Рішення

від 07.02.2024 по справі 915/1236/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року Справа № 915/1236/23

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Жиган А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕНКОР» б/н від 15.01.2024 (вх.№815/24 від 22.01.2024) про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю СТЕНКОР,

до відповідача: Державного підприємства Миколаївський авіаремонтний завод НАРП, про: стягнення 947726,94 грн,-

в с т а н о в и в:

Рішенням від 15.01.2024 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю СТЕНКОР було задоволено; стягнуто з Державного підприємства Миколаївський авіаремонтний завод НАРП на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СТЕНКОР грошові кошти в загальній сумі 947726,94 грн, з яких: 899992,80 грн основного боргу за поставлений по договору №315А-21 від 14.06.2021 товар, 33753,43 грн інфляційних втрат, 13980,71 грн 3% річних та 8590,94 грн судового збору.

22.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю СТЕНКОР звернулося до Господарського суду Миколаївської області з заявою б/н від 15.01.2024 (вх.№815/24 від 22.01.2024), в якій просить суд ухвалити додаткове рішення про стягнення з відповідача на його користь 22500,0 грн понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 23.01.2024 заяву призначено до розгляду у судовому засіданні на 07.02.2024.

24.01.2024 від відповідача до суду надійшло клопотання, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на оплату правничої правової допомоги.

Відповідно до ч.4 ст.244 ГПК України, неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення.

У судовому засіданні 07.02.2024 судом підписано вступну та резолютивну частини додаткового рішення без його проголошення.

Розглянувши заяву суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст.16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12) ч.3 ст.2 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, прийнятій об`єднаною палатою Касаційного господарського суду, викладено висновок, що практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України).

Водночас за змістом ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

У розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №920/13/19 наголосив, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5-6 ст.126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України, може з власної ініціативи не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч.5-7 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (до таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В обґрунтування заяви про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначає, що між ним та адвокатом Сухомлин Оленою Валентинівною укладено договір про надання правової допомоги №01/09 від 01.09.2022, за яким, з урахуванням додатку №1, позивачем понесені витрати на правничу допомогу у загальному розмірі 22500,0 грн.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявник надав суду копії наступних документів:

1) договір про надання правової допомоги №01/09 від 01.09.2024;

2)акт приймання-передачі№2 від 15.01.2024 наданої правової допомоги.

Судом встановлено, що представником позивача у даній справі був адвокат Сухомлин Олена Валентинівна, відомості про яку розміщені в Єдиному реєстрі адвокатів України, яка діяла на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АЕ №1223029 від 30.08.2023.

Суд, розподіляючи витрати за послуги адвоката, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи договір про надання правової допомоги №01/09 від 01.09.2024, акт приймання-передачі наданих послуг, які надано, із зазначенням вартості кожної з них, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у заявленому розмірі, адже розмір таких витрат має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, а й відповідати критеріях реальності та розумної необхідності таких витрат, а також співмірності зі складністю справи.

Предметом спору у даній справі було стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 947726,94 грн, з яких: 899992,80 грн основний борг за поставлений по договору №315А-21 від 14.06.2021 товар, 33753,43 грн інфляційні втрати, 13980,71 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.01.2024 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Судом, за результатами аналізу наданого позивачем акту приймання-передачі наданих послуг (робіт) правничого характеру та матеріалів справи взято до уваги, що рівень складності справи (стягнення заборгованості за поставлений по спірному договору товар лише за однією видатковою накладною), а відповідно і розрахунків основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат, - є незначним.

Суд вважає, що при незначному рівні складності справи вартість надання послуг правничого характеру із підготовки відповіді на відзив - у сумі 5000,0 грн, та участь представника позивача у кожному судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів - у сумі 2500,0 грн, є значно завищеною та не відповідає критеріях реальності та розумності, а також співмірності зі складністю справи.

Таким критеріям у даній справі на думку суду буде відповідати вартість надання послуг правничого характеру представником позивача із підготовки відповіді на відзив - у сумі 2500,0 грн, та участь представника позивача у кожному судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів - у сумі 1000,0 грн

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зменшити розмір таких витрат до 12500,0 грн, які підлягають покладенню на відповідача.

У відшкодуванні витрат на правову допомогу в решті заявленої позивачем суми 10000,0 грн, - слід відмовити.

Керуючись ст.126, ч.ч.5-7,9 ст.129, ст.ст.221, 232, 233, 238, 240, 241, 244 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕНКОР» б/н від 15.01.2024 (вх.№815/24 від 22.01.2024) про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Миколаївський авіаремонтний завод НАРП (54037, м.Миколаїв, вул.Знаменська, буд.4; ідент.код 09794409) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СТЕНКОР (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.38; ідент.код 41557466) 12500,0 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Відмовити Державному підприємству Миколаївський авіаремонтний завод НАРПу відшкодуванні витрат понесених на правничу допомогу у сумі 10000,0 грн.

Додаткове рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне додаткове рішення складено16.02.2024 року.

Суддя М.В.Мавродієва