Постанова

від 31.05.2024 по справі 914/3529/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2024 р. Справа №914/3529/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

Суддів:Бонк Т.Б.,Орищин Г.В.,

в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 від 14 березня 2024 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 14 лютого 2024 року (повний текст підписано 19.02.2024), суддя Король М.Р.

у справі № 914/3529/23

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю БК ТМ Груп

про стягнення 4 221,30 грн

в с т а н о в и в :

30 листопада 2023 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю БК ТМ Груп про стягнення 4 221,30 грн

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14 лютого 2024 року у справі №914/3529/23 відмовлено у задоволенні позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 .

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем прийняті роботи, обумовлені договорами підряду, відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт підписано та роботи оплачено, позивач погодився, як з якістю таких робіт, так і з їх кількістю, отже, умови договору підряду сторони виконали повністю і зауважень одна до одної щодо цього у них не було. Поряд з цим, суд дійшов висновку про те, що підрядні роботи виконані та прийняті замовником, грошові кошти за виконані роботи сплачені підряднику, тобто, умови договору виконані і договір є припиненим внаслідок його виконання, з огляду на зазначене, до даних відносин не можуть бути застосовані приписи ст.1212 ЦК України. Поряд з тим, суд не взяв до уваги посилання позивача на аудиторський звіт від 06.09.2021 №234/3/29, складений за результатами ревізії його фінансово-господарської діяльності, як на беззаперечну підставу для стягнення зазначених коштів, з огляду на те, що зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт, тому акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов`язань за договором підряду.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14 лютого 2024 року у справі №914/3529/23 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі. Апелянт вказує, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки доводам позивача про обов`язок відповідача підтверджувати витрати відповідними первинними документами, оскільки надання позивачу копій первинних документів на підтвердження витрат відповідача є обов`язком останнього і відповідач безпідставно (без підтвердження належними первинними бухгалтерськими документами) включив до вартості виконаних робіт витрати на відрядження в сумі 4221,30 грн. В той же час, суд першої інстанції не надав правової оцінки п. 4.1.6. укладених договорів, у якому зазначено, що у разі виявлення у розрахунках за виконані роботи (форма КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт» та форма № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати»), які були оплачені за попередні періоди, безперечних помилок та порушень норм визначення вартості будівництва, загальна вартість підрядних робіт підлягає уточненню позивачем, про що відповідач повідомляється письмово, що призвело до нез`ясування обставин, що мають значення для справи. Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач набув майно за наявності правових підстав, з огляду на що відсутні підстави для застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України. Апелянт зазначає, що до моменту виявлення Центральним територіальним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства оборони України (яке було переформатовано у 3 територіальне управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України) відповідних порушень відповідачем, підставою набуття коштів в сумі 4221,30 грн. були укладені договори, а встановлення того факту, що відповідач не підтвердив відповідними первинними документами всупереч п. 5.2.4. укладених договорів витрати на відрядження в сумі 4221,30 грн. є свідченням того, що підстава, на якій відповідач набув вказані грошові кошти, відпала, оскільки до форм № КБ-2в та № КБ-3 повинні були вноситись тільки ті витрати, які підтверджені документально, тому на думку скаржника, судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконного судового рішення.

Ухвалою суду від 01 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі №914/3529/23 за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Львівської області від 14 лютого 2024 року; відповідачу надано строк (15 днів з дня вручення ухвали суду) для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано з Господарського суду Львівської області матеріали справи; справу №914/3529/23 призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі ч.10 ст.270 ГПК України.

Судом встановлено, що ухвала суду належним чином надіслана сторонам у справі, зокрема, позивачу та його представникам до їх електронних кабінетів 01 квітня 2024 року о 19:30 год., що підтверджується довідками про доставку електронного листа, підписаними відповідальним працівником суду. Разом з тим, у зв`язку з відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету, копія ухвали суду від 01 квітня 2024 року надіслана на його юридичну адресу, поряд з цим, до апеляційного суду повернувся поштовий конверт із довідкою АТ «Укрпошта» від 18 квітня 2024 року (із зазначенням причин повернення: «за закінченням терміну зберігання»).

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст.263 ГПК України).

Заяв про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю БК ТМ ГРУП укладено договір на виконання робіт №04/04/20 від 27.04.2020р., за умовами якого замовник доручав, а підрядник забезпечував відповідно до проектної документації та умов договору виконання робіт ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 субпідрядні роботи щодо виконання робіт Реконструкція будівлі клубу №43 військового містечка №13 по АДРЕСА_1 (освітлення сцени, сервісні мережі) (за кодом СРV за ДК 021:2015 45212300-9 Будівництво мистецьких і культурних закладів), що виконувався за рахунок коштів Державного бюджету України.

Також, між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю БК ТМ ГРУП укладено договір підряду №31/07/20 від 20.07.2020р., за умовами якого замовник доручав, а підрядник забезпечував відповідно до проектної документації та умов договору виконання робіт ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 субпідрядні роботи щодо виконання робіт Реконструкція будівлі клубу №43 військового містечка № 13 по АДРЕСА_1 (монтаж кабельно-провідникової продукції) додаткові роботи (за кодом СРV за ДК 021:2015 45212300-9 Будівництво мистецьких і культурних закладів), що виконувався за рахунок коштів Державного бюджету України.

Виконані роботи за укладеними між сторонами договорами були оплачені у повному обсязі, що підтверджується відповідними відмітками управління Державної казначейської служби на актах виконаних будівельних робіт.

На підставі Рішення Міністра оборони України від 23 квітня 2021 року №6057/з та розпорядження директора Департаменту внутрішнього аудиту від 12 травня 2021 року №234/1287 у період з 26 травня по 05 серпня 2021 року представниками Центрального територіального управління перевірено законність та ефективність використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на будівництво об`єктів Міністерства оборони України.

В аудиторському звіті від 06.09.2021 №234/3/29, складеному за наслідками проведення зазначеної вище перевірки, було встановлено, що підрядником (відповідачем) не забезпечено документального підтвердження понесених видатків на відрядження на загальну суму 4221,30 грн., чим створено ризик незаконних видатків на вказану суму.

За твердженням позивача, надання копій первинних документів на підтвердження витрат відповідача є обов`язком останнього і відповідач безпідставно (без підтвердження належними первинними бухгалтерськими документами) включив до вартості виконаних робіт витрати на відрядження в сумі 4221,30 грн.

У зв`язку з зазначеним вище, позивачем відповідачу було надіслано лист від 23.09.2021р. №5/144, в якому позивач просив надати первинні документи, які підтверджують витрати на відрядження працівників відповідача. Проте, зазначений лист залишений відповідачем без відповіді.

Також, позивачем було надіслано відповідачу претензію від 24.08.2023р. №7/9, в якій позивач повторно просив відповідача надати відповідні первинні документи, які підтверджують витрати на відрядження працівників відповідача. У випадку відсутності відповідних підтверджуючих документів позивач вимагав повернути останньому кошти в сумі 4221,30 грн. Однак, відповідач також проігнорував пред`явлену позивачем претензію.

Таким чином, позивач вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій справі буде стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 4221,30 грн.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Вимогами ч. 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з матеріалами справи, умовами договорів підряду, сторонами було досягнуто домовленості про те, що договірна ціна є твердою.

Частиною 4 ст.882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Відповідно до ст. 857 ЦК України, робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а у разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Згідно із ст. 858 ЦК України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов`язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

Згідно п. 5.2.4 договорів з актами приймання виконаних будівельних робіт, підрядник зобов`язаний надавати підтверджуючі бухгалтерські документи на інші витрати (відрядження, перевезення працівників, тощо).

При цьому, ст. 853 ЦК України передбачено, що якщо замовник не зробить заяви щодо невідповідності виконаної роботи умовам договору, відступів у виконанні роботи, інших недоліків під час прийняття робіт, він втрачає право у подальшому посилатись на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Отже, обов`язок прийняти виконані роботи, перевірка фактичного обсягу виконаних робіт, які включені до акта про передання робіт (у тому числі і перевірити фактичний обсяг витрат робочого часу працівників), а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт), законом покладений саме на замовника.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем роботи, обумовлені договорами підряду, прийняті, відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт підписано та роботи оплачено.

Судом встановлено, що підписані та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень і застережень акти приймання виконаних будівельних робіт свідчать про те, що позивач погодився, як з якістю таких робіт, так і з їх кількістю, оскільки прийняв виконані відповідачем підрядні роботи, а мотивована відмова від приймання виконаних робіт з боку позивача в матеріалах справи відсутня, поряд з цим, обсяг виконаних робіт погоджений сторонами та їх вартість повністю оплачена позивачем.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, умови договору підряду сторони виконали повністю і зауважень одна до одної щодо цього у них не було, доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Що ж до доводів позивача про те, згідно із встановленого в аудиторському звіті понесення видатків на відрядження без документального підтвердження за умовами договорів підряду щодо стягнення суми коштів у розмірі 4 221,30 грн. та покликання на приписи ст. 1212 ЦК України, то суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна та не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) завдання шкоди у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану цих осіб.

Згідно ст. 1212 ЦК України, безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто, в разі коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як зазначено вище, згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1,2 ст. 509 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків належать, зокрема, договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 ЦК України.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

За ч.1 ст. 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі - гроші.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст.1212 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2021 р. у справі № 927/491/19, від 20.05.2021 р. у справі № 905/1751/19.

Місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що у даному випадку підрядні роботи виконані та прийняті замовником, грошові кошти за виконані роботи сплачені підряднику, тобто, умови договору виконані і договір є припиненим внаслідок його виконання, тому з огляду на зазначене, до даних відносин не можуть бути застосовані приписи ст.1212 ЦК України.

За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відхилення аудиторського звіту від 06.09.2021 №234/3/29, складеного за результатами ревізії його фінансово-господарської діяльності, як беззаперечної підстави для стягнення зазначених позивачем коштів.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Бюджетного кодексу України, внутрішнім аудитом є діяльність, спрямована на удосконалення системи управління, внутрішнього контролю, запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності розпорядника бюджетних коштів і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, та яка передбачає надання незалежних висновків і рекомендацій. Для здійснення внутрішнього аудиту розпорядник бюджетних коштів в особі керівника утворює самостійний структурний підрозділ внутрішнього аудиту, що є підпорядкованим і підзвітним безпосередньо такому керівнику.

Відповідно до п.2 Порядку здійснення внутрішнього аудиту та утворення підрозділів внутрішнього аудиту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.2011р. N1001,об`єктом внутрішнього аудиту є діяльність державного органу, його територіальних органів, підприємств (у тому числі суб`єктів господарювання, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність таких суб`єктів господарювання), установ та організацій, що належать до сфери його управління, в повному обсязі або з окремих питань (на окремих етапах),та заходи, що здійснюються керівниками таких органів, підприємств, установ та організацій для забезпечення ефективного функціонування системи внутрішнього контролю (дотримання принципів законності та ефективного використання бюджетних коштів та інших активів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, виконання завдань, планів і вимог щодо їх діяльності).

Відповідно до п.4 Порядку здійснення внутрішнього аудиту та утворення підрозділів внутрішнього аудиту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.2011р. №1001, основним завданням підрозділу надання керівникові державного органу, його територіального органу та бюджетної установи об`єктивних і незалежних висновків та рекомендацій щодо функціонування системи внутрішнього контролю та її удосконалення; удосконалення системи управління; запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів та інших активів; запобігання виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності державного органу, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Отже, акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.

До того ж акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором, в силу статті 19 ГК України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Отже, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись, як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Тобто, укладання сторонами у справі договору підряду, дії сторін по виконанню його умов, у тому числі - проведення відповідних робіт та їх оплата, є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.

Таким чином, обсяг прав, обов`язків та відповідальності сторін у справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення підрядних будівельних робіт та договором.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт. Відтак, акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов`язань за договором підряду.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.05.2018 р. у справі №922/2310/17.

Водночас, чинне законодавство України не покладає на виконавця робіт обов`язку після прийняття замовником цих робіт без зауважень та заперечень, у разі виявлення в процесі перевірки контролюючим органом завищення вартості робіт, обов`язку повернути відповідну суму завищення.

Колегія суддів критично оцінює твердження скаржника про те, що до моменту виявлення Центральним територіальним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства оборони України (яке було переформатовано у 3 територіальне управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України) відповідних порушень відповідачем, підставою набуття коштів в сумі 4221,30 грн. були укладені договори, а встановлення того факту, що відповідач не підтвердив відповідними первинними документами всупереч п. 5.2.4. укладених договорів витрати на відрядження в сумі 4221,30 грн. є свідченням того, що підстава, на якій відповідач набув вказані грошові кошти, відпала, оскільки, аудиторський звіт не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти, так як за умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними.

Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (ч.1 ст.275 ГПК України).

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 14 лютого 2024 року у справі №914/3529/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 без задоволення.

Матеріали справи №914/3529/23 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

СуддяБонк Т.Б.

СуддяОрищин Г.В.