за умовами додаткової угоди № 48 була зобов`язана повернути частину кредиту у сумі 1 125 000,00 євро в строк до 30.09.2017, однак не виконала цього зобов`язання, а з виписки з рахунку, з листа від 14.11.2017 № 564/11-д/в та зі змісту позовної заяви вбачається, що Фірмою "Т.М.М." визнається факт прострочення нею виконання зобов`язання з повернення кредиту на суму 1 125 000,00 євро. З огляду на зазначені обставини, суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Верховний Суд, дійшли висновку про те, що у зв`язку з простроченням боржника Банк набув право на дострокове повернення кредиту, яким скористався, надіславши боржнику 30.10.2017 вимогу про повне дострокове погашення боргу, яка була отримана Фірмою "Т.М.М." 31.10.2017, а тому право вимоги на повне дострокове повернення усього тіла кредиту виникло у Банку 31.10.2017.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 у справі № 910/1580/18 також встановлено преюдиційні обставини, що Банком при зверненні до нотаріуса було надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність вимог останнього, зокрема: кредитний договір з усіма додатками; договори застави та іпотеки зі змінами та доповненнями по кожному об`єкту; копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю, з відміткою стягувача про непогашення заборгованості (а також докази їх отримання адресатами); розрахункові документи про надання послуг поштового зв`язку та описи вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; довідка про ненадходження платежу та виписки по рахунку, що підтверджують надання кредитних коштів. Згідно з наданими Банком виписками сума основного боргу (тіла кредиту) становить саме 14 857 932,43 євро.

При цьому, висновки суду касаційної інстанції, зроблені у справі № 873/41/19 під час розгляду заяви позивача про скасування рішення третейського суду та які були помилково враховані апеляційною інстанцією, не мають преюдиціального значення для розгляду цієї справи, оскільки є лише оцінкою касаційним судом умов кредитного договору в контексті правомірності передачі спору на розгляд третейського суду.

До аналогічного висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 02.12.2020 у справі № 910/6753/20 та від 08.12.2020 у справі № 910/7013/20, в яких касаційний суд визнав помилковими посилання на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 14.04.2020 у справі № 873/41/19.

Верховний Суд у постанові від 27.09.2022 у справі №910/6820/20 за аналогічних спірних правовідносин, що стосуються того самого кредитного договору та додаткових угод до нього, як і у справі, яка переглядається (№ 910/7013/20), дійшов схожих правових висновків (пункти 6.19- 6.26, 6.30, 6.31).

Доказів погашення зазначеної суми заборгованості за тілом кредиту на час вчинення виконавчого напису (як і на час розгляду даної справи) матеріали справи не містять.

Відповідно, судом першої інстанції правомірно відхилено доводи позову в частині наявності спору щодо розміру заборгованості, визначеної виконавчим написом нотаріуса.

Встановивши відсутність покладених в основу позову правових та фактичних підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Твердження апелянта відхиляються апеляційним судом, оскільки спростовуються вищевикладеним.

Доводи третьої особи 1, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди третьої особи 1 з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи третьої особи 1, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Твердження відповідача, третьої особи 2, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи третьої особи 1 (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 у справі №910/7013/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 у справі №910/7013/20 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М.".

4. Матеріали справи №910/7013/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 20.02.2024.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська