Рішення

від 19.02.2024 по справі 903/1115/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

19 лютого 2024 року Справа № 903/1115/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Імпортс

про відшкодування судових витрат

по справі №903/1115/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Імпортс, м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство імені Івана Франка, с. Губин перший, Горохівський р-н., Волинська обл.

про стягнення 627 440 грн 24 коп

Суддя Кравчук А.М.

встановив: рішенням суду від 01.02.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство імені Івана Франка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Імпортс" 336 860 грн 99 коп основного боргу та 4 042 грн 33 коп витрат по сплаті судового збору, а всього: 340 903 грн 32 коп (триста сорок тисяч дев`ятсот три грн 32 коп). У позові на суму 290 579 грн 25 коп відмовлено.

07.02.2024 надійшла заява стягувача (надіслана через електронний суд 06.02.2024) про ухвалення додаткового рішення про стягнення з боржника 25 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 09.02.2024 заяву прийнято до розгляду. Запропоновано боржнику до 15.02.2024 подати суду пояснення по суті заяви.

Боржник у заяві від 13.02.2024 заяву про ухвалення додаткового рішення просить повернути без розгляду, оскільки вона не містить прізвища та ініціалів судді, у провадженні якого перебуває дана справа. Документ, який мав би підтверджувати надання позивачу правничої допомоги адвокатесою Крижанівською І.З., з невідомих причин підписано іншою особою АО «Гал-Юр Захист». Докази на підтвердження того, що адвокатеса здійснює свою діяльність у складі вказаного адвокатського об`єднання, відсутні. Акт від 01.02.2023 не містить конкретного номеру справи, у якій надавалась правнича допомога, хоча складений був після рішення суду. Детальний опис наданих послуг відсутній. У разі відмови у задоволенні клопотання про повернення заяви без розгляду просить відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 10 000 грн 00 коп, оскільки заявлені позивачем витрати є неспівмірними даній справі.

Згідно ч. 1 ст. 170 ГПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі.

Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (ч. 4 ст. 170 ГПК України).

Така міра відповідальності як повернення заяви/клопотання без розгляду у зв`язку з недодержанням вимог частини першої ст. 170 ГПК України має застосовуватись з урахуванням комплексного застосування норм права.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Враховуючи вищевикладене, не зазначення в заяві прізвища та ініціалів судді, у провадженні якого перебуває справа, ніяким чином не перешкоджає її ідентифікації, не впливає на хід справи, у зв`язку з чим клопотання ПАСП ім. І.Франка про повернення заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду не підлягає задоволенню.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу), відбувається в такі етапи:

1)попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частини перша, друга статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19, від 07.07.2021 №910/12876/19, від 01.06.2022 №910/1929/19, від 10.08.2022 №904/7485/21.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві, заяві про ухвалення додаткового рішення ТОВ «Фуд Імпортс» визначили розмір правничої допомоги в сумі 25 000 грн 00 коп.

18.09.2023 між АО «Гал-Юрзахист» в особі голови об`єднання Квіткіна Юрія Миколайовича та ТОВ «Фуд Імпортс» (клієнт) укладено договір №8 про надання правничої допомоги, згідно умов якого клієнт доручає, а АО приймає на себе зобов`язання надати клієнту правничу допомогу (п. 1). Зміст, обсяг, вартість правничої допомоги, яка надається клієнту, порядок розрахунків погоджується сторонами в додатках до договору, які є його невід`ємними частинами (п. 2). АО визначає адвокатів для надання правничої допомоги клієнту виходячи зі змісту та обсягу правничої допомоги (п. 4) За результатами наданої правничої допомоги сторони підписують акти про надані послуги (п. 6). Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє по 31.12.2024 (п. 7) (а.с. 24).

Додатком №1/П від 18.09.2023 до договору №8 про надання правничої допомоги сторони визначили, що клієнт доручає, а АО приймає на себе зобов`язання надати клієнту правничу допомогу щодо підготовки, подання та розгляду Господарським судом Волинської області позовної заяви про стягнення з ПОСП ім. Івана Франка на користь ТОВ «Фуд Імпортс» заборгованості за договором поставки №2104-IF від 21.04.2023. Загальна вартість правничої допомоги становить 25 000 грн 00 коп. Оплата наданої допомоги проводиться протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту про надання послуг (а.с. 24 на звороті).

01.02.2024 АО «Гал-Юрзахист» та ТОВ «Фуд Імпортс» підписано акт №1/П про надані послуги, згідно якого у відповідності до договору про надання правничої допомоги №8 від 18.09.2023 та додатку №1/П від 18.09.2023 до нього АО надано клієнту правничу допомогу щодо підготовки, подання та розгляду Господарським судом Волинської області позовної заяви про стягнення з ПОСП ім. Івана Франка на користь ТОВ «Фуд Імпортс» заборгованості за договором поставки №2104-IF від 21.04.2023. Загальна вартість правничої допомоги становить 25 000 грн 00 коп. Для надання правничої допомоги клієнту АО визначено адвоката Крижанівську І.З.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5 - 7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, у відповідності до ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідачем належним чином не обґрунтовано та не надано доказів на підтвердження невідповідності визначеного позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу фактично наданим послугам.

Верховний Суд у додатковій постанові від 04.10.2023 № 910/17576/20 зауважив, що у випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в межах перегляду справи у фіксованому розмірі, виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії, виконаної ним на захист інтересів свого клієнта в суді.

Заперечення щодо відсутності в акті від 01.02.2023 номеру судової справи не береться судом до уваги, оскільки АО та ТОВ «Фуд Імпортс» конкретизовано надання правничої допомоги щодо підготовки, подання та розгляду Господарським судом Волинської області позовної заяви про стягнення з ПОСП ім. Івана Франка на користь ТОВ «Фуд Імпортс» заборгованості за договором поставки №2104-IF від 21.04.2023.

Частиною 4 ст. 60 ГПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, відповідно до статті 1 якого договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (частина третя статті 4 зазначеного Закону).

Судом встановлено, що представництво інтересів позивача в Господарському суді Волинської області здійснювалось адвокатом Крижанівською І.З. на підставі довіреності від 18.09.2023 (а.с. 6)

Згідно акту №1/П від 01.02.2024 для надання правничої допомоги клієнту АО визначено адвоката Крижанівську І.З. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЛВ №000757 від 30.10.2027), що спростовує твердження боржника про відсутність доказів приналежності адвоката Крижанівської І.З. до АО «Гал-Юрзахист».

Дослідивши заяву ТОВ «Фуд Імпортс» про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надані докази в їх сукупності, а також клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, з метою дотримання співмірності, обґрунтованості та пропорційності при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які є доведеними, документально обґрунтованими, відповідають критерію необхідності таких витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в частині задоволених позовних вимог в сумі 13 422 грн 03 коп (336 860,99 х 25 000/ 627 440,24 = 13 422 грн 03 коп), оскільки такий розподіл відповідає вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності.

При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом також враховано, що відповідач виклав три різні позиції щодо заяви позивача.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 130, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Імпортс» про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство імені Івана Франка (с. Губин Перший, Горохівський р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 03373842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Імпортс" (вул. Антоновича, 102в, м. Львів, код ЄДРПОУ 44549348)

- 13 422 грн 03 коп (тринадцять тисяч чотириста двадцять дві грн 03 коп) витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили.

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Додаткове рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяА. М. Кравчук