Рішення

від 14.02.2024 по справі 914/3529/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2024 Справа № 914/3529/23

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БК ТМ ГРУП»

про: стягнення 4 221,30 грн.,

представники:

позивача: Слюзар Т.І.

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

30.11.2023р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БК ТМ ГРУП» про стягнення 4 221,30 грн.

05.12.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 03.01.2024р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнано обов`язковою.

Рух справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

23.12.2023р. через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про долучення доказів, що підтверджують повноваження представника (вх.№31389/23).

25.12.2023р. через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, а саме Центрального територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України (вх.№5130/23).

У судовому засіданні 03.01.2024 року, суд постановив протокольну ухвалу, згідно з якою, зокрема, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання про залучення третьої особи.

Стаття 50 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

З огляду на зміст заявлених позивачем позовних вимог, результати розгляду даної справи жодним чином не можуть вплинути на права та обов`язки Центрального територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, як органу який здійснював перевірку позивача та склав відповідний акт ревізії, а тому, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для залучення до участі у даній справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Центрального територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України.

23.01.2024р. через систему «Електронний суд» позивачем повторно подано клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, а саме Центрального територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України (вх.№316/24).

У судовому засіданні 14.02.2024 року, суд постановив протокольну ухвалу, згідно з якою, зокрема, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання про залучення третьої особи з підстав, зазначених вище.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір підряду №04/04/20 від 27.04.2020р. та договір підряду №31/07/20 від 20.07.2020р., які було виконано, вартість робіт оплачено, про що свідчать первинні документи. Однак, за результатами проведеної Центральним територіальним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства оборони України перевірки ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 було встановлено включення відповідачем до актів приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в видатків на відрядження без документального підтвердження, що призвело до зайвих видатків позивача коштів в сумі 4 221,30 грн.У зв`язку з чим, з урахуванням вимог ст.1212 ЦК України, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 221,30 грн. надмірно сплачених грошових коштів, а також здійснити розподіл судових витрат.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

Між військовою частиною НОМЕР_1 (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БК ТМ ГРУП» (Відповідач) укладено Договір на виконання робіт №04/04/20 від 27.04.2020р., за умовами якого Замовник (Позивач) доручав, а Підрядник (Відповідач) забезпечував відповідно до проектної документації та умов Договору виконання робіт ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 субпідрядні роботи щодо виконання робіт «Реконструкція будівлі клубу №43 військового містечка №13 по вул. Куруців, № 21 в м.Мукачево Закарпатської області» (освітлення сцени, сервісні мережі) (за кодом СРV за ДК 021:2015 45212300-9 Будівництво мистецьких і культурних закладів) (далі Об`єкт), що виконувався за рахунок коштів Державного бюджету України.

Також, Позивачем та Відповідачем укладено Договір підряду №31/07/20 від 20.07.2020р., за умовами якого Замовник (Позивач) доручав, а Підрядник (Відповідач) забезпечував відповідно до проектної документації та умов Договору виконання робіт ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 субпідрядні роботи щодо виконання робіт «Реконструкція будівлі клубу №43 військового містечка № 13 по вул. Куруців, № 21 в м. Мукачево Закарпатської області» (монтаж кабельно-провідникової продукції) Додаткові роботи (за кодом СРV за ДК 021:2015 45212300-9 Будівництво мистецьких і культурних закладів) (далі Об`єкт), що виконувався за рахунок коштів Державного бюджету України.

Виконані роботи за укладеними між Позивачем та Відповідачем договорами були оплачені у повному обсязі, що підтверджується відповідними відмітками управлення Державної казначейської служби на актах виконаних будівельних робіт.

На підставі Рішення Міністра оборони України від 23 квітня 2021 року №6057/з та розпорядження директора Департаменту внутрішнього аудиту від 12 травня 2021 року №234/1287 у період з 26 травня по 05 серпня 2021 року представниками Центрального територіального управління перевірено законність та ефективність використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на будівництво об`єктів Міністерства оборони України.

В аудиторському звіті від 06.09.2021 №234/3/29, складеному за наслідками проведення зазначеної вище перевірки, було встановлено, що Відповідачем не забезпечено документального підтвердження понесених видатків на відрядження на загальну суму 4221,30 грн., чим створено ризик незаконних видатків на вказану суму.

Позивач ствердив, що надання копій первинних документів на підтвердження витрат Відповідача є обов`язком останнього і Відповідач безпідставно (без підтвердження належними первинними бухгалтерськими документами) включив до вартості виконаних робіт витрати на відрядження в сумі 4221,30 грн.

У зв`язку з зазначеним вище, Позивачем Відповідачу було надіслано лист від 23.09.2021р. №5/144, в якому Позивач просив надати первинні документи, які підтверджують витрати на відрядження працівників Відповідача. Проте, зазначений лист залишений Відповідачем без відповіді.

Позивачем було надіслано Відповідачу претензію від 24.08.2023р. №7/9, в якій Позивач повторно просив Відповідача надати відповідні первинні документи, які підтверджують витрати на відрядження працівників Відповідача. У випадку відсутності відповідних підтверджуючих документів Позивач вимагав повернути останньому кошти в сумі 4221,30 грн. Однак, Відповідач також проігнорував пред`явлену Позивачем претензію.

Таким чином, Позивач вважає, що належним способом захисту порушених прав Позивача у цій справі буде стягнення з Відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 4221,30 грн.

Суд оцінив подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, врахував, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з приписами частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Вимогами частини 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з матеріалами справи, умовами договорів підряду, сторонами було досягнуто домовленості про те, що договірна ціна є твердою.

Частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Відповідно до статті 857 ЦК України, робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а у разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Згідно із статтею 858 ЦК України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов`язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

З актами приймання виконаних будівельних робіт, підрядник зобов`язаний надавати підтверджуючі бухгалтерські документи на інші витрати (відрядження, перевезення працівників, тощо) (згідно пункту 5.2.4 договорів).

При цьому, статтею 853 ЦК України передбачено, що якщо замовник не зробить заяви щодо невідповідності виконаної роботи умовам договору, відступів у виконанні роботи, інших недоліків під час прийняття робіт, він втрачає право у подальшому посилатись на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Як наслідок, перевірка фактичного обсягу виконаних робіт, які включені до акта про передання робіт, покладається на особу, що приймає роботи з боку замовника, під час підписання акта.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем роботи, обумовлені договорами підряду, прийняті, відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт підписано та роботи оплачено.

Отже, враховуючи приписи зазначених норм права, а також те, що позивач прийняв виконані відповідачем підрядні роботи, слід констатувати, що позивач погодився, як з якістю таких робіт, так і з їх кількістю.

Мотивована відмова від приймання виконаних робіт з боку позивача в матеріалах справи відсутня. Водночас, обсяг виконаних робіт погоджений сторонами та їх вартість повністю оплачена позивачем.

Отже, умови договору підряду сторони виконали повністю і зауважень одна до одної щодо цього у них не було. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Звертаючись з позовом, позивач визначив заявлену до стягнення суму коштів у розмірі 4 221,30 грн., згідно із встановленого в аудиторському звіті понесення видатків на відрядження без документального підтвердження за умовами договорів підряду та покликається на приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна та не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) завдання шкоди у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану цих осіб.

Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто, в разі коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як зазначено вище, згідно з частиною 1, пунктом 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків належать, зокрема, договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 ЦК України.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

За частиною першою статті 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі - гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст.1212 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2021 р. у справі № 927/491/19, від 20.05.2021 р. у справі № 905/1751/19.

У даному випадку підрядні роботи виконані та прийняті замовником, грошові кошти за виконані роботи сплачені підряднику. Тобто, умови договору виконані і договір є припиненим внаслідок його виконання. З огляду на зазначене, до даних відносин не можуть бути застосовані приписи ст.1212 ЦК України.

Посилання позивача на аудиторський звіт від 06.09.2021 №234/3/29, складений за результатами ревізії його фінансово-господарської діяльності, як на беззаперечну підставу для стягнення зазначених коштів, судом відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Бюджетного кодексу України, внутрішнім аудитом є діяльність, спрямована на удосконалення системи управління, внутрішнього контролю, запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності розпорядника бюджетних коштів і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, та яка передбачає надання незалежних висновків і рекомендацій. Для здійснення внутрішнього аудиту розпорядник бюджетних коштів в особі керівника утворює самостійний структурний підрозділ внутрішнього аудиту, що є підпорядкованим і підзвітним безпосередньо такому керівнику.

Відповідно до п.2 Порядку здійснення внутрішнього аудиту та утворення підрозділів внутрішнього аудиту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.2011р. N1001,об`єктом внутрішнього аудиту є діяльність державного органу, його територіальних органів, підприємств (у тому числі суб`єктів господарювання, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність таких суб`єктів господарювання), установ та організацій, що належать до сфери його управління, в повному обсязі або з окремих питань (на окремих етапах),та заходи, що здійснюються керівниками таких органів, підприємств, установ та організацій для забезпечення ефективного функціонування системи внутрішнього контролю (дотримання принципів законності та ефективного використання бюджетних коштів та інших активів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, виконання завдань, планів і вимог щодо їх діяльності).

Відповідно до п.4 Порядку здійснення внутрішнього аудиту та утворення підрозділів внутрішнього аудиту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09. 2011р. №1001, основним завданням підрозділу надання керівникові державного органу, його територіального органу та бюджетної установи об`єктивних і незалежних висновків та рекомендацій щодо функціонування системи внутрішнього контролю та її удосконалення; удосконалення системи управління; запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів та інших активів; запобігання виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності державного органу, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Отже, акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.

До того ж акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором, в силу статті 19 ГК України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Отже, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись, як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 3 ЦК України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Тобто, укладання сторонами у справі договору підряду, дії сторін по виконанню його умов, у тому числі - проведення відповідних робіт та їх оплата, є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.

Таким чином, обсяг прав, обов`язків та відповідальності сторін у справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення підрядних будівельних робіт та договором.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт. Відтак, акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов`язань за договором підряду.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.05.2018 р. у справі №922/2310/17.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено обґрунтованості та законності позовних вимог щодо стягнення з відповідача на його користь 4 221,30 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке:

Судові витрати згідно п.2 ч.1, п.2 ч.4, ч.9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 19.02.2024 р.

Суддя Король М.Р.